Ты познала горький вкус полыни,
навалились боли острия.
Дама, приуспевшая в гордыни,
ощутила горечь бытия.
Шла сквозь жизнь, одну себя лишь видя...
Только друг, закон сей преступил.
И теперь, вокруг всех ненавидя
задохнулась криком - не любил!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009964
дата надходження 31.03.2024
дата закладки 01.04.2024
Сегодня ночью ты явилась мне
А мы ведь даже незнакомы
Ты говорила что-то о судьбе
А я как воздух невесомый
Перед грозой наполнился тобой
Вкушая весь процесс познания
Любви и поражаясь глубиной
Твоей души, отчаянных желаний
Дотронуться трепещущих основ.
Прочувствовать себя в моменте
Здесь и сейчас. Напиться красотой
Навязчиво тобою бре́дя
И смешивая всё, и сон и явь
Вдруг - обними, ты прошептала тихо
Весной в окно смотрел ночной ноябрь
По комнате бродило тенью эхо
Не важно состоянье до неё
Что на душе там будет после
Ложатся рифмы словно капли на стекло
Отбрасывая тень на звёзды
И не ищу ответы между строк
Вникая в постулаты Ветхого завета
Пусть в прошлой жизни без тебя я мог
Но совершенно не могу, вот в этой...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913026
дата надходження 06.05.2021
дата закладки 27.03.2024
Тяжело назвать себя поэтом –
Графоманом называть не хочется.
Сублимация – прыжок с того на это
И уход в себя от одиночества
Излияние из мозга в душу –
Как прилюдия для акта откровения
Подсознания поток наружу
И растянутое временем мгновение
Что важнее: форма? содержание?
Я стараюсь выяснить в процессе
Я смотрю за отторжением сознания –
Белый стих, поэма или эссе?
Я пытаюсь гвоздь забить на истину
И даю надежде подаяние.
У любви прошу, всего лишь, милости,
С рук кормя пустыми обещаньями
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907560
дата надходження 10.03.2021
дата закладки 27.03.2024
Не мучь собою меня. Не держи
Разожми объятья своих оков
Лихорадкой, переболев тобой
Разучился "как раньше" жить
А раньше не было тебя
Я умел засыпать с другой
Просыпаясь не помнил снов
И с собакой ходил гулять
Не писал стихи о любви
Не любил бродить под дождем
Не искал, во взгляде любом
Ощущения глаз твоих
Я не помню кем раньше был
Позабыл дорогу к себе
Я наверно, всегда искал
Отпечатков твоих следы
Я не видел цветы весной
И не помню как я дышал
Я совсем не подозревал
Что уже тогда, заболел тобой
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918912
дата надходження 07.07.2021
дата закладки 27.03.2024
Я не випрошую любові,
І не благаю почуттів.
Але, і не скоряюсь долі,
Як ти колись того хотів...
Невпинно йду я проти вітру,
І вперто проти хвиль пливу.
... Шукаю пензлі і палітру,
Пишу, малюю і живу.
І кожна мить - така красива!
Розвіє тугу і печаль.
А ти не бачиш того дива,
Мені, насправді, трішки жаль...
... Хоч дні не завжди кольорові,
Постійних свят нема ніде ...
Я не вимолюю любові,
Вона пішла...то, хай іде...
21.03.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009308
дата надходження 24.03.2024
дата закладки 25.03.2024
Чекали ми весну. Прийшла війна.
Плювала снігом у сумні обличчя.
Я бачив відчай з власного вікна,
Це був наш спільний величезний відчай.
Холодний страх від голови до ніг.
Все поспіхом - машини та валізи.
Ховав старе життя байдужий сніг,
Повітря пахло смутком та залізом.
Мій Харків став сумнішим на мільйон.
Його завдання - стримувати лихо.
І став порожнім спальний мій район,
А я стояв. Нікуди не поїхав.
Куди мені? Вперед, назад чи в бік?
Бо доля - замінована стежина.
Хіба я знав, що двадцять другий рік
Забрав з собою левову частину
Мого натхнення та простих пісень,
Моїх надій на затишне майбутнє?
А чорно-білий той лютневий день
Про незворотність награвав на лютні.
Іде війна. А мій сусід помер.
Минуле кличу словом недолугим.
Дивлюсь вперед. Та на душі тепер
Відбиток пожиттєвий: "двадцять другий".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006901
дата надходження 27.02.2024
дата закладки 25.03.2024
У темноті рвучко спалахнув сірник,
І кімната наповнилась ароматом свічки,
Напруга розтанула, тривожний стан зник,
Бігають тіні – невловимі чоловічки.
Тишу схвилювало відкорковування вина,
І наповнився спрагою кришталевий келих.
Ти повільно розтягуєш насолоду до дна –
Куштуєш частинку плодів серпневих.
Кімната відмежована від усього на світі,
Лише тут гойдається розжарене сяйво.
Здається, це світло потрапило в сіті
Пітьми за вікном, що тліє вульгарно.
І кожна хвилина переінакшує миті,
А ніч поза стінами роздмухана вітром.
Досить, мабуть, із собою говорити.
У кімнаті від подиху згасло світло.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009452
дата надходження 25.03.2024
дата закладки 25.03.2024
Через мене тече ріка,
Омиваючи серце й душу.
Чи не з того вона стрімка,
Що писати я вірші мушу?
Бо перо у її блакить
Опускає щодня спокуса,
Наче вийде мені за мить
Скуштувати вино з Ісусом.
Я би, мабуть, його спитав,
Заглядаючи в сині очі:
В чому сила твого хреста,
На якому ти й досі, Отче?
У поета судьба така,
Мов окраєць гіркого хліба.
Через мене тече ріка
І до омуту кличе ніби.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004539
дата надходження 31.01.2024
дата закладки 21.03.2024
Напише лікар "exitus letalis"
В кінці моєї книжки пацієнта –
І я, як тіло, на столі зостанусь
Задля́ всіляких там експериментів,
А як душа, невидимий для інших,
Через плече загляну ескулапу –
Той запис свідчить, що не мушу більше
Ніко́му за життя давати в лапу,
Що відтепер я вільний політати,
Як у дитинстві уві снах бувало,
І з вітерцем по небу мандрувати
В незвіданії ще далекі да́лі.
