Україна. Тридцяті… Холодна стерильна імла.
Я вже майже не сплю, але вірю, що все тільки сниться:
Я – змарніле худюще дівча із глухого села
Десь на Сході, а може, і в Центрі – яка вже різниця?
Холод лютий, як звір, пропікає мене до кісток
І судомою зводить живіт від голодної муки!..
Це остання межа, чуєш, Боже? Я майже за крок…
І коли я впаду, підхопи моє тіло на руки.
Поклади мене там – недалечко, побіля своїх.
На потріскані пальчики дмухаю, подихом гою…
А чи є у людської душі той найвищий поріг,
За яким ти вже більше не чуєш розпуки і болю?
Я не знаю, я просто дитина, зернинка мала
В цій звірячій машині, яку запустив сам диявол!..
Все забрали до крихти – ні двору нема, ні села,
У народу мого й на життя вже відібране право.
Україна. Двотисячні… Місто залите в бетон.
Смітники переповнені їжею, голови – брудом.
Ти шукаєш, де можна дешевше купити «айфон»,
Напихаючи шлунок масним калорійним «фастфудом»?
Зупинися й подумай: тридцяті, маленьке село
В коматозному голоді, кинуте напризволяще!..
Що ти знаєш про спрагу боротися смерті на зло?
Про терору червоного люту оскалену пащу?
Та нічого… А може, і добре, що це вже – архів,
Що десь там загубилась і я у стотисячних списках…
Інфіковані душі прогресом, тому і глухі,
Не розгледиш на відстані те, що не бачиться зблизька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697240
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 25.11.2016
А що скажеш, мавко?
Зів’ялу торішню м’яту
в пожухлім вінку ти знімаєш з магічних кіс.
Зайдеш в супермаркет приблизно о пів на п”яту
(забудь, за плечима
палає прадавній ліс…)
Ти коси фарбуєш
у синє під плач Енігми,
Під регіт русалок… а чи під вечірній дзвін…
А що тобі з того?! ти гратимеш в їхні ігри -
в усі до останку…
і житимеш серед Мальвін
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678436
дата надходження 16.07.2016
дата закладки 16.07.2016
Відпусти мене в дощ,
Коли злива періщить в стріху
(бо зруйновано храми… і шансу на сповідь нема…)
Прожени мене в дощ, всім сусідам моїм на втіху…
“так ніхто і ніде…
раз на тисячу літ”… зима...
Не шукатиму слів…
Не чекатиму їх від тебе.
Вечір встане між нами останньою з наших прощ…
Знаю, після грози ти прихилиш до мене небо,
Але зараз я йду,
Аби влитись в безмежний дощ…
Ти відпустиш мене,
І вдихатимеш запах липи…
І впускатимеш світ, що живе за твоїм вікном…
(…доки ми ще живі, доки він нас не знищив, не випив!
Доки нас не спустошив
цей вечір з подвійним дном)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675639
дата надходження 02.07.2016
дата закладки 03.07.2016
Повертайся живим, я благаю, не йди в небеса.
Пронеси через померки віри запалену свічку.
Серед куль навісних і ворожої мли ти не сам –
Сотні доль у тобі, що вимолюють Матір правічну.
Не скорися орді, мій звитяжцю, не зволь відійти,
Бо мільйонами уст молитовно устелена стежка
По якій ти ідеш. …Догорають останні мости
І руїна пече огнедишно близька і далека.
Не зімлій між смертей, хоч як тяжко, а мусиш іти.
Твоя віра свята, наче світ цей – одна і нетлінна.
Повертайся живим, заклинаю! За муку – прости…
Одержимий життям той, хто вирізьбив кров’ю – «Вкраїна».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671302
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 10.06.2016
Повертайся живим, я благаю, не йди в небеса.
Пронеси через померки віри запалену свічку.
Серед куль навісних і ворожої мли ти не сам –
Сотні доль у тобі, що вимолюють Матір правічну.
Не скорися орді, мій звитяжцю, не зволь відійти,
Бо мільйонами уст молитовно устелена стежка
По якій ти ідеш. …Догорають останні мости
І руїна пече огнедишно близька і далека.
Не зімлій між смертей, хоч як тяжко, а мусиш іти.
Твоя віра свята, наче світ цей – одна і нетлінна.
Повертайся живим, заклинаю! За муку – прости…
Одержимий життям той, хто вирізьбив кров’ю – «Вкраїна».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671302
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 10.06.2016
Музика Сергія Голоскевича
Щемна настала пора –
в школу пішла дітвора.
Стала найближчою враз
вчителька перша для нас.
Щедро плекаючи квіт,
очі розкрила на світ.
Важко ростили-годили батьки,
швидко летіли роки.
Швидко летіли роки.
Приспів:
Ген, куди б не вели нас дороги,
не стелилися в світ рушники,
та на отчий поріг знов і знову
линуть вдячні його боржники.
Повертають до рідної школи,
мов птахи до гнізда, крізь роки.
Не забудуть ніде і ніколи,
не замінять довіку ніким.
Не замінять довіку ніким.
Досі ми, майже щодня,
роздобували знання.
Будні і свята були.
Як же ми буйно цвіли!
Знали, настане для нас
надто хвилюючий час –
вечір останній святково-сумний,
вечір шкільний випускний.
Вечір шкільний випускний.
Приспів.
Кличе до класу дзвінок.
Знову і знов на урок.
Щоб дітлахи залюбки
в світ протоптали стежки.
Хай не вмовкає віки:
«Здрастуйте, випускники!»
Хай кружеляє-окрилює нас
найнезабутніший вальс!
Найнезабутніший вальс!
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670262
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 04.06.2016
Втомилось, спить ранкове море,
Сріблясті хвильки де – не – де.
За обрій в вдалі неозорі,
Всевишній дольками кладе.
На серці легко так і тепло…
Десь там на рейді кораблі.
Неначе привиди далекі,
Зеніт сторожать угорі.
Казкову даль за горизонти,
Несе на крилах вітерець.
І раптом вивільги з акордом…
Оркестр ушпарив із небес.
У груди дихає блаженство,
Несе мелодію у вись.
Чарівні дивні передзвони,
Над морем бризом пронеслись.
Довкруж мелодії й контрасти,
Малює пензлем круговид.
Злетіти хочеться й упасти,
По краплях спити чудо – мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669924
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 02.06.2016
Піонери ішли - не з горнами -
колоски збирать за село.
Млин за звичкою плямкав жорнами,
та зерна між них - не було.
Чухав мельник в розпуці бороду -
бач, привиділось ,маячня:
млин – мов дід,що вмирає з голоду,
хоч би пригорщ дали зерна!
Руки крил – хоругвами скорбними,
чи хоронять старий вітряк?
Де ті люди з мішками повними,
він змолов би й за просто так?
Лан – іуда з очима чорними
вмерлих . Хоч би дітей вберіг!…
…Млин – з відчаю - у річку,з жорнами
на опухлих колодах ніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624594
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 28.11.2015
[i][b]З циклу "Брюссельська капуста"
[/b]
Опублікований мною нещодавно вірш “Manneken Pis або
дзюрити не гріх”, як виявилося, викликав неоднакову
реакцію у читачів різної статі, а саме: читали і коментували
жінки у три рази активніше, ніж чоловіки. І зрозуміло, адже
йшлося про хлопчика… Відновити справедливість допоміг
мені Дені-Адріан Дебуврі, створивши Jeanneke Pis - дівчинку,
що пісяє, як альтративу отому пустуну-хлопчині*
[b][color="#e60707"]Діточки – немов би однолітки –
близнюки родились (та не в нас):
хлопчик в чотирна́дцятім столітті,
дівчинка, повірте, у наш час…
Та одну вони здобу́ли славу –
символом служити неживим
гідності і сталості держави…
…Про звитяжність бельгів розповів**
Символ той для мене зрозумілий –
жити разом, що б там не було,
в світ іти упевнено і сміло
і долати найлютіше зло!
*
…Нам таких кмітливих дай Бог пару,
щоб cплести народ в одну канву…
Враз спинилися б між нами чвари
за гетьманську владну булаву!
Вдвох вони б зас.. лили ту долину,
де нараз втопилася б орда
та, що подалася в Україну,
де сеча дитяча – не вода…
То ж нехай на всі віки закмітять
нинішні й майбутні вороги:
ми пос… ставим там, де треба, міти
з тих дівчат і хлопців навкруги…
Й вознесемо молодятам славу –
тим, що вже не “пісяють” в той час,
коли треба захистить державу,
й школять ще сумління... про запас.[/color][/b]
30.10.015,
Kln, BRD
________
*Дівчинка, що дзюрить (нід.) — фонтан і статуя (50 см) в Брюсселі,
створена в 1985 Дені-Адріаном Дебуврі і встановлена в 1987. За однією
із версій, статуя є пародійної парою до символу міста – Manneken Pis –
хлопчика, що пісяє; обидва символи неподалік від площі Гран-Плас.
**див.:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612981
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613638
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617302
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617302
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 31.10.2015
НЕПЕРЕМОЖНІ, НЕЗДОЛАННІ!
Наче навіса нахмурилось небо навколо,
Нічка нависла над нами незряча, німа.
Напівживі... Напівмертві... Невільні-ніколи!
Нас нащербити націлились? Навпіл?-
Нема!!!
Не нажились, не намріялись, не нараділись,
На незалежність . Навіщо новИх нам негод?
Непереможні! Ну, нЕдруги, ні, не надійтесь-
Не наклоняється ниць невмирущий народ!
Недооцінюєш нас ненажерлива нЕчисте?
Напримирялись, настарчить назавжди. Навік!
Не наближайся нахабо, нечесо і нехристе!
На новоземлях народим нащадків новИх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617251
дата надходження 30.10.2015
дата закладки 30.10.2015
Волошкою прозвали хлопці друга
І через очі, й посмішку м’яку.
То кличка – не якась там зла наруга –
Ба, не знайшли ще кращу, ніж таку.
Великі сині очі, мов волошки,
І жовто-білий чубчик, мов стебло
У жита, що підстигне трошки,
Ще й личко схоже з сонечком було.
Так він і ріс. Волошкою. Високий,
Став вуглуватий, ширший у плечах,
Розумний хлопець, дивно ясноокий,
І ніжність поселилася в очах.
Аж ось Афган в життя його ввірвався,
З вогнем і димом, з низкою смертей,
Про все це потім він уже дізнався,
Й його волосся стало… ледь руде.
Не раз дивився хлопець в очі смерті,
І поряд запах був крові не раз,
Він не хотів в чужій землі померти,
І добре розумів: війна – не гра.
Усе пройшов: і рани, і утрати,
І спрагу, й біль посеред диких скель.
Як мріяв він вернутись в рідну хату,
Так, до батьків, де є життя людське!
І ось він вдома. Вищий став і статний,
На крилах радості у хату залетів,
Та тільки на поріг утрапив стати,
Солдат увесь якось пополотнів…
Змінилися батьки і хата трохи.
Подумав: роки не пройшли дарма –
У мами сльози котяться горохом,
На голові у батька теж зима.
Стоїть Волошка, мов закляк на місці, –
Не про таку він мріяв зустріч. Ні!
Та й в нього очі стали сірі, злісні –
Згубили колір синій у війні!..
Коли в житах стрічаю я волошки,
То синьооке згадую хлоп’я,
В якого юність не була в горошку.
Афган її на скелях розіп’яв!..
Ганна Верес
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606667
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 14.09.2015
[i] Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Під Украйни єднаймось прапо́р!
Іван Франко
…Та прапор – нуль, коли катма в країні сили!
Хоругва – що?.. Як віри у мирян нема!
Які б огнѝща над собою не носили –
Дарма!.. Коли у душах у людей - тюрма!
Олекса Удайко
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444834
[b][color="#ff00ff"]Не хотілось писать на сю тему –
Вже написано віршів тих – тьма*…
Та складається вже у систему
Мракобісся, наруга, пітьма…
І зневіра… в невичерпні сили,
Що для воєн припас наш народ…
Які б огнища** ми не носили,
Не наб’єм ними ворога рот![/color]
[color="#0099ff"]То ж єднаймося, браття, знаменом,
Що побіду нам всім принесе:
Наші кіборги і супермени
Уже склали про нього есе!..
Прославляймо наш стяг перемоги,
Де блакитне і вряд – золоте!
Не лишаймо себе, друзі, змоги –
Ми ж нащадки атлантів*** на те![/color]
[/b]
23.08. 2015
_________
* Тьма (число) — число в старовинному підрахунку,
рівне 10000 і більше.
** Вексилологічні ознаки - стяги, штандарти, хоругви тощо.
***За деякими науковими версіями, наші символи
(тризуб, блакитний (дух) і золотавий (матерія,
достаток) кольори отримані нами від Атлантиди,
що містилася на терені сучасного Чорного моря
та занурилась під воду під час однієї з космічних
катастрофи планети.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601517
дата надходження 23.08.2015
дата закладки 23.08.2015
[b][i]tth[/i][/b]
[i]Волинь... с. Веснянка. Погоже літо...
Озеро неподалік від Луцька...
Чайки над озером... І... мрії! Мрії
про майбутнє. Бо сьогодення сумне.
Та життя бере своє... Мрії...[/i]
[youtube]https://youtu.be/DPabSZMU7Zo[/youtube]
[i][b][color="#b700ff"]То не сонцева тінь в голубих небесах
В плесі озера вкіс відбивається…
То на бе́резі трав жадібка́ бірюза
Корінцями углиб розвивається…
То не чайка над озером в’ється, літа́,
Спрагло долю у вирі шукає…
То твої молоді та щасливі літа
Серед літ запізнілих блукають...
То не жайвір у небі відчайно співа,
Немов щастя нам щедро віщує…
То твої в позолоті, коштовні слова
В моїм серці... щоночі ночують.
...Кличе неба і трав нехибка бірюза,
Літо гладить фіранки в віконці…
То не сонцева тінь в голубих небесах…
То моє несподіване сонце.[/color][/b]
10.08. 2015, с. Озеро, Волинь[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599855
дата надходження 15.08.2015
дата закладки 21.08.2015
Оленка, дякую за натхнення!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596964
Мелодія смутку,
занадто байдужа й черства,
наповнила келих… гірчила (стократ!) полинами…
Де ніжність (сліпого кохання пропаща сестра)
в прощальному танці
рікою стояла між нами.
Ці води свавільні –
до всіх океанів текли!
Ці води жагучі, з' являлись в яких іпостасях?!..
Вигнанкою ніжність (приречену) ми нарекли…
Дари їй носили…
складали їх на парастасах…
Де в сонячних росах
чиясь невідома рука
писала нам вирок (детально - шляхи незворотні).
Де ніжність моя – повноводна глибинна ріка! -
вмирала (востаннє!)
сліпим кошеням в підворотні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597179
дата надходження 01.08.2015
дата закладки 01.08.2015
[i]У родину Михайлишин з с. Липовиця на Рожнятівщині
прийшло непоправне горе. 14 липня 2015 року у зоні
проведення антитерористичної операції при виконанні
бойового завдання біля Станиці Луганської обірвалося
життя бійця 128-ої гірсько-піхотної бригади, старшого
лейтенанта Миколи Ярославовича Михайлишина.
Йому було лише 23...[/i]
Сини ідуть за обрії далекі,
Не залишають звісток і адрес,
Немов підбиті кулями лелеки,
Пливуть у сивій купелі небес.
Скривавлені і спалені у танках,
Розірвані у полі на шматки…
Чорніють на похованих останках
Хрести, немов обвуглені кістки.
За ними відголосять панахиду
Тужливі дзвони, дощ і матері…
Невже зі смертю програно кориду
І ґніт життя у свічці догорів?
І, кров’ю замережана, дорога
Поміж ниток лягла на полотно…
Як мало їм відведено земного
І як багато вічного дано!..
І, мов з корінням вирвані дерева,
Лишають по собі́ глибокий шрам.
Сини ідуть тримати наше небо,
Щоб дати шанс усім новим життям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596938
дата надходження 31.07.2015
дата закладки 31.07.2015
Допоки ти спиш у м'якому сидінні маршрутки,
Вколисана кадрами літа в мутному вікні,
І сняться тобі у волоссі трави́ незабудки,
Чорничні кущі і гриби на трухлявому пні…
Гірські перевали, розгойдані трелями рі́чки,
Пташиним сопрано, дзюрчанням дрібного струмка,
Призахідне сонце – м’яке, наче полум’я свічки,
Духмяної хвої і диму гірчинка терпка…
Самотні човни на поверхні блискучого плеса,
Немов заговорені мантрою бога вітрів…
Допоки ти спиш і шиплять монотонно колеса,
Комусь ненаситна війна ставить мітку між брів…
І цілиться чітко, а потім – контрольний у скроню
(для більшої певності), жаль-бо не личить війні.
А ти, влаштувавши за мріями ласу погоню,
Так прагнеш себе вберегти від суєтності днів…
І серце вразливе сховати од відчаю й болю
За ширмою власних ілюзій і світу казок,
Немов боячись розбудити примхливицю-долю,
Зламати на дверях реалій іржавий замок…
Та що воно змінить? Війну не під силу збороти,
Фарбуючи дійсність обвуглену в лагідний тон…
Допоки ти спиш, десь у іншому світі – навпроти,
Є ті, що під кулями ревно пильнують твій сон…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593691
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 14.07.2015
Якийсь не літній липень цей... Здається :
Ось-ось затужать в небі журавлі,
І перші ноти листопадних терцій
Долонями торкнуться до землі...
Шепоче дощ вже котрий день сюїту,
Наносячи на шибку вітражі ;
І розбивають гострокриллям вітер
У піднебессі ватянім стрижі...
Покоси пахнуть холодом туманів,
Босоніж ходить ранок по стерні ;
З упертістю затятих кавоманів,
Спивають ночі по краплині дні...
Якийсь не літній липень цей... Одначе
У тихому мінорі дощоднів
Він - той, єдиний, хто зі мною плаче
На перехресті зоряних шляхів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593370
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015
Холуї ви, не друзі мої,
Самовкохане чадо - поєти.
Із кліток еСеСеР солов'ї,
Ви сьогодні не варті й монети.
Все минеться й трава відшумить
І за вами пожухне й зів'яне,
Промайне ваша "слава",як мить,
І ніхто в ваше мило й не гляне.
Що ви в світі залишите цім?
Не на часі ромашки й берізки.
Ваш талант в "задзеркаллі кривім" -
Не вартує й трухлявої кістки.
То ж скажу напрямки вам,глухим,
Не для того його вам давали,
Щоб розвіявся він,наче дим,
Щоб аж коні від сміху іржали.
Свою гідність зберіте в кулак,
Серцем всім полюбіть Україну,
Покажіть, хто у хаті чужак,
Пробудіться в тривожну годину.
Не пора зараз нидіть,не спіть!
Соловейками годі співати.
Той поет, що за правду стоїть,
Й честь готовий за неї віддати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593323
дата надходження 13.07.2015
дата закладки 13.07.2015
І……. губи сміються в такт
Коливанням літа…
Пахнуть смолою рештки моїх сандаль…
Впали джмелі у трави… затихли… квіти
Зникнуть із нами
десь на світанку… жаль,
В танці вертепному
Знову не наші ролі…
Зрештою, байдуже… я вже не знаю слів…
Впали джмелі у трави… гудуть… паролі
Хто і навіщо
змінив від моїх світів?!
І………звуки зникають
В сонячних плесах…тихо…
Пахне смолою… у грудях чомусь пече…
Маки танцюють з житом… палають… Дихай!
Дихай мені у спину –
я хочу ще!
Знову джмелі
У травах сміються… луки
Липнуть солодким медом… на дні ріки
Бавиться сонце… не віриш?.. послухай… Руки
Впали на груди
поміж золоті ланцюжки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593270
дата надходження 12.07.2015
дата закладки 13.07.2015
[i]Навіяне: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592354
Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та як мені не написати їх... [/i]
[b][i]Василь Симоненко[/i][/b]
[youtube]https://youtu.be/cpuwBhLKFLc[/youtube]
[color="#0080ff"][b][i]Слова кохання… мають силу,[/i]
[i]Як будь-які гучні слова,
Чуттями кинуті красиво…[/color]
[color="#ff0000"]Від
них
шаліє
голова! [/color][/color]
[color="#0080ff"]А серце спить… Воно розумне.
Бо в ньому ка́рби Бога є.
Коли мовчить – воно щось дума,
На кшталт того, чи то – твоє…
Відтак не в слові вся причина –
В чуттях, що пишуть коди… щасть.
Перш ніж наважитись до чину,[/color]
[color="#ff0000"]Укміть,
чи
слово
серцю в масть![/b][/color][/color]
8.07.2015
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592354
дата надходження 08.07.2015
дата закладки 09.07.2015
Як непомітно збігла третина літа,
Відлопотіла хвищею між суниць…
Жінка, в котрої коси з відтінком жита,
Впала у трави-то́роки горілиць.
Серце її легким паперовим змієм
Вгору лопоче, нитка туга тремтить…
Жінка думки таємні в душі леліє
І випускає мріями у блакить.
Руки її до сонця лягли снопами,
Пальці тонкі ворушаться, шурхотять…
Згущує вітер хмари і спеку спамить,
Маків палких розгойдує вишиття…
Знову дощем почнеться третина літа,
Клапоть хмаринний так обважнів, навис…
Жінку, в котрої коси з відтінком жита,
Сонце назавтра вип’є, підніме ввись.
І поторочить вкотре на теплий дощик…
Поки ж вона дрімає в густій траві,
В купелі квітів пальці її полощуть
Духи землі й полу́дниці* польові.
[i]*Полудниця – польовий дух, одна з русалок.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590812
дата надходження 30.06.2015
дата закладки 30.06.2015
***
Шукай мене, коханий, у дощах:
вони сміливо відбивають ритми,
а я пишу, хоч запал мій прочах:
душа в рядках от-от заплаче ридма.
Шукай мене і відкривай слова,
які тобі не встигла ще сказати.
Моїм же віршам вистачить сповна
любові, розcтавань і навіть зради.
Отак веслую в ріках почуттів,
які підпали під моє мірило.
Шукай мене. Шукай! Не треба слів:
коли дощі, - о, як важніють крила!
