|
ЩАСТЯ МОЄ
Те, що Андрій дізнався через два тижня після свого весілля, стало для нього справжнім потрясінням. Він не очікував такого повороту від дівчини, для якої був готовий прихилити весь світ. Андрій дійсно не знав про те, що його єдина кохана, яку любив ще до служби в армії, зрадила йому з іншим і чекала дитину. Чи то боялася, чи, може, не хотіла, але не зізналася. Коли він запропонував їй свої руку та серце, відразу сказала: «Так!» З одруженням також вирішила не відкладати. І згодом відгуляли гучне весілля. Три дні святкували всім селом.
Олена спочатку тільки вдавала, що любить Андрія, але насправді думками була з іншим. Він не ображався на неї, не лаяв. Навіть тоді, коли, знаходячись у справах в райцентрі, від незнайомої жінки дізнався неприємну новину, стримався, щоби не натворити зайвого лиха. Для нього ж бо дружина була найбільшим щастям.
– Щастя моє! – саме так називав Олену, і не жалкував, що серед багатьох дівчат, які крутилися довкола нього, вибрав її.
Жили у тому ж селі, що й батьки, але окремо від них. Сільські будні не були раєм, але Андрій був щасливий. Всю роботу по господарству виконував сам. Навіть їжу готував. Він не хотів, аби Олена переймалася домашніми клопотами, виношуючи під серцем дитину.
Кожного вечора, сидячи на лаві біля будинку або у кімнаті, складали плани на майбутнє, мріяли, сміялися і, на диво, ніколи не сперечалися.
– Чоловік у мене – справжній скарб, – хвалилася своїм Андрієм Олена перед подругами, а про колишнього коханця вже не й згадувала.
Минали дні, а за ними тижні. Подружжя з нетерпінням чекало дня, коли народиться маленька крихітка. Вони навіть імена підібрали: якщо народиться хлопчик – назвуть Богданом, а якщо дівчинка – Богданкою. Андрій заздалегідь облаштував у будинку окрему кімнату, придбав у магазині дитячий візочок, кілька іграшок.
Коли прийшов час, народжувати поїхали разом. Андрій ні на мить не відходив від Олени, був присутній при пологах. На сьомому небі почувався, коли першим узяв до рук донечку. Він і не думав про те, що Богданка йому не рідна. Сльози радості котилися по обличчю.
– Вітаю тебе! – привітав свою Оленку, передаючи маленьке щастя в її руки. – Ми вже батьки!
Дружина мовчала. Тримаючи дівчинку однією рукою, іншою обіймала чоловіка.
В даній історії, здавалося, можна було б поставити крапку, але…
Ранок наступного дня для молодого батька виявився нерадісним.
– Вночі, – пояснив лікар пологового будинку, – Олені стало погано. Зараз перебуває в іншому відділенні, за її життя борються лікарі.
– А дитина? Що з нею? – злякано запитав Андрій.
– Вона поки що у нас. З нею все гаразд.
Дві доби Андрій не відходив від дверей реанімаційного відділення, кожні тридцять хвилин цікавився у лікарів станом дружини. Нічого втішного вони не могли сказати. Початок третьої доби став дійсно чорним.
Олену поховали за всіма церковними правилами. Дівчинку, забравши додому, Андрій почав доглядати сам. Деякий час жив у своїх батьків, щодня їздив у місто на молочну кухню, де брав молоко для немовляти. Догляду за маленькою сприяли й Оленчині батьки. Отак разом виховували дитину.
Богданка, мов дві краплини води, була схожа на Олену. Навіть деякі риси характеру перейняла. Дивлячись на неї, татко радів, що колись пробачив вчинок своєї дружини і прийняв її з чужим немовлям під серцем, яке сьогодні для нього стало рідним.
– Щастя моє! – називав Богданку, беручи на руки.
Андрій усе розповів дівчинці про маму, коли та поцікавилася нею, побачивши її на світлині. Довго того дня розглядала її, цілувала. Батько не забороняв брати їй світлину з собою у ліжечко, втішав маленьку, ходили разом на прогулянки. Вони розуміли одне одного. Для Андрія кращої порадниці годі було шукати.
Одного вечора він, важко підбираючи потрібні слова, запитав у Богданки про жінку, яку любив, але не наважувався показати доньці. Розглядаючи її фото, дівчинка не відразу дала свою відповідь. Лише наступного дня, повертаючи татусеві світлину, порадила:
– Коли любиш, – одружуйся. Я називатиму її мамою, а вона буде нашим щастям.
Андрій не очікував такої відповіді. Та було приємно чути її від дитини, яка ще так мало розбиралася у проблемах життя.
Підхопивши своє щастя на руки, він довго кружлв по кімнаті під музику весняного вальсу, що линув у духмяному цвітінні квітів і в веселих піснях птахів.
Олег Погинайко, м.Дунаївці
ID:
421650
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.04.2013 10:32:18
© дата внесення змiн: 29.04.2013 10:32:18
автор: Могилівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