І якщо доля стрітися із Богом,
Його я неодмінно запитаю:
Легка була в житті моїм дорога –
Тоді ж яка ціна квитка до Раю?
Чим заплатити я за нього мушу,
Щоби не втрапити до чорта в пельку?
Я чув, що Ти усе читаєш в душах –
Так не спали ж мій фоліант у пеклі!
Між п'яних рим, картинок сороміцьких,
Гріхів із елементом богохульства
Жага до правди там засіла міцно
І віра в справедливість – як безумство...
Не за життя, то хоч би після смерті,
Надію маю, Бог у мене ві́зьме,
Нехай не в подарунок - у пожертву,
Душі моєї викривлену призму.
Лиш Він у праві внести корективи
В будову світу чи у рими ві́ршів.
Як не шукай життю альтернативу,
Вона одна – для праведних і грішних.
Березень 2024 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008455
дата надходження 14.03.2024
дата закладки 21.03.2024
Пізній зимовий вечір… залізничне полотно злегка здригалося, на дозволеній швидкості електричка розрізала повітряний простір. Срібний повний місяць ллє у вікна проміння. Воно часом злегка здригнеться, на якусь мить сяйво загубиться та згодом, все повторюється. Кількість пасажирів у вагоні, можна порахувати на двох руках. Рідко хто в таку пору їде додому, хіба що охоронці, які змінюються щодобово та випадкові.
Позираючи у вікно, до якого схилилася Олена, себе відносила саме до випадкових, зненацька, трохи злякавшись, відсторонилася від нього. Помітно не малі пласти снігу прилипали до скла, частина їх відпадала та знову й знову прилипали пласти снігу. На склі вікна наче решето та згодом, все вкрите білою пеленою. Вона звернула увагу на інші вікна, там така ж картина, це не втішало її. Розгублена, з думками – От і повір синоптикам, обіцяли сонячні дні, невеличкий морозець, без опадів. А тут, як кажуть, погода не без сюрпризів.
П’ять днів поспіль, вона залишалася на роботі біля хворих на ковід. Оце на один день відпросилася, хоч у хаті пічку пропалити, щоб дух пішов, що в ній все ж таки, хтось мешкає.
Другий рік поспіль, ширився ковід, а медсестер обслуговувати хворих недостатньо. Якби ж хоч і самі не хворіли, а то , вже дехто й по два рази перехворів. Одне втішало, донька в Києві, вже три роки винаймає квартиру і більш - менш легко перенесла хворобу.Та й її хлопець, що ніби має бути чоловіком, теж добре тримається на ногах. Обоє працюють у магазині мобільної техніки «Техно Базар». Себе забезпечують, а кожній матері, завжди тепло на душі, коли в дітей усе нормально.
Олена ж, уже десять років живе одна, чоловік подався у мандри і ні слуху, ні духу. Іноді вона сама собі каже,
- Ніби й заміжня і не заміжня.
Та все ж інколи підстерігають думки - І в сорок п’ять років, дехто знаходить пару, щоби дожити до старості та мабуть це не про мене.
Електричка плавно збавила швидкість… це вже її зупинка. Двері відчинилися, різкий холодний вітер, ледь не кинув з ніг. Вона все ж спромоглася встояти, уже ступала по сходах, стрибнула вниз, під ногами почула різкий скрип снігу. Сильний, поривчастий вітер разом з мокрим снігом, з голови здійняв шапку. За дві хвилини, що стояла електричка, рукою прикриваючи голову, спромоглася побачити де лежить шапка та що коїться навкруги. Зі смутком позирала на доволі не малий покрив снігу вщент вкритий кригою, на зупинці ніяких слідів. Кожен крок, як у провалля, чобітки й лід в протистоянні, не скрип, а справжній скрегіт. Вкотре озираючись, помітила пару чоловік, які пішли в іншому напрямку. -От халепа, йтиму одна іще й така темінь навкруги.
Попереду глянути далеко, майже нічого не видно, а ближче дахи шпилястих хат трохи світліші, ледь- ледь відзеркалювали сніг, що лежав довкола. Відколи вийшла з вагона, відчувала легке тремтіння тіла - Це ж треба такого, так світив місяць і раптом, серед зими дощ, добре, що хоч трохи видно.
Прикриваючись рукою від вітру й мілкого снігу, що сипав у обличчя, вийшла на широку вулицю. Хоч по домівках темно, все ж йти безпечніше. А от далі, центральна дорога, вона тягнеться через ярок.
-Внизу яру завжди навіює багато снігу, що ж там нині - копошилося в її голові. Праворуч криниця й вибоїна, це вона добре знала. А от з лівої сторони завжди проблеми, так все водою заллє, аж до самого верху. Люба автівка грузне, зробить таку яму, що без допомоги й не вибереться. А щоб вийти на пряму вулицю вище - треба обійти криницю. Але що можна побачити в таку негоду, ще й не знати які там замети.
Йти важко, зробити кожен крок, треба впевнитися, що несподівано кудись не провалишся. У чобітках уже вогко, від напруги змокріле чоло, але ж не зупиниться, ходи іще на хвилин п’ятнадцять. -Основне перейти ярок – подумки підтверджувала собі. Ну, от здається вже біля криниці, ще метра три і можна буде спокійно перевести подих. Як раптово підслизнулася, впала, під кіркою льоду пухкий сніг, провалилася в нього. На невелику відстань тілом продвинулася вперед й відразу в чобітках відчула крижану воду.
Повітря прорізав її істеричний крик,
-Рятуйте! Хто небуть, рятуйте!
