Маг Грінчук: Вибране

Світлая (Світлана Пирогова)

Молитва - і подяка, і благання (тріолет)

Молитва  -  і  подяка,  і  благання,
В  ній  розум  і  сердечні  відчуття,
На  Божу  поміч  щире  сподівання.
Молитва  -  і  подяка,  і  благання,
Очищення  душі  із  завмиранням,
В  один  потік  -  духовності  злиття.
Молитва  -  і  подяка,  і  благання,
В  ній  розум  і  сердечні  відчуття.






Усіх  наших  захисників,  друзів,  одноклубників  вітаю  Вас  і  Ваші  родини  зі  Світлим  Христовим  Воскресінням!  Здоров'я,  миру  і  Божого  благословіння!

ХРИСТОС  ВОСКРЕС!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012518
дата надходження 05.05.2024
дата закладки 05.05.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

У священному гаю

У  священному  гаю́  на  хвильку  зупинились,
На  святій  землі  поміж  дерев.
І  нема  рабів  душею  чорноницих,
І  не  чути  крику  і  тривоги  рев.

І  жахіття  вже  не  ріжуть  лезом  по  живому,
Розчинились  сіль  війни,  зловісний  час.
В  пеклі  запалали  темні  всі  потвори,
Не  забрати  їм  ніколи  волі  в  нас.

У  священному  гаю́  життя  і  щастя  спокій,
Сила  в  нім  Божественна  тримає  дух.
Сяючих  зірок  рої  і  безліч  мирних  років,
Тільки  до  гармонії  розумний  рух.




(Вірш  за  картиною  Олега  Шупляка  "  У  священному  гаю")

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011969
дата надходження 27.04.2024
дата закладки 27.04.2024

Катерина Собова

Солодка жінка

Був    ще    з    ночі    злий,    сердитий
Іннокентій    на    дружину,
Придирався    до    дрібничок,
Тарабанив    безупинно:

-Я    вважав    -    ти    жінка    мудра,
Апетитна,    як    сосиска,
Думав:    ти    -    цукрова    пудра,
А    насправді,    ти    -    редиска.

Де    ж    той    цукор    заховався?
Погляд    -    хижої    вовчиці,
І    в    душі    твоїй,    і    в    тілі  –
Суміш    хрону    і    гірчиці.

-Вам    не    вгодиш,-    каже    жінка,
Здатні      всі    критикувати!
Щоб    відчути    смак    солодкий,
Треба    знати,    де    лизати.

Я    -    лікер    солодкий    в    пляшці,
А    ти    бачиш      лише    тару,
Я    не    жінка,    я    -      цукерка,
Суміш    меду    і    нектару!

І    хоч    я    -    пахуча      квітка,
Піду    геть    з    цієї    хати,
Доведеться    мені,    бідній,
Іншого    джмеля    шукати!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011741
дата надходження 24.04.2024
дата закладки 24.04.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Колючки волі (сонет)

"Весна"  Вівальді  в  по́думках  звучить.
Терно́вий  цвіт  мережить  простір,
Видніється  пелюсток  біла  мить,
А  потім  щезне  "сніжний"  острів.

Допоки  ж  сонце  пестить  юний  цвіт,
Колючки  захищають  густо,
Так  само,  як  і  сотні  давніх  літ,
Щоб  на  душі  не  бу́ло  пусто,

Як  в  тих,  хто  з  чужини  прийшов  до  нас,
Змінити  прагне  благодаті  час,
Війну  посіявши  зухвало.

Приборкаєм  ворожий,  звісно,  сказ,
Посадимо  на  те́рен  -  згинуть  враз,
Колючок  волі  є  чимало.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011696
дата надходження 23.04.2024
дата закладки 23.04.2024

Веселенька Дачниця

Життя одне

А  вже  квітень  порядкує  -                    
Стелить  трави  запашні  !                    
Весна  легкою  ходою,                                    
Жаль,  нема  кінця  війні.                                      

Он  йде  жінка  в  чорній  хустці,
Дід  похмурий,  ледь  бреде,
І  тривоги...  І  неспокій…
Де  той  мирний  день,  він  де?

Загубився  десь  в  тенетах,
Сплетінь  правди  і  брехні…
Як  відсіяти  полову?
Знайти  зерна  золоті?

Від  яких  -  спокійна  старість,  
Мудра  зрілість,  юний  час.
Утішатися  щоб    миром  -
Бо  життя  одне  у  нас!
                                                   В.  Ф.  –  04.  04.  2024    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010334
дата надходження 05.04.2024
дата закладки 21.04.2024

Веселенька Дачниця

Всели спокій і надію

Прилинь,  милий,  прилинь  ясний,        
Посидь  коло  мене.                                                
Подивись  –  весна  буяє                                    
Молода,  зелена                                                          

Прислухайся,  як  шепоче
Вітерець  берізці:
-  Дай  розчешу  віти-коси
Кожній  твоїй  гілці...

Он  звела  гніздо  пташина
І  життю  радіє.
Чом  же  мудрість  людини
Цінувать  не  вміє

Ту  красу  і  ту  благодать,
Що  бринить  весною...
Побудь,  милий,  посидь  ясний,
Хоч  часок  зі  мною.

Розвій  хмурі  думки  мої,
Розжени  тривоги,
Всели  спокій  і  надію
В  світлу  перемогу!
                               В.  Ф.  –  14.  04.  2024    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010954
дата надходження 14.04.2024
дата закладки 21.04.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Квітневий сад

Вранці  сад  розплющив  вічка:
Жовті  цятки  на  зеленім,
То  кульбабки  килим  спле́ли,
А  доріжка,  ніби  стрічка.

Сонця  пальчики  довгасті
Обіймають  землю  ніжно.
Підіймають  то́нкі  ніжки,
Зацвітають  квіти  рясно.

Пишноцвіття  на  деревах,
Листя  ледве  виглядає.
Я  дивуюсь  цьому  дару
І  красі  -  небесній  сфері.

День  привітний,  теплий  квітень.
Доторкнувся  легіт  вдало  -
Буйноквіття  розгойдалось,-
І  летить  пелю́стя  світом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011208
дата надходження 17.04.2024
дата закладки 17.04.2024

Катерина Собова

Борщ

Не    могла    свекруха    спати:
Дійшла    в    хату    звістка,
Що    синочка    не    годує
Молода    невістка.

Зранку      в    гості    подалася
(Хіба    ж    будеш    спати)?
І    на    кухні    у    каструлі  
Стала    заглядати.

Борщ    насипала    невістка
В    велику    тарілку,
Додала    сметану,    зелень,
Курячу    гомілку…

Куштувала    це    свекруха,
Плямкала    губами:
-Подавати    борщ    вчорашній
Ти    навчилась    в    мами?

-Ваш      синочок      їсть    нормально,
Так,    як    усі    люди,
Борщ    не    тільки    був    вчорашній,
А    й    завтрашній    буде.

Їжте,    мамо,    не    спішіть    так,
Щоби    не    вдавились,
Бо    варити    борщ    на    три    дні
Я    у    вас    навчилась!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011174
дата надходження 17.04.2024
дата закладки 17.04.2024

Родвін

Райдуга

Десь  сон  пропав...  Гримить  над  гаєм,
Досвітня  тиша  вщент  розбита  !
Земля,  вся  хмарами  сповита,
На  дощ  стривожено  чекає...

Здійнявсь,  зненацька,  лютий    вітер,
Гойдає,  хилить,  гне  ялину,
Зламав  при  корені  осину,
Мов  сніг,  мете  пелюстки  цвіту  !

Палають,  сліплять  блискави́ці  -
Страшні,  нестямні  їх  удари  !
В  їх  сяйві,  тіні  -  мов  примари...
Гамселять  землю  громовиці  !!!

Розве́рзлось  небо.  Божий  світ,
Накрило  зливи  пеленою  !
Вже  не  весняною  грозою  -
Гарматним  боєм,  грім  гримить  !

Як  з  це́бра  ллє,  невтомна  злива  -
Струмок  дзвінкий,  роздавсь,  розлився,
В  потік  стрімкий  перетворився  -
Вирують  струмені,  бурхливі  !

Вогонь  погас.  В  наметі  мряка  -
Все  тіло  почало  дрижати...
Заснуть  би  швидше  !    І  поспати  ...
Та  грім  гучни́й  не  дасть  ніяк  !

Але  вже  чути  -  дощ  стихає...
Земелька,  до́чиста  умита,
Серпанком  сизим  оповита,
Весняний  ранок  зустрічає  !

Ясніє  небо  -  вже  світає...
Зриває  вітер  краплі  з  листя,
Ранкові  співи  донеслися  -
Пташиний  гвалт  стоїть  над  гаєм  !

Небесний  край,  як  жар  палає,
Гарячим  барви  налилися,
Назу́стріч  сонцю  простяглися  -
Світ  Божий  день  нови́й  вславляє  !
 
А  над  землею  -  примха  Фе́ба*...
Повірить  навіть  неможливо,
Що  є  в  цім  світі  більше  диво  -
Ясніє  райдуга...  В  пів  неба  !



*            Феб  --  в  римскій  міфології
син  Зевса,      бог    світла    і    сонця.



05.02.2021  р.  -  12.03.2024  р.


Фото    https://cdn.mapme.club/images/2379/23792-snimok-vsej-zhizni-molniya-i-raduga-v-odnom-kadre.jpg

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010854
дата надходження 13.04.2024
дата закладки 17.04.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Марились морю (тавтограма на лiтеру М)

Марились  морю
Мушлі,  маяк,
Мис,  мов  мідяк,
Милями  -  морок.

Мружилось  море:
Мойри  магніт  -
Музики  мить
Млосна,  мінорна.

Марились  морю:
Місяць  Моне,
Мжичка  монет  -
Міст  мельхіорив.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010539
дата надходження 08.04.2024
дата закладки 10.04.2024

Катерина Собова

Характер жiнки

Чоловік    Петро    вже    зранку
У    щасливу    пору    й    днину
З    днем    народження    на    ганку
Привітав    свою    дружину:

-Тобі    виповнилось    двадцять,
Дорога    дружино    Алло…
В    руки    пхав    троянду    білу,
Серце    в    грудях    калатало.

-Вже    два    роки    ми    з    тобою,
Стала    ти    в    житті    мудріша,
І    в    роботі,    і    в    стосунках
Розумніша    і    сильніша.

Поки    Петя    говорив    це  –
Усміхалась    мовчки    Алла:
Вона    знала,    що    на    ступінь
Небезпечнішою    стала.

Як    всі    хитрі    молодиці,
Для    Петруся    приховала
Хижі    кігтики    тигриці
І    зміїні    гострі    жала!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010519
дата надходження 08.04.2024
дата закладки 10.04.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Весна запилена - Сахара сипле

Весна  запилена  -  Сахара  сипле...
Чомусь  у  згустку  пил  піднявся,
Нависло  сірохмар'я,    і  невпинно
Вітрище  дме,  -  то  сила  явна.
І  свого  пилу  вистачає,  спека.
Мандрує  африканське  диво.
І  не  заціпить  хтось  лиху  пащеку,
А  пил,  як  дим  кружляє  сивий.
Кватирки  зачиняйте,  не  виходьте,
Повітря  впереміжку  з  пилом,
Закутані  та  заспані  "висотки"...
...Сахара  скрізь  пилила  і  млоїла.