червень 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590272
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 28.06.2015
Дякую Касьяну Благоєву
www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590123
Живу, дарую своє серце,
Таке, як є, без солі з перцем...
Натомість маю звідусіль
Біль...
***
Які ж то вірші пишуть нам мужчини :
Букет троянд, загорнутий у рими....
В житті ж : сумки, ганчірка, посуд...
Осуд...
***
Коли ти друзям віддаєш останнє,
Коли на все готовий для кохання,
Спочатку окуляри витри гарно-
Аби не марно!
***
Коли тобі хтось крила подарує -
Радій, літай - не втрать те диво всує...
Тільки дивись, щоб та ж людина крила
Не спалила....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590239
дата надходження 27.06.2015
дата закладки 27.06.2015
[i] Це не мені – обра́зи соло…
Lu57
[youtube]https://youtu.be/BTSsWBc66cI[/youtube]
[b][color="#a30657"][color="#8f077f"]Минулися в саду вже полуниці,
суничне поле вибило дощем,
та літо креше, мов об крицю криця,
і промінь сонця кре́мсає ножем…
Он там, в кущах зоріє вже малина
і малино́во манить солод ваб…
Веде свій хор задумливо, билинно,
і барвами виблискує… єдваб.
І вже чарівність та солодка в роті…
Уяву збуджує... Як пташечка, ячить...
І пристрасть ту уже не побороти,
хоч на межі реальності... гірчить.
Та гіркота чуттями невловима –
дурманить мозок літа смакота!
Уява наша ж бо неопалима,
коли спіліє ягода ота!
Коли природа зріє на пригріві,
коли в душі чуттів нестримний герць…
І ущухають заздрощі і гніви,
стихає якіт охижілих серць.
Буває, в літа ягідників коло
впаде… Й стихає їх співучий хор,
та ось неквапно править своє соло
малинового смаку хромофор.
Малинове життя куйовдить владність
злостивців, неумільців і невдах...
Бо всі принади малино́ві вадять
тому, хто із собою не в ладах! [/color][/color][/b]
25.06. 2015[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589929
дата надходження 26.06.2015
дата закладки 27.06.2015
Шепоче ніч солодкі дощосни-
Відчинене вікно вбирає звуки,
А морок надто в'їдливо-масний
Мене тримає холодом за руки...
Чомусь не сплю... Снує павук думки,
Вплітаючи секунди в павутиння...
Так хочеться намалювать зірки
На ватяне промокле хмаровиння...
У тишу закарбоване "тік-так"-
Годиннику не спиться і без кави...
Вітрисько - розкуйовджений відьмак,
У темінь викликає...для забави...
Іти - чи ні? Так страшно квилить птах -
Напевно править опівнічну месу...
А що, цікаво, снить замшілий дах?
Чи мають Янголи свою імейл-адресу?
Як лялечка, щільніше загорнусь
У ковдрококон - для метаморфози...
А ранок - затуманений дідусь -
Зітре зі щік мої безсонні сльози...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588695
дата надходження 20.06.2015
дата закладки 21.06.2015
Ішла душа усміхнена і боса.
Сукенка із замріяних думок.
Хтось скубав наче пір"ячко волосся,
А хтось пропонував їй цвях-замок.
Встромляли в неї ніж і озирались;
Чи боляче,чи кров як темний мак?
Могла б і захиститись...Одцурались
Від неї так багато.Лиш жебрак
Тулився до сукенки.Нею сльози
Свої тихенько витер і пішов.
Вона швиденько витягла занози
Із ніжок,де була засохла кров.
Могла би заховатись від усього:
Погроз,нерозуміння і камінь.
Та як тоді торкатися святого?
Та як тоді промовити:амінь?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585216
дата надходження 03.06.2015
дата закладки 03.06.2015
[img]http://cs624426.vk.me/v624426407/391d6/EdOUYft6PPA.jpg[/img] [img]http://cs624426.vk.me/v624426407/3924c/ehFRMdIlcFs.jpg[/img] [img]http://cs624426.vk.me/v624426407/394b0/Pbg5x1lapSk.jpg[/img] [img]http://cs624426.vk.me/v624426407/391f2/DliRGjXjRm4.jpg[/img] [img]http://cs624426.vk.me/v624426407/394a7/hAsWfx3u5PQ.jpg[/img] [img]http://cs624426.vk.me/v624426407/3931b/Kx_CDIag_Lw.jpg[/img] [img]http://cs624426.vk.me/v624426407/39169/cx8FcGdKSYU.jpg[/img] [img]http://cs624426.vk.me/v624426407/39363/wXwbuKeNaqs.jpg[/img]
Ще крила наші – пружні і широкі,
Ще літо недоспіле, молоде!
Та вдалині – глухе відлуння кроків
І час роки між буднями пряде…
Ще наші діти – юні пташенята
У теплому гніздечку під крилом…
Та юність, мов стара забута хата,
Стежина заросла давно зелом…
І кожну з нас, немов покоти́по́ле,
Нестримний вітер долі поволік…
І, може б, не зустрілися ніколи,
Та кругла дата випала цей рік!..
І звідусюди скликала до міста
Юнацьких мрій, натхнення і весни
Ота далека молодість іскриста –
Грайлива, як весняні буруни!
Так хочеться усім нам побажати,
Студентських літ дівчатка-ластівки́:
Збираймося на зустріч, мов на свято,
Тримаймося крізь відстань і роки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585227
дата надходження 03.06.2015
дата закладки 03.06.2015
[i] [b]Дітям:[/b]
мертвим,
живим і
ненародженим…*
[b]Це ж треба так! В космічну пору світу,
Коли – лиш мить, щоб взнати його суть,
В війни гієні гинуть наші діти –
З опіль Донбасу вісті нам несуть.
Та не про них на цей раз тут балади –
Героям – слава!.. І батьківська дань! –
Хотілось би майбутньому зарадить,
Щоб вже повік не мати тих страждань.
Бо хочеться у злагоді прожити, –
Жадання те не кожному збагнуть! –
Щоб зла, ненависті зловісні ниті
Не сплутали омріяну майбуть…
Подай нам, Боже, нових од і арій,
Нових Богданів, Байд, а чи Гатил,
Щоб в нас зродився свій по крові Дарій –
То й був би фронт – не в масть ворожу! – й тил...
Якщо й не воя, то хоч Роксолану,
Щоб усмирить імперську “благодать”,
Чи Ярославну – королеву Анну,
Щоб вла́дцям глузду свіжого додать!
До того й сам хотів би прилучитись…
Я Да́рка жду… свого на цілий світ…
Чи Роксолану… То знаменно чимось,
Як восени – нежданий клена цвіт!
То ж, люди добрі, більше вже не лаймось,
Живім в сумирі – з Богом і в миру́…
Зробив провину - неодмінно каймось!..
На себе й я отой тягар беру.
…І прийде час, коли тузи пузаті
Уступлять місце… розуму й добру.
Усіх диктаторів повинні ми прибрати!
І цей тягар на себе я беру…[/b]
[b]Й наступить час… Народяться ще діти!
В країні щастя, не в глухім бору…
Від того нам вже нікуди подітись!
…Ще й цей тягар… на себе… я беру.[/b]
1.06. 2015
________
*...в День захисту дітей[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584885
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 03.06.2015
Спробуй не впасти духом, коли несила
Стати собі опорою в час важкий…
Знаєш, простіше взяти і скласти крила,
Пилом припасти, наче старі книжки,
Десь на поличці долі, всіма забута,
Вирвана із корінням з-поміж своїх…
Спробуй закрити вуха й себе почути –
Десь ворухнеться ноткою чистий сміх...
Світлий, наївний, добрий, тому, і щирий,
Наче колись в дитинстві: тобі десь п’ять,
Може і трішки більше… Дощу пунктири
Б’ються землі у груди і мерехтять.
Плавиться світ у ртуті хмільної зливи
І шурхотять намоклі перуки крон…
Що тобі дощ? Ти зараз така щаслива!
Небо легке, мов росами вмитий льон…
Там, де дощить, там завше веселка сходить –
На горизонті барвами грає пруг!
Спробуй сюди приходити в мить негоди –
Гроз безпросвітних, бурі та завірюх…
Нащо шукати щастя в захмарній зоні?
Рано чи пізно втомишся, давши збій…
Так, як перлинка в мушельці безборонній –
Так цілий Всесвіт криється у тобі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583887
дата надходження 27.05.2015
дата закладки 27.05.2015
[i][b][color="#700707"]Красивості не пишуться,
А будь-що-будь – не хочу:
Хотілось би насититься –
Втопить в диви́нах очі;
Себе ж в вогні розплавити,
А серце – у коханні,
Охлялі дні розправити,
Немов бажання ранні…
А ніч сліпу, докучливу
Провчити… за нескромність,
Бо душу вкрай замучила
У піст ота скоромність.
Красивості не пишуться,
А будь-що-будь – не буду
Нехай жага потішиться,
Не потура́ти ж блуду!
Словесний блуд немислимий
Тим більш – його покута.
Хай зголоднію мислю я,
На те й словесна скрута!..[/color][/b]
18.04.2015
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575201
дата надходження 17.04.2015
дата закладки 19.04.2015
[youtube]https://youtu.be/ekrsy5zUeBA[/youtube]
[i][b][color="#910000"]У пам’яті ще дні мого дитинства…
Коли все ще попереду було…
Та вже зустрів те неймовірне дійство,
Котрому дивувалось все село!
Було те диво дивне на Великдень…
Будив нас ранок і... церковний дзвін,
Мені здавався надто він великим,
Що не вміщався навіть в серці він…
Дідусь мій, перш ніж куштувати паску,
Так щиросердно і... за всіх моливсь.
А ми малі були… Й велику ласку
Хотіли б мати зараз – не колись.
Бо в нас іще були пусті кишені,
Як паска на святковому столі**,
Ми, малюки, наївні і невчені,
Відчули Божу ласку на чолі:
То сонечко ласкаве і привітне,
Що вигравало крізь вишневий цвіт,
Разом з весною і святами світло
Так щедро слало ласку на весь світ.
А зараз що?.. Як глянув у віконце
(Вікно зі спальні дивиться на схід),
Побачив я, немов в дитинстві, сонце,
Що починало по землі свій хід…
Та не раділо чомусь те світило
Й не дарувало посмішку воно…
Пред ним ми чимось, певно, завинили,
Затьмарили небесне в світ вікно!
То, може, я, а, може, й інші люди
Не так, як треба, в Бозі живемо?
І промені не ті у сонця будим?
Не ті цеглини в дім свій кладемо?
Та є ще час! О, люди добрі, каймось!
Є час – себе і вимір свій збагнуть…
А ні – життя свого ми відрікаймось,
Щоб ощадить планети вірну путь[/color].
[/b]
12.04. 2015
_________
*[color="#160091"][color="#000dff"]Пригадав ритуал, що існував у родині,
коли після "всенощної" освячену паску
їли лише після колективної молитви.
А потім виходили дивитися на сонце,
котре (нам здавалось, а може так і було),
переливалось усіма кольорами райдуги,
радіючи Великодню і Воскресінню Божому.
**Часто у паски, випеченої у домашній
печі утворювались пустоти, які бабуся
пояснювала (певно, жартома) тим, що
там “ночував Бог”. А... може так і було? [/color][/color][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573924
дата надходження 12.04.2015
дата закладки 14.04.2015
Написати б листа, чи донести до неба молитву?
Ніч з тривогою в серці, а ранок, як дике лоша.
Дай нам, Боже, у вірі жаданого й вічного миру,
Щоби в кожному домі щасливою була сім’я.
Дай нам, Боже, щоб ці доленосні із болем страждання
Обминули, покинули... Ти ж бо вовіки Творець!
Кожне слово промовлене з вірою в щирім благанні
Доносились до Тебе від всіх українських сердець.
Кожен день у молитвах за кожного брата і сина –
Україна омита кровавими в горі слізьми.
Дай нам єдність і силу у цю віроломну годину,
Щоб не були сиротами крихітні діти війни.
Я прошу небагато: щоб були щасливі родини,
Щоб із Богом у серці нова Україна цвіла.
І пробачення прошу, як бачу Твій погляд безвинний,
Бо у цьому також немаленька провина моя.
У кімнаті запахло насиченим, стопленим воском,
Наче в нічку Різдв’яну розчуленим серце стає.
Притулилось крайнебо, дихає, тужиться млосно,
Щоб досвітня зоря народила проміння нове.
З тим промінням сяйни́м Твоя велич розсудить народи,
В битві з темними силами в Правді вовіки зійдеш!
На сторожі поставиш Ти Ангелів Миру й Свободи,
І мою Україну, як обіцяний рай вознесеш!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564562
дата надходження 05.03.2015
дата закладки 06.03.2015
А, хочеш, я буду твоєю веснянкою -
Розвітреноніжною, сонячноквітною?..
Звучатиму сміхом, або колисанкою?..
Чи пташкою стану, до неба привітною?..
А, хочеш, сніжинкою стану останньою -
Впаду на долоні п'янкою краплиною?
У вікна зорею світитиму ранньою...
У каві корицею стану -жариною...
Чи, хочеш, я квіткою стану підсніжною,
Тією, що з дійсністю бореться сірою?
Чи стежкою стану длятебепідніжною...
...Не зрань мене тільки своєю невірою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563916
дата надходження 03.03.2015
дата закладки 03.03.2015
[color="#d11414"] Надії Савченко[/color][/i]
[b][i]Яке небо у нас голубе
І поля золотисто-жовтаві!
Небо кличе в безодню тебе,
А земля – у обійми ласкаві…
Уподобала все ж ти його –
Де п’янка і безкрая стихія…
Підкорити орла одного́ –
Твоя давня і зболена мрія!
…І шугала, мов птаха, між хмар,
Та орла ти намарно шукала…
На землі лиш зустріла примар
На чолі з людожерним шакалом.
Хоч вже тілом знесилилась ти,
Та твій дух і любов не вмирають!
Бо ростуть смертоносні хрести –
Смертохристи шаліють у краї.
Вже у небі вартує тебе́
Той, хто так покохав твої коси
Й необачно сягнув до небес
Через темряву в ангельську просинь…
Там, в блакиті немає журби,
Святі ангели Сотні літають –
По велінню своєї судьби
Всіх героїв землі прославляють.[/i][/b]
1.03.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563628
дата надходження 02.03.2015
дата закладки 02.03.2015
Є час для відчаю і втрат,
Для неповернень-непробачень,
Коли життя твого трактат
Вже набуває інших значень…
Коли не хочеться плеча,
Яке тобі прихилить небо.
І чи з мечем, чи без меча –
А все одно змиритись треба.
І ти, чіпляючись за те,
Що вже по швах тріщить і рветься,
Збагнеш одвічне і просте:
Не можна приручити серце.
І, може, вперше без образ,
Не закусивши зуби злісно,
Повіриш, що приходить час,
Коли вже пізно… Надто пізно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562447
дата надходження 25.02.2015
дата закладки 25.02.2015
[b][i][color="#f50c0c"]Велетам ефіру
Бог ладнає ліру,
А у небі сизий бистрокрилий птах –
принесе в офіру
він буденність сіру,
тугу розплескає на семи вітрах.
Злигодні й турботи,
мов старі чобóти,
скину і безжально відішлю в архів...
Мов тріолі долі,
всі гіркі юдолі
я вплету у пісню, в мій небесний спів.
Приспані бемолі –
мов душа в неволі,
Та у небі сизий бистрокрилий птах.
Всі земні юдолі,
мов тріолі долі,
піснею розвіє в неомірний прах…[/color][/i]
[/b]
18.02.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560542
дата надходження 18.02.2015
дата закладки 22.02.2015
[img]http://tomatoz.ru/uploads/posts/2013-10/1382543089_0_acd02_deeb0041_xl.gif[/img]
Дрібні зірки розсипались на друзки,
Немов старі розбиті ліхтарі,
Рогаликом рум'яним на мотузку
Ніч насилила місяць угорі.
Вчепилася гілками щупла слива
В небесне оксамитове сукно.
Десь у дворі малеча галаслива
Словами сіє щедро, мов зерном!
Там, під горою, притулилась хата,
Лампадкою ряхтить проз гілочки...
Немов прудкі весняні ластів'ята,
Гучні щедрівки б'ються у шибки.
А сивий комин трусить бородою ─
От-от насипле повні жмені див!
І сам Господь йорданською водою
Благословенний двір сей окропив!
Радіє серце, святом обігріте!
Та все ж бентежать по́мерки журби:
Чи дочекаєш, мій коханий світе,
Щасливої і мирної доби?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552738
дата надходження 18.01.2015
дата закладки 19.01.2015
[i]
[/i]
[b][i]
[color="#910202"]Віддай хоч крихітку тепла –
В теплі твоєму я зомлію
Та не згорю, як ніч, дотла
Від злету іскорки надії…
Віддай гіркоти від журби:
По вітру в полі їх розтру́шу
Своєю вірністю, аби
Був спокій і любов... Я мушу.
Віддай негоди всі свої
Й царівну-ніжність на додачу –
Я забаганки всі твої
Сповна сплачу… Й не треба здачі!
Віддай, немов сто тисяч руж,
Любов… і пристрасті гарячі,
Та вірність, прошу, не поруш!
За те сторицею віддячу…
І... ряст топтати не спіши –
Піти у вічність ще успієш...
Віддай... краплиночку душі –
Віддай... І ти не пожалієш.[/color][/i]
[/b]
[i]19.01. 2015
Кельн, ФРН
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552634
дата надходження 18.01.2015
дата закладки 18.01.2015
Стікає багряними ріками
Згасаючий день з висоти...
Краса під твоїми повіками,
Лише привідкрий ─ і світи!
Спивай виднокола, окреслені
Довкі́л облямівкою хмар.
Хай крила, мов зи́ми розвеснені,
Обтрусять вечірній нагар.
Як мушлі, наповнені рокотом,
Вітри притуляй до щоки,
Вслухайся, як сунуться покотом
Посріблені хвилі ріки...
Як безгомінь, за́склена кригою,
Немов оживає, рипить...
І світ вибухає відлигою
На ранок у чисту блакить!
І мріється легко, і те́плиться
В тобі, мов у звитку гнізда,
Весняного цвіту метелиця ─
Як свіже вино, молода!
Як провесінь, чисту, оновлену,
Зачерпуй життя із ковша,
Бо світлом таємним наповнена,
Мов шопка різдвяна, душа...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551768
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 16.01.2015
Зима із рукава все трусить сніг,
Співає вітер у дротах колядки...
А я прийду на змерзлий твій поріг
Малесеньким пухнастим кошенятком...
Поглянеш в очі -у душі кольне:
Впізнаєш в них щось рідне, незбагненне...
І забереш до рук своїх мене
В тепло безмежне і таке приємне...
Я пригорнусь до тебе, до грудей,
Замуркочу тихенько диво -казку,
Щоб ніжністю тендітних орхідей
В тобі затріпотіла моя ласка...
А вранці розчинюсь, неначе сон,
В твоїх думках, твоїй душі і мріях....
І тільки млостю витканий вельОн
Сніжинкою залишиться на віях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549132
дата надходження 05.01.2015
дата закладки 05.01.2015
Дива́ таки трапляються, повір,
І засвіти лампадкою надію
У ніч, коли посріблений факір
Зірок огненних вивергне завію
В безодню неба, вижухлий велюр
Вмить спалахне гранатовим камінням
І в завитках розкішних шевелюр
Зимових крон розсипле мерехтіння.
Обтрусять сажу в комині вітри,
Як чорну пудру на обличчя ночі,
Різдвяний янгол спуститься згори,
Крильми́, мов хуртовина, залопоче...
І за собою мовчки поведе
Настрі́чу дню січневому новому,
І розіллє багряне каркаде
Світанок у мереживі тонкому
На вовну хмар, і перший промінець
Затягне облямівкою тонкою
В душі твоїй задавнений рубець,
Немов сам Бог торкнув тебе рукою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548508
дата надходження 03.01.2015
дата закладки 03.01.2015
***
Заховала промахи зима,
Сніжно-білу постелила скатертину.
Ось вже й дочекались ми Різдва,
І колядки під Зорю у небо линуть.
І радіє снігу дітвора,
Їм печаль мою сьогодні не збагнути;
- Нам же, тих, хто край наш захища,
Не дай Боже в суєті мирській забути.
Тож прошу Тебе, Святе Дитя,
Подаруй Вкраїні - миру, щастя, волі,
А зима хай снігом заміта,
Навіть пам’ять про лихі часи недолі. 06.01.15
***
Справи облиш, вечір цей не для справ,
В небі вечірньому Зірка зійшла.
Кожен промінчик торкається серця,
І понад Світом *Осанна* несеться.
У Назареті, вже дві тисячі літ, як
Хлопчик маленький родився на світ.
Ангели Божі співали про чудо
І пастухи ті дива не забудуть,
Бо у печері-кошарі на сіні
Місце єдине знайшлось для Мессії.
І спеленавши, поклавши у ясла,
Діва Марія - Зіронька Ясна,
- *Люляй, дитятко*, схилившись співала,
Долю щасливу для Сина благала...
*Христос родився,
Бог воплотився,
Ангели співають,
Царіє вітають...* 07.01. 2015
* * *
Прихилилось Небо до Землі...
Щастя нам кують небесні ковалі,
У Різдвяну ніч, щоб кожний з нас отримав
Пару білих крил, які напнуться за плечима,
Мов вітрила чудо-кораблів,
Небо прихиливши до Землі... 06.01.2014
[b]Різдвяна саґа…[/b]
́́Прозора тиша полонила сад...
Лягла на віття срібними льодами..
Оповила Дитятко на руках у Мами...
Налаштувала на мінорний лад
Хори дзвіночків з диво-голосами,
Щоби рознесли Вість по всій землі
[b]- Христос родився![/b] - порадійте з нами...
Янгелики в перинку білий пух
Набили, щоб було Йому тепліше,
І вітер люлечку легесенько колише...
Ще спить Дитя...
Ще не розвиднілось на світ...
Ще тиша бродить білими снігами...
Та вже Зоря, із диво-амальгами,
Розли́ла невечірнє сяйво над полями,
На радість вам.
Поколядуйте Господу із нами. 05.01.2014
***
Різдвяна ніч.
Зоря зійшла на небо.