Та її крик лише чув вітер зі снігом, який здавалося намагався її засипати. Від напруги, вирваватися з пастки на якусь мить, потемніло в очах. Вже дякувала Богу, що ненадовго. Намагалася за щось хапнутися та старання виявилося марним, лід кришився, розсипався намистинами. Їй здавалося, що вона провалюється іще глибше. У метушні загубила рукавички, вкотре помацала на собі сумку, підстерігла думка - Добре хоч документи зі мною, як знайдуть, то хоч будуть знати хто я така. Раптово під чобітком правої ноги відчула щось тверде, але тут же воно десь поділося. Прошепотіла,
-Можливо,то гулі льоду,- В цей момент їй вдалося на декілька сантиметрів повернутися в ліву сторону. На очі потрапили тонкі патики, які відділяли дорогу від городу. Далі ж літня кухня –Може там хтось є, може почують мене? Та враз нагадала, підстерегло розчарування - Тітка ж Марія померла, навряд хто туди приїхав. Кого ж звати на допомогу! Якби ж по прямій підслизнулася, було би беспечніше, далі з яру догори, метрів двадцять і вже рівна дорога, ще метрів двадцять і хати.Та ті хто там тим паче не почують.
Оленин голос уже дрижав,
-До-по-можіть! Ря -туйте!
Жінка так замерзла, що зуб на зуб не попадав. В ноги, неначе хтось пхав голки, пальці ніг задерев’яніли. Від її подиху шапка покрилася інеєм, з чола стікав розтанутий сніг. Хоч це все відчувала й тиснуло в горлі, все ж намагалася не плакати, знову звала на допомогу.
З надією дивилася на патики, для неї це було б спасінням, хоча б однією рукою схопитися та з води витягнути ноги. Неподалік від патиків, негадано щось мелькнуло - Чи це мені вже здається, чи в мене криша їде. Тільки подумала, як за спиною почула коротке гарчання. Побоялася крутнути головою, за мить уже нічого не чула.
Та хіба ж можна було щось побачити, чи толком почути, коли вже так розгулялася віхола, що й світу білого не видно.
Тим часом у літній кухні… при світлі свічки, Іван сидячи на стільчику, у пічку підкидав дрова. Раптово, почув шкряботіння об двері.
Він тільки встиг їх привідчинити, як сильний вітер, спромігся з руки вирвати двері, відчинив навстіж.
-О! Мухтар, недовго гуляв, що хурделиця налякала?
Мухтар, собака породи американських вівчарок, добре вгодований, заскавулів і потягнув його за рукав светра. Чоловік зачинивши двері, поплеска по спині,
-Чого скавлиш? Чи так налякався?
Несподівано, пес став на задні лапи, передніми вперся у вхідні двері, заскавулів і навіть завив.
Іван подивився йому в очі, погладив по спині,
-Ти мені щось хочеш сказати, кудись кличеш? Ну гаразд, зараз одягнуся підемо подивимося, що тебе так турбує.
Злегка пригинаючись, Іван грузнув у снігу, але йшов за Мухтаром. Сніг уже з крупою припадав до обличчя так, ніби на близькій відстані розліталися іскри від зварювального апарата.
Саме в цей час, Олена вкотре кликала на допомогу.
Кілька хвилин, Іван побував ніби в аду. В напрузі, відчайдушно борячись із негодою, намагався спасти людину.
Добряче перехвилювавшись, на руках приніс її додому,
-Оце так –так, ох і угораздило тебе Олено. Чого мовчиш?
Він запалив іще дві свічки, здригнувся, коли побачив її бліде обличчя.
-Ти що свідомість втратила? Олено!
Знервовано тормошив нею, плескав по щоках, нарешті її вії ледь здригнулися.
Полегшено веревів подих,
-Ну от, здається я впорався.
Весь одяг на ній був мокрим, він змушений був її роздягнути до наготи.
Лежачи в ліжку, Олена, як у мареві, втративши кординацію рухів, махала руками.
Він не втрачас час, прив’язавши її руки до ліжка, насильно напоїв самогоном та накрив теплою ковдрою. Поступово, починаючи зі спини і грудей, і закінчивши пальцями ніг, більше години, Іван самогоном розтирав її тіло. Закінчивши цю справу, відчув,що сам добре пропотів, мусив змінити одяг.
Олена уже спала, він же перехилив чарку самогонки і до Мухтара,
-От бачиш дружок, як воно буває. Якби не ти та не я, пропала б ця жіночка. Хоч і на термометрі мінус одинадцять, але ж була у воді, а до ранку ще далеко. Можливо б і залишилася жива та на все життя залишилася б інвалідом.
За вікном сіріло… Іван, схилившись на ліжко, тихо сопів. Біля нього під ногами спав Мухтар. Олена ж проснувшись, відкинула з себе ковдру, побачивши, що оголена, в недоумінні, злякано прошепотіла,
-Ой чого це я?
Швидко вкрилася, придивлялася до чоловіка, який міцно спав. Мухтар почувши шарудіння, здійнявся на задні лапи, лизнув господаря по щоці.
-О, Мухтар! Що надвір хочеш? - зразу ж помітив, що Олена не спить,
-Доброго ранку, як самопочуття?
- Я давно тут? Іване, а ти, як мене знайшов? Дякую тобі.
-Ти, що нічого не пам’ятаєш? Тебе не я знайшов, а Мухтар, йому подякуй. Ти краще скажи, ноги добре відчуваєш? Пошевели пальцями.
- Та ніби усе нормально, трохи горло болить.
-То не страшно, попусте, Я вночі курку зарубав, поп’єш гарячого бульону. Вип’єш чаю з лимоном. Одяг я тобі знайду і мамині чоботи є непогані, тільки твої шкода, зовсім подерлися.
-А моя сумка є, чи я її загубила? Я пам’ятаю, як підслизнулася, потім перед очима якісь тіні, в чобітках холодна вода скувала все тіло.
Вона крутнула обома руками, мельком глянула на них,
- Чомусь здавалося кровили руки.
-Подивися на пучки пальців, вони всі потріскані, от і кровили. Чи ти болю не відчуваєш?
-Та так, трохи болять. А ти, як тут опинився?
-Зараз для всіх важкий час, в з’вязку з епідемією на ковід, люди бояться вставляти зуби, протези. Тому приймаю клієнтів лише по запису два рази на тиждень. Нам із Мухтаром тут краще, чим у квартирі, йому веселіше, є де прогулятися. А мені біля пічки погрітися. Он настолі альбом лежить. Згадував нашу школу, клас.
-А я з вашого класу мало кого пам’ятаю. Ви ж на два роки старші, на вечорах поводилися кумирами.
- А ваші дівчата на вечорах, тільки й чекали, щоб хтось запросив на танець.
