Залиш на ранок
недопиті мрії,
вплети у коси
шепіт моря...
Залиш на ранок
полохливу зграю
манірних снів,
що всілись на повіках...
Кошачим язиком,
мов краплю молока,
злизало сонце ніч
у блюдці двору.
Знов чуха горизонт
об небо безкінечну спину
і тисячі доріг
плетуться по-між снами,
аби здогнати час,
аби тебе знайти!
Залиш до ранку
воскові скульптури,
хай тисячі
вогнених язиків
на допиті у ночі
розплещуть все
мені про тебе.
Вже тріпотять
фіранки сну.
Ось-ось росхиляться долоні
і я побачу, ніби вперше,
твою знайому
хитрооку морду...
Залиш ще трохи мені сну!
...на подушках примхливо потягаюсь,
виборсуюсь з-під шовковистих марень ...
Цілуєш...
Я по вустам тебе впізнаю!
Знаю...
Котячим язиком,
мов краплю молока,
злизало сонце ніч
у блюдці двору... - класно... це вже самостійний поетичний твір...
Знов чуха горизонт
об небо безкінечну спину - як оригінально сказано і - "показано"...
Вже тріпотять фіранки сну... - це той випадок, коли я подумки собі вигукую - "геніально!"...
котик Ваш...
gala.vita відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так котик мій
дякую, Валю, що так гарно бачите , все, що діється за моїми "фіранками сну"
Рада і червонію з радощів шо чую те Ваше захопливе "геніально!"