(2  квітня  до  нас  дійшов  пил  із  Сахари.  Спостерігала  з  8  поверху.  Була  саме  в  цей  день  спека  +  25)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010253
дата надходження 04.04.2024
дата закладки 05.04.2024

Рясна Морва

Арріведерчі, Італіє!

Італія  тепер  не  випадково
Як  щирий  друг  в  душі  моїй  уже.
Яким  же  відповім  я  добрим  словом
На  все,  що  пам'ять  серця  береже?
Грімкоче  простір.  Змішуються  барви.
На  мене  поглядають  з-під  руки
В  тінь  базилік,  в  безсмертя  барв,  у  мармур,
В  мовчазність  стін  заховані  віки.
Як  тут  багато  неба  і  лазурі!
Про  що  співає  море  дзвонкове,
І  цілий  день  сміється  після  бурі,
Й  рожевими  вітрилами  пливе?
Італіє,  прадавня  і  красива,  -
Вже  не  забуду  я  твоїх  олив,
Шедеврів  Мікеланджело,  мов  дива,
"  Санта  Лючії  "  звихрений  мотив.
Я  бережу,  як  стрічі  обіцяння,
Твою  гвоздику  в  рідній  стороні,
Твоє  "арріведерчі"  на  розстання,
Твоїх  гондол  пригашені  вогні.
І  хай  хоч  вік  триватиме  розлука,
За  мир  наш  бій,  і  ти  мені  повір:
Я  дякую  за  щирий  усміх  друга,
Як  найдорожчий  в  світі  сувенір.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010109
дата надходження 02.04.2024
дата закладки 05.04.2024

Катерина Собова

Гумор. Джинси

Завелася    теща    зранку,
Бо    зібралась    прати,
Враз    до    зятя    приступила,
Стала    верещати:

-Заявити    всі    підозри
В    мене    є    мотиви:
Витрясла    із    твоїх    джинсів
Три    презервативи.

Ще    були    ключі    і    гроші,
І    якась    записка…
Що,    нема    чого    сказати?
Не    розтулиш    писка?

Злидень    ти,    бабій,    гуляка,
Бігаєш    по    барах,
За    такі    гріхи    я    хочу,
Щоб    ти    спав    на    нарах!

Розгубився    зять    і    ледве
Вставив    своє    слово:
-Не    знімав    я      свої    джинси,
В    них    -    цілодобово.

Тут    дружина    в    хату    вбігла:
-Дякую,    матусю,
Випрала    мої    штанюльки,
Бо    я    не    зберуся.

В    мами    щелепа    відвисла,
Стала    враз    зелена:  
Як    у    тому      ’’Ревізорі’’  –
Була    німа    сцена…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009877
дата надходження 30.03.2024
дата закладки 05.04.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

ГУМОР. Схованки

Дід  Петро  і  баба  Люба
Гратись  в  схованки  поча́ли.
Не  повірите,  ви,  люди,
То  мабуть,  відьмівські  чари.

Дід,  як  спить,  то  баба  нишком
Самогон  жене  завзято.
Вранці  тихо,  ніби  мишка,
Враз  сховає...
 -  Любо,  клята!-
Дід  кричить  і  вже  горілку
Носом  чує.  Нерви  здали!
Як  знайде,  то  баба-бджілка
Від  Петра  у  схов  тікає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009702
дата надходження 28.03.2024
дата закладки 28.03.2024

Катерина Собова

Гумор. Мовна перешкода

Молода    невістка    Дарка,
Що    робити    -    знає,
Кожен    день    у    хаті    сварка,
Бо    свекруха    лає.

-Дам    пораду,-    каже    Дарка
Тихим,    ніжним    тоном,-
Буде    добре    вам    спочити,
Мамо,    за    кордоном.

Десь    в    Італії,    чи    в    Польщі
(Наших    там    багато),
І    для      вас    там    проживання
Буде    справжнім    святом.

Тут    свекруха    перебила,
Бомбою    зірвалась:
-Люди    добрі,    ви    почуйте,
Що    я    дочекалась!

Мої    нерви    ти    сьогодні
Довела    до    краю!
Як    я    там    сваритись    буду?
Я    ж    мови    не    знаю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009692
дата надходження 28.03.2024
дата закладки 28.03.2024

Катерина Собова

Гумор. Скотина

Зла    свекруха    метушиться,
На    невістку    сичить    Ганку:
-Та    коли    ж    ти    нажерешся?
Запихаєшся    вже    зранку!

Знаю,    що    ваш    рід    ледачий,
За    роботу    не    береться…
Ти    скотину    годувала,
Чи    нехай    вона    загнеться?

Іч,    допалася    до    миски,
Своє    черево    трамбує,
А    худоба    ще    не    їла,
І    тебе    це    не    хвилює!

Це    не    вплинуло    на    Ганку
(Мама    кожен    день    не    в    дусі),
І,    доївши    запіканку,
Дала    відповідь    свекрусі:

-Ваш      синочок    дорогенький,
Міцно    спить    і    вас    не    чує,
Не    хвилюйтеся    за    нього,
Коли    встане    -    нагодую.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009511
дата надходження 26.03.2024
дата закладки 26.03.2024

Катерина Собова

Гумор. Татова допомога

Мудрий    вигляд    був    сьогодні
В    другокласника    Марата,
Гордо    вчительці    промовив:
-Я    приніс    світлину    тата.

Вчителька    Марія    Львівна
На    Марата    подивилась:  
-А    навіщо?    -здивувалась,-
Тобі,    хлопче,    щось    наснилось?

-Ви    ж    самі    сказали    вчора:
-Завдаєш    мені    мороки!
Хочу    бачити    дебіла,
Який    робить    ці    уроки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009329
дата надходження 24.03.2024
дата закладки 25.03.2024

valentinaaaa

Гумор. Райські сни

Стара  бабця  зажурилась
Вмирати  не  хотілось,
У  вікно  весь  час  дивилась
Чи  смерть  не  йде  по  тіло.

Щоби  смерть  не  здогадалась
Буду  ходить  в  садочок,
Зранку  бантик  пов'язала
Взяла  іще  й  ціпочок.

Зайшла  в  групу,  роздяглася
Із  дітками-  погралась,
Всім  сказала,  -  звати  Маша
В  вікно  все  ж  поглядала.

Не  вірилось  таки  старій,
Що  смерть  її  не  знайде
Сіла  в  обід  вона  за  стіл,
У  вухо  смерть  їй  каже.

-  Чуть  до  тебе  наближаюсь
Я  тебе  не  тороплю,
Навпаки  оберігаю
-  Відчепись,  "  я  нямаю!"

-  Уже  "понямала"-  пішли
Розповім  я  казочку,
Тебе  чекають  райські  сни
Міцно  будеш  "баєчки."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009476
дата надходження 25.03.2024
дата закладки 25.03.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

ГУМОР. З ліхтарем знайшли

Літо.  Ніч.  Вікно  відкрите.
Біля  компа  Стас  сидить.
Комарі  кусають  -  ситі,
Напились  крові  умить.

-  Задовбали,  гади,  тіло!
Батько  каже:
-  Спати  ляж.
Вимикай  скоріше  світло.
Де  вкусили,  там  -  помаж.

Стас  вже  ліг  у  ліжко.  Тихо.
Маззю  змазав  -  все  мине.
Раптом  -  світлячок-комаха...
-  Тато,  тато,  що  за  лихо?
Певне,  я  -  якийсь  невдаха.
З  ліхтарем  знайшли  мене.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009457
дата надходження 25.03.2024
дата закладки 25.03.2024

ТАИСИЯ

Семья в разлуке.

Семья        в        разлуке.

Для        семьи      -    вредна          разлука.
Трудно        бабушке        без        внука.
Не        хватает        внуку        ласки.
На        ночь        -      бабушкиной        сказки.

Кто        с        любовью        рядом        сядет?
По        головушке        погладит?
Сказка        ручейком        польётся.
Внучек          радостно        смеётся

Нам      уютно        было        вместе.
Распевали        звонко        песни.
Мы        природу        рисовали.
Танцевали        «трали    -    вали»…

Равнодушью        нет      прощенья,
Если        детство        в      запущеньи.
«Защитите        от      разлуки!»
Просят        бабушки        и        внуки…

Разлучила        нас      война…
Правит        балом          сатана…

22.  03.  2024.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009175
дата надходження 22.03.2024
дата закладки 23.03.2024

Капелька

Понять политику несложно

Актуальная  версия  происходящих
и  планирующихся  в  современном
мире  глобальной  элитой  событий
непретендующая  на  истину  
в  последней  инстанции.

Понять  политику  несложно.
Она  всегда  на  шаг  вперёд,
Являясь  изначально  ложной
Людей  к  "Сусанину"  ведёт.

Политика  -  "шальная  пуля"
И  "снайпера  в  ней  глаз-алмаз".
Кому-то  лишь  набилась  гуля,
А  кто-то  ляжет  на  "канвас".

Политик  -  не  случайный  ветер
-  Законы,  деньги,  связь  в  "кино".
За  зло  своё  потом  ответит,
Ведь  он  не  слабое  звено.

Система  закрутила  гайки
-  Социализм,  капитализм.
Две  лини  тельняшки-майки
Уводят  плавно  в  сатанизм.

И  потому  внедряют  войны
И  пландемии  -  корень  зла.
Голодомор,  химтрейлы  чтобы
Скорей  загнать  мир  в  лагеря.

Сценарий  жёсткого  захвата
И  превращения  в  овец
-  Расчеловечить  безвозратно,
Чтоб  был  уже  не  молодец.

На  Бога  поднимают  руки.
"Вы  -  боги"  -  так  сказал  Христос.
Кому-то  стих  -  пустые  звуки
Иль  крик  души  сигнала  "sos"...

Политика  -  программа  серых
-  Ловушка  -  кроличья  нора.
Хотят  в  Сибирь  отправить  белых
И  потому  идёт  война.

                             26.02.2024.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009268
дата надходження 23.03.2024
дата закладки 23.03.2024

Галина Лябук

Вічні ролі.

Живемо  так,  як  ніби  граєм  ролі,
В  одних  -  довготривалі,  в  інших,  -    ні...
У  коміків  вони  -  забавні  і  прикольні,
Різняться  у  акторів:    трагічні  і  сумні.

Давайте  поговоримо  про  ролі  вічні,
А  саме,  від  народження  і  протягом  життя.
Цю  роль  виконує  Вона  уже  трирічна,
Від  матінки  Природи  таке  її  буття.

Ще  в  бантиках,  а  роль  її    -    подружка.
Хлоп'я  заплаче    -    вмить  Вона  втіша.
Пригорне,  щось  шепне  йому  на  вушко
І  затріпоче  в  хлопчика  душа.

Із  плином  часу,    роль  її    -    кохана.
Вчарує  ласкою,  візьме    в  полон  Вона.  
Тоді  закоханому    -    "море  по  коліна"  -
Все  їй  позволить  випити  до  дна.

Почесні  ролі  в  матері  й  бабусі.  
Присутні  тут  турбота  і  контроль,  
Опіка,  доброта,  любов  у  їхнім  дусі,  
Вклонімося  низенько  їм  за  роль.  

Спитаєте  :      -  А  друга  сторонА    медалі?  
На  ній  також    є    сутність  ця?  
-    Так,  є  !    Не  менш  значимі  ролі:
Батька,  воїна,  коханого  і  дідуся.  