-Можливо й так, адже усім дівчатам хотілося більше уваги. Але воно все уже в минулому.
-Але ж приємно згадати….
-А де твої всі?
-Син у Києві, має сім’ю, квартиру, в одній із лікарень працює стоматологом, у нього все нормально А Віка…уже п’ять років, як ми не разом. Ми з Мухтаром вільні, як вітри в полі,- посміхаючись продовжив,
-Мабуть нам так написано по долі. Але ж це діло поправне правда.
Її щоки навіть порожевіли, опустивши очі,
-Та, як ти кажеш написано по долі, то вже час покаже.
Минуло два тижні….зимовий день видався сонячним. Електричку іноді погойдувало, пасажирів злегка заколисувало. Хтось їхав мовчки, хтось спілкувався, при зупинці електрички поспішав на вихід.
Зійшовши з електрички, Іван і Олена не ризикували йти прямою дорогою, пішли в обхід, через посадку. Хоч і шлях вдвічі більший, але їм не було куди поспішати. Тримаючи її під руку, ділився своїми планами,
- Ми спочатку підемо до мене розпалимо пічку, переодягнемося, тоді підемо до тебе, з нами й Мухтар прогуляється. Йому важко цілий день нас чекати, хоче волі. Переночуємо, збереш деякі свої речі, повернемося до мене. А в неділлю поїдемо в Харків. Ти, щось маєш проти?
-Та ні, все нормально, тільки я все ж сплю погано, після тієї негоди, ніяк не уговтаюся.
Він ледь всміхаючись, кліпнув очима,
-Іще тиждень – два поп’єш ліки, все буде нормально, на все треба час. А все ж цікаво, якби не той випадок, чи ми б з тобою зустрілися?
Олена повільно підняла очі, хитро позирнула на нього,
-Напевно наші долі, в ту негоду, вирішили зійтися, от і маємо, що маємо.
Але ж воно на краще?
Ледь нахилившись, він поцілував її в щоку,
- Звичайно на краще.! То ж верстаймо той путь, який зазначений нам долею.Ми вдвох здолаємо всі негаразди і негоди!
Вечірнє сонце, останніми променями освітлювало лише кілька маленьких хмаринок, що скупчилися крайнеба, на завтрашній день пророкувало гарну погоду.
2021 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003672
дата надходження 21.01.2024
дата закладки 20.03.2024
Знов розгортає вечір зорі
Накриє потайки крилом
Водойми гірські і прозорі
І тиша зайде в кожен сон
Нехай так буде, то є воля
Безмежних в просторі думок
Торкнеться кожного і доля
За попередній хибний крок
За все скалічене: « До брами!»
Покличе власна чорна тінь
Щоб розкидати телеграми
За кожну душу три: «Амінь»
Знов розгортає вечір зорі
То лиха час і час падінь
Немає більше вдома долі
Лиш тільки власна чорна тінь..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008738
дата надходження 17.03.2024
дата закладки 20.03.2024
Ти не про мене пишеш вірші,
А про щось.
І я не мрія більше, а лише порадниця
Рясні метафорок розкішних
Стансів-проз.
Жбурни мене в шухляду списаних бала́дниць!
Я прогризу дошки́, і вирвусь,
Як й колись
Тебе зустріла, кар’єриста
І артиста.
...Й щаслива, що у тебе
Вийшло-вийшло!,
Йду за наступним хеппі-ендом,
Поки стишеним...
15. 03.2024р. ( «У записці біля дверей» )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008497
дата надходження 15.03.2024
дата закладки 15.03.2024
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/7/98/677/98677133_41326600x400.jpg[/img] [img]http://lh3.googleusercontent.com/-4TtOJsEd3gQ/VCgGq6vXESI/AAAAAAACUlE/CI9Opqs9UUk/w426-h639/70zSr.jpg[/img] [img]http://data3.whicdn.com/images/61639558/original.jpg[/img]
А знаєш, як здорово – бігти отак навпростець,
Ловити у пазуху срібло дзвінких зорепадів
І чути ритмічне відлуння щасливих сердець,
І знати: ніщо нам не стане тепер на заваді!..
А знаєш, як добре торкатись чиєїсь руки,
Немов ненароком, самісіньких кінчиків пальців…
А потім нащупати пульс на зап’ястку чіткий
І десь загубититись в обіймах нічних декорацій.
І впасти у трави, обкурені хмелем терпким,
Налиті молочним туманом липневої ночі…
Крутити на палець зі стебел тонкі завитки,
На мапі небесній тлумачити зорі пророчі.
І, тикнувши в небо, раптово зрадіти: ”Он я –
В сузір’ї Північної Риби, окрай Андромеди!..”.
І чути, як дихає знизу протяжно земля,
Як трави тяжіють у росах, мов змочені дреди…
Як тіло стає невагомим і пнеться увись,
Вростає у небо, пускає коріння, мов щепа…
Коли ж усміхнешся, тобі прокричати: “Дивись!” –
І в поруху вуст упіймати: “Щаслива дурепа…”.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591061
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 11.03.2024
***
Щодень --
Підношусь,
Щоби іти,
Бо там мене,
У собі --
Кличе моє Сонце,
Як рятунок
І.., знову --
Довкруг болото
Мислення,
А,.. чи ілюзія -- безвиході,
Якою тисне
У живе,
А я чекаю світла
Сонця,
Що живе..,
Бо я іду
До того, що моє
І кличе
Серцем,
Як міцність Правди --
У тумані переливів
Думки,..
Не в тому :
Згину, а чи ні,..
Бо...
Болото мушу я
Пройти --
В собі,
Як значення,
Яким пізнання
Відкриваю
Того,
Що є моє --
У шансі праці,
Ще
Досягнення --
В собі,
Оновлення,..
Й не більше,
А тому :
Я вперто йду,
Через болото
Інформації,
Якою так привязують
У рабства
Технологію струю,
Бо можу я
І знаю
Всю гнилизну
Оцю,
А тому :
Я прагну сонце --
Я його несу,
Я, в ньому --
Правдою насущний,
Воскресаю...
-------------------------------------------
08.02.2024; Paris (A-a)
===========================
(!!!)
