Ivanenko: Вибране

Ольга Рорбах

Кричати хочеться

Безмежно  хочеться  кричати,
стонати,  голосно  ридати.
Усе  до  біса  геть  послати,
за  світа  край  просто  втікати.

Та  сенсу?  Сенсу  ж  так  не  буде...
Й  за  крайом  світу  такі  ж  люди...
Нікчемні  ,  злі  і  аморальні,
Тварюки  підлі  ,  пси  злидарні.
Що  далі  носа  ніц  не  бачать,

Там  матері  також  так  плачуть.
За  сина  юного  ,  який  пішов  надно,
Ввігнавши  в  кров  ширку-гівно!
Під  алкоголем  й  на  своїх  кайфах,
До  Біса  він  пірнув,  бо  прокляли  на  небесах...


Там  плаче  матір  за  ту  доньку,
яка  в  чотирнадцять  уже  змією  стала,
і  честь  і  гордість  у  багно  втоптала,
фарфорна  лялька  з  посмішкою  на  лиці,
пуста,  фальшива  і  холодна  навіть  глибоко  в  душі.

Там  плачуть,  плачуть    стільки  ж  люду,
Бо  й  там  не  має  чесного  всім  суду.
Бо  й  там  обдерті,  голі  і  несчастні,
Прислужую  ть  у  виродків  пихастих.
В  яких  життя  рожеве  та  прекрасне.

Ридати  хочеться,  кричати,  все  проклясти.
Бо  від  безсилля  нікуди  і  голову  прикласти.
Життя  воно  одне,  воно  прекрасне,
та  лиш  тоді  коли  в  руках  козирні  масті.
А  від  душі  лишаться  лиш  прокляті  страсті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489610
дата надходження 01.04.2014
дата закладки 25.04.2016