А я дійсно, як часто себе переконуємо – мені не болячи. Чи ти від удару - фізичного контакту, або від удару по грудній клітці. Вірніше по тому що вона ховає.
Тільки не хочеться називати його, щоб зберегти те місце в святості, бо ним сприймаємо всі емоції, враження, почуття…
Забуваємо слухати його, чи протилежно тільки ним і керуємося. А потім не можемо зрозуміти, що саме робимо не так. Балансу часто не вистачає. Теплом окутаний в одну мить від приємної новини і тоді навіть здатний подати бідному, якого завжди обходив через сморід. Білю вражений і все, ховайтесь ті хто поруч бо буде атака для того щоб викинути свою негативну енергію. Або впадаємо у відчай чи то й депресію. І свідомо чи підсвідомо жаліємо себе або жаліємось про себе. Шукаємо вільні вуха, для нещасної історії моєї персони. Десь так. Десь близько. Десь погоджуюсь. Тут пахне ще розрадою – інколи. Та в захоплені своєї історії все частіше женимося за новими мотивами та інтригами про те як не зручно, як не справедливо, як класно було. І тільки дай можливість розказати. Прям бачив, як аж декламують свою сувору оповідь партнеру по нещастю, другу по біді, або співрозмовнику. Інколи самі із задоволенням слухаємо чужі оповідки і також отримаємо масу вражень, які знову ж таки проходять крізь нас. Тільки ось чи через середину чи тільки поверхнево, а той гірше через вуха мозку. Який вже встиг навісити кучу суджень і ярликів про конкретну ситуацію. І можливо судження будуть максимально позитивного характеру, та така вже наша природа, коментувати!
Коментувати в голос, подумки, віртуально, але так чи інакше демонструвати емоції. Або ж думки, які в основному відштовхуються від вражень.
От як сказати мені не болячи? Коли тобі з одного смачного удару вибивають пів челюсті. Хто стерпить? Здається навіть «найпрошареніший» аскет згадає всі матюки всіх народів світу.
От як сказати мені не болячи? Коли ти не підіймеш п’яного велосипедиста, який впав посеред дороги і вже камери мобільних фіксують нову «сенсацію» для «ютуба». Не зможеш, бо не хочеться чути «коменти» про свої дії, які гірше інколи того удару у пів челюсті.)
От як сказати мені не болячи? Коли ти сидиш майже поруч і боїшся промовити слово, бо невпевнений як сприймає зараз тебе? Собою слухає чи через ввічливість або образа не дає чути нічого.
От як не крути та все в середині. І туди так важко…иииии… ну не те що достукатися, а хоча б зазирнути краєчком своєї середини. Яка б також хоча б на краєчок була відчинена. Того тоненького проміння, теплого світла вистачило мабуть щоб поєднатися із двох сторін. Поєднатися не в спільні половинки а в одне. Одне ціле, одне разом, в один.
А так і надалі дії якісь один проти одного занадто злочинні. І не про фізичний прояв зараз. Дії аморальні самих до себе. Знущаємося над джерелом почуттів. Пхаємо в нього гнів. Трамбуємо образою. Ріжемо незадоволеннями власних потреб, амбіцій. Копаємося в собі, хоча всім і в першу чергу перед самим собою вже 100 раз оправдалися, що таким безглуздям не страждаєте! Брутальне ставлення до близьких. Тут маю на увазі близьких всіх. Всіх це всіх хто є на Землі, ну хай для початку будуть тільки люди. Хоча ми ніколи не вважалися Всі близькими! Ось тут і прикол цього пафосу! Це не зрозуміють…ні тобто зрозуміють та не всі. І це не відчай, або невпевненість у поглядах. Просто це дуже помітно наскільки ми ще не готові до таких великих дій. Із благородності зараз часто кепкують, тільки знаю це роблять слабаки, які себе такими ніколи не вважатимуть.
От як сказати мені не болячи? Коли кохаєш, а мудрості не вистачає, щоб кохати без віддачі, і тоді крайчик і твій і її відкриється прям там в середині, в самій середині, звідки ллється чистота наша природня.
3:43 01.11.2012
