Другий варіант тексту
на мелодію Віктора Оха № 40
Миколі Костенкові присвячую:
До хатнища б навідатись годилось,
до рідного козацького села.
О, як же мені боляче наснилась
дорога, що на Їсківці вела!
Сюди я неодмінно ще доїду.
У мріях тут раюється щодня.
В дитинство повернуся сивим дідом,
в куточок, де похована рідня.
В зажурі підіймуся на Челядну,
провідаю криницю Кобзаря.
Стає усе на світі другорядним,
коли в своє село вертаюсь я.
До рідної землиці пригорнуся.
О, як же забавлялись тут малі!
Немає більше тата і матусі,
журливо лиш курличуть журавлі.
О, як же забарився я в дорозі!
Як зболено поскрипує крило!
А мальви біля хати у дозорі…
Прарідне хліборобщини село.
Доріг таки подолано немало,
найбільше заповітна досі жде,
з якої виглядала мене мама –
дорога, що на Їсківці веде.
Сюди довіку прилітати буду.
Гніздяться тут привітні земляки.
Отут мій вирій – найрідніші люди.
І пам’ять, неушкоджена ніким.
В дитинство повертатися нелегко,
вже й сонечко за обрій осіда.
Додому пробиваюсь, мов лелека
вертає до прарідного гнізда.
Олександр Печора
Сразу захотелось в Черну, что в Староконстантиновском районе Хмельницкой области - больше тридцати лет там уже не был. Потому Ваши, Александр, стихи не отпускают, что душе тепло от них! Спасибо.
Пане Олександре, у вас стільки ідей!!! (це я стосовно збірки "Осінь" )
Як щодо фінансування збірки "Світає"?
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якщо зустрічались в "Літі" то, може, й "Зиму" подужаємо. Ідейні ми всі, головне - втілювати.
За дофінансування повідомлю, як проясню з Є. Юхницею. Ще не всі чоловіки надіслали вірші. З жінками - простіше.