Ось  так  живемо  в  ролях  безкінечних...  
Тоді  ж  у  чому  мудрість  ця?  
Жіночі,  Чоловічі  ролі    -    вічні
Й  не  будуть  зіграні  ніколи  до  кінця  !  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007962
дата надходження 09.03.2024
дата закладки 23.03.2024

Родвін

Дві години вже тривога

Дві  години  вже  тривога  -
Як  же  ми  стомились  !
Жінка  мо́литься  до  Бога,
Просить  в  нього  Сили  !

Просить  захисту  від  дрона,
Щоб  відвів  ракету,
Щоби  наша  оборона  
Вберегла  планету  !

Коли  стіни  ходуном  -
Сльози  витирає.
-  Щоб  ота  падлюка  здохла  !    -
Часто  промовляє  !

Як  воно  там  далі  буде  -
Господь  Бог  лиш  знає  !
Доки  все  там  грима  й  буха,
Віршик  виставляю  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009047
дата надходження 21.03.2024
дата закладки 23.03.2024

Родвін

Гумор. Васько Блоха - рекордсмен

Васько  Блоха  -  у  нас  кумир,
Найкращий  і  найшвидший,
Без  нього  наш  спортивний  двір,
Не  став  би  самий  ліпший  !  

У  школі  Вася  -  рекордсмен,
Бо  раз,  на  фізкультурі,
Сто  метрів  він,  в  один  момент,
Пробіг  -  рекорд  в  натурі  !  

Коли  стояв  він  в  день  ясний,
Готуючись  до  старту,
Сусідський  півень  в  двір  шкільний
Забіг...  Тож  не  до  жарту,  

Бо  цьо́го  півня,  за  хвоста,
Недавнішньої  днини,
Впіймав  Блоха,   не  просто  так,
А  вискуб  три  пір'їни  !  

Їх  вставив  в  головний  убір,
В  убра́ння  індіанця,
А  потім,   вийшовши  у  двір,
Тим  пір'ям  хизувався  !  

А  півень  ще  тоді  не  спав  -
Вони  з  Блохою  стрілись
Та  ко́гут  Васю  не  чіпав,
В  "індєйця"  -  лук  і  стріли  !  

А  тут   -   тут  доленьки  презент  !
Васько   "НА  СТАРТ"   схилився  ...
Відкрився  тил  ...   Один  момент
І  ко́гут  не  збарився  !  

Команда  "МАРШ"  !    В  єдину  мить,
Васько,  як  та  пружина,
Зривається  і  з  місця  мчить  
Бо  спорт  -  це  ж  поєдинок  !  

Та  півень  ще  на  старті  встиг  
Спортсмена  клюнуть  дзьобом,
А  потім  Васю  він  настиг
Й  добавив  ЩЕ  до  того  !!!  

Дзьоби́ще  в  когута  як  сталь,
Тож  мало  не  здавалось  !
Блоха,  як  міг  тікав  ...  На  жаль
Від  півня  -  все  ж  дісталось  !  

Той  когут  гордо  походжа́в,
В  дворі  -  король  законний  !
Ще  й  груди  колесом  держав,  
І  гребінь  -  як  корону  !  

Васько,  неначе  дикий  звір,
До  фінішу  домчався  !
Фізрук  спинив  секундомір
І  аж  за  серце  взявся  ...  

На  дві  десятих  наш  рекорд
Побив  рекорд  району  !
Портрет  Блохи  -  аж  на  біг  борд  !
Ще  й  грамоту  -  додому  !  

Сестричка  Васі  -  мілкота,
На  ній  і  написала  :
-  Якби  не  півень  без  хвоста,
   Рекорду  б  не  бувало  !


[b][i]Зі   слів   внучка,  записано  правильно.
Підпис                                              /  Родвін  /
[/i][/b]

19-20.03.2024  р.



Ілюстрація  :  https://png.pngtree.com/png-clipart/20220116/original/pngtree-a-little-boy-chased-by-a-rooster-png-image_7103619.png

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009048
дата надходження 21.03.2024
дата закладки 23.03.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

ГУМОР. (Сатира) . Кобила.

На  просторах  Інтернету
Скаче  Галя,  мов  кобила.
Звідки  в  неї  тая  сила,
Дошкуляти  всім  поетам?

Норовиста  і  скажена,
Загордилась  критиканка.
Їй  би  чвари,  навіженій,
Бо  смакує,  ніби  манну.

Зранку  скаче  і  до  ночі:
То  алюром,  то  галопом.
Бережися,  -  можеш  лопнуть!
Жаба  давить,  сліпнуть  очі,

Бо  в  поетів  є  сонети,
Акровірші,  тавтограми,
А  у  Галі  -  "вінегрети",
Наче  з  дуба  впала  "дама".

Доскакалась  на  порталах,
Видаляють  язикату,
Заборонені  їй  батли.
Іподром  чекає  Галю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009206
дата надходження 22.03.2024
дата закладки 22.03.2024

valentinaaaa

Гумор. В перший клас

Прийшов  до  школи  в  перший  клас,
До  неї  так  збирався,
Там  про  науку  увесь  час
Чомусь  я  завагався.

Такий  тяжкий  приніс  рюкзак
Тепер  щодня  тягати,
Потрібного  в  ньому  нема
Однак  книжок  багато.

Скажіть,  навіщо  стільки  книг?
Частину  можна  взяти
Сил  набратися  не  встиг,
За  парту  знов  сідати.

Де  мій  планшет,  новий  смартфон?
На  чо́му  мені  грати?
Задовго  тягнеться  урок
Бажається  поспати.

Перепочити  не  дають,
Ще  і  розваг  ніяких
До  школи  більше  не  піду,
Учителем  не  стати.

Спочатку  мабуть  одружусь,
Буде  великим  свято
Дружину  швидко  я  знайду,
Зрадіють  мама  й  тато.

Нащо  старості  чекати?
Любов  краща  над  усе
Вмію  гроші  рахувати,
Для  життя  -  це  головне.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008898
дата надходження 19.03.2024
дата закладки 22.03.2024

Катерина Собова

Гумор. Не подумав

Люсі    хочеться    кохання,
Ніжну    пісеньку    мугиче,
А    в    Миколи    інші    плани  –
Риболовля    його    кличе.

-Вже      весна      надворі,    Колю,
Ластівка    гніздо    звиває,
Ти    послухай,    вечорами
Соловейко    як    співає.

А    в    твоїх    розмовах    тільки
Вудки,    неводи    і    верші…
Скажи    краще,    що    подумав,
Як    мене    побачив    вперше?

І    зітхнув    Микола    тяжко:
-Це    було      біля    вертепу.
Якби    ж    я    тоді    подумав,
То    не    мав    би    цю    халепу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008388
дата надходження 14.03.2024
дата закладки 22.03.2024

Катерина Собова

Гумор. Порада внучки

П’ятикласниця    Марійка
Щире    й    добре    серце    має,
До    бабусі    часто    в    гості
По    дорозі    забігає.

Баба    скаржиться    на      ноги,
Що    по    світі    вже    не    носять,
Шия    й    рученьки    німіють,
Допомоги    спина    просить.

Довго    слухала    Марійка,
Пальцем    по    столі    водила,
На    бабусю    подивилась
І    свій    висновок    зробила:

-Треба    тобі,    бабцю,    заміж
Вийти    за    якогось    діда,
Бо    не    я,    а    він    сьогодні
Допоможе    в    твоїх    бідах.

Більш    не    зможе    він    нічого,
Хай    по    хаті    сновигає
Й    при    нагоді    на    ніч    спину
Фастум-гелем    натирає.

І    тобі    приємно    буде
Перед    дідом    тим    стогнати,
То    ж,    бабусю,    уже    завтра
Починай    його    шукати.

Принц    ногами    вже    не    дійде  –
То    приїде    у    кареті,
Не    хвилюйсь:    як    тут    не      буде  –
То    знайдемо    в    Інтернеті!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008570
дата надходження 16.03.2024
дата закладки 22.03.2024

Катерина Собова

Гумор. Сповiдь

У    житті    біда,    чи    горе
Щохвилини    може    статись,
І,    покаявшись,    у    церкву
Вже    пора    йти    сповідатись.

Все      обдумала    зарані,
Всі    події    пригадала,
На    гріхи    свої    минулі
Аж    три    зошити    списала.

Де    була    я,    що    робила  –
То    для    батюшки    загадка,
А    про    кожен    вибрик    в    мене  –
То    така    приємна    згадка!

Кожен    гріх    такий    солодкий…
Гріє    душу    думка    втішна:
Не    піду    сьогодні    в    церкву,
Ще    побуду    трохи    грішна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008765
дата надходження 18.03.2024
дата закладки 22.03.2024

Катерина Собова

Гумор. Різні побажання

Автослюсар    Іннокентій
На    Марію    зирив    боком,
На    її    нову    машину
Поглядав    недобрим    оком.

Все    бажав,    щоб    клята  ’’Хонда’’
Перестала      гальмувати,
Притягли    щоб    залізяку
В    його    двір    ремонтувати.

А    приватний    лікар    мріяв
(І    ця    думка    душу    гріла),
Щоб    квітуча    ця    Марія
Вже    нарешті    захворіла.

І    провізор    бажав    Мані,
Щоб    не    йшла    на    дискотеку,
А    з    своїми    болячками
Завертала    у    аптеку.

Тільки    в    злодія    Андрія
Були    наміри    хороші:
Від    душі    бажав    Марії,
Щоб    водились    в    неї    гроші.

Завжди    щоб    душа    співала,
Через      втрату      не    страждала,
Щоб    здоров’я    добре    мала,
Всього    цінного    надбала!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009151
дата надходження 22.03.2024
дата закладки 22.03.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

ГУМОР. Більше не покличуть

Вже  сердитий  зранку  Толя,
На  дружину  знов  кричить.
Не  зварила  їсти  Оля,
Як  змія  тепер  сичить.

В  хаті  бруду  по  коліна,
Не  помиті  тарілки.
Що  це  в  нього  за  дружина,
На  умі  -  чоловіки.

-  Хай  я  сам  робить  не  можу,
Бо  не  має  часу  стільки.
Людям  відмовлять  не  гоже,
Кличуть  випити  горілки.

На  хрестинах,  іменинах
Мені  гостем  бути  личить.
-  Не  ходив  хоча  б  ти  нині.
-  Раз  не  піду  на  родини,  -
Тоді  більше  не  покличуть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008973
дата надходження 20.03.2024
дата закладки 21.03.2024

Катерина Собова

Гумор. Середній рівень

В    ліжку    ввечері    дружина,
Як    завжди,    відпочивала,
І    статтю    якусь    в    газеті
Дуже    мудру    прочитала.

-Поясню    тобі,    Миколо,
Як    у    світі    нам    живеться:
Весь    достаток    у    країні
У    середньому    береться.

Тридцять    тисяч    в    депутата,
І      твоїх    чотири    взяти,
Все    надвоє    розділити:
По    сімнадцять    -    чим    не    свято?

Вчитель    не    навчив    нічого
(Уже    є    одна    догана),
А    взяли    середній    рівень  –
То    й    успішність    непогана.

Прокурор      завжди    їсть    м’ясо,
А    народ    сухі    галети,
Все    змішати,    то    виходить,
Що    їмо    ми    всі    котлети.

-То    це    що    ж    тоді      в    нас    буде?-
Став    Микола    міркувати,-
Всім    відома    Галька    встигла
Із    селом    всім    переспати,

А    ти    чесна,    мені    вірна,
Про    сім’ю    плекаєш    мрії,
А    в    середньому,    виходить,
Що    обидві    ви    -    повії!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008963
дата надходження 20.03.2024
дата закладки 21.03.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

ГУМОР. У чаті.