Під нею, в ясельцях, Дитя сповите. 07.01.2013
***
Серце, мов дзвін,
Радість прийшла,
В небі вечірньому зірка зійшла.
Сяйво навкруг,
Все стихло й чекає, -
В убогій стаєнці Марія рождає,
Нашу надію і
Наше спасіння.
Двері до раю, в життя воскресіння. 07.01.2012
***
Серце палає від полиску свіч.
Тиха радість вирує в Різдвяну ніч.
[b]Христос народився![/b]
Ангельські хори - [b]*Славімо Його*,[/b]
Співають нам з гори. 06.01.2011
***
Різдвяна зірка
у небі з'явилась.
Маленьке Дитятко
в печері вродилось.
Ми з вами це диво
з дитинства знаєм.
[b]*Христос народився,* [/b]-
зі Святом вітаєм. 07.01.2010
***
Ще зовсім трішки
і народиться Христос.
І зірка засія над Вифлиємом.
Вам скаже, незначимий хтось,
що це неправда,
неможливо це під небом.
Не вірте.
Серце ваше відчиніть
назустріч Божій благодаті.
Любіть, любіть,
надійтесь і любіть,
На повну силу, на яку ви здатні.
Він недаремно двері неба
відчинив
І серце ваше
недаремно відчинилось,
Щоб у одну незриму мить -
[b]* Христос рождається*,[/b]
Над світом прокотилось. Святвечір. 2009
***
Ангел Божий
най прийде до вас
У вечірній,
у Різдвяний час.
Хай бажання ваші
візьме й понесе
До Господніх ніжок,
най усе,
Що в молитвах ваших
так бринить,
Виповниться в тую ж
саму мить.
Хай Господь дає вам
більше сил.
Довгих літ вам
і щасливих зим. 06.01.2008
***
Попросіть у Господа,
Щось значиме дуже...
Серце ваше хай до ближніх
Буде не байдуже...
Зглянеться Господь,
Побачивши таємне...
І прохання ваше буде недаремне. Святвечір. 2007
***
Бажаю в Різдво - любові і віри
(по суті ми з вами в душі маловіри).
Бажаю добра, здоров'я, достатку
(хоч наше життя задає нам загадки).
Бажаю вам миру у серці і в домі.
Не вірте в погане, вірте Богу одному. 07.01.2006.
***
Сутінки в кімнаті,
Попід образами ходять світлі тіні.
Полум'я лампадки.
Пироги на сіні.
І кутя смачненька в полив'янім горщику.
Зірочка різдвяна у сріблястім дощику.
За столом зібралась вся моя родина
І нині живуща й та, що в світлих тінях.
Тихії молитви і щирі колядки,
І тріпоче полум'я старої лампадки,
Розганяє сутінки.
Радість в душу лине.
У Різдво повита Україна нині. Святвечір. 2005
***
Янгелики в крильця білі
загорнули диво.
Невечірня зоря ясна
світ заполонила.
У кошарі, серед тварі,
дитятко вродилось.
Бог Предвічний з милосердя
дарував нам Сина. 07.01.2004
***
Хай ангел торкнеться вас ніжно крилом,
І серце зігріє Різдвяним теплом,
Хай щастя дарує маленький Ісус,
В житті щоб не було горя й спокус.
Душа хай співає окрилена вірою,
Добро вам воздасться великою мірою.
Найліпше бажайте сьогодні людям
І ва́ших бажань Господь не забуде. 06.01.2003
***
Зіронька вечірня небо запалила.
Діва Марія Дитятко вродила.
На сіні пахучім в печері-стайні,
А з неба Ангелики співали [b]*Осанна*[/b].
Малі пастушки зібрались докупки -
Там Бог народився. Біла голубка,
Крила над Ним,мов шатро розпростерла,
Небо прихилила, сіяє печера. Святвечір.2002
***
Святвечір. Зоря палає.
В саду, у печері Марія рождає,
Бо в цілому світі для Неї й Дитини,
Немає оселі, немає хатини.
А ви відчиніть своє серце сьогодні,
Відкиньте зневіру, думи холодні,
Затепліть у серці маленьку лампадку,
Малому Ісусику буде там хатка.
Зоря невечірня осяє світлицю,
Різдвяною радістю сповняться лиця. Передвечір Різдва 2001
***
З Різдвом святим тебе вітаю,
мій рідний український краю.
Від гір карпатських і до буйних
чорноморських хвиль.
хай буде мир тобі
і хліб. і сіль,
і все, чим український дім багатий,
хай буде щастя в кожній хаті.
І хай ростуть здоровими сини,
щоб не було злиго́днів і війни,
і щоб не плакала ні жодна мати.
Хай буде радості багато.
Різдва щасливого бажаю, тобі,
мій любий український краю.
Над кручами Славути й на Волині,
в степах таврійських,
й там, де води моря сині,
в горах Карпат і у полтавській хаті,
хай береже нас Бог і Бажа Мати. 07.01.2000
Кожен рік, на Святвечір, я пишу віншування
і розсилаю їх СМС-ками друзям і знайомим,
маю надію і вам вони теж сподобаються.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409134
дата надходження 15.03.2013
дата закладки 03.01.2015
[b][i]Слова - Романа Бойчука
Музика - Михайла Герца[/i][/b]
І.
Новий вже скоро рік
Прийде на наш поріг
І щастя повний міх
Він принесе для всіх.
Зайде у кожен дім
І покладе на стіл
Чарівні, не прості –
Дзвіночки дінь-ділінь.
Приспів:
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Рік новий іде,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Щастя нам несе.
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Дзвоники в руках,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Пісня на вустах.
ІІ.
Ті дзвоники добра
В передчуттях Різдва
Дзеленькають: «Пора
Повірити в дива»…
Вже впала ночі тінь
З-під зоряних склепінь
Та чути ніжний дзвін
Дзвіночків дінь-ділінь.
Приспів:
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Рік новий іде,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Щастя нам несе.
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Дзвоники в руках,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Пісня на вустах.
ІІІ.
Не знайте жодних бід –
Хай скреснуть, наче лід
І мир прийде у світ
На многа-многа літ!
У році хай новім,
Прийдешнім, чарівнім –
Завжди лунають всім
Дзвіночки дінь-ділінь.
Приспів:
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Рік новий іде,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Щастя нам несе.
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Дзвоники в руках,
Дінь-ділінь, дзень-дзелень –
Пісня на вустах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548303
дата надходження 02.01.2015
дата закладки 02.01.2015
У вицвілій тиші німої дрімоти
Нашіптує грудень зими привороти,
Змороженим басом.
Заклякли в боязні під льодом калюжі.
На вікнах розквітли прозірчасті ружі,
Що витечуть з часом.
Промінчиком сонце голубить бурульки.
Розкурює вітер закопчені люльки
Печей над дахами.
Мережать синички галуззя вільхові.
Пряде полохливо в тепленькому схові
Зайчисько вухами.
Вовтузяться миші в кургановім тілі.
На обрії сунуть хмарини дозрілі
З нюансом завії.
Ще мить й проти сонця займуться жаринки.
Опустяться тихо тендітні сніжинки
Алмазом на вії.
В чарівності білій німої дрімоти,
Шептатиме січень зими привороти…
В гонитві із часом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548289
дата надходження 02.01.2015
дата закладки 02.01.2015
(Експромтна колядка)
Де ти козонька- коза.
Зачекалися ліса,
Зачекались за столом -
Ти заходь до нас з добром!
Ось і сіно, і ячміння,
Кукурузка і насіння.
Шоколадка і напій,
Ой, ...останнє – не тобі.
В нас - і діти, мами, гості,
Цілу ніч і вечір – тости,
За козу наколядуймо.
Їстимем - за тебе, люба.
Бабця, дай салатику!
Й охоронцю-братику,
І сестрічці-волонтерці -
Ковть шампанського відерце,
Й скибку поросяченьки -
Гавчикам і мявчикам,
Мир - козі, і нам – кав,ярку.
Й добру новорічну чарку!
Зустрічаєм тебе – смачно!
Козочка, і ти будь вдячна:
Даш нам щастя й ковбаси
І назвемо рік – Кози! 31.12.14 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547904
дата надходження 01.01.2015
дата закладки 01.01.2015
Я стала старшою за пізню осінь,
Коли весна забрала молодих.
Ще цвіт не облетів, а вже покоси…
Жнива криваві. Поминальний дим.
Брати мої загиблі, голубочки!
Вам кігті вражі обірвали літ.
Вам біль пекельний затуманив очі.
Упало небо від ридань землі.
Посивіла душа. Палає відчай.
Та дух жадає помсти за братів!
Погасло сонце. Затремтіла вічність.
Ростуть сади героїв із хрестів…
Страшна зима вмираючи, голосить.
Багріє кров і тане чорний сніг.
Я стала старшою за пізню осінь,
Проснувшись у розстріляній весні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480961
дата надходження 21.02.2014
дата закладки 21.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.12.2014
Ця осінь,пробачте, якась не така...
Та ви не зважайте,панове поети -
Оспівуйте й далі кружляння листка,
Що має упасти в фіналі сонета.
Принюхайтесь - щось із повітрям не те...
Цей запах солодкий - не запах кав'ярні...
Не пшикайте дезодорантом - пусте...
Тут треба щось більш радикально-ударне.
Флюїди тривоги в повітрі,мов чад.
Все більше вулканить,цунамить планету,
Але не зважайте - це бал-маскарад,
Ялинка... і дуло тупе кулемета...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=543640
дата надходження 14.12.2014
дата закладки 14.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.12.2014
Дякую Дімі Маріну за натхнення
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540600
І навіть якщо ти проснешся
О п’ятій на п’яту…
І его твоє із тобою ще поки – на ти…
І тіні тобі наступають на п’яти з кімнати…
І навіть якщо ти спіткнешся –
за крок до мети…
І хай деревце у вазоні –
Іще не розквітло…
З тобою п”ють каву якісь здичавілі коти…
За тим коридором… ти знаєш!!!… – залишила СВІТЛО…
У снах… коли він тебе – так!…
коли ти - його… ти…
Нехай ті коти в чаюванні –
Не знатимуть міри…
Швейцарський годинник - на досить сумнівний п”ятак
Ти все ж – не міняй!… і вчорашню РОЗСИПАНУ ВІРУ
Колись - він покаже…
тому, що без НЕЇ – НІЯК!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542904
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 12.12.2014
Взяв я грудку землі зімлілої
вогнем обпеченої
кирзовим чоботом топтаної
потом і кров’ю й слізьми
пропахлої
І сказав так:
Я господар цієї землі
тож не ступить на неї більше ніколи
ворожа підошва!
Посаджу я на ній вишневий сад
і обов’язково – вербу і калину
щоб стали мені у головах
якщо за землю свою загину
бо краще впаду із простреленим серцем
аніж віддам комусь все це
А ще побудую на цій родючій землі
хату білу мов ангел
хай вона росте до небес
щоб тут на моїй землі –
зараз – Христос воскрес!
А потім знову візьмусь за працю
(бо лінощі – стрес!)
щоб не відрубали моїй землі голову
і не поклали на тацю
(за те що вона – предтеча раю)
Воістину воскрес!
Омине мою землю
атомний клятий прогрес
і ЧА ЕС
Тут не буде жодної зброї
крім СЛОВА
Шевченко розмовлятиме із Дніпром і степом
Мельничук – із Карпатами і росою
Стус писатиме листи мільйонам синів
і знову буде Тичина молодим (лише молодим!)
Франко і Стефаник посміхнуться нарешті
і Леся буде здоровою
Воскреснуть всі розстріляні
заморені голодом
убиті тюрмами і війнами
тут смерті не буде і чорної крови
а тільки – сльози щастя землі –
рОси
БАГАТО РОСИ
на квітах-очах
на вікнах і образах
а навіть на мальві сонця
…
А щоб ніхто землю мою не вкрав і не відібрав
я сховаю її у свою душу (в зіницю ока пера)
там їй буде тепло і затишно
без війни… бо
вже бачу як
КВІТНЕ МИР
завтра
© Олександр Букатюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541022
дата надходження 02.12.2014
дата закладки 09.12.2014
1) * * *
йде відлік
на самознищення
світ-камікадзе
створив
атомну бомбу
на очах у природи
2) [b]СхідUA–2014[/b]
Земля із лона якої
постійно сходило сонце
в ці дні дуже холодна
хоч нині там пекло
Наші хлопці зігрівають її тілами
і гарячою кров’ю своєю
Це ж скільки треба її пролити
щоб відігріти цю землю?
3) [b]На перехресті колій[/b]
А де ми є? На перехресті колій.
Віки-вагони в ирій відплили.
Калина квітне в сні – на полі бою
і відквітає, бо нема коли,
бо знов ті біди, наче йдуть по колу,
із Скриньки лих хтось випустив їх знов.
І куля в грудях, наче доля коле.
Колись же ти закінчишся, війно?!
4) [b]Пародія на Поета[/b]
Відкорковую горло і ллю
це вино, яке зветься віршем,
і Євгену, і Василю,
і тобі мій новітній Ніцше.
Ви – уявні мої читачі,
побратими мої уявні.
Я учора лиш зліз із печі,
але вже ґеніальний явно.
5) * * *
Б’єш, значить – любиш, Поезіє?
Любиш, отже – губиш?
Теплотраса в землі –
німі єрихонські труби.
Сонце в грудях пече.
Чому червоніє рілля
(Тут не доречний знак запитання)
Б’єш, значить – ЛЮБИШ!
6) [b]Тетяні Череп-Пероганич[/b]
Осінь прийшла до мене погрітись
І каже:
Зима геть знахабніла
вигнала мене із стін вулиць
не залишила ні кутка для мене…
(Сказавши заплакала)
Тоді я взяв її нещасну
і притулив до свого серця
аж воно позолотіло
а потім… зів’яло
і впало до ніг осені
листком вірШа цього…
А я стою тут і досі
закам’янілий
7) * * *
слово солоне
скапує із очей
йду назустріч запитайвітру
а ти слухаєш дзюркіт дороги
якою весна йде до нас навперейми
від місяця в небі
залишилась лиш пелюстка
прочитай її
вишіптуючи мене із тиші
ми вигадали одне одного нав-
заєм вимріяли себе
ти і я – зіниці одних очей
що плачуть-сміються поезією
8) * * *
як дерево даю себе спиляти
щоб стати книгою
щоб вірші одягнулись в лати
обкладинка книги – наче кора
із середини якої
ножем пера
вирізаний коран поезії
буків і букатюків біблія
тора тернів
священні тексти грішників
а іноді просто – труна порожніх слів
із відкритим віком
для випорожнень словоблудства
та все так не буде
9) * * *
Ти мене розумієш з пів тиші.
Чи тому, що на відстані ми?
Ці слова не з’їдять навіть миші.
І хай бреше, що хоче, німий*.
Ти мене розумієш з пів думки,
з пів акорду, з пів ночі, з пів мрій.
Твоє серце на вірші ці лунко
відзивається з світла зорі.
10) * * *
руки мов ріки впадають
у океан обіймів
шторм наших тіл вилився у цунамі
яке не назвеш коханням
бо мало одного слова
бо усіх слів замало
…
в наших жилах тече поезія-пристрасть
та мало одного слова
і усіх слів замало
11) * * *
виверження жоржин
із вулкану пам’яті
в лавині спогадів
того що було і буде
виверження жоржин
які пахнуть тобою
лиш ради цього вже
варто жити
та помирати не варто…
бо ще рано… тож
поживу до опівночі
а там видно буде
12) [b]вірші пишуть мене[/b]
півняча північ
час на миґах ку-ку-ріка-є
слово солодке гірчить
вірші пишуть мене
пишуть і не дописують
залишивши кілька слів
для тебе (може колись допишеш)
…
коли ти прийдеш?
дні без тебе як
сторінки порожні
…
книга мого щастя
не вийде друком
без твоїх уст редакції
13) * * *
без тебе ніяк
живу в очікуванні
у вічному пошуку
…чим більше здобуваю знань
тим ясніше усвідомлюю
що знаю мало
тому не перестаю бути учнем
всіх і всього
бо лиш тоді зможу
чогось навчити інших
(або мені так тільки так здається)
але без тебе ні-
як… хоч живу якось… і
пишу – отже дихаю
14) «…і раптом»
…і раптом стало затісно
поміж стінами вулиць.
Виведу в поле пісню,
туди, де таку не чули.
Поле врочисто біле.
На полі цім слово родить
спрагле як твоє тіло
дотиків – нагороди
за вроду,
за те, що ти є на світі,
бо як я в ньому без тебе –
без неба немов, без квітів,
і так, наче сам без себе.
15) очі-сніжинки
очі твої – сніжинки
та не розтануть ніколи
може зронять сльозинку
аж мені в серці заколе
очі твої – сніжинки
ніжні
що серце гріють
я б для такої жінки
здійснив заповітну мрію
16) * * *
голуб-дух
з ікони злетів
сів мені на плече
дякую Боже що ця любов
у серці моїм пече
17) [b]Невидима Діва[/b]
опівнічні півні запіяли тричі
я тебе не зраджу Діво-Беатріче
напливає ранок на землі обличчя
можна я у тебе серденько позичу?
серденько позичу і впущу у вірші
бачиш вони кличуть і чекають рішень
я його не скривджу бо воно як птиця
подивись навколо – світ уже святиться
бо гряде як свято наша зустріч-днина
віру я не втратив що ти є Єдина
то не сон приснився а майбутнє наше
вітер помолився нашим отченашем
озовись у тиші Невидима Діво
не жалкую серця – мучу його співом
18) Подихи
Сніг розтав від подихів кохання.
І, здавалось, зорі з вишини
геть усі попадали до рання,
щоб здійснити видива весни.
Вчора сніг, а нині вже струмочки.
Ми у долі – наче дві руки.
Нам дарує сонце по шматочку
хліб тепла
на миті і роки.
Ще й частує березень безмежжям.
А берези спокій бережуть.
То, мабуть, за нами з неба стежать.
Ніжність чую…
Що ще – не скажу.
19) [b]Ти причуваєшся[/b]
На диску ночі – стогін стегон.
Всім тілом слухаю-горю.
Ти причуваєшся. Від сего
очима цілюся в зорю.
На тебе в мене вічна спрага.
Єдина, прагну до єднань.
Якби мені таланти мага,
сказав би враз: моєю стань
на цьому місяці безлюднім,
явися тут із далини…
І пристрасть спалить сірі будні.
І ми забудемо про сни.
20) * * *
зола золотої ночі…
зело зір…
очі опівночі…
зачерпни мене із віршів
нездійсненна мріє
всупереч всьому здійснись
бо яка воля без долі
бо кому це серце
як не тобі
?
21) [b]вірші висерцевлені[/b]
«весело велесу на селі
сиплять сіль слів василі»
а тіло твоє сонцем налите
у віях твоїх заплутався вітер
не смію дихнути
коли ти читаєш сі вірші
що саме для тебе висерцевлені
22) [b]Божий перст – перо[/b]
…магнітне поле землі
…небес тяжіння
…підстрелені журавлі
…обрубане зір коріння
…окрилена кров
…знаки оклику
…Божий перст – перо
…любов без похибки
23) [b]Зорелюб[/b]
зорі – пні небесних дерев
зрубаних неборубами
невідь чому кладу тире –
і паперову покрівлю
словами не грубими
бо так вже пишуться вірші:
фундамент – вгорі
внизу – «квітка»
не переварюю слова сирі
пишу серця чорнилом
ангели – свідки
та не збираюся кожному догоджати
кому не подобається нехай не читає
(ще невичерпні запаси для вух вати)
а істинних читачів
можу почастувати чаєм
не обов’язково саме мої вірші читати
можу прожити без смальцю і слави
але шкода мені зір
навіщо зорі рубати?!!
все! годі теревенити язиче лукавий!
кінець
квітка!
24) [b]решето віршів[/b]
просіюю світ крізь
решето віршів
серце моє не на місці
бо вічно десь тиняється
тебе шукаючи
читачів читаючи
та за словом в кишеню не лізу
але й не кидаю слова як бісер
поміж… поважних громадян
які мозок мов тісто місять
25) [b]три сльози[/b]
1
стіни відкритого простору
відкритого в нікуди
любовю пишу без апостофу
сумно без чуттєдив
2
змілів дніпро жур-
нал
а Шевченків Дніпро
досі реве та стогне
по вінця крові
3
дози Сльози
зирк
аж то вже й третя
капнула
аж захвилювалося море
на картині Рембрандта
26) * * *
Ніч. Вікна – з вікна.
А ні чирк-чирк.
Почерк тиші.
Цікаво, а ти спиш?
Бо я все пишу,
все невгамуюсь ніяк.
Але без тебе – самотньо…
Ніч. Вікна – з вікна.
А ні чирк-чирк.
27) [b]заметіль слів
(не казка)[/b]
на ліво підеш –
слова знайдеш
на право підеш – теж
і прямо – таке ж
всюди слова
але не все – поезія
28) [b]На стадії останніх стацій[/b]
Із серця воля кровоточить,
а доля сльози гіркі ллє.
І правда бреше нам у очі
про часу витканий рельєф.
Бо все змонтовано на світі.
І зло – то, нібито, добро.
Проігноровані століття
не прокрадуться повз перо.
Ткачі майбутнього, до праці!
Завзяття духу тіло рве.
На стадії останніх стацій
душа береться за живе.
29) [b]Не відірватись від землі
(віршовоплочення)[/b]
Не відірватись від землі.
Хто вище трав – той може згинуть.
А як вам в небі, журавлі?
Чи й там стріляють у людину?
Через судини і віки
йде караван степами крові
крізь серце воїна, яке
віршовоплочене у слові.
У каравані у крові,
у серці й слові – духу сила.
Ми поки боремось – живі.
Нас небеса благословили.
Не відірватись від землі.
Хто вище трав – той може згинуть.
А як вам в небі, журавлі?
Чи й там стріляють в Україну?
30) місія віршів
нащадки, наші вірші –
ваші вуха і очі
в цей час що для вас є минулим
а для нас теперішнім
…
се віковічне переймання досвіду
з часів першої поезії
написаної на стінах печер
се
віршів місія
31) [b]вірші-роси[/b]
вірші-роси
на пелюстках-сторінках
квітів-книг
пийте се прозоре пречисте вино
тамуйте спрагу сердець
бо роса істинна – миро
цілющих трав
які зцілюють від духу травм
бо
вірші – роси
32) * * *
Україна втрачає кров!