Autor ::
Катинський Орест
(Katynskyy Orest)
==========================
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005283
дата надходження 08.02.2024
дата закладки 09.02.2024
Сказала владно Муза...
«Бери перо! - сказала владно Муза, -
Дерзай і мрій, і сонячні вірші
Твори, бо щирі строфи – не обуза,
А стан незачерствілої душі!
Пиши про почуття і про погоду…
Про чар кохання, дружби зорепад…
Про світлу радість й чорний біль народу…
Рядкам надії кожен буде рад!
Не оминай ні вірності, ні честі,
Вони епосі кожній – до лиця!
Хай сяють в чарівному піднебессі
Душі пір’їнки з-під пера митця!».
05. 07. 2018 м. Будва, Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800726
дата надходження 25.07.2018
дата закладки 08.02.2024
Заблудиться бы вновь в беспределе,
В глубине жарких глаз утопая...
Чтобы каплями страсть истекая,
Рисовала любви акварели.
Заблудиться в туманных рассветах,
И горячим дыханьем упиться,
Безупречностью недр насладиться,
Наслаждением полуодеты...
Заблудиться, от нежности тая,
Опьянев от искуса сандала,
И руки, что колени искала,
Пока сладостно ночь замирает...
Заблудиться...ритмично и нежно,
Доставая из пламени звезды
Опаляющий вырвется воздух
Из души - дикий гейзер извергнут...
Заблудиться...вдвоем и навеки,
Улетая, найти и тревожить
Шелковистость волос, бархат кожи
В лабиринтах касаний и неги...
07.07.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592283
дата надходження 07.07.2015
дата закладки 03.02.2024
А звезды падая, на ржавчине блестели,
Звал за собой твой раскаленный взгляд,
И не было уже пути назад
Из огненной, растерзанной постели.
Мы разве этого, любимый мой хотели,
Забыв о боли минувших потерь?
На все замки причудливые дверь
Закрыв и пусть беснуются метели...
А звезды падали, на ржавчине сверкая
И бликами играли зеркала.
У Вечности тебя отобрала
И линией - в ладонь, не разрывая,
Судьбой расчерченные нити перепутав.
Летели звезды, рассекая тьму,
За все мгновенья кланяюсь Ему -
Расписанную сказку... по минутам.
А звезды падая, на ржавчине блестели,
Звал за собой твой раскаленный взгляд,
И не было уже пути назад
Из огненной, растерзанной постели.
13.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643454
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 03.02.2024
Бесстыжая Осень одежду до нитки снимает.
Раскованно с Ветром целуясь, плутовка нагая
В янтарный кувшин волшебство до краев наливая,
Зовет за собою, дорогу коврами укрыв.
Бесстыжая Осень с улыбкою дерзкой в постели,
Украсила кудри косынкою, из канители
Сплела паутину, изящнее нежных камелий,
Чтоб ластиться к Ветру, ветвями толкая в обрыв.
Бесстыжая Осень, сгорая от страсти последней,
На листьях жемчужины слез оставляла намедни,
Туман уверяя, законный Дождя он наследник,
А Ветер всего лишь, греховной утехи порыв.
Бестыжая Осень небрежно, покровы сминая,
На ложе из бархатцев ждет, будто Зевса Даная.
Хоть участь ее решена, да и доля иная -
Кострами взорвется под Ветром безумия взрыв.
29.10.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697350
дата надходження 29.10.2016
дата закладки 03.02.2024
Сині фіалки очей
І перли уст золотаві
Завуальована тайна речей
В ніжній словесній оправі.
Гордий смерековий стан
Усмішки корали білі
Легкого флірту дурман
Погляди теплі і смілі.
Азбука закоханих вій
Що прикривають невинність
Щедре народження мрій,
Що присипляють пильність.
Вечір і зоряний шлях.
В тиші приглушені кроки.
Білий ліхтар, ніби птах,
Присів на сталеві крокви.
Висвічує срібло зело.
Пахнуть м'ятою луки.
Ніжне кохання теплом
Зігріло таїнство злуки
Десь заспівав соловей.
В пісні чутливість і ревність.
Юності милий Орфей
Чарує солодку миттєвість.
Ніч до світанку тече.
Витлівший місяць, як згарок.
Молодість дивна мине,
Лишивши пам'ять на спадок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004129
дата надходження 26.01.2024
дата закладки 26.01.2024
Він був її світом щастя,
Солодким, земним причастям.
Був сонцем, дощем і вітром,
Щоденним ковтком повітря.
Був кавою у долонях
І ніжністю від безсоння.
Промінчиком сяйва раннім,
Ії неземним коханням.
Життя неповторна казка:
Не треба вдягати маску,
Не треба ховати крила.
О, як же вона любила!
Весною була для нього,
В пелюстках земна дорога.
Іскристим теплом із неба,
Водою в життєвих стеблах.
Нугою любові зрання
У тембрі його мовчання.
В очах глибина криниці -
Напитися б з них водиці.
Маленька, співоча пташка,
Рухливий клубочок щастя.
Вона, наче ангел світла,
Його доленосна квітка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003937
дата надходження 24.01.2024
дата закладки 26.01.2024
Дякую за натхнення Anatoly Polishuk
* * *
Вона дивилася у даль...
Мовчала. Серце тихо билось...
Здавалось, стерлася печаль,
І все довкола зупинилось.
Вона дивилася у даль,
У світ придуманих історій...
Ввижалось їй, що зійде рань
В її ілюзії прозорій.
© Женьшень
26.01.2024
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004082
дата надходження 26.01.2024
дата закладки 26.01.2024
Коханий, де ти? Присмаком полину
Вітри на шмаття душу кволу рвуть,
Закутану у чорненьку хустину
Із болем серця в незбагненну суть.
Чом саме ти? І чим я так згрішила?
Шукаю відповідь у неба. Та дарма.
Війна обтяла не одному крила
І падаю в безвихідь не сама.
Прийшла біда неждана до порога
Вже більше я тебе не обійму.
Коханий, де ти? Вже побачив Бога?
В благанні руки зараз не здійму.
Не поцілую ці вуста пришерхлі
Боями на пропаленій стерні...
Ні, я не хочу з пам'яті все стерти,
Щасливі миті залиши мені.
