Коли ви нам були братами,
Як нас гнобили в Соловках?
Ми свій виборювали шлях,
Встелений кров'ю і кістками.
Коли ви нас любили щиро,
У тюрмах, каторгах, в ярмі,
Коли топили нас в брехні,
Заборонивши в Бога віру?
Та ми всі в серці зберегли,
Мамину пісню та молитву
Наше життя, як поле битви,
Де скрізь царями тільки ви.
Та все ж минув покори час,
Ще світле небо є над нами,
Де Бог, молитва, пісня мами,
І батько наш Пророк-Тарас!
Ми правду, ми любов несли,
Ви думали, що нас зламали,
Скількох в катівнях убивали,
Та воскресав наш дух щораз.
Тут наших пращурів могили,
Наших нащадків майбуття,
Це Русь Свята - в нас її сила,
Тільки без вас тепер життя.
Галина Грицина.