Де ви, донори світу?
Наламала Росія дров!
На могилі молодих квіти.
Україна рятує світ,
коли той собі спить спокійно.
Такою ціною здійснюється «Заповіт».
Долю нації пишуть війни
…кров’ю
…
Світе, спи спокійно!
33) * * *
Де мені подітись в світі?
Б’є об груди слово «град».
Майже грудень. Не зігрітись.
А ж пара йде від пера!
Де мені подітись в світі?
Україна – весь мій світ.
Пише пам’ять заповіти
днів цих чорних, мов століть.
Де мені подітись в світі?
Де зігрітись без тепла?
Я загинув. Голос – вітер.
Україна ожила!
Де мені подітись в світі?
В небесах – чужі краї.
Рідна земленько, у цвіті
воскресатиму твоїм.
34) [b]музика землі[/b]
музику землі озвучує
праця і тиша
музика землі –
наша сила
і крила
музику землі чую зором
слухом бачу
музика землі
смієтьсяплаче
35) * * *
відкрию тобі таємницю
читачу
але не в голос
прочитай її поміж рядків
звідти почуєш
що тобі серце каже
якщо чесно то я й сам не знаю
це ж твоє серце
36) * * *
потойбіччя рядків
міждзеркалля тиші
хтось нас з тобою пише
тебе – читача
і мене – поета
а хтось читає
саме ці слова
що пов’язують нас
у вузол духу єдності
37) [b]Це вже зима[/b]
Це вже зима. Дарма, що листопад.
Це вже зима. І серце знову мерзне.
Не той вже сад, не той вже зовсім сад.
Але душа таки уста отверзне.
Я виллю слово тепле на папір.
Погрійте очі і розкрильте руки.
Щоби прозріли порухи сліпі,
де всюди сніг – від втрати до розлуки.
38) * * *
За градом не видно неба.
А може його нема?
Б’ється серцеземля об ребра.
Не зігрітись. Війна – зима.
За градом не чути неба
і власних думок в голові.
Ми помремо як буде треба,
а ви – будьте живі!
39) [b]Апокаліпсіада[/b]
1
Зніміть Христа з хреста
і у серця прийміть
бо тісно буде Йому там
на образах
де птаха не колише віть
і фіть… і фіть…
я знаю – світ не тінь на образах
йому пасують більше ризи чи пагони
зніміть Христа з червоної грози
візьміть із ран Його
живі калини грона
2
Христос з хрестом на плечі,
а на тому хресті – весь світ розлігся:
неси Месіє неси
мене знову спаси
а коли донесеш на схід
я знову тебе розіпну
бо я – Рассія сама собі месія
мені раз плюнуть
себе прибити до хреста як розбійника
бо нині ж буду з тобою в раю
щоб окупувати його
3
Прийшов Спаситель до Рассії
а там Йому: валі атсюда
у нас вєдь свой мєсія імєєтса
царюшка наш Ве Ве КаГеБешушка
ФееСБутін
і нє прапавєдуй здєсь
нам сваю бендеравскую єресь
АТО РАЗАПНЬОМ!
40) [b]Гаснуть зорі[/b]
Гаснуть зорі на небі віконному.
Гаснуть зорі, підкинути б дров.
Ранку кава у кухлі бездонному,
мов схолола у серці любов.
А кому ту любов одігріти?
Нема кому, то й мерзне вона.
Бо остання донька Афродіти
зникла безвісти в світі одна.
41) [i]Тепла хата
(майже утопія)[/i]
Як добре те, що тепла хата.
І цукор з вікон розтає.
Я сніг приніс, м’який як вата.
А в хаті сонечко моє.
І не одне. Кохана – сонце
і дітки – сонечка малі.
Немов проміннячка – долонці.
І як тут сам не ангелій…
Дзвінка розмова любо ллється,
мов пелюсткове молоко.
І серце тулиться до серця…
А що тобі – пиши руко.
42) [b]Нещасне місто Щастя[/b]
У місті Щастя лихо й горе,
у місті Щастя йде війна.
Землі червоно-чорне море.
Сепаратюга – сатана.
Тож місту Щастя не до щастя,
бо п’є вино із крові й сліз.
Спасемо край свій від нещастя!
І буде мир на цій землі!
43) [b]Чорне море[/b]
Чорне море чорніє від горя,
а колись проглядалась синь.
Чорне море закохане в гори
і в широкі мов море степи.
Чорні дні й на душі моїй чорно.
І не радує слів чорнослив.
Чорномор’я краса неповторна.
Кримських мрій білопінний приплив.
44) [b]Грудка землі[/b]
Взяв я грудку землі зімлілої
вогнем обпеченої
кирзовим чоботом топтаної
потом і кров’ю й слізьми
пропахлої
І сказав так:
Я господар цієї землі
тож не ступить на неї більше ніколи
ворожа підошва!
Посаджу я на ній вишневий сад
і обов’язково – вербу і калину
щоб стали мені у головах
якщо за землю свою загину
бо краще впаду із простреленим серцем
аніж віддам комусь все це
А ще побудую на цій родючій землі
хату білу мов ангел
хай вона росте до небес
щоб тут на моїй землі –
зараз – Христос воскрес!
А потім знову візьмусь за працю
(бо лінощі – стрес!)
щоб не відрубали моїй землі голову
і не поклали на тацю
(за те що вона – предтеча раю)
Воістину воскрес!
Омине мою землю
атомний клятий прогрес
і ЧА ЕС
Тут не буде жодної зброї
крім СЛОВА
Шевченко розмовлятиме із Дніпром і степом
Мельничук – із Карпатами і росою
Стус писатиме листи мільйонам синів
і знову буде Тичина молодим (лише молодим!)
Франко і Стефаник посміхнуться нарешті
і Леся буде здоровою
а ще – Нестор Чир
Воскреснуть всі розстріляні
заморені голодом
убиті тюрмами і війнами
тут смерті не буде і чорної крови
а тільки – сльози щастя землі –
роси
БАГАТО РОСИ
на квітах-очах
на вікнах і образах
а навіть на мальві сонця
…
А щоб ніхто землю мою не вкрав і не відібрав
я сховаю її у свою душу (в зіницю ока пера)
там їй буде тепло і затишно
без війни… бо
вже бачу як
КВІТНЕ МИР
завтра
45) [b]Страж-дання[/b]
Бідна моя весна – вічно доношує шубу зими
Нещасний мій квітень – люди множать пластМасові квіти
А куди мені подітись поету?
Я залишився один на всю однокімнатну планету!
46) * * *
Я з тобою стояв як з вишнею.
Ти – цвіла. Я – уста твої пригубив.
Чи бувають кохані колишніми
і безкрилими голуби?
Може ти просто мені наснилась?
Може тебе взагалі нема?
Тільки звідки у серця виросли крила?
…Замкнуте небо кохання... Зима.
47) * * *
Росіє, стань на коліна
перед моїм народом!
Проси прощення в України!
В усіх кого ти вбивала і нищила!
Покайтесь, каїни!
Брат не вбиває брата! –
хто вбив, той звір, а не брат!
……………………….
Росіє, стань на коліна!
48) * * *
Богородиця наче вдова
мов сирота Богородиця
Зайві тут убогі слова
бо Любов богородиться
49) * * *
Боляче бачити й чути
вдихати і видихати
кровоточиву Україну
але біль – любов
50) * * *
плоть моя – із рідної землі
кров – калини сік
скачуть чи не скачуть москалі –
України не віддам повік!
51) * * *
розп’яті ластівки
гніздяться на бетеерах
сонце заміноване
бо небо – мінне поле
люди створені із цієї землі
воюють за мир у світі
52) * * *
війна створена із ребра
бетеерозавра
наші серця – плоди заборонені
кожне із них – граната
душі без бронежилетів – безсмертні
як Україна
як смерть сама
кров – предтеча миру
53) * * *
журАвель Україну
несе під крилом
по мінному небу
і сниться снам
журавлине вино
журавлиний клекіт
та не сниться синам
журавлина жура
журавлині жорна
і чорне море
і чорна пора
земля пречорна
54) Із листа з війни
«…я на Донбасі, донечко…
Привезу тобі грудку землі солодкої,
найдорожчої,
відвойованої у ворога.
За неї заплатили життям
тисячі моїх братів,
а до них – мільйони предків.
Пробач, донечко, якщо читаєш таке перед сном.
В дитинстві я співав тобі колискову…
Тепер пишу цей страшний лист,
який волів би спалити і не чути ніколи
слово «війна»
насолоджуючись миром…»
55) * * *
На стінах окопу
маленька іконка
від крихітки донечки
щоб татка оберігала
Боженька
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541343
дата надходження 04.12.2014
дата закладки 09.12.2014
Передзвонами, перегуками
Йде Мороз шпаркий з лісу луками.
Посміхається сонця схлипами,
Поміж голих віт Кленів з Липами.
Кучерявиться паморозний чуб
Білим куривом димохідних труб.
Очі-бісики сяють просинню,
Ніжно вмитою дощем Осінню.
З калинових губ вітром лине свист,
Льодяних зубів сяє аметист.
Кожушок його в’є подолами -
Засипає слід юга колами.
Видний парубок, не одружений.
- Ой, кому ж бо він Богом суджений?! –
Стрепенулася Верба різками.
Відгукнулося між Берізками.
Пересудами сколихнувся Гай:
- Любить сам себе розбитний шугай!
Компліменти вам стелить дівоньки,
Крутить мигами та й голівоньки!
Виціловує палко кісоньки.
Схаменіться вже ви, Берізоньки!!!
Ті, не слухали. Обіймалися…
В ожеледицю, поламалися.
- Крижане воно, серце красеня! –
Затріщало десь в кроні Ясеня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542146
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 07.12.2014
[i][color="#0066ff"]
Осінь малювала фарбами в саду.
Айстрам та жоржинам — колір до ладу.
Небо заколисував зоряний скрипаль,
У вечірніх сутінках гасла пастораль.
Промінь відтворила між багряних віт,
Стежку застелила до самих воріт.
Як ішла по вулиці вербам молодим
Фарбувала листячко кольором рудим.
Вгледіла калину, зблизька підійшла,
Щось поміркувала, пензлем повела.
І тепер на видиво багряніє сік
З гіркуватим присмаком в ягодах щорік.
Скинув камизельку величавий дуб,
Виграє на сонці золотавий чуб.
Скільки літ — то байдуже… Що йому мороз!
Хоч малюй, художнице, вітер серед гроз.
Кольором брунатним підвела красу,
Яблукам і грушам додала росу.
А коли втомилась, то спочити сіла,
В неї залишилась тільки фарба біла.
Що робити з нею думала-гадала
Та й перед світанком грудневі віддала.
[/color][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541881
дата надходження 06.12.2014
дата закладки 06.12.2014
...коли в зимові довгі ночі,
в години роздумів я мимоволі
гортаю книгу мого життя,
подовгу, з великим трепетом і
насолодою вчитуюсь в сторінки,
пов'язані з
Тобою
...вони ще майже чисті, не
списані і не зім'яті,
від них віє ароматом
свіжоскошеного лугу,
духмяних польових квітів,
весняного неба,
мов недоспіваного
Кохання
...гадаю, вже є щастям, коли Ти
зможеш в безслівному життєписі
відшукати подібну сторінку,
де так стисло і водночас
з усією повнотою була б
відбита суть Твого
Життя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402321
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 03.12.2014
[i] ...Не лучше ль ждать блаженной ночи,
Чтоб поискать... в дупле... огниво?..
[b][i] Фантасмагории. Ч.1.Римма
(в том же исполнении...)
"С небес спустилось солнце над рекою,
Звеня лучом на скошенном лугу,
И покатилось хоженой тропою,
Застряв на миг на правом берегу."*
Казалось, время вдруг остановилось,
И ночь желанная уснула на пути.
А тело все в предстрастии томилось,
И было уж невмочь страдания нести.
"Светило спряталось...
И в звездной неге
Река уснула. Стал безмолвным лес.
И, словно серебристо-белый лебедь,
Спустился месяц молодой с небес".*
Отравой сладкою безумно обуянный,
Свой взор в ночную мглу желанием вперя,
Стал жертвою – в охоте – ожиданья.
Как долог этот миг, то знают егеря!
И миг настал. И фея вдруг явилась
Русалкой белой у ночной реки,
На твердь сухую пышно опустилась,
Подмяв дыханным телом плавники.
Затем она истомно потянулась
И, отплывя подальше от реки,
В траву благоуханну окунулась,
Раскинув вяло ноги-плавники.
И предвкушая морфий сладострастья,
Безумный месяц фее подарил
Слова любви, мгновенья счастья
И лунным светом фею озарил.
И, гладя трепетное рыбье тело,
Русалку месяц нежно так ласкал
И взором лунным следовал по телу –
Он что-то сокровенное искал...
И фея вдруг всем телом подалась,
Плавник откинув в сторону лениво,
Любовнику решительно далась
Искать в дупле заветное огниво[/i].[/b]
[i]15.12.1993, 7.3.1994;
Киев – Трускавец
_______________
*Из стихотворения А.Фета.
[youtube]http://youtu.be/lTki9Kbk-2M[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541076
дата надходження 03.12.2014
дата закладки 03.12.2014
З осінніх хмар зима морозне диво,
Сипнула перламутрами сніжку.
Покрила чуб солом’яний стіжку,
Що вже давно весіннє бачить сниво.
В промерзлому до коренів садку,
Сніжинок рій безчинствує грайливо.
Розкішні айстри пломенять мрійливо,
У винограднім в’язанім рядку.
Холодні думи полем дме вітрило,
Лишаючи в’юнкий на стежці слід.
Пташки останній обривають глід,
Знімаючись над гаєм швидкокрило.
Здираючи зі скла ажурний лід,
У шибку груша стукає безсило.
Голубить світлом між юги ярило,
Дзвінких бурульок сяючий приплід.
Порідний місяць сіє зорепад,
Окрайцем срібним в небесах неспішно,
На кризі ставу вабою безгрішно,
Ростки палають сотнями лампад.
У ніч ридає віхола невтішно.
То стихне то регоче невпопад.
Із груднем переплівся листопад,
Укривши землю перлами розкішно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540980
дата надходження 02.12.2014
дата закладки 02.12.2014
Ще трішки попечалюсь... і покину.
Бо вже навколо біла заметіль.
Я народилась на початку днини,
Але в кінці страждань і лихоліть.
Тоді ще булочки, такі кукурудзя́ні,
Давали для дітей, чи на *пайок*...
Згадалися колядки в дні Різдвяні,
У тітки Ганни, що жила через садок.
Сніги біліли, наче простирадла,
А ми легкі, по насту, навпростець...
Вона, бездітна, нас завжди чекала
З гостинцями у сінях... Каганець,
Немов різдвяна зіронька світився...
І двері у світлицю, - бачу, мов тепер,
На покуті, під рушниками світлі лиця...
І дід Петро, живий ще був, не вмер...
....................................................................
Сьогодні сніг лягав рівненько й ніжно,
Немов не падав, підіймався з долу...
Чомусь згадалась хата і стодола...
Хурделя в пам’яті, геть біло...сніжна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540596
дата надходження 01.12.2014
дата закладки 01.12.2014
Стожильний подорожній вовк, пітьми властивець,
Ковилу топче ніжний шовк між чорнобривець.
Відлунком місячних вогнів зоріють очі,
Вальсують безкраєм полів, мов поторочі.
Кошлатить теплий вітерець шерстини сиві.
Сліди швидкують навпростець по сонній ниві.
Зміяться урвищем ярів в глушінь розлогу,
Де діточок зазивний спів скавчить з барлогу.
Розтане в заростях куги його стежина.
З тьмяної родиться юги навстріч дружина.
Оскалить перламутр зубів з перестороги.
Впізнавши мужа, схилить гнів під дужі ноги.
Торкнуться ніжно милих щік, вуста медові
І втратить вовк хвилинам лік в танку любові.
Серпанком ляже поміж трав повів кохання…
Вколише золотом заграв її світання.
Він, як дбайливий чоловік замре на чатах -
Вона ж одна йому навік, в життя пенатах!
Або він муж, або вдівець – аскет курганів!
А випасати сто овець – талан бара́нів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540589
дата надходження 01.12.2014
дата закладки 01.12.2014
Не дивись на людину зверхньо
І не міряй її очима,
Бо не тільки у ній поверхня –
Є щось більше у ній , незриме.
Це найбільша у світі цінність –
На землі ми поки еліта.
Є від мавпи одна відмінність –
Може серце за все боліти.
Душі є в нас гарячі й щирі,
Власний маєм на речі погляд.
Кожен з нас у великім вирі –
Світ окремий і свій світогляд.
Поклик наш тут красу створити –
Ми ж природи маленька частка.
Для добра ми повинні жити :
Світ врятує любов та ласка.
Ми однакові всі, ми й різні,
Нас не треба в одне зливати.
Ми в єднанні міцні та грізні,
Злу спроможні хребта зламати.
Не дивись на людину зверхньо –
Бачиш в кожному лиш поверхню….
В нас для пломеня є іскрина,
В кожнім Всесвіту є глибини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540062
дата надходження 28.11.2014
дата закладки 29.11.2014
[b]КОЛИСКОВА[/b] (переспів за З.Петровою, з російської)
Картиночка-подарунок від Kulbabka [img]http://static.diary.ru/userdir/1/0/3/1/1031136/78127927.jpg[/img]
Наші іграшки заснули і книжки,
У перинки загорнулись малюки.
Треба казці засинати,
Щоб у сон твій завітати.
Ти їй побажай: «Люлі-бай!»
Наче мамина турбота в пізній час,
Тихо ходить сон-дрімота біля нас.
За віконцем все темніше,
Сон маляток заколише.
Ну ж бо, засинай! Люлі-бай!
Можна з місяцем гойдатись уві сні,
І веселкою помчати на коні,
Із слонятком подружити,
Золоте перо зловити…
Ну ж бо, засинай! Люлі-бай!
Люлі-люлі, спати людям час прийшов,
Люлі-люлі, завтра буде ранок знов.
Вдень так гарно грались діти,
Треба всім вночі спочити.
Ну ж бо, засинай! Люлі-бай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538510
дата надходження 21.11.2014
дата закладки 23.11.2014
[quote]Поетом бути вчення це, чи дар?
Я думаю, тут зайвий коментар -
Поет такий без віршів одинокий,
Немов погаслий у пітьмі ліхтар.[/quote]
[u]Леся Shmigelska[i][b][/b][/i][/u]
Леся — поет, вона — ліхтар.
Їй сам Творець послав цей дар —
Торкнутись сяєвом душі
І запалати у вірші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538876
дата надходження 23.11.2014
дата закладки 23.11.2014
[img]http://visnik-press.com.ua/wp-content/uploads/2013/11/svichka-golodomor.gif[/img]
Моя тендітна свічечко, тремти,
Розсіюй чад скорботної печалі...
Рясніють перекошені хрести,
Як свідки мовчазні сумних реалій.
О, скільки їх за обрій відійшло,
Мов кануло у безпросвітній Леті...
Як упивалось ненаситне зло,
Смакуючи ядучий запах смерті!..
Вже не було із праху вороття,
Хати чужіли, мов порожні храми,
І спрагло так хотілось за життя
Хапатися промерзлими руками...
А що життя? – Украдене зерно,
Ним землю загноїли, мов тілами...
І не одне засвітиться вікно
В суботу скорбну тихими свічками.
Хіба буває в деспота межа
Жорсокості і підлого цинізму?
Як голосила зболена душа,
Бо ні́кому відспівувати тризну...
Моя тендітна свічечко, тремти...
За все усім воздасться по заслузі:
Одним судилось хлібом прорости,
А іншим – бур'яном гірким у лузі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538738
дата надходження 22.11.2014
дата закладки 22.11.2014
Слова - Леся Шмигельська
Музика, запис, виконання - Микола Шевченко
Жінка з осені
Я забуду цей день, він такий, як і тисяча інших,
Тільки вітер сильніш і побільше на жменьку образ,
І стрімчасті думки, що по клаптях зібралися віршем,
Я забуду тепер, хоч до них повернуся не раз.
Полохливим зайчам заховалося сонце за обрій,
Загубивши надвечір свій слід у призахідній млі.
І у сутінках тих мені затишно, гарно і добре,
Я радію зіркам, наче матері діти малі.
Не важливо мені, що цей день називатиму «завтра»,
А за декілька літ я казатиму навіть «колись…».
Невідомий сюжет і ніким не розгаданий автор,
І на гребені днів безумовна межа бісектрис.
Кожен любить своє, але я закохався у осінь,
В міріади хмарин і гранатове листя в саду.
Жінка з осені йде, оглядаючи пізні покоси,
По стежках золотих я за нею росою піду...
Жінка з осені… Ні! Бо ця жінка, здається, із дива,
Із замерзлих краплин, що торкаються смутком лиця.
І жагуча, як мить, як Мадонна, безмежно вродлива,
І співають вітри серенади її без кінця.
А писати про сум і про осінь з дощами не треба?
Як не чутиму їх, то не буде, здається, й мене.
Я пірну в листовій, пригортаючи осінь до себе,
І у зливах рясних тихим жалем замру заодне...
Я складаю слова з осенілого жовтого листя,
Неслухняні рядки по землі пише вітер-школяр.
Перестиглі сади і осінні тумани пречисті,
І пречисті думки у полоні незвіданих чар.
Чи забуду цей день? А хіба він, як тисячі інших?
Чистим зором очей я торкаюся синіх небес
І блакитних дощів, наливаючи чашу по вінця,
Торжествую за день, що із темної ночі воскрес...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538316
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 20.11.2014
Мені бракувало тебе.
Між хмурих в зажурі будинків
Вже сонце сховало себе,
Згубивши у вікнах жаринки.
Десь тишу сирена проб’є
Натужено і норовисто.
Спішать — хто куди, у своє,
Стихає від гомону місто.
Мені хоч би трішки тепла
Із літер, що має це слово.
Сльозинка прозора стекла,
У серці журлива розмова.