Без тебе дні здирають по-живому
Проміння сонця. Плаче дощ слізьми.
Пропік солоним душу. Втома, втома...
Це сталося не з нами, це не ми.
Це ніби забрести в глибоку воду,
А сил добратися до берега нема.
Бо шлях занадто довгий. Вкрило льодом
Бажання повертатися. Зима...
Коханий, де ти? В небі неозорім
Ти разом з побратимами в раю.
А я ховаю у закутках горе,
Із мокрою подушкою встаю.
Встаю й молю:" Мій любий, ще заглянеш?"
У сни солодкі, де життя цвіло
З тобою. Ні, кохання не зів'яне,
Бо в книзі долі все, що в нас було.
Л.Г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003761
дата надходження 22.01.2024
дата закладки 22.01.2024
Сниму
с плоти
путы -
мускулистых моллюсков,
за ′многая′ годы
ставшие узкими
ей,
кореньями вросшей
в мул,
песок
и иное,
что над мелочью взросшей,
как колосс - вековое.
Соскоблю по живому,
не ослабшему в чувстве,
не лишённого пота
при разрыве и хруста.
Дабы видя и слыша,
беспоминное ранить,
над руинною тишью
родовое шаманить.
Сниму
с плоти
путы
мускулистых моллюсков,
за ′благая′ лета
ей ставшие блузкой.
Словно Чудо морское
предстану нагою -
на песке золотистом,
опалённом луною -
белизною атласной,
силою окрылённой,
птицею сладкогласой,
непорочной душою.
OSAlx 2020-о6
Джулия Хэффернан.1956
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998008
дата надходження 07.11.2023
дата закладки 22.01.2024
Нищенкой скуластой
по следу побегу
необутой, грязной,
догонять судьбу.
Отпляшу, отпла́чу
на чужом рядне,
узел на удачу
затяну в тесьме.
И в скуластых скалах,
там где ветер слаб,
гусеницей малой
заползу во мха.
Обойдут сторонкой
горе и беда,
соберусь силёнкой
и спущусь в луга.
В разноцветье пёстром
соком захлебнусь,
в сладких медоносах
мёдом отравлюсь
и улягусь в травах
куколкою спать,
чтоб весною ранней
бабочкою стать.
Лунным светом скрою
грязное тряпьё,
ангелам открою
светлое лицо,
родниковой перстью
ступни оботру,
деревянный крестик
поднесу ко рту...
*
*
Крылья кучерявых
ангелов несли
над вороньим каром
хрип моей мольбы
ввысь к небесным Альпам.
Эхом вниз: Молись!.., -
в горсть - медовой браги, -
Не стони, уймись!..
OSAlx 2018-12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990691
дата надходження 07.08.2023
дата закладки 22.01.2024
Обернулась назад
в то далёкое, бывшее,
побрела наугад
по высокой траве
по медовой росе,
по ещё не остывшему,
недоступному Высшему,
по в е з д е и н и г д е.
Угольки... угольки -
огоньков всплески - звёздочки -
надо мной в высоте,
подо мной в глубине
мельтешит - светлячки -
мозаичные стёклышки.
Подниму, посмотрю
в кутерьму н а п р о с в е т.
Через мелкое дальнее
и сродни и буквальнее,
дотянусь, оборву,
гроны в жмене сожму,
фосфорический свет
скрозь ладони сакральнее,
зачерпну, удержу,
пусть не скорость, н о ц в е т.
А кругом никого,
камни дымные, пыльные,
и за ними темно,
и под ними черно.
Поднимаются в рост
королевские лилии,
принимая у филина
круглосуточный п о с т.
Подойти, постоять,
помолчать - посмотрите же,
это я, - тишина,
ставлю свечи на мёд...
В кулачке угольки
тлеют мелкие рыжие,
удалось сохранить
пусть не цвет, н о т е п л о.
OSAlx 2020-о7
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003729
дата надходження 22.01.2024
дата закладки 22.01.2024
Норвезькі тунелі глибинних фіордів*
Від Арктики тягнуть нескорений шлейф.
Звиваються ноти північних акордів,
Мандруючих суден пожвавлюють дрейф.
У води криштальні гучні водоспади
Потужно спадають зі сніжних вершин,
Збігають у вічність бурхливі каскади,
На фоні вражаючих зелен-долин.
Запрошують в гості замріяні скелі,
Застиг у блакиті старий льодовик,
Під сонячним світлом пливуть акварелі,
Розвіює вітер хмарин пуховик.
Велична природа поміж островами —
Високі каньйони, гірські береги.
Тут вікінгів дух відчиняє в світ брами,
На волі скидає душа ланцюги.
*Фіорди — це глибокі і вузькі морські затоки, оточені крутими скелястими берегами, але цей сухий опис не дає навіть приблизного уявлення про те, які вони прекрасні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796922
дата надходження 24.06.2018
дата закладки 17.01.2024
Я за тебя вписалась в преисподней,
Корону заложила тьме в ломбард.
Кто ж знал, что ты окажешься негодным,
Как проржавелый, тульский самовар?!
© Мила Машнова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906541
дата надходження 01.03.2021
дата закладки 17.01.2024
Рік зима, рік п'ята ранку,
Нема ні долі, ні житла.
Рік озираюсь з позаранку -
Ну, далі що? Ну, що - жива?
Ввік не забути тої ночі,
Не стерти з пам'яті слова:
- О, Господе! Що там грохоче?
- Аліно! Прокидайсь! Війна!
Вже рік стоїть перед очима,
Як з дому бігли в темну ніч,
Як небо рвало за плечима
І діти поруч пліч - о- пліч.
Неначе, стрічка з кінофільму...
Невже це правда? Не кіно?
Чим жив, що мав, любив так сильно,
В мить рухнуло, як доміно.
Я не забуду ті підвали,
Молились Богу й до людей,
Як їжу з снігу діставали,
Щоб якось накормить дітей.
Минали тижні, дні, години,
Час зупинився, наче зник.
Що там попереду віднині?
Нема буття, до чого звик.
Не стерти з пам'яті ті сльози,
Коли здавалось: "ось і все"...
Лишивши дім, пішли в морози -
"Ми вижевемо понад все!"
Вже рік зима та п'ята ранку,
І правда є лише одна!