Старий  козел  навчав  малого:
-  У  чаті  сайту  будеш  блогер.
Рогами  всіх  коли  до  болю,
Копитами  топчи  по  колу,
Бо  ти  найкращий  після  мене,
Хоча  іще  поки  зелений.
Отрути  більше  під  віршами,
Налий  поетам  без  підстави.
...Аж  раптом  тут  з'явивсь  хазяїн.
-  Соціопатів  цих  я  знаю,
То  ж  видаляю  всіх,  блокую,
Нехай  тепер  десь  метикують.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008503
дата надходження 15.03.2024
дата закладки 15.03.2024

valentinaaaa

Через роки пройшла вона

Хочете  з  красою  порівняти?
Через  роки  пройшла  вона,
В  нас  найкраща  Україна  -  мати!
У  ній  живе  наша  душа!

Бо  подібної  краси  не  має
У  світі  є  вона    сама,
Є  непереможна  і  завзята,
Вона  для  нас  завжди  одна.

Незрівнянна  і  важлива  в  світі
Велика  їй  тепер  ціна,
Маємо  додати  лише  міці,
В  ду́шах  тепер  живе  весна.

Хочете  з  красою  порівняти?
З  нездоланною  у  світі
Нам  вперед  із  нею  прямувати
Не  слова,  потрібні  дії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008153
дата надходження 11.03.2024
дата закладки 14.03.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

ГУМОР. Не болить

Ніч  глибока.  Сплять  всі  люди.
Місяць,  зорі,  тиша  всюди.
З  чоловіком  жінка  в  ліжку,
Із-під  ковдри  -  гарні  ніжки.

Третя  ночі.  Сон  солодкий.
Затрясла  Сашка  молодка,
Той  спросоння  став  кричати.
А  вона  -  іще  штовхати.

-Олю,  ти  що  божевільна?
-  Ми  радіти  будем  спільно.
Не  болить  уже  голівка,
То  ж  погладь  мою  маківку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008316
дата надходження 13.03.2024
дата закладки 13.03.2024

Катерина Собова

Гумор. Ідеальна сiм'я

Молоді    дружини    вчора
(До    роботи    ще    не    брались),
Після    шлюбу    на    заняття
У    психолога    зібрались.

Тут    було      одне    питання:
-Що    чекаєте    у    шлюбі?
Опишіть    модель    взаємин,
Щоб    були    кохані    й    любі.

Більшість    пише,    щоб    дитятко
Ще    не    ніс    у    дім    лелека,
А    свекруха    клята    й    свекор
Десь    в    селі    були    далеко.

Щоб    щасливо    проживали
Молоді    в    своїй    квартирі,
Милий    час    щоб    не    проводив
В    пивнім    барі,    чи    у    тирі.

Не    задумуючись,    Алла
Дуже    швидко    написала:
-Щоб    сім’я    була    нормальна  –
Є    закон    оригінальний:

Я    не    знала    б    звідки    гроші
Регулярно    прибувають,
А    коханий    щоб    не    паривсь,
Де    й    куди    вони    зникають.

Буде    все    в    нас    ідеально:
І    відносини,    й    стосунки,
Доки    в    мого    чоловіка
Будуть      кошти    на    рахунку.

Тут    психолог    чухав    лоба  –
Прояснилася    причина:
Зрозумів,    чом    до    банкіра
Утекла    його    дружина!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008199
дата надходження 12.03.2024
дата закладки 12.03.2024

valentinaaaa

Гумор. " Залишити без хребта " / слова до пісні /

-  Ой,  кохана  серце  п'яне
Сідай  тебе  підвезу,
-  Відчепись,  прошу,  Іване
За  ворота  не  пущу.

Ти  возив  учора  Настю
Знайшов  долю  ти  свою,
Говорив,  що  твоє  щастя
Зачекай,  я  вже  біжу!

По-переду  була  Галя
В  неї  темна  є  коса,
Ти  із  міста  знайшов  кралю
Весняна  в  неї  краса.

Де  поділась  світла  Ната?
Часто  поряд  у  авто
Потім,  ще  красуня  Злата,
Став  Іване  справжній  "чмо".

Не  усіх  порахувала
То  всі  дані,  що  були,
Таке  бачення  я  мала
Відлупила  б  залюбки.

Ти  втікай  тепер  у  місто
В  селищі  місця  нема,
Вони  знайдуть  зв'язки  тісні
Залишити  без  хребта.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007680
дата надходження 06.03.2024
дата закладки 11.03.2024

valentinaaaa

Ми сильні і завжди разом

Ми  сильні  і  завжди  разом
Ніколи  ворог  нас  не  подолає
Тільки  поразок  знайде  дно
Вся  техніка  його  тепер  палає.

Ми  сильні  і  завжди  разом
Хай  ворогу  здалося,  ми  здалися
Відбудеться  усе  те  сном
Бо  за  померлих  їм  усім  помстимся.

Ми  сильні  і  завжди  разом
Бо  нас  єднає  наша  Україна
Добро  все  ж  переможе  зло,
Є  одна  заповідь,  вона  єдина.

Ми  сильні  і  завжди  разом  
А  хто  може  у  тому  сумніватись?
Ясне  сонце  і  свято  знов
Бо  наше  СБУ  має  діяльність.

Ми  сильні  і  завжди  разом
Усі  ми  віримо  у  перемогу,
Раші  у  горлі,  як  комок
Їх  подолати  маємо  ми  змогу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007907
дата надходження 09.03.2024
дата закладки 11.03.2024

Катерина Собова

Гумор. Спритний Петро

Цілий    рік    Микола    мучивсь  -
Біль    сердечна    довела,
Бо    забрала    розум    Галя,
Що    жила    в    кінці    села.

Щодня    човгав    по    бруківці
До    стирання    підошов,
Зрештою    зібрався    з    духом  –
В    хату    дівчини    зайшов.

-Я    все    думаю,    Галинко,
Як    до    тебе    підійти,
Про    кохання    щось    сказати,
Ключ    до    серця    як    знайти?

Дівка    всілася    гарненько,
Трішки    блузку    підняла,
Гладила    живіт    кругленький,
Колі    відповідь    дала:

-Десь    читала,    що    кохання  –
Це    одне    з    найкращих    див…
Поки    ти,    Миколо,    думав,
То    Петро    вже    все    зробив!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008040
дата надходження 10.03.2024
дата закладки 11.03.2024

Олександр Мачула

Згадаймо Кобзаря

[i]                                                    Світе  тихий,  краю  милий,
                                                   моя  Україно,
                                                   За  що  тебе  сплюндровано,
                                                   за  що,  мамо,  гинеш?
[/i]                                                                        [b][i]Тарас  Шевченко[/i][/b]

Десять  років  пролетіло  вже,  по  сотні  другій:
увійшла  війна  у  силу,  силиться  наруга…
Таки  справдилися,  батьку,  ворожі  погрози,
не  рятують  Україну  твої  гіркі  сльози…

Дожилися  ми,  Кобзарю,  до  самого  краю  –
знову  власні  яничари  Неньку  розпинають…
Вибирали,  обирали  –  та  перемудрили
і  немудрі  всіх  премудрих  скопом  одурили…

Захопили  юди  владу,  одяглись  панами,
привели  війну  у  хату,  заправляють  нами.
Пожинаємо  ми  лихо,  що  сіялось  рясно  –
од  байдужости  і  ліні  усім  тепер  жасно…

Зажурились  над  водою  Славутині  кручі,
за  синами  Батьківщини  вже  реве  ревучій,
бо  недовго  наша  воля  у  Дніпрі  вмивалась,
не  пішла  на  краще  доля,  як  тобі  бажалось…

«А  тим  часом  перевертні»  підросли,  окріпли
і  загнали  аж  під  лаву  поспільство  осліпле,
розтягнули  по  кишенях  народні  багатства
і  голоту  научають  розуму  та  братству…

Твої  степи  «запродані  жидові»…  У  поті
лишилося  працювати  зранку  на  роботі,
гнути  спину  до  вечора  за  гріш-копійчину,
віддавати  урожаю  більшу  половину…

Розтинають  небо  дрони,  хижо  вітер  свище,
як  гриби  ростуть  у  полі  нашім  кладовища.
Котрий  рік  бомбить  агресор,  стогне  вся  країна,
гинуть  діти,  сльози  з  кров’ю  ллються  на  руїнах…

На  «нулі»  стріляти  нічим  і  харчів  немає  –
на  складах  гуманітарку  миші  ж  доїдають…
Не  стає  не  те  що  танків  –  бронетранспортерів,
та  лихі  винять  у  всьому  світ,  не  мародерів…

А  навіщо  виробляти  нині  власну  зброю,
як  дешевше  відспівати  тисячі  героїв.
Не  тому  воно  змінило  усіх  командирів?
Залишилося  просити  у  убивці  миру?.

І  віддати  рідну  землю  під  ворожий  чобіт,
бо  один  тепер  у  зелі  залишився  клопіт  –
дуже  боязно  паяцу,  що  «величність»  меркне
і  домовленість  оманська  злине  на  поверхню…

В  мегафони  марафони  добивають  вуха!
Я  не  знаю,  хто  ще  досі  ті  «помиї»  слуха…
Втікачі  зі  сходу  мужньо  туляться  у  хижах,
а  у  них  –  нова  бруківка,  «автозаки»  свіжі!.

Не  тому  сидять  у  тюрмах  наші  патріоти?
У  тяжкі  часи  військові  їм  нема  роботи?!.
Чи  для  них  вони  не  люди,  а  овець  отара,
і  зразок  для  українця  –  з  Єрмаком  Татаров?!.

А  оті  –  такі  підступні,  прислужити  раді,
бо  на  пагорбах  печерських  картопельку  садять,
та  і  те  усе  минеться,  є  усьому  міра  –
десь  очікує  потвору  то́чена  сокира.

Не  віками  ж  панувати  ненаситним  юдам,
упаде  з  очей  незрячих  бісова  полуда
і  пробудиться  козацтво  від  Сяну  до  Дону,
попрохає  усю  нечисть  на  вихід  із  дому!

Доборолась  Україна  до  самого  краю,
але  іншої  Вітчизни  не  було  й  немає…
Тож  згадайте  і  вставайте  –  кайдани  порвіте
та  вражою  злою  кров’ю  волю  окропіте!

08.03.2024

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007917
дата надходження 09.03.2024
дата закладки 09.03.2024

Катерина Собова

Гумор. Хто кращий?

-Добре    їсти    в    ресторані,-
Похвалився    Вітя    Грицю,-
Всіх    люблю    офіціанток:
І    дівчат,    і    молодицю.

Страви    вміло    так    підносять,
Ніжно    в    очі    заглядають
(А    не    так,    як    жінка    й    теща,
Косі    погляди    кидають).

А    коли    вже    розплатився,
Вирушаю    йти    до    хати,
Чайові    їм    залишаю  –
То    готові    цілувати.

-А    мені    більш    до    вподоби,-
Засвітились    очі    в    Гриця,-
В    спальному    вагоні,    друже,
Миловидні    провідниці.

Усміхаються    привітно,
Ні    до    кого    не    ревнують,
Після    чаю,    як    годиться,
Іще    й    постіль    пропонують!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007492
дата надходження 04.03.2024
дата закладки 09.03.2024

Катерина Собова

Гумор. Пенсiйний вiк

Депутати    наші    любі,
Чи    то    з      радості,    чи    з      сміху
Для    народу    вік    пенсійний
Всім    продовжили    на    втіху.

