Ліричні відступи, прелюдії -фігня,
Я їх для інших поетес залишу,
Хоч римар, мабуть нікудишній я,
Але тобі, як кажуть десь у Львові, щось напИшу...
Без цих банальних рифм про кров-любов, без "ти"-"прости", без сліз,
Без пафосу й понтового зітхання,
Ну мабуть ще й без відступів про "...дощ шумить під стук коліс...",
І без кінця типу "моє кохання..."
Хоч я і романтична час від часу,
Але набридло це "жування шмарклів",
І рими про любов і про відразу,
Про зустрічі після "далеких мандрів"
Ти знаєш, про реальність і серйозність
І краще й легше прозою сказати
Нехай "поезія- це завжди неповторність"
Та часто просто ніколи нам рими підбирати.
Так, щось мене вже "накриває", бачу,
Та й вірш якись занадто неформатний,
Напевне, музочка моя, зазнавши десь невдачі,
Пішла собі шукати втіхи, будь вона неладна...
Та й просто щось не тягне на інтимність...
І мова не про те пішла у цьому "message",
Тобі хотіла присвятити, а пишу про себе,
І муза знов втекла... кінець... ну і ліричне "вибач..."
Иногда бывает, просто необходимо уйти в неформат.
"Самое понтовое в эпоху повальной раскрутки -
Это лабать по подвалам,
По подвалам и бульварам"
Аня Герасимова (Умка), права якобы защищены.
