Із вікна покинутої хати
Зяє божевільна порожнеча...
(Інна Серьогіна "Порожнеча")
Отак стоїш убога край села:
На биті вікна покосилась стріха
І темна тінь самотнього горіха
Тобі на душу зболену лягла...
Отак стоїш, сплюндрована, мов храм,
Старенькі вишні заломили віти
І клен ридає голосом трембіти
У такт різким, поривистим вітрам.
І що тобі, сирітонько, болить-
Ота зотліла незрорушна тиша,
Що плісняву між стін твоїх колише,
Ота бузково-лагідна блакить,
Що прогляда крізь нитку павутин,
Мов цвіту повінь крізь колючі грати?
Ніхто-ніхто не вернеться до хати:
Ні сивий дід, ні батько, ані син.
І лиш вітри розвіють між людей
Оту гірку розпачливу недолю,
Мов мак дрібний по ораному полю,
Ту самоту, що скиглить із грудей...
Отак стоїш убога край села...
Чого ж я спокій тихий твій ворушу?
Яка печаль-аж пристроми у душу,
Аж та роса на шибці обпекла...
Ой, яка мені близька ця тема. У мене теж є вірш про самотню хату, який вже став піснею. Ваш вірш надзвичайно поетичний, такі порівняння, така образність
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Надзвичайно приємний такий теплий відгук! Впевнена,що Ваша пісня дуже чуттєва і щира,як і вся Ваша лірика. Дякую сердечно!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Наталю! Надихнулася віршем пані Інни.Радію,що читачам припала до душі моя лірика на тему покинутої хати. Ця проблема зараз дуже актуальна:люди виїзджають із сіл,а хати залишаються порожніми... Рада тобі,дорогенька!