Самітнє, похмуре життя
Химерно облизує вечір,
Кидає в куток з ліхтаря
Дві тіні на втомлені плечі.
У жінки є мрія жива —
На небі розплéскати зорі;
В уяві — художні дивá
Щасливих казкових історій.
Не треба багатства й скарбів,
Чи суконь від PEDRO del HIERRO*,
Розкішних палаців, морів
І модних на стінах шпалерів.
Тебе (!) бракувало мені.
Дивилася осінь з мольберта,
Як падали зливи сумні
У душу мою розпростерту.
[i]*Pedro del Hierro - відомий іспанський дизайнерський бренд,
заснований в 1974 році. [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536100
дата надходження 11.11.2014
дата закладки 12.11.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.11.2014
[i] В перші дні незвичайного
листопада хочеться чогось
солоденького або веселого...
Щоб сказати: "Все гаразд!"
[/i]
[b][i]Вже з неба суне листопад…
Наш вередій, чука́ло* вад:
Не хце** ні літа, ні зими!
Він – хананóк***, як дехто ми…
Скидає з себе жовтий лист –
Свій камуфляж. С-с-с-епаратист!
Пожухлий клин іде під косу –
Бере кермо… провладна осінь!
Та поміж хмари де-не-де
Яскраву сукню ще пряде
Привітне сонце в нагороду
За толерантність всій природі,
Що береже від скону люд.
Він терпить утиск звідусюд:
І від негод, що зносим ми,
І від потомної зими...
О, незбагненний ли-сто-пад!
Він так приходить… не у лад!
Та не кажіть, що ми не раді
Цьому дивнóму листопаду…
Дасть Бог, хоч він відсепарує, –
Нехай та роль йому пасує, –
Від чуйних тих, хто вже не чує,
Хоч неумисне, та не всує.
Отак крокує по планеті, –
Добро, хоч пішки, не в ракеті, –
Немов коштовний аметист,
Наш листопад-сепаратист![/i][/b]
02.11.2014
___________
*Джерело.
**Хоче (пол.)
**Баловень (рус.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534201
дата надходження 02.11.2014
дата закладки 06.11.2014
І закрутилась дивна карусель…
Коловорот… А треба – ще доплИсти…
Тому що гине… тоне… корабель…
Неясні обрії обіцяних земель…
Сто запитань …
На всі – не відповісти…
Сто запитань… на всі – не відповісти…
І ось мене ведеш без заборон
У те чарівне… і жадане місто…
Яке було для нас єдиним змістом…
Ще мить….
І ось він – Гордий Вавілон!
Ще мить… і він підніметься над нами…
У небеса впираючись крильми…
Як символ некерованої драми…
Збудований рабами… чи богами…
А… може…
місто це зліпили – МИ?…
І кожен з нас – творець!…
І архітектор…
І легко так віддаючись в полон…
Мій зореліт міжзоряний протектор
Вже майже стер……….
…….. об гордий ВАВІЛОН…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534971
дата надходження 05.11.2014
дата закладки 06.11.2014
В останніх зойках стомленого дня
Жасмин пролив божественні повіви.
Їм солов’ї складають псалмоспіви.
Розчулилася росами стерня.
Кує зозуля сутінком зігріта:
- Вам скільки літа?
Ласкаві води тихої ріки,
Купають зорі в млосному агаті.
А комарі – хористи заповзяті,
У місяці кружляють мов круки.
Зітхає малахітово порічка:
- Вродлива нічка!
Коханець вітер промінцем зорі,
Голубить верб заплутану чуприну.
Котом гладким на схід ладнає спину,
Старий курган в розораній корі.
Куріпка п’є з квіткових філіжанок:
- Медовий ранок!
Розп’яттям сокіл, голубінь небес,
Підтримує на крилах одиноко.
Жарінь обідня хитро мружить око,
Вальсуючи у мареві чудес.
Пухкенька посміхається хмарина:
- Казкова днина!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534499
дата надходження 03.11.2014
дата закладки 04.11.2014
Мій осінній настій,
Мій осінньо-лимоновий настрій
Облітає на тебе, як листя з кленових гілок.
Ти мій згірклий напій,
Ти осядеш в мені, і віддасться
Кожен подих і погляд, і пущений голубом крок.
Ти мій тихий перон,
Ти моя обпечалена пристань.
Я як хмари на трави - опаду на твоїх губах.
А від тебе, як річка
Мене обперізує відстань.
І твій погляд триматиму,
Мов прочанка свій хліб у руках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525916
дата надходження 26.09.2014
дата закладки 30.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.10.2014
[i]Яка гаряча тема – Раша! Ще нічого не написав,
а вже стільки відгуків! Тут я ризикую попасти під
обстріл тролів... Та де наше не пропадало!
[/i]
[b][i]Ой, як хочеться у Рашу – в “пра-у-родіну” свою!
Заберу свою парашу… й полечу – у... дежавю!
Жити буду там щасливо, де й Макар телят не пас!
Прихоплю з собою мливо... і галанок* про запас…
Ще візьму собі намета – ескімос не пустить в чум.
Раша, братці, не конфета! Там не чудо-Карачун,
Чи, пак, Крим, чи то Карпати. Там життєва суєта:
Там не доведеться спати – в Раші, бач, не та мета!
Треба ж світ урятувати! Він чомусь не в ногу йде..
А ще перефарбувати – фарби тільки взяти де? –
Всіх людей у триколóри, хоч живий ти, хоч ти мрець.
То й готуємо ми мóри – всім гряде один... кінець!
Новоросія, Росія – один біс, все 'дно тайга…
ПНХ, Х-ло, месія… Самогон, пітьма, нудьга…
Та все ж хочеться у Рашу! У хмільний минулий час –
У веселу “бучу нашу”**, де Макар телят не пас![/i] [/b]
30.10.14
________
*Підштаники.
**За Владіміром Маяковським.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533236
дата надходження 29.10.2014
дата закладки 29.10.2014
Вже гойдає небо на долонях
Розсипи перлинових зірок...
В шибку зазира моє безсоння,
Сни змотавши у тугий клубок...
Відчиню кватирку -хай заходить...
Колючіє морозцем ця ніч ;
І вітрисько водить хороводи ,
Розсипає осінь врізнобіч...
Вип'єм чаю із моїм безсонням -
Хай зігріє душу і слова...
Запульсує тихо в моїх скронях
Пісня ночі давня, вікова;
Безліч нерозпізнаних галактик...
Безліч нерозтрачених питань...
І паперу невеликий клаптик -
Пристань моїх мрій і сподівань...
І безсоння зазира у вічі
Поглядом довірливого пса :
Йти у холод вже страшніше вдвічі-
З тЕмінню зустрітись сам на сам...
Не жену: удвох нам веселіше...
Хай мене за руку потрима...
І сплететься у новому вірші
Я, моє безсоння і зима...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532946
дата надходження 28.10.2014
дата закладки 28.10.2014
Вже перший сніг! Який же він невтішний:
Холодні ночі, то густі дощі.
Якби змогти здолати горе й відчай,
Розсіяти у цій густій імлі?
І простягнути, вистелити сонце
Із променів незвіданих орбіт…
Чому така важка дорога до Свободи
Від осені до осені вже рік?
Люблю я осінь. Хто ж її не любить?
Лиш не тепер! Коли ідуть бої,
Коли промокли навстіж юні груди,
Ох, не до осені ні крапельки мені.
У заморозку руки ціпеніють
Пошарпані, потріскані в багні.
Від осені цієї – я сивію,
Як білий сніг на спаленій землі.
Хтось в ніч холодну думами сповитий,
Стиснув в долонях зимний автомат.
Не сніг він бачить цей глибинно чистий,
А біля хати яблуневий сад.
Допоки, хлопчику, ти на гарячім Сході
В рожевих мріях уявляєш Край,
Молитимусь за тебе в кожнім слові –
Чужих дітей немає, так і знай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532263
дата надходження 24.10.2014
дата закладки 25.10.2014
Цей дощ - для двох , а я у нім сама...
В душі капіжить -нащо парасоля?..
Під ноги пада осінь, і зима
Давно вже майорить на видноколі...
Хмаріє небо -і йому болить
Безликий сум, що завиває вітром...
І осідає білосніжна мить
На вигорілу вщент життя палітру...
Цей дощ -для двох...тоді злочинці ми,
Бо порізну збираємо краплини...
Вже відлунали пристрасні громи....
Вже відлетіли в літо павутини...
Сивіє іній у моїй душі...
ТумАниться давно забута рима...
Ведмедиця в захмарному ковші
Ніяк, напевно, сліз моїх не втрима....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531735
дата надходження 22.10.2014
дата закладки 23.10.2014
Зберу у жменю зорі -намистинки
І нанижу на нитку своїх снів;
Мелодію заграють павутинки
На ноти композиторів -вітрів.
Я заспіваю тихо колискову
Про котика сіренького тобі,
Про лебедів, про дівчинку казкову
І про озера чисті голубі...
Дрімає місяць у пуховій хмарці,
І наш Руденький смачно позіха;
А сіра мишка у маленькій шпарці
Співа потішки сонним дітлахам...
...
Ступає на м'якеньких лапках нічка
І сипле срібні роси у траву...
Заплющуй, моя доню, свої вічка
І вслУхайся в мелодію живу....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530451
дата надходження 17.10.2014
дата закладки 17.10.2014
Чатуєш на мене, моя сивоока хандро,
І пальці холодні, мов щупальця, тягнуться в душу...
Спиваючи сонце, так спрагло вустами ворушу,
А листя лягає у стоси, мов карти таро.
Ну, що наворожиш мені на прийдешню зиму́,
Які передбачиш прогнози, невдачі і втрати?
Цей погляд застиглий мене спонукає кричати,
Мов плівку, здирати руками загуслу пітьму!..
Не вірю тобі і твоїм захмелілим вітрам,
Усім падолистам, дощам і вологим туманам,
Ти просто міраж, ти фантазія хвора й омана,
Я серце своє на поталу тобі не віддам!
Я буду впиватись останнім осіннім теплом,
Ловити на кінчики вій теракотове сяйво,
Тулити до щік оксамитово-плюшеві айви,
Сміятись усім ностальгіям і смуткам на зло!
Полюєш на мене, чатуєш уперто, як звір,
Терплячість незламна твоя і жага ненаситна!..
Дарма сподіваєшся, чуєш? Сьогодні я спритна –
Стратегіям хитрим і підлим підставам навкі́р!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530142
дата надходження 15.10.2014
дата закладки 17.10.2014
Дощ всю ніч не вщухав, торохтів підвіконням,
А на ранок затих, десь за обрії зник,
Чи лишився в барвистому листі камінням -
Діамантом, в оправі із крон золотих.......
......................................................................
Подарунком Красуні, шо пензликом вміло,
Розписала довкілля у вохру́ й у пурпу́р,
Лиш краплину смарагдів лишити зуміла -
То тополі в убранстві, мов царівна Будур.
Та вже сепії трішки лягло килимами
І зі склярусу річка одягла вранці шаль...
........................................................................
Серце щемом щемить,бо прощається з нами,
Літом бабиним ,Осінь, вирушаючи вдаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530356
дата надходження 16.10.2014
дата закладки 16.10.2014
Ще кiлька мрiй,i прийдуть
першi сни,i буде нiч крiзь
пальцi сiять зорi,а
душi ,наче
янголи,прозорi,притулять
ся до теплих крил весни.I
крiзь гардин оманливу
вуаль,закотиться щоб
впасти в рими мiсяць,для
нього там,сьогоднi стiльки
мiсця,що зi стiни
позаздрив сам
Стендаль.Ще кiлька слiв,i
зрозумieш ти,у чомусь
запiзнiла,в чомусь
рання,яке неопалиме це
кохання,що по мiж нами
зводить знов мости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378854
дата надходження 19.11.2012
дата закладки 25.09.2014
Хлопчику мій, цей
самотній покинутий скверик
в пам'яті нашій, мов
Богом забутий Версаль...
У позолоті сусальній
дерева-химери
струшують мідну фольгу
на холодний асфальт.
Як же тут тихо,
неначе у ветхому склепі,
сонце вчепилось за гілку
рудим кошеням,
теплі пейзажі прокручую
слайдами сепій,
смолами рани затягує
хвойна броня.
Може тобі і не стане
причалом ця лавка,
серця чужого поманить
далекий маяк...
Тлінь уплітає деревам
у кучері мавка,
як заховатись від неї,
мій хлопчику, як?
Чим побороти в душі
гіркоту розставання,
як не розсипати крихти
тепла і надій
в час, коли осінь
розгубить сусальне убрання
в цьому забутому скверику,
хлопчику мій?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524528
дата надходження 19.09.2014
дата закладки 20.09.2014
[i] Я до тебе, наче боягузка,
Притулюсь і вже не відпущу![/i]
[b] [i]Кульбабка
Нам побільше б милих боягузок!
Небо стало б менше грозовим...
Ми б негоду обернули в трусок
Й зажили б життям своїм... Земним!
А то, бачте, зайди-мухомори
Залили коралом поле й ліс.
Полонять і землю нашу й море…
В дýші грішні враз вселився біс.
Ще й ченці канони каламезять –
Чортове приймають за своє,
Алергічну провокують нежить…
Бог все ж антидоти подає!
Скоро вже на небо сонце звалить
І розіб'є хмари грозові!
Боягузки! Ми, мужчини, з вами –
Ви нас лиш настирно
по-
зо-
віть!
Ми розправим дані вами крила
Та й покажем шуї* нашу креп –
Від негод і громовиць прикриєм,
Бо ж змуруєм гаспидові склеп!
...нам побільше б милих боягузок!..[/i][/b]
11.09.2014
________
*Haвoлoч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522727
дата надходження 11.09.2014
дата закладки 11.09.2014
Поси́віли ліси. Ось-ось уже і осінь,
і паморозь паде на чубчики отав.
Кочує у луги луною безголосся
зелений шум гаїв і шумовиння трав.
Полудневіє день. Вересневіє вечір.
Отарами туман пасеться у полях.
І манять у полон
хмарин жіночі плечі
з косинкою небес, що падає на шлях.
За рубчиками нив у перкалі долини
згасає далина, і на краю землі
вервечками ключів зникають журавлі
за лінію боїв, за обрії Вітчизни,
украявши душі моєї половину,
курличуть тихий сум і голосні жалі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519537
дата надходження 25.08.2014
дата закладки 25.08.2014
Хлюпнула осінь багрянцю
В літній притишений сад.
Клич мене, серпню, до танцю
В цей вогняний маскарад!
Пишні оливкові крони
Вкрив золотавий пилок,
Листя, неначе дублони,
Жевріє поміж гілок.
Зранку молочні тумани
Пряжить вологий ефір,
Лускають стиглі каштани,
Гепають на кашемір.
Яблук медові плафони
Сіють лелітки дрібні...
Скирти вляглись, мов бізони,
На обгорілій стерні.
Поле поголене гладко,
Серпень щетину зібрав...
Хто ти, руденьке хлоп'ятко
В купелі пряних отав?
Первісток осені? Промінь,
Вкраплений в пізні листи?
Серце в раптовій судомі
Скапує медом густим.
Сонце мольфарить над лугом,
Крильця лоскоче джмелю...
Будь мені, вересню, другом
Й тим, кого щиро люблю...
Тим, хто не тішився цвітом
В буйному морі весни,
Всім, недолюбленим літом,
Вколеним жалом війни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519453
дата надходження 25.08.2014
дата закладки 25.08.2014
[i] Додня Українського прапора[/i]
[b][i]Сьогодні, друзі, знову свято…
Й парад військовий, як колись…
Хоч Сходом ратують хлоп’ята,
Калини соки пролились…
На стяг Вкраїни кров пролита –
В жаркому варимось котлі!
Та купину не опалити –
Не віддамо і п’ядь землі!
У цю лиху для нас годину
Всім побажаємо добра!
Ми скоро проженем скотину,
Що породила чорна гра!
Тож, співвітчизники, зі Святом!
Хоч свято те цей раз в імлі…
Та “буде син і буде мати,
І будуть люде на землі”![/i]
[/b]
24.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519256
дата надходження 24.08.2014
дата закладки 24.08.2014
[youtube]http://youtu.be/TqPjE4u3-JQ[/youtube]
[i]Мені дав Бог
поглянути на тебе,
і враз старе...
пішло у шкереберть...
Де ми пливли,
там гоготало небо...
А ми крильми
торкалися небес.
І музика за хмарами
так довго нам звучала,
відтак з розгону
упадала в сон...
Немов в п'янку,
з настоєм трав піалу...
В душі дзвенів
сріблястий камертон...
І хмари враз
розвіювались…
Завше
відтоді пломінь
серце попелить …
Благим думкам
нічого не сказавши,
Так захотілось…
жити!
жити!
жить!!![/i]
22.08.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518818
дата надходження 22.08.2014
дата закладки 23.08.2014
А хтось казав…
А хтось казав мені…
Чи білий птах… чи… може…
Чорні ворони…
-Не стільки того світла… що в вікні…
А в Місяця… насправді…
Є дві сторони…
Люблю її… до відчаю… до болю…
До божевілля… хрускоту в кістках…
Цю ніч… мені даровану тобою…
Нехай летить цей божевільний птах…
І хай летять ці очумілі вОрони…
А то іще накаркають мені…
Що в Місяця… і справді…
Є… ДВІ СТОРОНИ…
Усе кружляв… усе кричав
Той птах…
-Ти подивись…яка вона потворна!…
А я шукала знаки в небесах…
І знала… вона також
НЕПОВТОРНА…
-Насправді є та інша сторона…
Ти придивись…
Яка вона зловісна…
Я усміхнусь тій зграї із вікна…
Вона просто невивчена…
Первісна…
-Не знаєш ти…
Що твориться в тіні…
Я в очі подивлюсь чумному ворону…
-Тоді скажіть… лише скажіть мені…
А хто з вас бачив…
Оту... другу сторону?...
Сріблясте світло
Губиться в імлі…
Бринить… струмить…
Енергія пульсує…
-Ніхто її не бачив на землі…
Та знають всі…
Та сторона ІСНУЄ!...
І я мовчу…
Ну… що мені сказати…
Моя душа в його промінні світиться…
І я не знаю… і не хочу знати…
Що є дві сторони
... В Одного Місяця…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518553
дата надходження 20.08.2014
дата закладки 21.08.2014
[b][i]Сумніви, сумніви, сумніви, сумніви...
Чом ви лінчуєте сон
та поміж нами – украй нерозумними –
чужості сієте клон?
Може, тому що ніяк не нагріємо
місця свого у житті,
тóму, що нам зі святими і грішними
випало в човні пливти?
Може, тому що рабів нерішучими
робить нужденне життя?
Чи, мо', тому що з успішними учнями
бореться нице сміття?
...Сумніви, сумніви, сумніви, сумніви
крають кохані серця...
Сумніви злії, не будьте безумними –
душі жадають вінця!
Сумніви наші вже стали нестерпними –
в серці невимовний біль.
Плинуть роки неспокійними серпнями,
плаче омріяна ціль.
21.08.2014[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=518582
дата надходження 21.08.2014
дата закладки 21.08.2014
Не дай моїй мушлі закритися знову,
Не дай потонути у світі ілюзій -
Почни щиросердну і дружню розмову
Про пташку, про квітку, калину у лузі .
Давай ми з тобою про все поговорим:
Про місяць і зорі, метелика крила,
Про тепле і лагідно -сонячне море,
Про Грея, Ассоль і червоні вітрила...
Давай вип'єм кави під музику слова,
А, хочеш,- скуштуєм солодкої вати?
Я, навіть, про біль говорити готова...
Ти тільки не дай мені знов замовчати...
Не дай мені в себе сховатися знову....
Не дай відректися надовго від віршів...
Ти ж знаєш: страшним є несказане слово,
Та Муза, розп'ята мовчанням, - ще гірше...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513611
дата надходження 26.07.2014
дата закладки 26.07.2014
Мамо, я падаю в небо – все вище і вище...
З лівого боку не серце, а чорна діра.
Там, піді мною, суцільне димить попелище,
Битва триває між силами зла і добра.
Голими п'ятами ковзаю плавно по хмарах,
Мов паперовий кораблик, що з бурі війни
Вирвала смерті раптова холодна примара...
Мамо, прошу, не шукайте чиєїсь вини.
Може й мене хтось покликав тримати це небо,
Стати на варті мільйонів невинних життів,
Поки чужинська орда розкрадає ганебно
Землі мої, наче зграя скажених вовків.
Так повелося: хтось мусить собою прикрити
В пастці скалічене миру тендітне пташа,
Важко злетіти увись, бо крило перебите,
Але ж яка в нього вільна живуча душа!
Скроплене кров'ю загиблих, воно стрепенеться,
Змиє високо і темінь густу розітне!..
У відголоску його невмирущого серця,
Мабуть, пульсує й малесенька частка мене...
Мамо, я падаю в небо – далеко-далеко,
Наша хатина, як цятка, ще мить – і нема...
Там, піді мною,– пекельна задушлива спека,
Попіл кружляє, немов серед літа зима...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513500
дата надходження 25.07.2014
дата закладки 25.07.2014
Криваві жнива на моїй волелюбній землі,
Що стала, немовби розпечена лава на дотик...
Тут замість ракет агресивних прості журавлі
Із давніх-давен розтинали небесні висоти.
Тут ґрунт засівали не гільзами – чистим зерном,
Леліяли хліб, а не покручі Буків і Градів,
Тут завше стрічали смачним калачем і вином,
Бо здавна велось, як у всіх: чим багаті, тим раді.
Тут вчили синів не тримати в руках автомат,
Не битись за землі чужі, а свою боронити,
Щоб кирзовим чоботом жоден докучливий "брат"
Святині вкраїнські зухвало не смів очорнити.
Тут вчили любити і спадок батьків берегти,
Тут пісня й молитва кріпили в думках і у праці...
Допоки не вдерлись до рідної хати "брати" –
Загарбники вільних і духом нескорених націй!..
Криваві жнива – небувалий рясний урожай...
Втішайся набутком, кульгава беззуба потворо!..
Чи є у жадобі твоїй ненаситній межа,
Чи знайдеться світло, що здатне поглинути морок?
Ще визріє хліб у напоєній кров'ю землі,
На чорній золі проростуть чебреці й матіоли...