Я    зраділа,    бо    законно
Буду    гроші    заробляти:
Не    біда    -    в    роботі    часто
Стала      дещо      забувати.

Щось    кричать    навколо    діти
(А    я    вже    недочуваю),
Окуляри    на    перерві
В    сумці    й    на    столі    шукаю.

По    дзвінку,    як    вітром    здуло
В    коридор    дитячу    масу,
А    тут    спину    так    скрутило  –
Ледве    виповзла    із    класу.

Вчора    насваривсь    директор,
Вже    догану    другу    маю,
А    от    ким    працюю    в    школі,
Вбийте,    люди    -    не    згадаю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007826
дата надходження 08.03.2024
дата закладки 09.03.2024

Родвін

ЯК  ДИЯВОЛА В ПЕКЛО ЗАГАНЯЛИ 16+

[i]            Слідами  світової  класики.

                             За  мотивами  твору

                               [b]Джованні  Бокаччо
                                         "ДЕКАМЕРОН"[/b]

                       В  перекладі  з  італійської  
                                         Миколи  Лукаша

                     День  третій.  Оповідка  десята.

[/i]
                                                       *              *              *

У  древнім  царстві  Берберійськім,
В  краю  пустинь  й  сухих  озер,
Неподалік  земель  Лівійських,
Де  лиш  літа  степний  орел,

Жив  чоловік,    мав  віру  в  серці,
Жонатий  був  він  на  берберці¹
Господар  добрий  -  мав  свій  дім
І  все  що  треба  було  в  нім.

Щасливо  жив  він  із  сім'єю
Маленьку  кучу  діток  мав,
Радів  їм,  доньку  балував
Й  втішався  долею  своєю

Дочка  була  вже  не  мала
То  ж  мамця  доцю  стерегла  ...


Була  дівчина  гожа  й  мила  -
Її  леліяли  і  знали,
Усе  живе  навкруг  любила  -
Красуню  ту  -  Алі́бек    звали.

Алі́бек  вірила  у  Бога
Та  віра  та  була  не  строга,
Бо  віри  у  Христа  не  знала
Й  Аллаха,  теж  в  душі  не  мала  !

Від  християн  вона  почула  -
Од  тих  людей,  що  вона  стріла,
Що  в  них  найкраща  в  світі  віра  !
Її  слова  ті  й  навернули...

Цікавість  гостру  розпалили
І  міцно  в  голові  засіли  ...


Тож  у  захожих  християн
Питала  :  -  як  в  тій  вірі  жить?  
А  у    священників  й  мирян  :
-    Як  краще  Господу  служить  ?

Від  них  тоді  й  почула  суть  :
-    Найліпше  службу  ті  несуть,
     Які  все  світське  уникають,
     І  душеньки  в  скитах  спасають...

В  свої  чотирнадцять  годочків
Вона  дурненька  ще  була
І  зрозуміть  все  не  змогла...
Мала  вона  ще...  Просто  -  дочка....

Їй  треба  вдома  ще  сидіть
А  не  сере́д  скитів  бродить...

                                                       *              *              *

Тож  із  примхливого  бажання  -
Ніхто  не  силував,  сама
Зібралась  тихо,  на  світанні
В  дорогу  дальню,  геть  одна.

Добро  все  в  клуночок  зв'язавши
Й  нікому  слова  не  сказавши,
В  обхід  солончаків  і  скель...
Пустилась  аж  до  тих  пустель.

Пустелі  в  спеку  -  просто  страх  !
Лиш  на  бажанні,  цілковито,
Дійшла  аж  до  якогось    скиту  -
Пустельник  там  стояв  в  дверях  :

-    Ти,  мабуть,  жіночко,  блукаєш  ?
       Чого  прийшла,  чого  шукаєш  ?


-    Прийшла  сюди  шукать  такого,  -
     Йому,  Алібек  у  одвіт  :
-    Щоб  хтось  навчив  служити  Богу,
       То  я  служила  б  много  літ,

       Щоб  взнала  лиш,  як  то  робити,
       Щоб  Богу  праведно  служити  !  
       Пустельнику,    мене  навчіть,
       Як  ревно  Господу  служить  !
   
Пустельник  глянув,  що  вона
І  молоденька  і  вродлива...
Дивитись,  навіть  неможливо
На  ту  красу...  Вночі,  одна,

Спокуса  вабить,  це  жахливо  -
Не  спить  нечистий  ...  Все  можливо...


Злякавсь  аскет  тої  спокуси,
За  ду́мки  чисті  похвалив,
Погризти  дав  сухенький  кусень
Й  водиці  в  черепок  налив.            

А  потім  вивів  на  дорогу
І  помолившись  ревно  Богу
Подальший  напрям  указав,
А  на  додачу  вслід  сказав  :

-  Дочко́  моя,  пройди  ще    далі,  
   Там  муж  один  святий  живе  ,
   Який,  ще  краще  завізве²
   Й  тебе  на  путь  спасіння  справить³  !

І  почалапала  дитина
На  пошук,  далі  у  пустиню  ...


Брела,  одна  в  безлюднім  світі
Куди  пустельник  показав,
А  як  знайшла  того  у  скиті,
То  він  однак  одвітував  -

За  скит  провів  -  не  дав  присісти,
Лопу́цьків  дав  сухих    поїсти,
Водиці  з  бурдюка  налив,
За  ду́мки  чисті  похвалив...

І  відіслав  її  ще  далі...
Щоб  зваба  молода,  стиха,  
Не  спокусила  до  гріха,
Завів  за  скит  і  геть  направив  !

І  знову  побрела  дитина
Без  прихистку,  мов  сиротина...


Алі́бек  схудла,  мов  примара,
Мов  привид,  по  пустині   йде
Допитливість,  як  Божа  кара,
В  пустелі  глиб  палку́  веде  !

Невтомно  палить  в  небі  сонце
Та  врешті    бачить  вона  скит,
Добротний,  начебто  на  вид  -
В  халупці  навіть  є  віконце  !

Стомилась  Алібе́к  в  дорозі  !
Та  серця  стук  несамовитий  -
В  відкритих  дверях  цього  скиту
Стояв  відлюдник  на    порозі  :

-    Ти,  ма́буть,  дівчино,  блукаєш  ?
       Чого  прийшла,  кого  шукаєш  ?


-    Сюди  прийшла,  шукать  такого,  -
     Алі́бек  жалібно  в  одвіт  :
-    Щоб  хтось  навчив  служити  Богу,
       То  я  служила  б  із  цих  літ,

       Бо  хочу  знать,  як  то  робити,
       Смире́нно  Богу  щоб  служити  !  
       Пустельнику,    мене  навчіть,
       Як  ревно  Господу  вслужить  !
   
Пустельник  глянув,  що  вона
І  молоденька  і  вродлива  -
Що  втратить  голову  можливо...
Та  пропаде  ж  вночі,  одна  !

І  не  врятує  її  диво...
Загине  дівчина  ...  Жахливо  ...


Не  захотів  їй  тої  долі,
Дівчи́ну  бідну  пожалів,
Поїсти  дав,  було  що,  -    вволю
Й  водиці  в  туєсок  налив.            

А  потім  вивів  на  дорогу
І  помолившись  ревно  Богу
Додому  напрям  показав,
У  вічі  глянув  і  сказав  :

-    Ти  маєш,  жінко,  вільну  долю,
       Тож,  щоб  не  сталося  біди
       Збирайсь  скоріш  й  додому    йди,
       Але  на  все  -  Господня  воля  !
         
Якщо  так  хочеш  -  залишайся,
В  куточку  скиту  розміщайся  !

                                                       *              *              *

Так  розсудив  аскет  побожний,
На  ймення  Рустіко́.  Красивий,
Ще  молодий,  благий,  спроможний
Іще  спастись.  Тож  мав  ще  сили,

На  пробу  твердість  перевірить
І  хіть  терпінням  пересилить.
Тож  це  він  спро́бувать  рішив
Й  Алі́бек  в  келії  лишив.

Стелив  постіль  їй  з  пальми  віття,
Ще  й  спати,  рано  її  вклав,
А  як  заснула,  то  стояв
Забувши,  що  робити  з  хіттю...

Бо  в  чарах  місячного  сяйва
Спасіння  раптом  стало  зайве...


Попід  звабливий  шелех  ночі,
Під  подих  тиховію  ніжний,
Краса  незаймана  дівоча,
Навіяла  на  думки  грішні.

Над  ложем  Рустіко́  схилився,
В  лице  дівоче  подивився
Й  проснулась  хіть  в  нім  невситима,
Забувши  про  обіт  і  схиму  !

Йому  несила  опиратись,
Лишивши  помисли  святі,
Став  думать,  що  в  цьому  житті,
Що  має  -  то  хай  має  статись  !

А  потім  звів  собі  на  думку    -
Ну  як  йому  занадить  любку  ?!


На  другий  день,  все  розпитавши,
Дізнавсь  -    не  мала  ще  мужчини,
І  головне,  переконавшись,
Що  душенька  проста  в  дівчини,

Став  сам  собі  тоді  гадати,
Як  би  на  гріх  її  дістати...
Вона  ж  красива  й  молода,
Тож  треба  думать...  Не  біда,

Бо  під  покровом  служби  Богу,
Таку  підмовить  він  на  все  -
Відправу  ревно  понесе,
А  по́тім  -    матиме  він  змогу

Надать  дівиці  допомогу...
А  може  й  більш...  Як  повезе  ...


-    То  хочеш  ти  служити  Богу,
     Тебе  Господь  благословить  !
     Шукаєш  тут  ти  допомоги,    
     Того,  хто  вміє  службі  вчить  ?  -

Аскет  спитав...  Й  не  помилився...
А  потім  ревно  помолився,
Ще  раз  дівча  перепитав,
І  з  Богом,  вчить  її  почав  :

Почав  науку  він  із  того,
З  чого  сам  вчитись  починав  -  
Він  про  нечистого  мовчав,
А  славив  велич  й  силу  Бога  !

Диявола  -  не  споминав,
Лиш  потім  перейшов  до  нього...


Відтак,  він  розповів  докладно,
І  про  врага  Господнього,
Та  ще  й  про  пекло  куди  владно,
Наві́ки  Бог  заслав  його  !

А  по́тім  дав  їй  зрозуміти  :
-    Миліш  для    Бога    не  зробити,
     Чим  в  пекло  сатану  загнать  !
     Ти  це  повинна  тут  пізнать  !

Вона  все  слухає  уважно  :
-    Кажіть  скоріш,  я  все  зроблю  !
-    Роби  лиш  те,  що  я  роблю  !
Статечно  мовив  він  й  поважно  ...

Сказавши  це,    роздівсь  до  тіла;  
Так  само  й  дівчина  зробила...


Він,    потім  на  коліна  став,
Немовби  час  прийшов  молитись
Та  наготу  лиш  споглядав,
Й  бажання    зовсім  розпалились  ...

Ще  кращою  вона  здалася
Коли  дого́ла  роздяглася
Тож  плоть  окріпла  й  піднялась
І  служба  в  скиті  почалась...

Ту  плоть  Алібек  споглядала  :
-    Русті́ко,  що  то  випина,
     Що  в  тебе  є,  в  мене  катма?  -
Вона  стурбовано  спитала  ?

-    Ото  і  є  той  сатана,
     Мордує  -    витерпу  нема...


