[quote](Для тих, хто знає і тих, хто не знає)
Сьогодні у світ вийшов новий сингл гурту Океан Ельзи "Не йди". Що мелодія, що сам кліп - своєрідний витвір мистецтва![/quote]
Тому:
Ми мокли під дощем, ми виживали,
Ми йшли до цілі - будували дім.
Але чому між нами так все склалось,
Що ти не захотіла жити в нім?
Я ж прагнув збудувати нам оселю,
Ти помагала, сили віддала.
Чому ж так швидко стало невеселим
Все те, що було? Думаєш, я знав?
Маяк любові нашої світився
Для всіх фрегатів рятівним вогнем.
Чи я прорахувався, помилився?
Чому тоді покинула мене?
Якщо палац тобі уже не личить,
(А він вже став фортецею біди)
То почекай! Тебе я досі кличу!
Пробач, як щось не те... Прошу, не йди...
Не йди... Не йди... Повіки йдуть донизу...
Я майже сплю і майже не живу...
Лиш вітер гойда мамину колиску,
Її гойда у сні і на яву...
Ми опинились серед гір. Вершина.
Схилилась ти... Дала мені води.
Вже легше. Воля. Співи вітру линуть.
Все буде добре. Лиш прошу, не йди...
20.04.16
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=TD4h9Fdn3-o[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660904
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 20.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.04.2016
Ти знаєш, як зірки летять униз?
***
Ми лежимо і дивимось на небо,
Цвітуть дерева, чути ніжний свист,
І як клубочки, тулимось до себе...
Земля накрита травами рівнин,
На височині прилягли поспати.
Забули ми про давній часоплин,
Зате ми вдома, ми у теплій хатці...
Дивись угору - зір є тисячі,
Мільйони і мільярди - всі на стелі.
Але чому ідуть такі дощі?
А раптом в нашу стукають оселю?
Ми лежимо, і зірка теж лежить -
Кому ж бажання треба загадати?
Землі, напевно. Її діти - ми,
А зірка - то Землі далека мати...
Щасливий слід Молочного потоку,
Де наші зорі на землі сплелись,
Бо небо - дзеркало та чуйне око...
***
Ти знаєш, як зірки летять униз...
17.04.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660150
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 18.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.04.2016
Молитва до Бога здіймається:
"Ти мені її збережи!
І нехай вона не дізнається.
Ти нічого їй не кажи!
Не кажи, що день починається
Мов у пеклі - в муках страшних.
Не кажи, що часто ввижається
Мені поміж бетонів стальних.
Не кажи, що серце стискається,
Терпнуть руки і голос бринить,
Коли сумніви підкрадаються,
Що на світі ще варто жить.
Не кажи їй… Нехай не лякається…
Нехай солодко ще поспить…
Не кажи, що душа захлинається
Від моїх несміливих мрій.
Не кажи, що вона сподівається.
Тільки ти не кажи цього їй…
Не кажи, що думки розсипаються
Як крізь сито. Та перед усім
Не кажи, що від них залишається
Лиш каміння на ситі тім…
Не кажи, що коли смеркається
Я весь час дивлюсь в далечінь.
Не кажи, що тіло здригається
Як на світло ступає тінь.
Не кажи, хай не переймається
Тим, що чай вже не в унісон.
Не тривож, хай не прокидається.
Вбережи її ніжний сон…"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655349
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016
Мені приснився сон, що не треба нікуди йти.
Не питай куди - самому важко відповісти.
Не треба рано вставати, зустрічати ніч у вікні,
Ночами не засинати, прокидатися уві сні,
Летіти високо за хмари, хапаючись за небокрай,
І там де пахне смолою наївно шукати рай.
Не треба стискати зуби, оглядаючись назад,
Вбивати нестримне бажання повернутися у сад.
Не треба більше боятися відчути від страху біль,
На рани глибокі й свіжі невпевнено сипати сіль,
Ходити по вістрі леза заради хиткої можливості
Повернутися в рідний сад, набиратися сміливості,
Бити себе в груди, брехливі обіцянки давати
Самому собі, самого себе зневажати,
Викидати на вітер слів, коли промовчати треба,
Вдавати жертву кволу, чекати мани з неба
Не треба…
Усього цього не треба…
Мені приснився сон, що в'яне квітка в саду,
Котру підливав і леліяв. На коліна до неї впаду
Думав собі, мріяв. Що цвіт опадає з калини,
Котрого так чекав, хотів на власні очі побачити,
Котрому, як і собі ніяк не можу пробачити.
Що вистигає гніздо, з котрого лунав пташиний спів
Такий, що зупинялось серце, не вистачало слів
Щоб описати всю різноманітність відчуттів,
Пережиттів… Сліз… Жалю. А як би я хотів
Відділити реальний світ від світу з моїх снів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653077
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 22.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.03.2016
тут словник рим. користуватися легко,
якщо зберегти в форматі doc або docx.
словник неповний, тож кожен зможе
собі доповнити. писалося не для публікації, –
лайливі чи грубі слова ігноруйте
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650166
дата надходження 09.03.2016
дата закладки 18.03.2016
Она презрение познала до конца.
