Гавкіт, гавкіт…
Ви чуєте гавкіт скаженої собаки?
Яка забиватиме вам баки
Своїм «лаєм»!
І виклик батальйону порядку не збентежить,
Брудний пес за собою вже давно не стежить.
Вічний пошук, одна ціль,
Одна їжа – спирт чи хміль
Без моралі в який спосіб
Сам пожне приватний посів,
Роздобуде хоч і босим,
Звик до блювоти й передозів,
Самокруток паровозів,
До сечі хоч на порозі,
До ударів у провулках.
Звик, що знову роздерта куртка.
Пес гарчатиме – Шакали
Що ж ви по мені стрибали!
То кидаєте чекушку?
То б’єте так, ніби в грушу?
Сплюне кров’ю на подушку
Бо й плита зігріє душу!
Скрутиться біля бордюру -
Рафаель ліпи скульптуру!
Тільки без епох відродження
Собака не згадає й дату власного народження.
Гавкіт зранку й скавуління,
Знову прийшло це зло – похмілля.
І над тілом перехожі,
Невдоволенням всі схожі,
Світло сонця палить в очі,
Й продавщиця щось торочить,
Заважає пес проходу,
Тому б’є ногою в морду!
А вдогін прокльони й лайка
Ех яка прекрасна байка!