     Диявол,  я  ж  тобі  казав  ...
     Так  мучить  -  сили  вже  немає,
     Це  ж  я  про  нього  розказав,
     А  він  на  волі  тут  гуляє,

     А  має  маятися  в  пеклі,
     Я  з  ним  веду  бої  запеклі  -
     Загнать  не  шкодило  б  туди,
     Щоб  клятий  не  втворив    біди  !

-    Це,  слава  Богу,  означає,  
     Мені  тут  легше,  ніж  тобі.  -
     Сказала  Алібек  в  журбі  :
 -  В  мене́  диявола  немає  !  

       Мені  так  жаль  -  тобі  з  пір  ранніх,
       Жить  випало  в  таких  стражданнях...


 -    Ти  правду  кажеш  ...  -  Відрікає
Пустельник  дівчині.  -    Дарма  !
       Ти,  дщерь  моя,  щось  інше  маєш  
       Таке,  що  у  мене  нема  !

 -    Так  що  ж  то  є  ?!  -  Пита  Алі́бек  -
       Про  все,  що  маю  -  знаю...  Ніби...

 -    У  те́бе  пекло  є  ...  Ось  тут.
       У  ньо́го  древній  є  статут  :

 -      Щоб  Божу  волю  учинити  -
         Злоді́я  в  пеклі  слід  тримать  !
         Диявола  слід  міцно  взять
         Й  без  жа́лю  в  пекло  засадити⁴  !

         А  як  жирує  він    на  волі,
         То  ду́ші    спокуша  в  сваволі    !


         І  істинно  тобі  глаголю,
         Що  Бог  прислав  тебе  сюди  !
         Звичайно  ж  то  -    господня  воля,
         Мене  спасати  від  біди  !    

         Бо  мучить  мене  а́спид  оний,
         То  ми  до  те́бе  враз  загоним.
         Диявола  у  пекло  тихо
         Це  Богу  дасть  велику  втіху.

Алі́бек  каже  :  -  Святий  отче,
         Якщо  мордує  Вас  нужда,  
         То  в  пеклі  хай  аспид  стражда,
         Коли  Господь  цього  так  хоче  !
       
         Що  хоче  Бог,  те  хочу  й  я  !

                                                       *              *              *

-        Блаженна  будь  же,  дщерь  моя!


         Щоб  він  нарешті  дав  нам  спокій  
         Ми  зараз  заженем  туди  -
         До  пекла...  В  ка́тівні  жорстокій,
         Аспи́ду  місце.  Назавжди  !  

Русті́ко  знав,  що  мав  робити,
Щоби́  аспида  ув'язнити.
Дівча  до  лігвища    позвав,
І  як  їй  діять,  показав...

Диявола  до  пекла  свого
Алі́бек  зроду  не  впускала  :
 -      Ай  правда,  отче,  -  так  сказала  -
         Диявол  той  -  Господній  ворог,
   
         Мабу́ть  паскудник,  прошептала,
         Бо  пеклу  боляче,  від  нього,

     
-      Та  не  хвилюйся,  дав  я  слово,
         Не  буде  пекло,  більш  страждать,  -
Всміхнувшись,  Ру́стіко  промовив  :  -
 -    Аспи́д  не  буде  завдавать

       Тобі,  Алі́бек,  більше  болю,
       Хоч,  зараз  він  утік  на  волю
       Та  сил  у  нього  більш    нема,
       Бо  трохи  змучивсь  сатана.

То  перш  ніж  із  постелі  встати,
Дияволу  дали  наказ
Й  загнали  в  пекло  ще  шість  раз,
А  потім  не  змогли  підняти  ...

Бо  добре  збили  з  нього  пиху,  
Щоб,  ча́сом,  не  створив  він  лиха  !


Атож,  відтак,  якщо    пізніше
Та  пи́ха  знову  відчувалась,
То  Алібе́к,  по  змозі  швидше,
До  діла,  швидше  долучалась  -

У  пеклі  демона  томила,
Його  гординю  там  скромила⁵,
Та  непроста́,  побожна  справа,
Для  неї  стала  -  як  забава  !

З  Русті́ко  якось   гомоніли  :
-     У  Ка́псі⁵    правду  говорили,
       Коли  збиралась  я  в  дорогу  -
     Найліпша  річ  -  служіння  Богу  !

         Тож  я  скажу  Вам,  віч-на-віч,
         Це  -  найсолодша  в  світі  річ  !


         Забави  кращої  не  знати,
      Не  відати  найкращих,  втіх,
      Чим  в  пекло  аспидів  вганяти,
      І  безогля́дно  мучить  їх.

         Тому  я  впевнено  вважаю,
       Всі  ті,  що  в  пекло  не  бажають
       Вганять  диявола  й  служить,
       А  хочуть  інше  щось    робить  -

             Вони,  скажу  при  цій  нагоді,      
             Тварюки,  просто  та  і  годі⁶  !


Відта́к  Пустельнику  казала  :
 -    Я  не  прийшла  байдикувать,
       Ніколи  днями  тут  не  спала  -
       Я  маю  душеньку  спасать  !

       Тобі  ж  потрібно  конче  знати  :
       Пора  давно  вже  починати
       І  службу  Божу  відправлять  -
       Аспида  в  пекло  заганять  !

А  під  час  служби  говорила:
-      Русті́ко,  думка  є  така,
       Чому  із  пекла  він  тіка  ???
       Хотів  би  він,  як  я  хотіла,

       То  в  пекло  шастав  би  без  ліку
       Й  сидів  би  радий  там  довіку  !

           
Частіше  все  вона  просила
Русті́ко  службу  відправлять.
Та  в  його  віці  -  не  та  сила,
Не  може  день  і  ніч  спасать  !

То  ж  він  їй  став  таке  казати  :    
 -      Аспи́да  слід  тоді  карати,
         І  в  пекло  нагло  наганять,
         Як  голову  почне  здіймать  !!!

         Алі́бек  -    демон  одинокий,
         Не  може  шкодить  нам  ніяк.
         Його  вкокоськали  ми  так,
         Що  він  благає  дати  спокій  !

Давай  про  це  не  забувать
І  просто  так    не  турбувать  ...


Тож  Алібе́к  угамувалась,      
Від  чесних  слів  -  на  пару  днів,
А  далі  бачить,  що  не  склалось  -
Немає  служби    й  поготів  -

До  пекла  він  й  не  наближався,
Все  маявсь,  навіть  не  збирався
В  нього  диявола  зазвать,
Не  те,  щоб  службу  з  ним  справлять...

Алі́бек,  звісно  ж  вередує  :
 -    Тебе,  я  бачу,  не  турбує...
       А  в  ме́не  -  пекло  !      Отче,  чуєш  ?
       Чому  ж  мене  ти  не  рятуєш  ?

       Ути́шіть  ярість  мого  пекла
       Свої́м  дияволом  запе́клим⁸  !

         Як  пеклом  я  Вам  помагала  -
         Коли  пиху́  йому  збивала  ...


Мовчить  Русті́ко,  серце  мліє  -
Не  може  дівку¹⁰  врятувать
Бо  ж  на  лопуцьках⁹  і  на  мріях
Йому  аспи́да  не  здолать  ...

Не  вгамувать  йому  і  пекла  -
Одним  дияволом  запе́клим  ...
Для  порятунку    від  біди  
Чортів  потрібні  череди  !

Та  він  все  зробить,  що  можливо...
Її  ж  вдавалось  вдовольнить  !
Була  така  блаженна  мить
Для  пекла,  звісно,  що  важливо  ...

Нечасто  ...  Що  то  для  дівчини  -
Мов  леву  кинуть  горошину  ...


Алі́бек  ремствувати  стала
Здається  дівчині  -  вона
Служити  Богу  перестала  !
Що  невгамовний  сатана

Не  в  пеклі  -    інде  десь    герцює,
Що  Рустіко́  її  не  чує,
Що  між    дияволом  і  пеклом,
Борі́ння  на  розбра́т¹¹  померкло¹²...

Розстроєні  вони  й  сердиті
Як  неспроможністю  одних,
Так  ненаситністю  других,
Сиділи  сутінками  в  скиті  ...

А  так  же  гарно  починалось
І  геть  нічого  не  зосталось...


                                                       *              *              *


Пожежа  в  Капсі  то́ді  сталась
І  батько  дівчини  -  згорів  !
Не  зразу  Алібе́к  дізналась  -
Ніхто  їй  вчасно  й  не  сповів...

Згорів  у  домі,  із  сім'єю,
Ще  й  із  родиною  всією.
Лишилась  Алібек  сама  -
Нікого  більш  в  її  нема...

Але  дісталось  їй  у  спадок
Все  ціле  батьківське  добро,
Будинок  цілий  і  шатро  -
Лиш  трішки  навести  порядок...

Багато  всякого  добра...
Й  товару  -  як  у  гендляра.


Юнак,  з  багатої  родини,
Геть  прогулявши  свої  статки,
Почув,  що  Алібек  в  пустині,
Надумав  дівку  розшукати.  

Женитись  він  схотів  скоріше,
Щоб  вспадкувать  нараз,  бистріше
Її  батькі́в  відумерщину  -
Ну,  як  не  всю,  то  половину,  

Скоріш,  щоб  не  загарбав  суд.
Знайшов  її  в  пустелі,  в  скиті  -
Ну  як  дівчи́ні  в  скиті  жити,
Сере́д  пустельників,  заблуд¹³  ?  

Забрав,  всупротив  волі,  тихо,
На  радість  Рустіко  і  втіху  ...


Відвіз  її  з  пустелі  в  Капсу
І  одружишись,  чесно  й  чинно¹⁴,
Успадкував,  таким  ось  чином,
Усе  майно,  що  було  в  спадку.

Тоді,  як  дру́жка  від  безділь,
До  того,  як  вести  в  постіль  
До  молодого,  запитала:
 -      Спасалась  чим  вона  ?  -  Сказала  :

 -      Служила  Богу,  краще  всіх,    
         Аспида  в  пекло  заганявши,
         Жених  вчинив  великий  гріх,    
         Мене́  од  служби    відірвавши.

         Вам  тут  так  смішно  все  здається,
         А  служба  Богу  не  ведеться  !


Тоді    посипались  питання  :
 -      А  як  те  роблять  заганя́ння  ?
Тож  все  вона  їм  розказала  
І  ще  й  на  кивах  показала.  

Ото  жінки  розреготались  !
Аж  сльози  лились,  в  боки  брались  !
Спинить  ніяк  -  мов  коні  ржуть,
В  фату  ніяк  не  приберуть  !

Сміються,  певно,  до  сих  пір  !
А  потім  кажуть  :    -    не  журись,
         До  Неербала  посміхнись,
         Бо  він,  твій  чоловік,  повір  -

       Не  гірше  вміє  це  робити  !
       З  ним  будеш  Господу  служити...


Цю  притчу  рознесли  кумасі
По  всьому  місту  древнім  -  Капсі
Пішла  відтоді    приповідка  -
Всі  жі́нки  знають,  вона  звідки  :

Найліпша  Божа  служба,  знать  -
Аспи́да  в  пекло  заганять  !


                                                       *              *              *


Ця,  із-за  моря  приповідка
Ніким,  і  досі  не  забута.
Ця  повість,  гарна,  наче  квітка,
У  Капсі  десь  була  почута.

Тим-то  й  ви,  такі  святії,
Шляхетні  дами,  молодії,  
Прислу́хайтесь,  оці  байки́  -
Для  вас  -  найкращі  язики  !

