В світі не існує гіршої хвороби, як хвороба душі. Ніщо не здатно спричинити біль сильніший душевного. Ніщо не здатне загоїти душевної рани. Жодна пігулка не допоможе.
Слабкі люди шукають ліків в алкоголі та наркотиках, в бездумному сексі, в психотропних припаратах, але від цього біль стає ще сильнішим. Сильні - шукають обезболюючих в поезії, музиці, мистецтві... І, тамуючи свій біль, дарують людству шедеври.
Жодна нормальна людина не стане вкладати душу в творчість, якщо її душа не болить, не потребує викиду енергії і болю на папір чи глину (творчість заради грошей - не може зватись творчістю і не рахується).
Якщо ви пишете вірші - вам чогось бракує. Вам бракує любові - і ви пишете любовні поеми, або до вашої душі проникло кохання, ранить її з середини, заставляючи вас писати вірші чи картини.
Ви самотні - і пишете вірші про самотність, про біль, про смерть навіть...
Творчість лікує душу. Проте люди творчої натури схильні до інших ліків. І коли душа болить настільки сильно, що терпіти вже здається не можливо - вони вбачають лиш один вихід з ситуації, вихід, коли тіло летить вниз, а душа - вверх. Душа хоче вийти і їй байдуже як - на папір, чи через вікно.
Якщо дуже болить - візь ми папір і ручку, візьми пензля і фарби - намалюй його, опиши, лиш не піддавайся болю, не тікай від нього в інший світ. Ти не знаєш чи там буде легше, можливо там в тебе не буде тіла, а біль залишиться.
Залиш свій біль шедевром на папері,
не чорною тасьмою в душах рідних...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189741
дата надходження 15.05.2010
дата закладки 09.04.2011
У неї було ангельське терпіння,
І ви цим користалися не раз,
Шматуючи загострене сумління
Брудним потоком саркастичних фраз.
Ці фрази ви в обличчя їй жбурляли,
І змушували плакати вночі,
В той час, коли всі люди мирно спали,
Вона придушувала болісні плачі.
Боліло серце та вона терпіла,
Характер загартовуючи в сталь,
Бо зраджувати принцип не хотіла,
Бо як завжди усіх їй було жаль…
Та врешті-решт, терпіння обірвалось,
І бісером посипалось до ніг,
Душа немов би з ланцюга зірвалась,
І як завжди - ніхто не допоміг.
Вона підтримки більше й не шукала,
Втекла від злості, заздрощів та фальші,
І колір крил на чорний поміняла,
Не здумавши про наслідки подальші……
Хотіла жити але як не знала,
Брехні впиратись більше не змогла,
В ту ніч вона над прірвою стояла,
В руці – два чорних, зламаних крила….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246236
дата надходження 10.03.2011
дата закладки 29.03.2011