Одна….. среди большой толпы.
Стирала слёзы с своего лица.
И шла вперёд …. чтобы идти.
Её молитвы слышала лишь ночь,
Но Бог ей не давал ответ.
Никто ей не желал помочь,
Бросая лишь проклёны вслед.
Когда ж она хотела умереть,
Ей Дьявол руку протянул.
Глазам её дарил он свет
И к жизни с пропасти вернул.
Она увидила всю сущность Люцифера,
Его скрывавшуюся доброту.
Она влюбилась, Дьяволу поверив,
Она влюбилась в красочную темноту.
Её любовь была смертельным ядом,
Она смеялась, вызывая дрожь.
С презрением провожала взглядом,
Её отвергнувшую, молодежь.
Ей небеса противились грозою –
Она сжигала радостно мосты.
Она Люциферу стала родною,
Отдавшись в плен его любви.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634604
дата надходження 09.01.2016
дата закладки 10.01.2016
[i]So, try to kill me again…[/i]
Ти сотні раз мене вбивав –
Я ж оживала знову й знову
Пахучим квітом поміж трав
Пила водицю світанкову;
Яскравим сонечком між хмар
Тепло усім я дарувала;
І навіть поміж злих примар
Я радісно пісні співала.
Ти убивав мене, а я жила…
Міняла доля всі маршрути…
Не осушив мого ти джерела,
Собі ж в вино налив отрути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622624
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 27.11.2015
не те що люди -
навіть міста стомлюються чекати
доки ти прийдеш до них припхаєшся
причалапаєш чи приїдеш
а може тебе чорти бережно принесуть
якщо раптом вам по одній дорозі
можливо тобі пощастило
і у них справи у цьому місті
місті яке на тебе чекає
наче жива людина
якій ти потрібен
бо без тебе у неї замерзає серце
холонуть руки
вона забуває дихати
не відчуває смаку життя
ходяча льодинка
закута у панцир надії
від якої повільно і безповоротно
сходить з розуму
привіт
божевільня :)
26 листопада 2015 [12:27]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624408
дата надходження 27.11.2015
дата закладки 27.11.2015
Софія різко зірвала з гачка старої вішалки парасольку. Затягнуте похмурими сердитими хмарами небо цілий день похлипувало. Воно плакало і плакало, не даючи сонцю жодного шансу зігріти людей теплим та лагідним промінням. Софія ненавиділа такі дні, коли треба брати з собою парасольку. Це доставляло їй чимало дискомфорту. “Куди її потім подіти, що з нею робити?”, кожного разу запитувала вона себе. Дівчина не лише не знала що робити з намоклою парасолькою, вона також не розуміла, що їй робити з намоклим життям. Як бути, коли на життєвому шляху суцільний дощ – холодний і пронизливий?
Поміж людей на вулиці Софія хотіла знайти підтримки і розуміння. Вона з відчаєм заглядала прохожим у вічі в надії, що вони, як і вона колись, подарують їй віру, тепло і затишок. Але всі поспіхом проходили повз, нікому не було діла до бідолашної змученої дівчини.
“Люди байдужі до чужого горя”, тихо прошепотів внутрішній голос. Дівчина щосили придушувала гіркий ком у горлі, затоптувала негативні думки і намагалася знайти виправдання тим байдужим прохожим.
Дорогою додому Софійка ні на мить не відпускала від себе думки – вона з головою поринула у свій внутрішній світ. Без поспіху повернувши ключ, двері рідного будинку відчинилися. Важко сказати, що вона відчувала в той момент – різні думки і почуття сплелися у голові. “Робитиму добро лише для тих, хто буде вдячний за це. Не буду дарувати тепло свого серця всім знайомим, прохожим, які зараз навіть не глянули на мене, не врятували хоча би блиском в очах та посмішкою на вустах. Нехай це прозвучить грубо, але плювати я тепер хотіла на тих, хто пройшов повз, плювати на їх думку…Відтепер живу так, як хочу того Я, Моє Серце і Почуття, що рвуться щосили на волю”, рішучим голосом промовила дівчина.
Софія різко відкрила штору – світлий, ледь помітний сонячний промінець заграв яскравими фарбами у її потьмянілому волоссі.
Кімната наповнилася світлом – життя наповнилося світлом.
Дівчина на повні груди вдихнула аромат нового життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620468
дата надходження 12.11.2015
дата закладки 12.11.2015
Я знов пишу про осінь золотаву,
Це в котрий раз. Мені не буде гірше.
Інтриги, фальш. Сучасная забава.
А я не та, про кого пишуть вірші.
Людина звикла цінувать не тих,
На перше місце – зайвих, непотрібних.
Чого мовчиш? Чому тепер затих?
Сплітає жовтень павутиння срібне…
Самотність? Так. Свобода? Незалежність!
Чомусь від неї віє холодами.
Тримає звичка почуттів безмежність?
Шкідливо себе нищити роками.
Я закричала б ці чотири слова!
А сенс із цього? Буде тільки гірше.
Ніхто мою вже не почує мову,
Бо я не та, про кого пишуть вірші…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613480
дата надходження 15.10.2015
дата закладки 12.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.11.2015