Минуле стає лише обрисом долі...
Вабила тінню жилава бруківка,
Сипав уривисто найманий дощ.
Він і вона - пережита сторінка
Спалених запитом аґрусу площ.
На ньому і досі жага від забави,
На ній же - просякнутий дивом папір.
Світи розділились білесо-вустами
Загнаних в тисняву стомлених дір...
Від нього все также вчувались парфуми,
Вона ще і досі носила шарфи,
Мовби боялася вилити думи...
І плакали стіни, навіси і шви...
Широкі дороги й вузькі тротуари
Мани́ли самотністю дивних ідей.
Він і вона вже не сизі муари,
А люди з їх болем між інших людей...
23.01.2024