Та вбиті життя – заблукалі навік журавлі –
Із вічного вирію вже не повернуть ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513225
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 24.07.2014
[i]І ти мені не ти... І я - не ліпша...
Скриплять слова оскомою "чужі".
[b]Оленка Зелена
Знайоме… Все... До цяточки... До болю*.
Пройшли разом, та – не одні світи.
Ніхто не винен. .. Не святі… Обоє:
І "я - не я" і "ти мені не ти!"
Та від журби – лише одна дорога,
Яка привести може врешті в рай…
Не заважай іти, моя пересторого!
Не край душі моєї! Тугу – край!
І хоч іти по ній бува нелегко:
Старі вериги знать дають своє,
Тяжкі ланці – о ти, моя лелеко, –
Впиваються у серденько твоє...
Хай ціль оця наразі й недосяжна,
Та не вертай з шляху на манівці:
Є Cонце – зірка, певно, вельми важна,
В її промінні плавляться ланці...
Можливо, й Місяць** у пригоді стане,
Покаже Сонцю** всю таємну суть...
І рай небесний на землі настане,
Щасливі пари квіти принесуть!...
…Й настане день, коли між ними діти,
Як солов'ята, будуть щебетать...
І прийде мить, що нікуди їм дітись:
Така судьба… Такий у неї тать…
18.07.2014[/b][/i]
_____________
*Навіяне: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509861
**Деталі тут: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506378
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512129
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 18.07.2014
[i] [b]NNnn[/b]
Скрещенья рук, скрещенья ног,
Судьбы скрещенья.
[b]Борис Пастернак[/b][/i]
[youtube]http://youtu.be/LDTnAsfSnxY[/youtube]
[i][i][b]
Сплетіння рук,
сплетіння ніг,
сплетіння душ –
хреще́ння серця...
Мій плач – не звук,
страждань поріг,
не шепіт
"клуш" –
надривне скерцо.
Ти – там, я – тут:
мій плач – твій сміх...
і ніг, і рук
в чаду сплетіння…
В’язання пут:
мій сум – твій гріх,
долання
мук,
чуття боріння...
Не остуди
тепло долонь
і ніжність рук,
не мисли зради.
Вернись сюди,
не охолонь!..
Тут серця
стук!
І сум, і радість..[/b].[/i][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511837
дата надходження 17.07.2014
дата закладки 17.07.2014
В душі сьогодні гамірно і людно.
Відкриті двері для гостей і втіх.
Ми зорям не клялися словоблудно.
Я їм писала сповіді… а ти…
Був поруч, та не чув і не побачив…
Нас не п’янили запахи троянд.
За зради не просили ми пробачень.
Ти просто був моїм буремним «я».
Сьогодні в мене в серці штучні квіти,
І зріє в них оман отруйний мед.
Любов нам не лишила заповіту,
Героям драми не дала імен.
Та я в кохання вірую донині,
Хоч храм уже зруйнований давно.
Намисто зір збираю по перлині –
Ту пісню-сповідь із щемливих нот.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507585
дата надходження 26.06.2014
дата закладки 06.07.2014
[i][b]NNnn*[/b]
– [b]Прийду… Стрічай… З’явлюсь на горизонті,
коли мене ти навіть і не ждеш!
Проникну в морок… В таїну… Я – Сонце!
Я хочу знати, чим і як живеш.
– У мене дві сторінки… Різне містять…
Одну я покажу… А іншу – зась!
Така космічна суть моя… Я – Місяць:
ота фортуна зроду завелась…**
– А я в ту тайну, мій дволикий Янус,
свій всюдисущий промінь запущу…
Нехай читають ту сторінку… Каюсь,
та правду всю про тебе сповіщу!
– Не проти я, Святе́, служити людям:
нехай читають – вздовж і впопре́к:
знання нові любов в людей розбудять
і принесуть послід*** в дзьобах лелек!
... Отак і йдуть у парі – Сонце й Місяць,
між ними дім наш – рідна вкрай Земля,
скородять небо, пил космічний місять
й дивуються 'дин одному здаля.
[/i][/b]
21.06.14
_______
*Вдячний NNnn за лаштунок серця і підбір ілюстрації.
**Мова йде про зворотну сторону супутника Землі.
***Результат, підсумок, висдід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506378
дата надходження 21.06.2014
дата закладки 23.06.2014
Бувають сни… Змістовні… І пророчі…
Мені ж приснивсь князевич Святослав…
Від того сну не міг… відкрити очі,
Бо солодко… у ретроспекті спав…
І бачив я незміряні простори:
І Цареград, Боспор, й Тмутаракань…
Почув вві сні і Ольжини* утори:
Йди, сину мій! Ще кличе нас Тамань!
І він повів хоробро всю дружину,
І торував дорогу в новий край,
Щоб придушить в гнізді свою вражину,
Щоб потім вдома мати спокій-рай.
Чи не тому наснилося iм’я те, –
Благословенне ймення Святослав, –
Що не порушив родової клятви
І мсту за зло не вдома насилав.
… А ще наснився гетьман Сагайдачний,
Що вів полки у помсті на Москву,
Оспіваний чомусь як Необачний…
Це ж він тримав напнуту тятиву!
...В мій сон, надіюсь, явиться й Виговський,
Що бив Орду під містом Конотоп…
А зараз що?..Це ж литвини хреновські
Хазарам не дали команду "Стоп"!
Та вірю я: насняться ще гвардійці,
Які ще в лоні знищать ворогів!
Для них уже обачливість арійська
Леліє сонми ла́врових вінків!
23.06.2014
__________
*Святослав - син Київського князя Ігоря та
Ольги - став Великим Князем ще у 3-річному
віці після гибелі у 945 році батька. Фактично
за князівства Святослава Древнєруською
державою правила його мати (до 969 року),
спочатку через неповнолітність сина,а відтак
через його постійні воєнні походи. Прославився
як полководець. Вбитий печенігами у 972 році
при поверненні з походу в Болгарію.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506807
дата надходження 23.06.2014
дата закладки 23.06.2014
Полин… полин…
Мій відчай у вікні…
Кричав… благав…
Летів самотнім птахом…
Мені іще вчувалися пісні…
Без кольорів…
Що називають страхом…
Полин трава…
Твій неповторний запах
Відчую я…
І знову все по колу…
Як зайченя
У вовчих хижих лапах…
Де відчай я обрала
За основу…
Я знаю… так засуджений
На смерть…
На синє небо дивиться
Крізь грати…
Змалюй мені
Оту осінню мить…
Як весну не посмів
Намалювати…
Яким вогнем
Горіло кожне слово…
Як пахли квіти
Із твоїх долин…
Я ж обираю відчай
За основу…
І ще траву…
Що хтось назвав
Полин…
Полин – трава…
Розколото… роздіто…
Розірвано на клаптики
В мені…
Коли змалюєш
Те осіннє літо
На снігом запорошеній
Стерні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506565
дата надходження 22.06.2014
дата закладки 22.06.2014
Вітер дихає косовицею -
Чебрецем;
Небо свариться грозовицею,
Б'є дощем...
Десь між хмарами -місяць човником
Без весла;
Стане дуб моїм тихим змовником
Край села...
Втаємничу його про райдужне
І сумне,
Розповім йому , що небАйдуже -
І мине;
Шепотітиму, нерозказане -
Що в думках...
Вузлик пам'яті нерозв'язаний
У зірках...
Розпогодиться - знов захмариться,
Задощить...
В казані, ніби зілля, вариться
Громомить...
Креше сяєвом -блискавицями
Небокрай;
Розлетілися болі птицями -
Не збирай!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506396
дата надходження 21.06.2014
дата закладки 21.06.2014
...з минулого, вже
опублікованого...
[youtube]http://youtu.be/xImd4ZKRuZU[/youtube]
[b][i]
[color="#7a0676"]За всі гріхи перед тобою каюсь,
у Бога відпустити їх молю,
бо я без тебе не живу, а маюсь,
бо я тебе до одуру люблю.
Прости мені за ті роки і версти,
що так бездарно мимо пропливли
й посіяли слова – сухі і черстві –
і вчинки: то незграбні, то малі.
Прости за те, що був я неуважний
й за бігом пражнім
не відчув версти,
де до мети
було не більше сажня –
«Прости, романтик мій, мене, прости!»*
...За всі гріхи перед тобою каюсь,
у Бога відпустити їх молю,
бо я без тебе не живу, а маюсь,
бо я тебе до одуру люблю.
В цей день святий я наряджусь в обнову
й прийду у світ спокутувати гріх,
щоб відродить твоє кохання знову,
щоб розстелить... моє круг ніг твоїх.
...Ти, мов ікона у святому храмі,
очистиш душу. А вона – нас двох...
Мої гріхи – що тіні поміж нами,
і хай простить їх милостивий Бог.
[/color]
13.06.14[/i][/b]
______________
*Див.:http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410811
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505061
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 14.06.2014
Заплети мене в коси трави
золотим сухоцвітом
і на згадку п’янкий оберемок
собі зберігай,
коли взимку раптово душа
засумує за літом,
завари собі з медом
на травах настояний чай.
І впивайся теплом і ковтками
смакуй ностальгію,
ще й приправивши ніжністю,
ніби вершками, напій…
Хай за вікнами вовна
густа на деревах біліє,
ти у спогадах ніжних себе,
мов дитину, лелій.
І пригадуй жита ─ золотисті
й тугі, наче дреди*,
кучерявих волошок і льону
легку голубінь,
і, намочені пасмами річки,
протоптані кеди,
що ловили у полі мою
наполохану тінь!
Буде в шибку мести
й лютувати лиха завірюха,
буде вітер гасити
лимонні старі ліхтарі,
притули оберемок пахучий
до теплого вуха,
наслухай шепіт літа крізь
кашель зими в димарі.
*Дреди - особливо заплетені і скручені в ковтуни пасма волосся.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504978
дата надходження 13.06.2014
дата закладки 13.06.2014
Винна сама: возвела тебе в ранг напівбога,
Ставши адептом, цілуючи навіть півтінь...
Духом збіднівши, я стала душею убога,
Влипнувши в пута медовості словосплетінь...
Що нарікати, коли крізь заплющені очі
Все споглядала величність безмежну твою,
Бачила сонце в тобі серед глупої ночі..
Впала полуда... а я... вже край прірви стою...
Ковзають ноги - нелегко здолати безодню...
Пальці - до крові... та в грудях ще більше болить...
Серце стискають ще щупала слизько -холодні...
В скронях пульсує: "Протриматись мить...ще хоч мить "..
Винна сама, тож не буде ні сліз, ні прощання.
Просто піду, залишИвши на стежці сліди...
Небо оплаче загублене наше світання,
Тихо зронивши краплини сумної води...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504835
дата надходження 12.06.2014
дата закладки 12.06.2014
[img]http://www.stihi.ru/pics/2012/08/12/8587.jpg[/img]
Я Тебе упізнаю за дотиком,
як найкращу з відомих прикмет,
коли ніч у жасмині солодкому
до світанку очей не зімкне.
По цеглині будинок розтопиться,
наче тане на сонці лукум.
А потому дощі як шовковиця
опадуть по вільготному склу.
Я впізнаю Тебе і затемнення
заховає мій розум в чуття,
наче подорож, що без повернення,
безбілетна і без прибуття.
І забілений квіт нерозгаданий
принесе мені звістку про те,
що молитва Твоя пахне ладаном
і луною до неба росте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503554
дата надходження 06.06.2014
дата закладки 06.06.2014
Візьми мене в танець на фоні вечірнього неба…
Візьми й закрути у легку… невагому спіраль…
І Бог нам не скаже… що танцю оцього не треба…
Якщо йому справді сьогодні нас трішечки жаль…
Візьми мене в танець… в який ти не брав ще нікого…
Хоч море штормить… І на дні вже лежать кораблі…
Розірвані лінії чітко сплетуться у коло…
Нестримне торнадо знесе нас до центру землі…
Візьми мене в танець… бо справді зімкнулося коло…
Візьми… бо годинник невпинно вимірює час…
Лиш тільки прошу… не кажи мені більше ніколи…
Що танець отой танцювали мільйони до нас…
Вже випито майже всю воду… і зіграно ролі…
І в нас на очах вже лягають на дно кораблі…
Візьми мене в танець на самому крайчику долі…
Якщо це можливо… на фоні такої… Землі…
Якщо це можливо…на фоні багряного неба…
Бурхливого моря… зчорнілого сонця… бо час…
І Бог нам не скаже… що танцю оцього не треба…
Тому що насправді сьогодні йому… не до нас…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502622
дата надходження 01.06.2014
дата закладки 01.06.2014
А що тобі до всіх моїх страждань…
Вони легкі… мов тополина вата…
Мов затінок під Деревом Блукань…
Мов орхідея… із пустелі взята…
Зірву той плід із Дерева Пізнань…
Такий п’янкий… немов солодка вата…
Бо ті листи із Озера Зітхань
Ніколи не знаходять адресата…
Пройдуся Містом Власних Помилок…
Усі дороги грозами обмиті…
І лабіринтом всіх земних стежок…
Я напишу життя свого Графіті…
На гребені таких високих хвиль
Мене несла Ріка Розчарувань…
І лиш нестерпно ідеальний штиль
Стояв чомусь на Озері Бажань…
Я напишу останнього листа…
Порву його… порозкидаю світом…
Немов політ з високого моста…
Коли Життя написано Графіті…
Бо що тобі насправді до страждань…
Вони легкі… немов торішня м’ята…
Зів’ялий плід на Дереві Признань…
Немов листи… які без адресата…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502261
дата надходження 30.05.2014
дата закладки 30.05.2014
Бігцем збирались хмари на грозу,
зчорнілося зіницями черешень.
Мені здалося - йду за ту межу,
де бачиться безмежжя в дні прийдешнім.
Той розмах крил! Таких, мабуть, нема,
мені був недосяжним для покори.
Стояла тиша і була німа
і німота підживлювала корінь.
Брунатним соком ягоди взялись,
укрив їх листям вітер-халамидник,
достиглі, що тягнулися увись
зриває місяць у сорочку спідню.
Солодке мрево до грудей горну
Твоїх очей зіниці як черешні.
Додала відстань холоду вогню,
а час невтомно свої іскри креше.
[img]http://www.nastol.com.ua/large/201303/43606.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502243
дата надходження 30.05.2014
дата закладки 30.05.2014
[i](навіяне поезією Сергія Осоки "Мадам Донателла")[/i]
Корицева донна
стоїть на терасі нічній,
велюрова сукня блищить,
ніби шкіра пантери,
і профіль її витікає
чорнилом у скверик,
і кров закипає
подвійним еспрессо у ній.
Самотня і горда,
цигаркою дражнить імлу,
роздмухані іскри,
мов паприка, в'їлись у вени...
І погляд її неприкаяно-
гірко-шалений,
мов лазер тонкий,
розсікає застиглу смолу.
Корицевій донні
так личить лискучий велюр,
у ньому вона, ніби пара,
легка й безтілесна,
налиті глінтвейном,
паша́ть оксамитові перса
і глянцевим полиском
вабить її манікюр.
Між пальців худих
розтікається сивий димок
і губи її кровоточать
солодким мускатом,
розщеплюють спазми
у тілі кожнісінький атом,
і подих терпкий обпікає
вогнем до кісток.
Корицева донно,
спокусо, спокуто гірка,
ти диханням рівним
затлумила крики і кроки!..
Під атласом шкіри
вирують рубінові соки
і ніч, мов пантеру,
твоя приручає рука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500861
дата надходження 23.05.2014
дата закладки 24.05.2014
Не написані вірші шукають розгублених образів,
Та думки, наче ртуть – не зібрати слова у строфу.
Звідусіль віє холодом й рима у мокрому одязі…
Небо плаче безжально і з тіла змиває парфум.
Фрази мокрі, холодні, голодні, вітрами розхристані,
Кожне слово в них, мов швидкотлінний отой ефимер.
Ну а автор, як човен, позбавлений прихистку-пристані.
Де ж подівся у ньому той світлий «поет-парфумер»?
І не пишуться вірші і рвуться на клаптики аркуші…
Муза осторонь десь всіх отих хаотичних думок.
І чомусь зупинився центральний годинник на Ратуші;
Лиш на мить під дощем зупинивсь ритм натхненний і змок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499489
дата надходження 17.05.2014
дата закладки 17.05.2014
Відповідь на відповідь
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499115
автор Serg
Єдина мить ...а скільки ïй дано
Верховним Кимось слабкості і сили?!
Сплітаю візерунчасте панно
З пір'ïн отих, що загубили крила ...
Вплітаю віршів золоті нитки,
Душі своєї і тепло, і світло ;
Роблю із пісні срібні завитки,
Щоб полотно моє душею квітло ...
Тобі дарую : хочеш - забирай!
У лютий холод хай тебе зігріє ;
Твого джерельця чистий віршограй
Відродиться і знов заструменіє ...
У післягроззі райдуга сія,
І дихається солодко і вільно ...
І навіть біль уже не дошкуля,
Коли він нами вистражданий спільно ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499147
дата надходження 15.05.2014
дата закладки 15.05.2014
Господи, захисти!
Господи, Твоя воля...
Вугляться ген мости... *
Маками серед поля
крівця синів свята -
вбиті за спрагу жити.
Плаче десь сирота...
Плачуть дружини, діти,
хлипають матері,
зносячи днесь молитву...
Тішаться упирі,
топчучи кров пролиту,
рвуть ошаліло плоть,
гублячи вільні душі...
Стражде благий Господь,
міру скорбот сягнувши,
так бо уже було...
Гинули вже сини!
Чей же не вічне зло?..
Господи, сохрани!
* пройдення точки неповернення
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498359
дата надходження 11.05.2014
дата закладки 11.05.2014
Вузьке підвіконня… Ще вчора – веселі діти.
І лузали щастя своє, як великий сонях…
Вона – божевільна. Їй треба впіймати вітер.
І кришить, мов птаху, окраєць тепла в долонях.
Так мучить буденність. Цей розпач не має жити…
А вітер у косах – хвилююче і незвично.
І їй, ненормальній, так треба його вловити.
Собі.
У волосся.
Красиво.
Собі.
Навічно.
Так вузько і страшно.
Ця зірка мозолить око.
Її б рукавами з холодного неба збити…
Міняє світи…
І ніхто не почує кроків.
А з серця її витікає поволі літо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498076
дата надходження 10.05.2014
дата закладки 10.05.2014
В глухому хуторі жила
стара-старісінька бабуся.
В світах історія гула...
Про неї білий світ забувся.
У пам’яті бабуся та –
минулого століття спогад.
Природа дика, мов свята.
Отут зустріти можна Бога.
Частенько згадую той рай.
Тут довелося опинитись.
Прямцем до рідних добиравсь.
Зайшов у двір води напитись.
Тут огорожа – зайва річ.
Як буйно квітли-пахли вишні!
З хатини білої навстріч
усміхнена бабуся вийшла.
– Гостей давненько не було.
Мо’, молочка?
Он, бачиш, мека...
Там за городом – джерело.
Он там, де кружеля лелека...
Вода пречиста, дивний смак.
Яка тоді була природа!
А як привільно квітнув мак...
Блага яка була погода...
Бабуся цюкала хмизок,
в плиті надвірній щось варила.
– То, кажеш,
навпростець зайшов?
І говорила, говорила...
– Я зроду в місті не була.
Тепер і зовсім не годжуся.
Отут від роду прожила.
– Бабу, як звати вас?
– Маруся.
Немов на Марсі космонавт,
пісень співаю та журюся.
Посеред світу тут одна
тихенько Господу молюся.
– А скільки літ вам?
– Та мені
ніколи не жилося ловко.
Неначе галка на ріллі.
А посивіла – в голодовку.
Повимирало півсела.
З моїх нікого не зосталось.
То небо кару посила.
І у війну "нареготалась".
– Набідувались?
– Що казать?
У тридцять третім надивилась,
як заставляли помирать.
А німці в хутір не з’явились.
Стояли поруч. Ну то й шо?
Хати не стали руйнувати.
А от коли москаль прийшов,
то заходився грабувати.
Той визволитель-окупант
забрав курей, корів – тим паче.
Страшніше не траплялось банд.
Та що казать, Господь те бачив...
– А чоловіка й не було?
– Ото якраз перед війною
побралися. Пішов на фронт.
Вернувся сивим старшиною.
І вдома враз помер від ран.
Он за садком його могила.
Лише її я вберегла,
а інші всі – ріллею вкрили.
Карнач – пихатий зубоскал,
трофейну, гад, гвинтівку зцапав...
То теж був капосний москаль,
триповерховими кацапивсь.
Коли теплилось кілька хат,
всі разом якось доживали.
Судилось – по обох світах.
Тепер одна. Всього буває...
Оце подужала сарай,
держу таку-сяку худобу.
І пекло тут, і рідний рай.
А кажуть, вже перебудова...
І що коли кому гряде...
Не всім однаково живеться.
А радість – бачити людей.
Буває, й радіо озветься.
Щось чую про нове життя.
І відчуваю, й трішки бачу.
Хоч помагає каяття,
та в самоті частенько плачу.
– Чи ж хтось таки вам помага?
– Найбільше – Бог, за віру в нього.
Спасибі, що дровець врубав,
і дякую за добре слово.
Чекає кожного вінець.
На долю сердитись не треба.
Йти шляхом, а чи навпростець, –
підкаже і розсудить небо.
Буває, що нема й гроша,
і дуже вже на серці млосно...
Але на місці ще душа.
І носять пенсію колгоспну.
Якось ходила до села
казенного купити хліба.
Ще з осені як залягла,
то й зиму ледь не всю хворіла.
Найбільше дошкуля зима.
Радію, коли сніг розтане...
Вже й назви хутора нема,
та хуторянку пам’ятаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497818
дата надходження 09.05.2014
дата закладки 10.05.2014
Чомусь мовчать,не пишуться вірші,
У кут глухий забились кволі рими.
Ржавіють струни зболені в душі,
Вже не лікує часу біг невпинний...
В мені згасає вогник...Як болить!
Лиш допишу рядки свої останні,
Лиш доживу гірку,пекучу мить...
І в небі розчинюся на світанні...
Я стану птахом Миру. З висоти
Я розіллюся зливами любові...