Тож,  як  ви  хочете  дістати  
Тут  справжню  благодать  Господню,  
То  треба  Вам  уже  сьогодні
Такими,  як  Алі́бек  стати  -

Навчитись  службу  відправлять
Й  диявола  у  пекло  гнать  !


Воно  і  Богу  буде  мило,  
Воно  й  жіноцтву  -  ой,  як  гоже  !
Чимало  з  того,  що  страши́ло,
Велику  радість  дати  може  !


                                                       *              *              *


¹Берберці    -  корінна  етнічна  
   група Північної  Африки  -  Бербери,   
   або Амазиги  (бербер.   ⵉⵎⴰⵣⵉⵖⵏ,     
   Imaziɣen) -  віроісповідування  -  
   Апатеїзм,  також  відомий    
   як прагматичний атеїзм, —  риса  
     світогляду,  яка  виявляється  
     в «апатії» щодо  релігійної  віри.    
     Апатеїсти  розглядають  питання  про  
     існування  божества  як  таке,  що  не  має  
     для  їхнього  життя  жодного  значення


     В  подальшому,  в  основному  витіснена  
     християнством,  а  потім  -  
     мусульманством.


²Завізве  -  запросить

³Справити  -  спрямовувати

⁴Засади́ти (розм.) помістити  у  в'язницю,    
   позбавити  волі

⁵Поскромити,  млю́,  миш, гл. ,  усмирити,
   опустити  голову.

⁶В  українському  перекладі  твору  
   Миколи    Лукаша,    з    італійської  мови,  
   написано  :  "а  робить  щось  інше,  
   просто  тварюка,  та  й  годі"  .

⁷Названий  по  стоянці  у  м.  Гафсі  (Капсі)  в  
   Тунісі. 

⁸Запе́клим  -  завзя́тим

⁹Лопу́цьки  —  молоді,  м'які  їстівні  
   парослі  деяких  трав  та  дерев.  Такими  є:  
   козельці,  калачики,  рогіз,  щавель. 

¹⁰Питання  виникло  тому,  що  багато  
     жінок  уважають  це  слово  образливим
     і  принизливим.  Слово  дівка  в  
     українській  мові  нейтральне.  
     Те  саме,  що  й  дівчина  -  тобто   
     неодружена  особа  жіночої  статі.

¹¹Розбрат  -  відсутність  згоди  в  стосунках        
     між  кимнебудь;

¹²Померкло  -  утратило  силу,  значення

¹³Заблуда  -  людина,  що  збилася  зі  шляху,          
     заблудила.

¹⁴Чинно  -  з почуттям власної гідності.


01-29.02.2024  р.


Ілюстрація    https://xn----7sbb5adknde1cb0dyd.xn--p1ai/img/boccaccio/decamerone/big/30.jpg

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007719
дата надходження 07.03.2024
дата закладки 08.03.2024

Родвін

З Весняним святом 8 Березня !

У  весня́ну  теплу  днину
Щиросердно,  вас  вітаю  !
Повний  ке́лих  піднімаю
І  кажу  на  всю  Вкраїну  :  

-   Всіх  з   Жіночим  світлим   святом,
    Любі   жі́ночки  й  дівча́та  !  

В  славне  й  рідне  ваше  свято,
Хочеться  сказать багато  -
Вас  люблю,  вас  поважаю...
Та  найбільше  :   -  всім  бажаю,  

     Перемоги  й  мирних  літ  !  

      Щоб  ви  довгий  вік  прожи́ли  !
     Щоб  ніко́ли  не  тужи́ли  !  
     Щоб  здоров'я  -  як  граніт  !  

   Вам  в  цей  день  -  палкі  вітання !!!
   Щоб  здійснились  всі  бажання,
[b]
   Миру  й  щастя  -  НА  ВЕСЬ  СВІТ    !  !  ![/b]


08.03.2024  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007800
дата надходження 08.03.2024
дата закладки 08.03.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Не пiддається тиску

Світанок.  Місяць  округлився  блідо.
Внизу  рожева  смуга  розляглася.
У  небо  ніби  фарбу  сіру  влито,
Недоля  сунеться  зі  сходу  ласо.

Земля  сумує,  і  в  окопах  тускло,
Хоч  напрямок  весни  нестримний,  дійсно.
У  боротьби  не  втрачений  ще  мускул,
Проміння  кличе  всіх  лишень  до  дії.

У  чорно-білий  день  пошерхли  крони  -
Свинцю  сліди,  і  серце  трохи  тисне.
Утримує  гілки  міцний  ще  корінь,
Весна  життя  не  піддається  тиску.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007637
дата надходження 06.03.2024
дата закладки 06.03.2024

Катерина Собова

Гумор. Рятувальник

Насолоджуючись    в    ліжку,
Муркотіла    Валентина:
-Я    екстрім    люблю,    коханий,
Уяви    таку    картину:

Викрала    мене    потвора,
Це  -    дракон    п’ятиметровий,
Він    живий,    бридкий,    зелений,
Не    якийсь    там    паперовий.

Він      потягне    мене    в    замок
І    почне    репетувати,
Всякі    непристойні    речі
Враз    почне    пропонувати.

Ти    почуєш    мої    крики,
Бо    дракон    вже    почне    вити…
Ситуація    критична!
Що    ти    будеш    тут    робити?

Обізвавсь    коханий    мляво:
-Тут    нема    що    вибирати:
Кинуся    негайно    в    замок,
Щоб    дракона    врятувати!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007645
дата надходження 06.03.2024
дата закладки 06.03.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Нескорена Одеса

Суцільна  чорнота.  Ніхто  не  відав,
Що  нелюди  пришлють  кривавий  вітер.
Одеса  плаче  і  нема  споко́ю.
Який  мерзотник  злодіяння  скоїв
У  березневу  першу  нічку  сонну,
В  будинок  запустивши  смерті  дрони.
Руїни  і  завали  -  сон  навічно,
Ніколи  діти  не  розплющать  вічки.
Невинні  янголята...Біль  проймає.
У  когось  вбито  підло  батька  й  маму.
Одеса  плаче,  у  гіркій  жалобі,
Але  нескорена  ворожій  пробі.

(Проба  -  значення  те  саме,  що  й  випробування)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007355
дата надходження 03.03.2024
дата закладки 04.03.2024

Веселенька Дачниця

Березневі надії

     
Юний  березню,  неотесаний,                      
Ще  берізками  нерозчесаний,                    
Не  загладжений  ніжно  руками                              
Миловидної  весни-мами                                        

Принеси  нам  на  крилах  весняних
Радість  мирну!  Вістей  довгожданих!
Хай  колоситься  земля,  квітує
Людське  шанування  відчує.

Щоб  замовкли  тривоги,  гармати,
Перестали  ракети  жахати...
Зазирни,  обігрій  кожну  хату  -
Будеш  квітню  достойним  братом  !

Нехай  небо  ясніє  та  грає,
Хороводи  птахів  щоб  співали  !
Переможно  неси  світлу  днину
В  українську  щиру  родину!
                                                                                     В.Ф.  -  27.02.24

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007188
дата надходження 01.03.2024
дата закладки 04.03.2024

Катерина Собова

Гумор. Казкове життя

Забивало    дух    Парасці:
-Скоро    буду    вовком    вити!
Казав,    будеш    жити    в    казці,
А    що    вийшло,    паразите?

Я    -    в    саду    і    на    городі,
В    мене    діти    і    корова,
Кури,    гуси,    качки,    свині,
Хочеш,    щоб    була    здорова!

Виправдався    дуже    швидко
Чоловік    її    Іллюшка:
-Не    збрехав    тобі,    Парасю,
Казка    зветься      ’’Попелюшка’’.

Свого    слова    я    дотримав,
Покричала    трохи,    й    годі,
Я    ж    не    винен,    що    всім    важко,
І    бали    тепер    не    в    моді.

В    кожній    казці,    як    відомо,  
Кінець    завжди    є    хороший:
Замість    туфлів    кришталевих
Ось    купив    тобі      калоші!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007348
дата надходження 03.03.2024
дата закладки 04.03.2024

valentinaaaa

Повертайтеся в родину

Чула  батька,  чула  й  матір
Тепер  вони  на  висоті,
Несемо  великі  втрати
Шануйте  їх,  доки  живі.

Повертайтеся  в  родину
Там  завжди  на  вас  чекають,
Момент  знайдете  і  силу
Теплу  душу  вони  мають.

Маленькі  діти,  певно  їм
Стали  ви  давно  дорослі,
Любов  одна  у  світі  цім
Ма́ми  проливають  сльози.

Люблю  батька,  щиро  маму
Низький  уклін  дарую  їм,
Слів  не  сказано  багато
Царство  небесне  від  Богів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007189
дата надходження 01.03.2024
дата закладки 04.03.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Світла ковток

Ти  розцвів,  мов  у  січні  білий  бузок.
Серед  снігу  й  неписаних  літер
У  зимовій  холодній  палітрі.
Мого  серця  ніжності  мево  і  зойк.

Ти  розцвів,  мов  у  січні  білий  бузок.
Не  зламали  вітри  і  негода.
Я  сердечну  пишу  тобі  оду.
Чи  впізнаєш  мій  почерк  -  любові  крок.

Ти  розцвів,  мов  у  січні  білий  бузок
Чистотою  думок  -  диво-сяйвом,
У  душі  моїй  -  сонячним  майвом,
Як    весняний  узимку  світла  ковток.


09.01.2024р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006772
дата надходження 25.02.2024
дата закладки 26.02.2024

Катерина Собова

Талант художника

-Я    до    сина    їздив    в    гості,
Був    на    виставці    учора,
Вернісажем    вона    зветься,-
Кумові    хвалився    Жора.

-Там    художник    бородатий
Представляв    свої    картини,
І    про    образи    й    пейзажі
Торочив    нам    дві    години.

За    хвилину    дружні    шаржі
Показав,    як    малювати:
Хто    хотів,    то    він    за    гроші
Міг    усіх      обдарувати.

От    вже    майстер!    Вірте,    куме,
В    мене    дух    перехопило:
На    очах    у    всіх    присутніх
Із    картини    робить    диво.

На    портреті    -    гарний    дядько,
Бачать    всі:    сміється,    наче,
Мазнув    пензлем    біля    рота  –
І    той    дядько    уже    плаче  !    

Кум    відразу    розсміявся:
-Його      фокус    -    як    пружина!
Так    майстерно    часто    робить
Дорога    моя    дружина.

Коли    п’яний    -    я    регочу,
Тут    художник    -    моя    Ніна:
Мазок    віником    по    пиці  –
І    у    мене    -    кисла    міна!            

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006752
дата надходження 25.02.2024
дата закладки 26.02.2024

Артур Дмитрович Курдіновський

Глибока стурбованість

У  кожного  своя  примхлива  вдача.
Комусь  -  багато,  а  комусь  -  замало.
Був  день  ясний.  Та  раптом  я  побачив,
Як  дівчину  вродливу  ґвалтували.

Почув  жахливі  крики.  Краєм  ока
Помітив  ніж,  приставлений  до  скроні.
Я  висловив  стурбованість  глибоку
Та  подихом  зігрів  свої  долоні.

А  ґвалтували  просто  під  будинком.
До  злодіїв  я  не  підходив  близько.
Сміливо  демонструючи  підтримку,
Прошепотів:  "Будь  сильною,  дівчисько!"