Із ночі в день і на світанку
В Вкраїні йде, іде війна!
26.03.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978788
дата надходження 31.03.2023
дата закладки 31.03.2023
Ти пам'ятаєш тишу,
що в бабиному домі
Тебе іще малого
сколише в подушках
І зранку гучно лине
мелодією " Промінь",
Нічний збудивши спокій
В побілених кутах.
Хріплячий голос скаже:
"Ще тільки шоста ранку..."
Я далі сплю в перині,
скрутившись колобком,
І чую, як бабуся
в скляну пузату банку
Вже ціде теплим дзвоном
солодке молоко.
Хатина позіхає
відкритими дверима,
Зриваючи з багетів
мережево гардин
І пелюстки з жерделі,
неначе хуртовина,
Кружляє над струмками
Порепаних стежин.
Подвір'я все співає,
в садку - пташиний гомін,
На призьбі кошенятко
вмивається руде.
А десь в сараї темнім,
на стоптаній соломі,
У білім пір'ї курка
яєчко покладе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978771
дата надходження 31.03.2023
дата закладки 31.03.2023
Ми поїдемо в Індію,
втікати від себе.
Ловити очима колір.
Спрага, спека, літо, вогонь.
Щастя дощем за комір.
Ми поїдемо в Індію,
шукати себе,
в землях де народжений Будда.
Ом Намо Бхагавате...
Свято врожаю... Калькутта..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498442
дата надходження 12.05.2014
дата закладки 15.02.2023
ніч кавою розлила́ся,
я блукаю в своїй голові.
хто знає, що таке щастя?
де світло в моїй пітьмі?
де зорі в моєму небі?
де сонце і білі дні?
а може його й не треба?
живеш собі то живи.
де правда в моєму слові?
де істина, де брехня?
до чого я не готовий,
чому не знаходжу дна?
завтра відкрию вікна,
хай Холод до мене йде.
певно йому прикро,
не милий він для людей.
а я віддам йому серце,
собі заберу його біль.
і в грудях пектиме перцем,
і в ранах житиме сіль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551645
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 15.02.2023
Хотів знайти свої сліди
В чужому світі. Не своєму.
Ну як? Знайшов?
Отримав на горіхи?
Блаженний бовдур...
Та скільки ж тебе вчити?
Збреши, візми,
Будь хитрим.
Ну, що ти! Як не рідний?
Все мацаєш в пітьмі
Забиті вікна.
Мріяв все життя прожити
В ромашковому полі,
Чи в бузкових квітах,
А вбрів у чагарник,
Порослий чередою.
Що ж, так буває,
То існування і ми давно не діти.
Та навіть будяки і реп'яхи
І всього роду бісовий чагар
Приймає участь у житті,
Вселенський задум нікуди подіти.
Сховай подалі , прокрастинуй
Лиши на потім,
Для себе вигадану втому.
Все це пора забути.
Готовий битись об заклад,
Тобі позаздрить навіть Гамлет,
Бо в тебе є один лиш вибір - бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973838
дата надходження 14.02.2023
дата закладки 15.02.2023
Всі янголи, що з неба впали,
Камінням сіли на твоїх плечах.
Яких страждань вони зазнали,
Все прочитаєш у сумних очах.
Шукає ніж безкрилу спину голу,
Ти не здобудеш долі у чужім краю.
Як херувими вже летять додолу,
То годі нам плекати місце у раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973915
дата надходження 15.02.2023
дата закладки 15.02.2023
Живи! Страждай. Хворій. Вмирай.
Та що ж людське ти носиш тіло?
Батьками створений бодай..
більш слів нема - це зовсім край,
бо скільки в грудях відболіло.
Тож вибирай!
Який твій рай.
Як врятуватися зумієш,
верши спасіння інших тіл..
Ти також інших обігрієш,
бо даром сильним володієш..
Не допускай "пустих" могил
і сам ніколи не спустієш.
Довічним будеш! Хоч й земля
себе приборкає і знищить ..
Почне усе в собі з нуля ..
з нового Бога-короля.
Твій дух воскресне в попелищі ..
у небо пустить журавля..
туди де правили Всевишні ..
І буде воля вже твоя .
6 січня 2023, 04:55
Бокиївщина
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973009
дата надходження 06.02.2023
дата закладки 06.02.2023
О царице! Зіронька моя.
О владико! Серце. Моя сила.
Тобі в ноги клониться земля;
лоб і плечі; щастя твого сина .
О княгине! Роду славний мій.
Пресвятая! Сонячне сіяння.
Казки янголів. Найкраща мрія мрій.
Ти життя чиєсь.. Любов чиясь.. Кохання.
Королева місяця небес..
Берегиня снів.. Добробут долі.
Громовицями сам грає тобі Зевс
і любується на власному престолі.
5 лютого 2023, 02:06
Бокиївщина
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972989
дата надходження 05.02.2023
дата закладки 06.02.2023
Мамо ж моя сива, мамо ж моя мила,
Де тебе, рідненька, зможу відшукать?
Я до тебе, мамо, стежку загубила.
Слід твій заховала синя-синя даль.
Вже не будем, мамо, більше розмовляти
На подвір'ї в тебе, в затінку верби.
І поради, ненько, ні в кого спитати,
Все що залишилось - пам'ять по тобі.
Ще цвіте у травні білосніжна вишня,
Яблуня старенька пахне у саду.
І в кімнаті, в тебе, твій рушник колишній
Просто доторкнутись з болем підійду.
Вишиті, не в'януть сині твої квіти...
Дні пройшли з тобою, щезнули як дим...
Більше не почути тихої молитви -
Ти пішла, рідненька, з ангелом своїм.
Ще лежить на ліжку пожовтіла хустка,
Та, що ти вдягала поратись в садку.
Хата зажурилась і гуляє пустка,
Тиша уляглася в кожному кутку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951030
дата надходження 20.06.2022
дата закладки 05.02.2023
Я выдумав тебя обрёк себя на поражение,
Бессмысленное поведение,
Бесповоротного движения
Полёт
Туда, где чувства.
И живёт душа в потустороннем отражении
И боль дыханье затрудняет
И время замедляет ход.