Зітчу з добра між зорями мости,
Зітру з Землі шляхи рясні із крові.
Чомусь мовчать,не пишуться вірші.
Згасає свічка. Висохли чорнила.
Дай,Боже,сил...Дай віри у душі...
...здійняти знов підбиті свої крила....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497057
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 05.05.2014
Я, напевно, померла серцем :
Не співається і не спиться ;
Лиш тривоги безрідна птиця
Допива моïх мрій озерце ...
Тільки темрява скрізь і хмари -
Вже немає ні зір, ні сонця,
Тільки крила мого Охоронця
Ще витримують днів удари ...
Я, напевно, уже осліпла,
Бо не бачу весняні барви,
Тільки болю гудуть литаври,
Закриваючи моє світло ...
І на грудях важке каміння
Не дає мені дихать вільно,
І ятрить рани сльозосільно
На межі мого збайдужіння ...
Чи впадуть світанкОві перли
На розтерзані душу й тіло?
Так, я - грішна, бо жить посміла ...
Та, напевно, уже й померла ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496929
дата надходження 05.05.2014
дата закладки 05.05.2014
Летить додолу яблунева заметіль,
Трава зелена за хвилину вбралась в біле.
Стояла яблунька немовби у фаті,
Та через день вже без фати – осиротіла.
Такий наш час: тривожний і стрімкий,
Такі ці дні – то теплі, то холодні,
Але йдемо ми в глибину весни,
Подалі від негоди і безодні.
І гарно так: дерева зацвіли,
Пухнасті хмари, начебто дерева
По небу пелюстками попливли,
Боки в них білі, білі і рожеві.
Зелене листя вирости спішить
І пнеться до тепла, як до свободи.
Важливий кожен час і кожна мить
Для дум, любові, щастя і роботи.
Іде весна, широкий в неї крок.
Спіши за нею, щоб усе успіти.
Хватай цю мить, сьогоднішній урок,
Бо з цим тобі прийдеться далі жити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496737
дата надходження 04.05.2014
дата закладки 04.05.2014
[img]http://img-fotki.yandex.ru/get/6623/110243660.0/0_9279f_a315846f_XL[/img]
Тримайся за небо,
за нитку ворсистої пряжі,
за промені перші -
тонкі наконечники стріл!
Крадеться весна,
синьооке дівча в камуфляжі,
і душу твою
привідкриту бере під приціл.
А зброя у неї -
то світлом налиті гранати,
то кулі посріблені
свіжих ранкових дощів,
любовний полон
і жадані невидимі ґрати,
отрута солодка
духмяного цвіту й кущів.
Тримайся за небо,
розширюй межу горизонту,
і дихай вільніше,
із вітром п'янким в унісон!
Краденься весна,
окупантка з південного фронту,
дивись, не проспи!
І не здайся в солодкий полон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477791
дата надходження 07.02.2014
дата закладки 03.05.2014
[i] Гей, пливе кача по Тисині.
…cам не знаю, де погину.
(лемківьска народна пісня)
[/i]
[youtube]https://youtu.be/-Z1BSIiF5jc[/youtube]
[b][color="#db0404"]«Плине кача по Тисині…»
Плине човен по Тисині,
А у човні очі сині…
Очі сині, та закриті…
Навспіл кулею пробиті.
«Плине кача по Тисині…»
Плине човен по Майдану
До високого кургану…
Там знайшли собі спочинок
Сині оченьки хлопчини…
«Плине кача по Тисині…»
У високому кургані
Вибрав постіль непогану…
Та немає в ній дівчини,
Лиш закриті очі сині…
«Плине кача по Тисині…»
Плинуть труни по Вкраїні
А у трунах очі сині…
Очі сині, та закриті,
Навспіл круками побиті.
«Плине кача по Тисині…»[/color]
[/b]
[i]22.02.2014[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481146
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 03.05.2014
Сніги курили в темряву, як ладан,
Шарілися від крові і вогнів,
Писалася новітня Іліада
Під брязкоти шоломів і броні.
Зима рипіла тужно під ногами
Під знавіснілі вибухи гранат
І пеленали янголи снігами
Тих, що по різні боки барикад.
Дві блискавиці, дві нерівні сили
У ковдрі диму, темній і густій...
І плакальниці гірко голосили:
Когось несли в рядні, як на щиті...
Комусь іще весна недобриніла,
Недоцвіли бузки і алича...
Ворожа куля вп'ялася у тіло,
А при собі - ні шаблі, ні меча...
Ані тобі найпу́щого* набою,
Лиш двоколірний прапор у руці!..
А поряд непорушною юрбою
Щити́ли* Звіра продані бійці.
*Найпущий (діалектне) - найпростіший, найслабший.
*Щитити - захищати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475428
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 03.05.2014
А я ішла… віддаючи тепло…
Усім світам… напевно… вже востаннє…
На тих дорогах чатувало зло…
Маскуючись майстерно під кохання…
Бажання оглядатись не було…
Хоч знала я… що не прощаюсь з вами…
Так вигнанці … що йшли уже у прийми…
Соляними лишалися стовпами…
Боялась я… що нас потоп накриє…
І не поможе досвід поколінь…
Ламаючи на тих дорогах шию…
Тікав Пегас… Із тисячі падінь
Йому сценарій напишу… А може
Він буде уже просто - Ефемер…
І не буде ні Завтра… ані Вчора…
А лиш банально – втомлене Тепер…
Я не вважала це останнім днем…
Дощі сірчані… І пекельне море…
Яким неперевершеним вогнем
Горіла ти… Содомо… і Гоморро…
Боялась не віддати той кредит…
Що необачно взяла у віків…
Мені він залишає на остаток…
Лише мільйон розбитих черепків…
Бо не віддали ми ще світу дань…
І прощення не пройдені ще гори…
І цей безмежно сильний океан
Нові зростить Содоми… і Гоморри…
Я думала… не може бути гірше…
Не випити… не вичерпати море…
Яким вогнем палатимуть ті вірші…
Допоки ми – Содома… ми ж – Гоморра…
І знала… що не можна оглядатись…
Та… неймовірно… в тому каюсь… каюсь?..
Насправді не могла я прикидатись…
В останній раз спонтанно обертаюсь…
І тим чарівним соляним стовпом…
Я назавжди… із вами... залишаюсь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493046
дата надходження 16.04.2014
дата закладки 03.05.2014
Ти знав її… колись уже кохав…
Допоки цей незрозумілий світ
Її чомусь у тебе відібрав…
Оту… іще не пізнану Ліліт…
Ти знав її… в яких іще віках…
Які зірки на небесах горіли…
Який кружляв понад пісками птах…
Коли її по мутних водах Нілу
До тебе на галерах привезли…
Ту напрочуд смагляву полонянку…
Ти брав її… як вміє фараон…
Але запам’ятав… лише як бранку…
Ти знав її… з яких іще давен…
Та соковита лісова поляна…
І називав так сонячно – Хюррем…
Вона лишалась просто Роксолана…
Ти знав її… І щоб ти не робив…
Твоїх доріг написана ремарка…
Її колись як Лауру любив…
Коли ти був лише поет Петрарка…
Ти знав її… а значить… ти горів…
І ті століття не минали марно…
І Батлером ти плив зо сто морів…
Шукаючи свою єдину Скарлет…
Ти знав її… прекрасну… й без прикрас…
З якої невідомої планети…
Вона прийшла до тебе на цей раз
У вигляді невинної Джульєти…
Ти знав її… втрачаючи не раз…
Усі шляхи… що світом тобі дані…
Ті очі ти побачиш іще раз…
Вмираючи на Чорному Майдані…
Ти знав її… і щоб ти не робив…
Не розірвати те магічне коло…
Із тих світів… в яких ти полюбив…
Вона до тебе йшла не помилково…
Ти знав її… впізнаєш ще не раз…
Із лабіринтів давніх пірамід…
Вона буде приходити до тебе…
І ти впізнаєш в ній свою Ліліт…
І ти… не довіряючи нікому…
Лиш серця переписуючи звіт…
Шукатимеш у натовпі людському
Оту… колись загублену… Ліліт…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494962
дата надходження 25.04.2014
дата закладки 02.05.2014
Мені болить ... О, як мені болить ...
У скроні стука і пече у серці ...
Пронизана голками кожна мить
Розрядом струму у мені озветься ...
Моя сльоза ... О,ця гірка сльоза -
Непрохана, небажана, нежданна ...
Із неï смутку пророста лоза -
Стрімка, витка і зовсім невблаганна ...
Моя душа ...Розтерзана душа ...
Кому потрібна ти в своïм натхненні?
Ти - наче наполохане пташа
У неба дощовому одкровенні ...
Куди піти? Куди мені піти,
Коли грозою шви тріщать у долі?
Чи є іще незаймані світи
У щастя неземному ореолі?
І часу плин. .. Нестерпний часоплин,
Замішаний на сумнівах колючих,
Гірчить, неначе вицвілий полин
В думках підступних, як в пісках сипучих ...
...На перехресті зламів і падінь
Розпутний камінь шлях мені не вкаже ...
Мене зреклась, напевно ,височінь ...
Куди тепер мені... безкровній, майже?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490974
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 29.04.2014
(В унісон)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444154
Забираю сум твоїх рядочків -
Хай лежить у книжці, як гербарій!
Краще побудуємо місточок,
На веселку схожий, різнобарвний…
Безтурботні, як маленькі діти,
Взявшись за руки, йдемо до парку,
Пахне їдким димом у повітрі -
Сухе зілля палять господарки…
Шепотіння й дивні звуки всюди,
Павутиння з тонким візерунком,
Осінь близько - відчувають люди
І збирають літа подарунки…
(Відгомін)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444135
На річку Бистрицю до Станіслава,
Напередодні Яблучного спаса,
Вже вкотре прилетіла величава
Поезія на крилах у Пегаса…
Лунали вірші у обіймах літа,
Гойдалися на струнах мелодійно,
Світились сонцем посмішки привітні,
Слова звучали щиро й емоційно!
(Експромт за мотивами)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443556
Далекі зорі тепло усміхалися -
закохані так палко цілувалися!
Їх оксамитом ніжно обіймала ніч,
Гойдався в небі місяць, в глибині сторіч…
(Мініатюра на тему)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443540
Щоб не було занадто все солодке,
Додам до вірша трішечки кислинки,
Мені смакують образи-родзинки,
Твій настрій і думки - такі глибокі !
(Від серця до серця)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444256
Траву ущент спалило літнє сонце,
Вже осінь зазирає у шпаринки,
Стоїть на хаті бусол-охоронець,
Пливуть на небі кораблі-хмаринки…
Збирає літо урожай зернистих,
В саду доспіли яблука медові,
На клумбі квіти, гарні і барвисті,
А на городі гарбузи пудові…
Вода студена в річці на світанні,
Вже не співають жаби в очереті,
І щедре літо подихом останнім
Сумує й плаче гірко на кларнеті…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444240
дата надходження 19.08.2013
дата закладки 29.04.2014
Шепоче час
Пилинки фраз
Про сни, про нас,
Про біль образ,
Про гордість літ,
Про сонцецвіт,
Мрій зореліт,
Днів моноліт ...
Нитки думок
Змота в клубок ;
Карбує крок -
Все "цок " та "цок "...
Не зупинить
Прийдешню мить,
Не прихилить
Небес блакить ...
Танцює час
Секундовальс
Без космотрас
І без прикрас ;
На згинах вій,
Де зір сувій,
Де буревій
В душі моïй ...
На грані снів,
Під дощоспів,
Де жар вогнів
Від почуттів ...
Шепоче час
Пилинки фраз,
Де лиш каркас
Зостався з НАС...
ЩИРО ДЯКУЮ МИКОЛІ ШЕВЧЕНКУ (НИКОЛЯ-БАБА') ЗА МУЗИКУ І ВИКОНАННЯ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494022
дата надходження 21.04.2014
дата закладки 26.04.2014
Мої віщуни по дорозі додому,
Втомились рахувати поразки,
Не завадило б міцного рому,
І знову слухати дорослі казки...
Самотнім не потрібен будинок,
Вони не будуть гнівити розлуку,
Де їм взяти веселих картинок,
Щоб розбавити якось муку ?
Правда як завше приперта до стінки,
Ніде дітися " дітям застою",
Коли пам"ять тривожить сторінки,
Я хотів би стати листвою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495088
дата надходження 26.04.2014
дата закладки 26.04.2014
«Оберемок трави з написом:
«Будь-яка плоть – трава…»
(Григорій Сковорода)
Судного дня
Попрошу косарів нескінченного поля
Нести книгу
Важку, як чавунний міст
Між двома снами алхіміка
У своїй торбі латаній.
Судного дня
Візьму з собою парасольку
Замість іграшкового паровозика
Напишу на її чорному куполі
Круглими кривими літерами:
«Рівнина Брега».
Судного дня
Нагадаю кожному
У цій юрбі чи то черзі,
Що Небо – це сувій пергаменту,
Де зірками замість літер написано
Сумну, але цікаву історію
Про співака-лірника,
Що пісню придумав
Під назвою «Ойкумена»,
Що співав про квіти кульбаби,
Кожна з яких сонечко
У своєму Всесвіті полудня.
Подарую отому лірнику
Великого та круглого годинника,
Бо кому потрібен він
Коли сам час довершився…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494744
дата надходження 24.04.2014
дата закладки 26.04.2014
Теплінь яка! Меланжеве сукно
у квітах простелилося навколо.
Розлилося кульбабове вино
і небо розпашілося бузково.
Зустріти б Вас і поглядом одним
розвіяти з очей солодкий дОкір.
Чомусь мені приснилися сумним,
задуманим увись і одиноким..
А в мене все як завше, але ні -
навчилася приходити дочасно)
Та кажуть, в часі головне - піти,
ще завиднА, як вогнище не згасло.
Тоді я поспіхом ішла, ступні,
немов мурашником рудим пройшлися.
Жбурляли зграї горобців шумні,
навстріч гукало, шелестіло листя…
І вже як є. Розсипала жалі,
немов дрібні, червоні намистини.
Але нитки ще в’яжуться в вузли
щоденно, мимоволі, щохвилини.
Ступаю легко струнами рукИ -
невидиме звучання збереглося.
Цвітуть бузки. О, як цвітуть бузки!
Вплітаються із вітром у волосся.
[img]http://desktopwallpapers.org.ua/large/201303/25552.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495072
дата надходження 26.04.2014
дата закладки 26.04.2014
Озера і канали Нідерландів у квітні вже теплі і
по літньому привітні… Вільного часу було багато…
Читалось… Серед іншого і про «Націю, яка не
капітулює» - древніх кельтів, що населяють
нинішню Ірландію… Знайшов досить багато
спільного ірландців з нинішніми українцями…
Ірландці – нація, яка боролась за незалежність
близько 800 років, яку тут у "Клубі поезії"
презентує шановний Шон Маклех, і в якої є
чому повчитись нам, українцям!
[b][i]Він помирав… Не взявши хліба й солі…
Бо в тому був борні великий сенс…
Його народ не хоче жить в неволі!
А син його – обранець Боббі Сендc*.
Він помирав… А як хотілось жити:
Йому ж було всього лиш двадцять сім!
Його чекали і дружина, й діти,
А він віддав своє життя… усім.
Він помирав… Йому це було треба –
Не хліб єдиний був понад усе:
В лиху годину думав не про себе –
Що в спільний дім з собою принесе!
Та в Боббі й друзів справа не померла
(В катівні Мейз** – іще дев’ять смертей!) –
Ідея кельтська досягла Говерли…
Посвіт для нас здобув нам Прометей!
25.04.2014, Leeuwarden, Nederland[/i][/b]
_____________
* Бо́ббі Сендс (Robert Gerard Sands, 1954 — 1981) —
ірландський волонтер, член Ірландської республиканської
армії і депутат Парламенту Великобританії, причинець коле-
ктивного голодування в тюрмі Мейз** задля визнання
спеціального статусу в’язням, що постраждали як воїни ІРА.
Вмер на 66-й день голодування 5 травня 1981 року. Протест
його був підтриманий ще 9-ма в’язнями членами ІРА, яких
спіткала така ж доля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494987
дата надходження 26.04.2014
дата закладки 26.04.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.04.2014
як ніколи не твій і як завжди не тліючий автор
прибирає всі зайві думки мов ранковий двірник
прокидає твоє зазвичай позапланове завтра
кожен день твій запалює наче вологий сірник
розбирає життя на змістовні короткі цитати
декламує їх вголос у вітальні твоєї журби
і ти слухаєш всю цю цензуру а сипляться мати
на скорочені суми ваших ймовірних "якби"
і розмірений подих і погляд уміру врочистий
заставляє вникати у сенси вербальних вузлів
сподіваєшся наче що зійде до тебе пречистий
але ти не вгостиш його яблуком приторних снів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491192
дата надходження 08.04.2014
дата закладки 08.04.2014
[i] В нас руки є, які із автоматом,
Тепер вже незалежні від кремля.[/i]
[b] Віталій Назарук
[/b]
[b][i]В нас руки є, які – із автоматом...
Й не тіш себе, що раптом промахнусь:
Ціну́ високу заплатила мати,
Щоб я від неї підло відвернувсь!
І буду «славу й волю»* пильнувати,
Що нам навіки звоював Майдан!
Шкодую, що мені лихого "брата"
Так необачно вибрав мій Богдан.
Та ще не вечір!.. Нові колорити
Для нас розквітнуть! Бо туди підем,
Де не прийдеться вже окопи рити,
Де в радості буятиме Едем!
В нас руки є, та хочу в них тримати
Не автомат – усміхнене маля...
І буде син і буде щасна мати –
Тарас** з небес пророче промовля![/i][/b]
5.03.2014
________
*Гімн України вже знає напам’ять кожен українець!
**Відомі пророчі слова Тараса Шевченка:
…Умруть
Ще незачатиє царята...
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люде на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490429
дата надходження 05.04.2014
дата закладки 07.04.2014
А знаєш, я ніякий не митець...
-Будьласка, з коньяком амерікано!
І не торкнусь я словом до сердець...
- А знаєте, у вас доволі гарно!...
Не напишу картин і слави не здобуду...
- Так, я присяду там біля вікна...
Помру - забудуть, не згадають люди.
- Я перепрошую, тут цукру лиш одна...
Не хочу визнання і слави - теж.
-Так, ще дві цукру... Ви пробачте - звичка...
Я хочу лиш одну любить без меж...
- І ще морозиво тій дамі в рукавичках...
А я б хотів кохання навіки,
яке переживе вірші Шекспіра...
Й моїх нестерпних віршів помилки,
І пам*ять Елвіса, і всіх його кумирів.
- Тримайте, ось, і решти вже не треба,
купіть на них своїй коханій квіти!
А я б долонями хотів торкнутись неба
і хоч хвилинку б я хотів пожити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490961
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 07.04.2014
Зітри страх́и свої, тривоги,
Образи, ненависть до дір.
В кінці кінців усі дороги
Знаходять Істину, повір.
Весь мотлох витряси із серця,
Душею, силою зберись.
На чорні смуги ти не сердься,
У Божу мудрість зодягнись.
Розкрий набряклі гнійні рани,
Вклади у рамки вух псальм́и.
Підуть у даль в’язкі тумани,
Затихнуть бурі і шторм́и.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490999
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 07.04.2014
Вплетіть, матусю, свічечку в колосся
І запаліть, поставте на вікні...
Може в цю пізню перемерзлу осінь
Сюди вернутись випаде й мені...
Може і я в холодному тумані
Свою стежину в дім наш віднайду...
І зажевріють кетяги багряні
Калини, що зосталась у саду
І запеклась кривавою росою,
Неначе спалах східної зорі,
Коли мене смертельною косою
Підтяв безжальний голодовий рік...
Насипте, мамо, пригорщу пшениці
І залишіть яріти на вікні.
Цей запах хліба...Він і досі сниться,
Колоссям проростає у мені...
Я ним ніяк насититись не можу,
Крізь темний морок в розпачі кричу!..
Згадай про нас, заморених,мій Боже,
І запали вселенськую свічу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296095
дата надходження 26.11.2011
дата закладки 07.04.2014
Хлопчику юний
за сірим пробитим щитом,
що є у тебе зі зброї -
крім віри у Бога?
Лиш оберіг молитовний
над теплим чолом
і материнська любов,
і душевна тривога?
Поки тебе під прицілом
тримають бійці,
рвуться гранати
і кров багряніє невинна,
вервицю мама стискає
у теплій руці
і засинає щоночі
з думками про сина.
Молиться Богу,
щоб рідну кровинку беріг,
тільки б живим повернувся
до отчого дому!..
Поки чекають дітей
із війни матері,
ми сильні духом
і нас не зламати нікому.
Поки на варті свободи
такі, як і ти,
ладні померти
в нерівному лютому герці,
буде міцніти народ
і думками рости!
Хлопчику юний
з кривавою раною в серці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490537
дата надходження 05.04.2014
дата закладки 07.04.2014
Мій мирний народе, ти зроду війни не жадав,
І ласим не був на чуже, бо свого мав доволі.
Чому ж тебе вкотре спіткала нещадна біда,
Весна опинилась в тенетах чужої сваволі?
По що вони йшли, знавіснілі од люті раби,
Узявши твій мир під холодні і точні приціли?
Мій славний народе, хрещений в огні боротьби,
Від крові твоєї не раз вороги захмеліли!..
А землі святі засівали кістками синів,
Їх вічною славою смерть в полі бою покрила.
І нас не зламати, не знищити в жодній війні,
Бо ангельська сотня над нами розправила крила.
Дарма потішається ниций лихий окупант,
Дарма скаженіє орда його люта і п'яна!..
Якщо і горіти, то лиш у цвітінні троянд,
Якщо і диміти - лише в яблуневих туманах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486949
дата надходження 20.03.2014
дата закладки 20.03.2014
Приходять вірші на світанку…
Як місто спить…
Лиш подих вітру… І на ганку
Вже ВІН сидить…
Складає крила свої білі…
У темноті…
У сни мої вплітає вміло
Свої пісні…
Ще не пізнавши того броду,
І змісту слів…
Я їх прийму, як нагороду
За біль віків…
Я просто п”ю, як чисту воду,
Оту красу…
А втім, беру, як нагороду
За чистоту…
І зникне ВІН… У ту годину,
Як тільки день…
Я ж подарую вам долину
З ЙОГО пісень…
Ще в темряві… Новий сюжет…
Від мого Ангела вам – звістка…
Тому… що тільки ВІН – ПОЕТ…
А я?… лише …
Стено…..графістка…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483104
дата надходження 02.03.2014
дата закладки 03.03.2014
[b][i]Невже надворі ті ж неправі роки,
Коли стріляли за благі думки,
коли робилися лиш перші кроки
до гідності бурхливої ріки?..
