І навіть найближчі стають вітряками...
Ти дивишся в очі і бачиш терпіння,
Дивишся в душу і бачиш вогонь -
Він не для нищення, він до спасіння,
Як ляже дитинство на спалахи скронь.
Ти чуєш веління і знаєш розплату -
Знову віддаш завелику ціну́,
І вкотре полинеш у скинуту вату -
Втіху за те, що плекаєш зорю.
Мить - і зав'януть безмовні вітрила...
Ти не повіриш тому, що втече,
І тільки поглянеш особою звіра,
Який і не знає, як дико пече...
Ти дивишся в очі, але не глибинно,
Дивишся зовні у кі́ркову шаль...
Ми порізнились навік і рутинно,
Маючи в серці... незайману даль...
25.12.2023