Уходя гасите всех: Вибране

Make Suffer

Ти відчуваєш вологу цих стін?

Ти  відчуваєш  волого  цих  стін?
Їх  шепіт?  Їх  біль?
Гадаєш  це  тебе  замкнули  в  чотирьох  стінах?  Ні,  це  вони  закуті  в  тобі...  не  вони  тебе,  а  ти  їх,  в  своїх  очах.  Твій  подих  б'ється  об  них,  він  повільно  стікає  по  рубцях,  затікаючи  глибоко  в  пори  їх  свідомості.
Гадаєш  тобі  боляче?  Гадаєш  вони  на  тебе  давлять?  А  знаєш  як  їм  болюча  байдужість,  як  їм  холодно?  В  самотності  вони  старіють,  розвалюються...  як  серце.  Байдужість,  непотрібність  -  ти  не  знаєш  цього!  Це  не  для  тебе.  Давити?  Ти  знаєш  як  це?
Це  ти  давиш  своєю  присутністю!
В  присутності  тебе  вони  задихаються,  як  задихається  моя  свідомість...
Ти  думаєш  тобі  важко  існувати?  А  їх  існування  без  тебе  не  можливе...
Є  ти-  є  вони.  Коли  ж  тебе  немає,  відсутні  вони.
Без  тебе  нема  світу,  життя.  Реальність  існує  тільки  в  вузьких  межах  тебе...
Чи  існує  ліхтар  повз  який  ти  проходила,  коли  ти  зайшла  за  ріг  дому?
Коли  ти  його  не  бачиш?  Ні,  нема  його.  Він  тільки  шмат  твого  життя,
він  був,  буде,  але  зараз  його  немає,  нічого  немає.  Є  тільки  ти...  і  стіни..  
Ти  бачиш  краплі?  ти  бачиш  цей  пар?  ти  чуєш  їх  крик?
ти  відчуваєш  цю  вологу?
Волога  -  це  їх  кров,  їх  сльоза.  Пар  -  це  їх  подих.  Тиша-  це  їх  крик...
Стіни  це  Я...
Такі  пусті,  холодні,  непотрібні,  самотні...  але  так  залежні  від  тебе...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315712
дата надходження 21.02.2012
дата закладки 15.01.2014


Make Suffer

Сонцю теж потрібне тепло

Я  бачив  як  хвилі  змивають  твій  слід.

Я  дивився...  Та  не  смів  поворухнутися,  я  боявся  навіть  кліпнути,  я  звик  що  ти  йшла,  поверталася,  йшла,  поверталася.  Наче  сонце,  ти  то  сходиш  і  грієш  мене,  то  заходеш  і  йдеш  гуляти  з  місяцем  по  небу,  обливаючи  мене  зливою  холоду,  а  потім  знову  повертаєшся.
Але  зараз  я  боюся  навіть  вдихнути,  раптом  це  кінець.
Раптом  сонце  вже  не  зійде?  Раптом  це  і  є  той  момент  який  віщують  сотні  років  підряд?  Невже  це  те  про  що  писали  філософи,  богослови,  пророки.  Невже  це  КІНЕЦЬ?
Слідів  більше  немає.  Мора  стало  чорним  як  смола,  в  його  очах  я  вбачаю  лукаву  посмішку  місяця,  він  розуміє  -  цього  разу  я  перегнув,  цього  разу  я  ховався  від  сонця  занадто  довго.  Навіщо  сонцю  гріти,  якщо  немає  кому  ніжитися  в  його  теплі?  От  воно  і  зникло.  Залишаючи  тільки  вм'ятини  на  холодному,  вологому  піску,  і  ті  вже  забуті  в  незліченні  кількості  хвиль,  яка  одна  за  одною  змивають  має  майбутнє.  Один  –  немає  твого  запаху,  два-немає  образу,  три-вже  й  спогадів  дух  простив,  чотири-  немає  щастя,  п’ять  -  немає  мене...

Всього  п’ять  кроків,  і  оце  варто  було  стільки  жити  що  б  за  п’яти  кроків  все  зникло?
Все  згасло?
Все  охололо,  покрилося  інеєм,  зльодяніло  та  розбилося  на  сотні  шматків  як  дорога  порцеляна.
Ну  п’ять  так  п’ять.

Перший-холодно,  як  же  ж  було  тепло  поруч  з  сонцем.

Другий-  відчуваю  смак  дощу,  смак  повітря,  відчуваю  як  вітер  зриває  краплі  солоної  води  з  моїх  вуст,  де  ще  недавно  були  сліди  твоєї  помади,твоїх  губ.

Третій-  тіло  повільно  здригається  від  холоду,  я  відчуваю  як  кожне  волокно  скорочується,  ніби  сотні  змій  живуть  в  мене  під  шкірою,  вони  зливаються  один  з  одним  що  б  хоч  якось  зігрітися.

Чотири-крізь  туман  я  бачу  тільки  темряву,  я  гадав  ти  виглянеш,  я  гадав  ти  з'явишся,  я  гадав...  Я  помилявся,  не  бувати  хепі  енду…

П’ять-я  вчуся  дихати  водою,  проганяю  її  крізь  мілкі  судини,  зливаюся  з  духом  моря,  впускаю  в  себе  сотні  тисяч  світлячків  і  світло  задихається  в  мені,  як  я  задихаюся  в  тобі…  

Я  звик  що  сонце  завжди  поруч,  я  звик  що  воно  гріє,  я  сприймав  все  це  як  належне.  І  помилився…  Сонцю  теж  потрібне  тепло…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470062
дата надходження 03.01.2014
дата закладки 03.01.2014


КРІПАКОС

Літальні браслети

Літальні  браслети,  на  руки  вдягну,
І  в  небо  здіймуся  в  повітря,
Між  хмарами  легко  собі  промайну,
Піднятись  до  сонця  і  світла.
Далеко  і  близько,  звільняючи  час,
І  простір  і  відстань  відчую,
Такий  я  однаковий,  різний  для  вас,
Над  морем,  лісами  лечу  я.
Сьогодні  і  завтра,  на  всіх  берегах,
Так  високо  -  понад  землею,
Усе  що  я  бачу,  в  моїх  є  руках,
Яскравою  світить  зорею.
Найкращий  і  чесний,  душею  живу,
Мій  світ,  що  у  снах  народився,
І  завтра  він  стане  уже  на  яву,
Я  знаю  -  я  в  майбутнє  дивився.
16.03.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409595
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 16.03.2013


Исаак

Пока я строил коммунизм со всеми…

Пока  я  строил  коммунизм  со  всеми  
и  был  наполнен  магией  идей,  
мне,  может  быть,  из-за  всеобщей  лени  
не  думалось  о  сущности  людей.
 
Но  перестройка  что-то  всколыхнула,  
в  мозгах  какой-то  сдвинула  рычаг,  
не  то,  чтобы  сознанье  развернула,  
а  что-то  в  мыслях  начало  урчать.
 
И  вот  вопросом  много  лет  изранен,  –  
покуда  я  ответа  не  нашёл,  –  
«Ну  почему  народ  всегда  –  бараны,  
а  им  всегда  руководит  козёл?»
 
Такими  были,  есть,  такими  будем:  
мы  выбираем  в  лидеры  всегда  
не  тех,  кому  небезразличны  люди,  
а  тех,  кто  нас  обманет  без  труда.
 
Поэтому  ложимся  под  любого.
 Поэтому  бюджет  трещит  по  швам.
 И  нет  надежды  на  правительство,  на  Бога,
 когда  сплошной  во  всем  сегодня  швах.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409562
дата надходження 16.03.2013
дата закладки 16.03.2013