Невже сатрапи ще не мали строків,
щоб захлинулась кров'ю їхня суть?..
"Царі" новітні і нові «пророки»
косу як стяг у майбуття несуть!..
Невже їм мало – тим псарям – страховищ:
майданівських… зі зброєю… жахіть?!
Вони жадають ще нової крові –
вже експортованих кровопролить?..
…На Кримському півострові весна.
Рожево мріють приспані мигдалі,
не в душах, а на вулицях – війна…
…І чорноморські сухопутні швалі.
Ще не говорять – дивно – автомати,
Мовчить – не дивно – самозванець-цар,
Хоч в на́дриві – вкраїнські – дипломати,
Хоч світовий – в майбутньому – пожар!
Та молить Україна не стріляти…
Вже так стомився від стрільби народ!
Так хоче у Вітчизні кожна мати.
Не хочемо литавр і нагород.
…На Кримському півострові весна.
Квітують мрійно цитруси, мигдалі...
Весною хай римує не війна –
весна!.. І світлі, веселкові далі…
2.03.2014[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482949
дата надходження 02.03.2014
дата закладки 03.03.2014
[b][i][i]Немає слів, щоб вилити відразу
Свій гнів!.. На дру́зки серце розрива!
Не те, щоб глум, не те, щоби образа –
Залиті кров’ю бруки і трава!
І це – у нас?!.. У нашому столітті?!
У наш космічний 21-й вік?!!!
Як ти посмів?! У тебе кров – по лікті!..
Ти – вовк тамбовський, а не чоловік?!
…Нам би усім тихесенько… в Європу,
Додому йти, де світ – квітучий сад…
А ти, плебей, лизнув сатрапу *** –
Й підносиш свій, немов повія, зад!!!
Помі́сть того́, щоб слугувать народу,
Що жне хліба́ від Сяну і по Дон,
Пігмеям з «неділимої» в угоду
Кривавий влаштував Армагедон!
Не тіш себе – суворої розплати
Тобі не обминуть, не обійти!..
Ти кинув нас в горнило супостата!
Грядуть і гнів… і праведні суди![/i][/i]
19.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480464
дата надходження 19.02.2014
дата закладки 20.02.2014
«Він повернувся із мандрів дальніх
І сказав,
Що бачив усе.»
(Армен Шекоян)
Пам’яті Сергія Нігояна
Він читав вірші вічності
На барикадах буремного міста –
Син давньої як світ країни,
Що перша побачила сонце
Після темних днів потопу,
Камені якої
Знають настільки багато,
Що навіки замовкли
Чи то від журби,
Чи то тому,
Що слухають пісню Неба,
Він мріяв про музику слів
Він вірив давній мудрості
Ноя, що випускав білого птаха
І чорного – бо життя двоколірне
Було і буде.
Він читав вірші
Про високі гори
Вільну як вітер правду
Але темні покидьки
Вдягнені в чорне вовкулаки
Розстріляли цю пісню
Влучивши своє чорною кулею в серце…
Примітка:
Його розстріляли за те, що читав вірші 22 січня 2014 року. Скільки ще виродків у погонах ходить по нещасній землі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474583
дата надходження 23.01.2014
дата закладки 20.02.2014
Вона тобі всміхнеться, мов дівча -
Привітне, ніжне і сором'язливе!
І райдуги барвисті переливи
Замерехтять в топазових очах.
Підсніжників шовкові пелюстки
Проріжуться, мов зубики в малечі,
І килимки засніжені овечі,
Обіднє сонце пустить на нитки,
Що по вологих пагорбах крутих
Задріботять співучими струмками.
Хапайся, наче дерево, руками
За хмаровиння біле і лети!
Хай об небесно-про́ліскову гладь
Твої долоні б'ються, наче весла,
І веселкові теплі перевесла,
Як віадуки, в небі мерехтять.
Вона тобі всміхнеться, мов дівча -
Таке грайливе і блакитнооке!
І на собі її відчує кроки
Твоя ще сонна втомлена душа.
І ти до неї ніжно усміхнись,
Промов щось тепле, світле і привітне,
І день тобі мімозою розквітне,
І подихом сп'янить небесна вись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479832
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 17.02.2014
Цей тиждень для навчання
В Олеся був невдалий:
Із мови і читання
Одержав по два бали.
Тож має Лесь гризоту,
Бо буде татко злитись,
Як візьме у суботу
Щоденника дивитись.
Поставить на коліна
Синка в куточку хати.
І скаже з пів години
На гречці постояти.
Хлопча стискає плечі.
Та думка осягає
Його таки під вечір -
Крупу Олесь ховає.
Татусь не розгубився.
Коли прийшов до хати.
За ремінь ухопився
І ну синка шмагати!
- Ось, ось тобі, неробо! -
По заду всипав сину.
- Ну, висновок ти зробиш?
Всвідомлюєш провину?
Крізь сльози, мов овечка,
Синок став затягати:
- На другий раз не гре- е -чку,
Паска буду ховати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478276
дата надходження 09.02.2014
дата закладки 11.02.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.01.2014
Так близько до зими. Лякливі тіні
Її холодних кучерів лляних
Я вловлюю у кволому промінні,
Що ковзає поверхнею стіни,
Мов пензлик позолочений мольбертом.
Барвисту петриківку яворів
Туманною пастеллю вже затерто
І ліхтарем яскравим догорів
Шовковий клен, закутаний у мжичку.
У жовтооких відблисках лампад
Чекають на останню електричку
Осіння діва й мокрий листопад.
Вдихає запах мускусних парфумів
І книг пожухлих прілі сторінки
Журлива панна, схилена в задумі,
І стан її, обтічний і тонкий,
Обвити прагне холодом шовковим
Джигун-вітрисько, смикає парчу,
Та не пасують ві́тряні обнови
Її сумному тихому плачу.
Ще мить і осінь з тихим листападом,
Майне собі у сонячні краї.
А десь гарбу́ зима вантажить радо,
І скроні жалить дихання її.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460353
дата надходження 13.11.2013
дата закладки 17.11.2013
Нудьгує небо, сльозами течуть
сліпі дощі пронизливо осінні,
то сіючись, вмивають, то січуть
під свист вітрів алеї тополині.
Безперестанку, протягом доби,
раз-по-раз доторкаючись до шибки,
метляє гілля ветхої верби,
а в хащах десь крізь стогони і крики,
тріщать зі скрипом лісові музики,
і чується відлуння боротьби,
де щезник переховує скарби
під стовбуром тремтячої осики.
Краплини барабанять по дахах.
Про щось буденне булькають калюжі.
І поки смеркне в чистих небесах,
останню зграю в позахмарній стужі
все доганяє одинокий птах.
Незатишно. Та осені – байдуже,
що світло не витворює дива,
з тих пір як сонце світить, та не дуже.
Звичайно, зеленіє ще трава,
та осінь головне не надолужить.
В прискоренні коловороту днів
скидає вечір золоту корону.
Щось пророкують карканням ворони...
В сплетінні грив, мов коні вороні,
розбурхуючи хмари навісні,
ведуть вітри небесні перегони.
Але, буває, вітер розжене
завісу хмар, і на якусь годину
з туманів гляне небо осяйне
і кине людям листопадним днем
останню соломинку – павутину.
І, висохлі, зашелестять дуби,
і запалають вишні над ровами,
а жовті клени протягом доби
всі пагорби застелять килимами.
І пригадаю, як тебе зустрів,
як десь брели по листі ще сухому,
і посмішку, і блиск очей з-під брів,
і потім довгий-довгий шлях додому.
Ось так і літо бабине бліде
згасає, як останнє сподівання,
і щемом безнадійного чекання,
нагадує, – ніколи і ніде
подібне свято більше не прийде,
як це було найперше і востаннє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454253
дата надходження 13.10.2013
дата закладки 13.10.2013
В чім сенс життя нещадного до тебе,
Яке підносить нові завдання?
Хотів би знати, в чому їх потреба,
І що чекає ще у продовж дня?
Тобі здається, що не те ти маєш,
В розчаруванні, бо щось інше снить.
Але лиш Бог про те напевно знає,
Яке завдання мусиш ти зробить.
І ти роби його з відкритим серцем,
Роби з любов’ю й усмішкою теж,
Якщо й уже за міліметр до смерті,
Якщо й воно, в думках, не має меж.
Його прийми, як вічне і потрібне,
В нім використай силу всю свою,
І ділом цим Його ти будеш гідним,
І буть тобі напевно лиш в раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453298
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 08.10.2013
[i]Такі мої ці вірші, як дощі…
Леся Шмигельська[/i]
Такі мої ці вірші, як дощі,
такі, як діти, – то сумні, то гойні,
то виростають вишнею в душі,
то світяться, мов яблука червоні.
Я висіваю їх в полях світів,
на берегах незвіданих просторів,
а в серці залишаю лиш оті,
де мислі перед Господом в покорі.
Де чутно, як наповнюється ліс
Карпатами і шепчуться легенди.
Й не знати, хто у строфи їх заніс, –
чи то мольфар, чи з пісні перебендя.
Такі мої ці вірші, як сніги,
коли доокіл хмуриться журою,
і дні не родаки, а вороги,
котрі ідуть туманами за мною.
Але вони мої до скінчу літ,
тому в очах яскріють бірюзово,
і їх пташиний тихий переліт
сягає неба, як любові слово.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438776
дата надходження 22.07.2013
дата закладки 07.10.2013
Ця хвороблива осінь, ці дощі
Вселенського масштабу, ці тривоги...
Сріблиться бісер в мене на плащі,
Цілують краплі тріщинки дороги.
Сирого листя в парку намело,
Немов обдертих аркушів порожніх.
В ліхтарних мушлях вистигло тепло,
Гірчать полинно очі подорожніх.
Шаленим тріском вибитого скла
Пронісся вітер - лиш його і чути!..
Мабуть, і я себе не вберегла,
Ковтнула тугу краплею цикути.
В терпкій сонаті зливових безсонь
Шукає серце втомлене розраду.
Так хочеться твоїх палких долонь,
Під теплим пледом кави й шоколаду...
Простих розмов про все і ні про що,
Торкань, цілунків, поглядів і дива.
Якщо колись зустрінемось, якщо...
Сама собі позаздрю, бо щаслива!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452731
дата надходження 05.10.2013
дата закладки 05.10.2013
Серпень... Час, коли падають зорі.
Холод Вічності дише вогнем.
Я люблю, я чекаю цю пору—
В зорі мчати гарячим конем.
Я матерію світу розкраю.
Хочу знати, що істина є.
Отче наш, із небесного краю
Даждь нам днесь нове СЛОВО твоє.
Хай плодяться у колбі хімічній,
Хай живуть, деградують, жують.
Я людина. Душа моя - вічна.
Я - єство. Я - абстрактне. Я - суть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446070
дата надходження 29.08.2013
дата закладки 31.08.2013
Вантажить літо кораблі,
Вже кличе море бірюзове
І на бджолиному крилі
Застигло мрево світанкове,
Мов подих осені терпкий -
Так недоречний в пору спеки.
Як білобокі літачки,
Мережать обрії лелеки
І тануть їхні голоси
В м'яких і теплих акварелях.
На вітах яблуні висить
Медових променів куделя.
Вантажить літо кораблі,
Далекий берег знову манить,
Десь на карпатському шпилі
Вже гуснуть вранішні тумани,
Налиті запахом грибним.
Мов пересохлі сухожилля,
Передосінні бачить сни
Допите сонечком бадилля.
Вдихаю пахощі хмільні -
Пахтять у полі сіножаті,
Допоки серпня літодні
Не вкрали зливи пелехаті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442395
дата надходження 09.08.2013
дата закладки 11.08.2013
Вплітався в локон твій пелюстям цвіту -
В тобі я розчинявсь, як у весні.
Торкавсь долонь твоїх плодами літа,
А в осінь падав листом в твої дні.
Зимою ж був скрипучим сніжним слідом...
Снив тьохком й щемом я на серця дні
Твоєго, моя трепетносте ніжна,
Тендітносте всіх квітів й зелен трав.
Ти, ноче зореока моя, грішна -
Осяйна в сріблі місячних оправ.
О, Доле, мені послана Всевишнім -
Укотре я воскрес в тобі й пропав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434157
дата надходження 28.06.2013
дата закладки 28.06.2013
Цвітуть жоржини, мальви, чорнобривці...
В зеніті літо, а поля в жнивах...
І джерело душевної криниці
Твої зросити проситься вуста.
Ти – мій від поля, від землі, від лісу.
Ти – мій від сонця і від Бога – мій.
Але життя поставило завісу
І наказало кожному: не смій!
А що, коли сміливість стукне в серце,
Коли завісі прийде судний час?
...А зазвучить щасливе інтермецо –
Найдовше у житті, і лиш для нас.
І гратимуть на ніжних струнах літа,
Які - не інше - сонця промінці,
Пташки, хмарки, дерева, вітер, квіти...
І коники – з дитинства посланці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433422
дата надходження 24.06.2013
дата закладки 24.06.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.06.2013
Нарешті ми залишились удвох:
Я тут, ти там, але обоє разом.
Тебе я чую, навіть бачу часом
І нам немає вже пересторог.
Я не боюсь, що хтось там підгляда,
Лише часу боюсь, але не завжди,
Бо знаю будуть знову нові завтра,
Де йтимеш ти весела й молода.
Бо знаю, що кохання знов позве
До тебе лиш, без того неможливо.
І упаде мені цілунків злива,
І буде зовсім на душі не зле.
Тобі кажу – ти згодилася з тим,
Хоча сумна, але мовчиш одначе,
А серце б’є і потихеньку плаче,
Бо образ твій розходиться мов дим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425216
дата надходження 15.05.2013
дата закладки 16.05.2013
Мамочко, як ти?.. Який нині тиск?..
Як ти цю ніч переспала, спокійно?..
Чим у вас пахне?.. Засипала рис?..
Плов у вас буде на звичній "Олійні"?..
Хочу зі святом тебе привітати
І побажати міцного здоров'я!
Вибач, що рідко втрапляю до хати,
Десь на тім тиждні з' явлюсь, певно, знов я.
Як там сестра, як шваґро, як сусіди?..
У Теребовлі у нас все як треба?..
Все у Вас добре? Смачного обіду!!!
У їдоках нема зайвих потреби?..
В мене вчорашні лиш борщ є і піца,
Зараз на кухню іду щось творити...
У телевізорі бігають фріци,
Личка у них, для війни, надто ситі.
Кухар у німців творив марципани
В тій походовій, напевно, їх кухні...
Йду, приготую своєму щось пану,
Бо ризикую сміятись на кутні!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424328
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 12.05.2013
Я віднайду тебе у снах забуто-ніжних,
Які все рідше бачаться мені...
У вимірах галактик центробіжних ,
В прирученому предками вогні...
Я віднайду тебе на згарищі надії,
В останнім недописанім листі;
У блискітці, що в попелі жевріє,
В моєму непідйомному хресті...
Я віднайду тебе в піснях ранкових сонця,
Що жайвором бринять у небесах,
В дощу краплинці на моїй долонці,
В посріблених пташиних голосах.
Я віднайду тебе... Я вірю в свої сили,
В свою удачу і свою любов...
Я віднайду... Я так цього просила
У Майстра основних світобудов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419814
дата надходження 20.04.2013
дата закладки 21.04.2013
Тяжка ця ноша. Кров і піт від неї.
Та різкою взамах: -Ану, неси!
Ревла юрба. Вищали фарисеї-
Якщо ти бог, хоч сам себе спаси!
За що вони мене так ненавидять?
Бо я відкрив їм, що живуть у злі.
Прости їх, Отче! Що творять – не видять
Незрячі твої діти на землі.
- Я посланий, щоб ви пізнали Бога.
Вручив мені Він Слово осяйне.
Багато добрих діл зробив від нього.
За котре з них караєте мене?
- Бо ти серед народу смуту сіяв.
І віру нашу древню смів хулить.
Казав, що ти Христос, що ти Месія…
Одна лиш смерть тебе угомонить!
Не відповів. Даремно бісер тицять.
А на плечах не хрест – пекучий біль.
Та враз відчув: чийсь жаль, неначе птиця
У серце б'ється. Десь отам, звідтіль!
Він серцем чув печаль ту незречиму,
Він бачив лиця чесні і смутні.
Он дівчинка з брунатними очима
Губами ворухнула: "Боже мій!"
Я все стерплю. Хай збудуться писання.
Вже світить вогник віри пломінкий!
...Палило сонце пагорби піщані.
В безсмертя йшов Син Божий, Син людський.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414409
дата надходження 31.03.2013
дата закладки 13.04.2013
Знов на шляху кордони,
випробування.
Дзвонять у храмах дзвони,
як сподівання.
Капають з неба сльози
ніби то в душу,
Теплі весняні грози
чекати мушу.
Падає з неба камінь
метеоритом,
Бігає день між нами
знов пережитий,
Порозбігались мрії,
думок немає,
Тільки одна надія
мене чекає.
Хай упадуть ті стіни,
що перед нами!
Вікна у небі синім,
хай будуть днями.
Я протягну до тебе
стомлені руки.
Більше мені не треба
на серці муки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417145
дата надходження 09.04.2013
дата закладки 09.04.2013
Глибоке небо
Вишите зірками,
Летюча ніч
Міжзоряна між
Нами,
І спогадів
Химерний декаданс…
А все отой
Розгнузданий Пегас,
Не винен я, що
Думаю про Вас.
У зустріч ту
Ромашки проросли,
І юними словами
Зацвіли,
Тремтів од них
Сполоханий струмок,
Котрий в ту ніч
Мінився від зірок.
Оті сліди, той
Росяний спориш,
Село в гірляндах
Неба,як Париж,
І стук сердець –
Розгнузданий Пегас,
Чи ж винен я,
Що думаю про Вас?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417104
дата надходження 09.04.2013
дата закладки 09.04.2013
Намалюй, Художнику, любов –
Справжню, ніжну, віддану, величну,
Щиру, протирічну, риторичну…
Намалюй, Художнику, любов.
Покажи її у кольорах,
У відтінках, образах спектральних,
У тонах реально-ірреальних…
Покажи її у кольорах.
Зобрази таку, якою є –
Дивно-неповторною, святою,
Щедрою, скупою і лихою…
Зобрази таку, якою є.
Поцінуй, Художнику, любов.
Ту - що і радіє, і зітхає,
Гріє і знобить, жде й проганяє…
Поцінуй, Художнику, любов.
Зобрази, спиши і поцінуй…
Ти ж її всією суттю чуєш!
Безсумнівно, лиш її й малюєш…
Та мені… без пензля… намалюй…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416860
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 08.04.2013
Зупиняється час, серця міниться такт -
Знову ти всю свідомість полониш...
А не хочу в полон, ми щось робим не так...
Не тримай, відпусти! Що ж ти робиш?
Відганяю думки, що снують сіть-печаль.
Розвіваю страждання і муки,
Та життя запинає незрима вуаль...
Я ж... до тебе простягую руки.
Ну зроби перший крок (не до мене, а вбік),
Обмини ж бо шалену стихію.
Не впадай в почуттів цей нестримний потік.
Зроби те, чого я не зумію.
Прикликаю твій розум і мудрість твою:
Схаменися на висновку певнім,
Щоб ми вдвох за небачену дурість свою
У вогні не горіли пекельнім!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416855
дата надходження 08.04.2013
дата закладки 08.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2013
І знову крах.
І знову ти мовчиш.
Твоя душа холодна і зимова.
Моя душа востаннє так кричить.
Квітневий сніг. І крижана розмова.
Як хочеться банального тепла.
Від сонця. І від тебе
(якщо можна).
А за вікном все та ж сумна краса.
Така безкрая і така тривожна.
Немов неска́зані слова летять -
Замерзлою водою неба сльози.
І так нестерпно аркуші мовчать -
Написані
Тобою
Вірші
В прозі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415386
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 03.04.2013
Згасає зірка, вже згасає,
Немов загублена душа.
Вона зійшла на небокраї,
Та більш до нас не поспіша.
Вона, як та любов остання,
Згоріла миттю і до тла.
Нема жалю, нема прощання,
Була і ніби не була.
Вона десь є, її не видно,
Бо темна, більше не горить.
То білий карлик, як огидно,
Любов розтрачена за мить.
Всього за мить, а спопелила,
Не підняла, а попекла.
Пішла за світлом добра сила,
А сам лишився без тепла.
Ось так і я, живу згорілий,
За мить усе тепло віддав,
На небі десь, осиротілий,
А як любити і не взнав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415062
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 02.04.2013
Можна я нічого не скажу
На твоє знервоване - навіщо?
Не торкай словами попелище.
Не виходь руками за межу.
Можна я візьму з твоїх речей
Книгу Кінга, светр і листівки?
Вимкни скрип, заїжджений, платівки
Й так у грудях совісно й пече.
Знаю, що кораблик наш крушу
Без емоцій, навіть, безпричинно.
Завтра шкодуватиму невпинно…
Просто йду... й нічого не скажу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415025
дата надходження 02.04.2013
дата закладки 02.04.2013
Що найбільше багатство, найвище добро у житті,
Ніж зіниці дітей, у майбутнє вузенький місточок?
Що є більшим од дива дитячої радості, і
Коли крихітні пальчики вас відпускати не хочуть?..
А обійми дитячі – це впевненість: все ж недарма!
Милі очка зігріють до сліз, це віконця едему.
Коли поруч із нами дитячого світу нема –
Чи тоді ми великі, дорослі, хіба ми ростемо?
Сотворити маленьке життя – от задача яка;
Не придумало небо для смертних гарнішого вчинку.
…А колись, може скоро, народиться й в мене донька,
Усміхаючись мамі і сонцю, маленька людинка…
12.06.2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343548
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 31.03.2013