И замедляются секунды, превращаясь в вечность -
Ты ветер, пыль,
Поток вселенского огня -
Ты бесконечность,
Стремление ввысь,
Зов бытия,
И я уже не человек -
Я человечность,
След Бога,
Глубокий отпечаток самого себя
На теле неба,
На дороге млечной
Трансгалактическая колея...
Желаньем ощущать тебя
Обрек себя на осуждение.
На пробуждение
От летаргического сна,
На зону отчуждения.
До дна!
До грани!
До кипения!
До искривления прямых в трехмерном измерении!
До невозможности себя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933964
дата надходження 15.12.2021
дата закладки 05.02.2023
Совсем не ЗАГС, а ветхий старенький вокзал
Намного больше видел поцелуев
В нас бесконечность мысли формируя
Он помогал нам выразить любви слова
И души юные собой волнуя
Мятежность будущей разлуки
Так снисходительно прощал
И не театра сцена, а ночной перрон
В объятьях искренних, в слезах горячих
Тонул и провожал людей не плача
В далекий путь, под колокольный звон
И заглушало эхо неудачи
И шепотом молил отец
Не называя вслух имен
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898358
дата надходження 16.12.2020
дата закладки 05.02.2023
Мне тебя подарили тогда небеса
Или ты самовольно сбежала из рая
Ты кружилась, летела, прищурив глаза
Что-то с АББА под нос напевая
Ты свалилась на голову мне словно снег
Самый первый и самый желанный
Я когда-то, тебя, всё же видел во сне!
Я запомнил тебя, Странный Ангел
В твоём взгляде цветы, ты смеёшься весной
Пахнешь шлейфом фиалки с полынью
Я сравнил тебя с лунным, цветным мотыльком
Осторожно потрогав за крылья
Ты порхала, а ветер бесстыжий играл
Твоим платьем как парусник с морем
Я придерживал лыбясь тебя за рукав
И немного за талию скромно
Ты свалилась на голову мне словно снег
Обжигая и сердце и душу
Ты мой крестик святой, талисман, оберег
Странный Ангел, ты очень мне нужен
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970114
дата надходження 04.01.2023
дата закладки 02.02.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.02.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.02.2023
Прости.. за те, що вже давно не я
тривожу твої губи поцілунками
жагучими.. жаданими дарунками,
п'янкими, наче марочний коньяк...
І справа тут не в тім, що я - пияк,
та все зміряю шклянками і трунками,
а в тому, що з тих пір я - за лаштунками..
запал не згас, та вже - злегка обм’як...
Прости.. що всі ці роки вже не я
бентежу твоє серце пориваннями
свого.. по вінця повного бажаннями
далекими.. немов старий маяк...
І байдуже, що - не міцний моряк
я, й поступ мій не грає коливаннями -
зарівно - вечорами чи світаннями -
мій курс - завжди до Тебе, як-не-як...
Прости.. що цілу вічність вже не я
хвилюю твою душу небайдужістю
своєї.. незрадливою присутністю,
мов клятий, божевільний маніяк...
І начебто - досвідчений вояк..
одна холера - битись з непорушністю
судьби, чи то - потугою, чи - мудрістю -
покищо все даремно, хтозна-як...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906395
дата надходження 28.02.2021
дата закладки 02.01.2023
А быть любимой не совсем как полюбить самой,
И потому нам жизнь дается длинной.
Мы часто объясняем все судьбой,
Хотя учиться нам любить необходимо.
Боимся часто мы смешными быть,
Непонятыми, не сказать все дерзко.
А в жизни просто некогда Любить.
Она коротка также как и детство.
И дети наши быстро подрастут –
Про смысл жизни у нас спросят.
И никакого смысла нету тут,
О чем родители в ответ гундосят:
«Недвижимость копили, должностЯ.
Машины мы меняли и любимых…»
Все поступают так и даже я.
Признаться в этом нам необходимо.
А после признаваться легче нам,
Но перед теми, кого мы не долюбили.
Любовь мы приравняли к чудесам
Лишь потому, что ее сами не прожили…
17.11.2022 Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965895
дата надходження 17.11.2022
дата закладки 08.12.2022
Надихни мене легким спомином,
Пригорнися до мо́го плеча.
Надихни мене теплим спогадом,
Мов наївне, маленьке дівча.
Надихни мене своїм поглядом,
Що застигне, зустрівшись з моїм.
Надихни мене своїм привидом,
Що з'являється поміж руїн.
Надихни мене ніжним дотиком,
Хай здригнеться усе моє тіло.
Надихни мене, ставши котиком,
На вербі́ гойдаючись сміло.
Надихни мене щирим усміхом,
Що полонить тво́ї вуста.
Надихни мене своїм запахом,
Я відчую його крізь міста.
Надихни мене літнім променем,
Розігнавши невпинні дощі.
Надихни мене своїм іменем,
Всім, що маєш, мене надихни.
13.06.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950494
дата надходження 14.06.2022
дата закладки 06.12.2022
У невідомості блукаю я щоночі,
Собі я дорікаю без жалю,
Завжди питаю нащо я люблю?
Чому у снах шукаю твої очі?
Забути все щоранку обіцяю,
Та тільки ж вечір пам'ять не зітре,
На шмаття мою душу розірве,
Про все на світі ніби забуваю.
Така печаль, я винна, так я знаю,
Лише не знаю вихід з цих думок,
Чи до кохання попри біль зробити крок?
Чи жити так, як всі того бажають...
Своє життя можливо загублю я,
Забуду те ,як серце відчуває,
Воно же більше інших не шукає,
Існує лиш з одним і до кінця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967364
дата надходження 03.12.2022
дата закладки 05.12.2022
Расцвели цветы в садах моей души.
Ожили фонтаны-водопады.
Если хочешь так же, просто согреши
и любовь разрушит мерзкие преграды.
Поцелуй опять мое лицо и смейся.
По новому ангел полюби опять.
Нежным моим взглядом милая напейся
и не сможешь взгляды мои потерять.
Как же ты чудесна, мне невыносимо -
наслаждаться много твоей красотой.
Не найду никак я, что с тобой сравнимо!
Как моей красивой можешь быть такой?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898764
дата надходження 21.12.2020
дата закладки 01.12.2022