Що  з  дівчиною  нелюди  зробили!
Хоч  їй  допомогти  я  був  не  в  змозі,
Але  сказав:  "Ти  впораєшся,  мила!"
Стурбований  я  так,  що  плачу  й  досі!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006559
дата надходження 23.02.2024
дата закладки 23.02.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Як прикро нам прощатись (альба)

   О,  як  співала  ніч  любовні  серенади.
-  Коханий,  не  спіши,  зажди.
-  На  жаль,  пора.
   Забути  неможливо  всі  твої  принади,
   Але  ж  ранкова  запала  вже  зоря.
-  Солодкі  поцілунки,  як  ваніль,  до  ранку.
   Зірки  торкались  мрій.  Розлука  
   увірвалась  на  світанку.
-  Я  поверну́сь,  моя  красуне  і  коханко.
-  Чекатиму  тебе,  ти  ж  ясноокий  мій.
-  О,  люба,  ніжна,  плакати  лишень  не  смій.
   Як  прикро  нам  прощатись...
   (І  сліз  краплини  впали  на  світанку.)





(Альба  -  ранкова  пісня,  скарга  закоханих  на  неминучість  розлуки  з  настанням  ранку.  Обов'язковий  елемент  -  форми  слів  "світанок",  "  зоря",  "ранок"  в  кінці  строфи)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006227
дата надходження 19.02.2024
дата закладки 19.02.2024

Галина Лябук

Що після нас…

                                       "  Після  нас  хоч  потоп."
                                                       (маркіза  Помпадур,  Людовік  XV.)



Усі  ми  гості  на  землі
Закони  й  правила  одні  :
Не  тільки  дано  споживати,
Земля    -    це  друга  наша  мати.
Ми  в  цьому  світі    -    не  одні!

Живемо  й    "творим"  на  землі
Тут  кожний  у  своїм  кублі.  *
Відходи  з  пластику    -    в  землицю,
Всі  нечистоти      -    у  водицю.
Комфортно  нам  в  своїм  кублі.

Малі  водойми  на  землі,
Як  ті  калюжі  у  багні.
Чому  лиш  дбаємо  про  себе,
А  після  нас    -    потоп  із  неба?
Байдужість...    Ось  тому  в  багні.

Ми    -    "господАрі"    на  землі,  
Що  нам  той  дятел  у  дуплі?
Зрубаєм  ліс,  загоним...    -    Гроші  !
Які  тут  ловкі  і  хороші  !
І  нам  байдуже  хто  в  дуплі.

Все,  що  ми  коїм  на  землі,
Лиш  той  міркує    -  хто  в  жалі.
Нітрати  в  тоннах...  Підживляєм!  
На  цім  добряче  заробляєм.
Про  неньку  дбає    -    хто  в  жалі.

                   Те,  що  ми  гості  на  Землі,
                   Не  відають  лише  малі.
                   А  що  залишим  після  себе  ?  
                   Нам  не  простить  Господь  на  небі.  
                   Нехай  це  знають  і  малі.

                   Проблеми  зріють  вже  Земні  *
                   -    Люди  добрі,    -    ми  не  в  сні.
                   Прискорюєм  той  судний  день,
                   Не  доспіваємо  пісень...
                   Час    схаменутись...  Ми  не  в  сні  !



                                                 *  Кублі    -    тут  квартира,  хата,  палац...
                                                 *Земні    -    тут  глобальні,  стосуються  Землі.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006051
дата надходження 17.02.2024
дата закладки 19.02.2024

Катерина Собова

Найкращий курорт

Премію    отримав    Рома  –
Радість    груди    розпирала,
Дівчина    кохана    Тома,
Як    та    пташка    щебетала:

-Місяць    тому    я    вже    склала
У    валізи    сукні    й    шорти,
І    на    днях    переписала
Закордонні    всі    курорти.

На    літак    квитки    вже    завтра    
Можемо    ми    замовляти,
А    позавтра    на    Канарах
Будемо    вже    засмагати.

-В    літаку    боюсь    летіти,-
Відхрестився    зразу    Рома,-
Катастрофи,    всякі    трощі,  
Смерть    раптова,    або    кома…

-Та    не    бійся,  -    каже    Тома,-
Це    відома    всім    картина:
Вип’єш    коньяку    пів    пляшки  –
Будеш    спати,    як    дитина.

-Чого    пертись    на    Канари?-
Міркував    уголос    Рома,-
Якщо    є    коньяк,    горілка  –
То    курорт    для    мене    -    вдома!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006214
дата надходження 19.02.2024
дата закладки 19.02.2024

ВАЛЕНТИНАV

На війну безгрішно йде…

На  війні,  -  як  на  війні  –
ворога  вбивають.
Та  однаково,  не  всі,
головне  не  знають.
Кажуть,  карма  є  в  Житті,
ці  слова  правдиві.
Як  існують  солов’ї  –
думки  справедливі.
На  війну  БЕЗГРІШНО  йде
ворога  вбивати,  -
хто  мету  в  Душі  несе  –
КРАЙ  СВІЙ  ЗАХИЩАТИ!
11.02.25

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005816
дата надходження 14.02.2024
дата закладки 15.02.2024

Веселенька Дачниця

ДУМКИ

             
Крутеня    небо,  мов  прорвало…                  
Білим  –  білим  покривалом
устелило  землю.  Навкруги
не  видно  сліду  від  ноги.

А  сніг  мете,  а  сніг  мете,  
що  було  вчора  –  вже  не  те.
Не  повернути  мить  назад
у  той  чарівний  зорепад!

Дивлюся  вдаль  –  вона  німа,  
бо  замело,  всюди  зима…
Зима  душі,  як  і  природи,
не  раз  ще  буде  у  нагоді.                                                    
                                                                                                                                     
Весна  розбудить  почуття  -
Вихром  закрутиться  життя  !
Мир,  лад,  стоятиме  в  дозорі  -
Думки  яснітимуть,  як  зорі  !
                                                                 В.  Ф.  -  07.  02.  2024

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005455
дата надходження 10.02.2024
дата закладки 15.02.2024

Катерина Собова

Пляма

В    магазині    Ганна    встріла
Дорогу    куму    Уляну:
-Скипидару    ось    купила,
Виведу    на    сукні    пляму.

-В    мене    теж    була    проблема,-
Підхопила    тему    Уля,-
Знають    всі:    люблю    порядок,
Акуратна    я    й    чистюля.

Кажуть,      плями    є    й    на    сонці
(Вченим    це    вдалось    відкрити),
Та    ніяких    плям    у    хаті
Я    не    можу    потерпіти.

В    шафі    зразу    розібралась,
Далі    все    ішло    за    планом:
Вивела    я    на    дивані
Величезну    жирну    пляму.

Вона    зранку    і    до    ночі
Бовваніла    серед    хати
І    мозолила    всім    очі  -
Не    хотіла    десь    зникати.

Що    робити    з    цим    диваном?
Враз    закінчилася    драма:
Вчора    вигнала    Івана  –
І    відразу    зникла    пляма!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005419
дата надходження 10.02.2024
дата закладки 15.02.2024

Катерина Собова

Дієта

Запросила    дівка    Оля
Жениха    Миколу      в    гості:
Хвилювався,    як    ніколи,
Купив    квіти,    вивчив    тости.

Оля    радісно    зустріла
(Готувала    все    зарані),
Стіл    для    зустрічі    накрила,
Як    в    престижнім    ресторані.

За    стіл    сіли.    Про    кохання
Коля    став    щось    торочити…
-Це    пусте,-    сказала    Оля,-
Давай    краще    їсти    й    пити.

Дівка    спритно    усі    страви
Вмить    до    себе    підсувала,
І    центнерна    ця    фігура
Віртуозно    все    ковтала.

Щезли    холодець,    салати
(Бо    була    голодна    зранку),
Поглинала    її    пелька
Плов,    шашлик    і    запіканку.

Поки    Коля    милувався,
Що    все    йде    без    суперечки,
Залишилася    для    нього
Одна    шкварка    й    ложка    гречки.

І    сказала    сумно    Оля,
Доїдаючи    котлети:
-Їм    я    завжди    вдвічі    більше,
Зараз,    бачиш    -    на    дієті.

В    жениха    включився    розум:
-Як    таку      за    жінку    брати?
Із    зарплатою    своєю,
Як    її    прогодувати?

Дивувалась    довго    Оля,
Що    пси    гавкали    навколо:
Назавжди    тікав    від    неї
Зляканий    жених    Микола.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005667
дата надходження 13.02.2024
дата закладки 15.02.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Наснилася весна

Зима.  Глінтвейн.  Скляні  квадратики  вікна.
Сплітає  лютий  макроме  морозне.
Бузку  засохлому  наснилася  весна,
Неначе  хтось  несе  його  з-за  рогу,

А  поки  в  фоліанті  -  пил  і  духота.
Хоч  заглядає  часом  хуртовина,
Розлук  далеких  в'ється  стигла  глухота.
Застрягла  у  суго́рбі  лиш  провина.

Глінтвейну  чи  бузку  відчула  аромат,
Який  вдихала,  ніби  кисень  часу.
Душа,  неначе  всілась  на  журби  шпагат.
Зима  безмовна  у  холодній  рясі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005668
дата надходження 13.02.2024
дата закладки 15.02.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Ти саме та (пісня)

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=yCEWYsV3hQc[/youtube]                                                                                                            Слова  Світлани  Пирогової,  музика  і  виконання  групи  "Злива".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005284
дата надходження 08.02.2024
дата закладки 08.02.2024

Галина Лябук

Воскресіння.

Летить  ворон  понад  полем
І  журливо  кряче.
Перейнявся  чужим  горем:
-    Не  лежи,  козаче,  

Бо  дружину  й  малі  діти
На  кого  лишаєш?
Попри  все,  ти  маєш  жити,
Хоча  й  знемагаєш.

Батьки  твої  вже  старенькі
Теж  прибиті  горем.
Піднімайся,  хоч  слабенький,
Подивися  вгору.

Глянь  до  сонця,    -      ворон  кряче  -
Пнеться  тугий  колос.  
Ти  вставай,  вставай,  козаче,  -  

                           Почув  воїн  голос...  

Зібрать  силоньку  зумівши,  
На  ворона  речі.  
Сперсь  на  автомат,  як  змігши,  
І  розправив  плечі.  

-    Жити  треба  і  боротись
Ще  не  час  вмирати.  
Маю  живим  повернутись,  
Ждуть  дружина  й  мати.  

Ворогів  змету  з  дороги,  
Прощення    -    нікому!  
Як  здобуду  Перемогу,  
Повернусь  додому.  

Летить  ворон  понад  полем
І  врочисто  кряче:
-    Поборовши  смерть  і  горе,  
Ти  Воскрес,  козаче!  



                                       Примітка:    написала  за  мотивами  народних  стрілецьких,
                                                                                 козацьких  пісень  на  подіях  сьогодення.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005215
дата надходження 07.02.2024
дата закладки 08.02.2024

Родвін

ЯК  КОБИЛІ РОБЛЯТЬ ХВІСТ 16+

   
                 [i]Слідами  світової  класики.

                             За  мотивами  твору

                               [b]Джованні  Бокаччо
                                         "ДЕКАМЕРОН"[/b]

                     День  дев'ятий  .  Оповідка  5.
[/i]
                                                       *              *              *

Священник  Джанні  ді  Бароло
Колись  в  Барле́тті  проживав.
Приход  убогий  був  та  з  цього  
Ніколи  він  не  горював...

Але,  щоб  якось  все  ж  прожити,
Бароло  мусив  щось  робити  -  
То  він  кобилу  запрягав
Й  по  краю  з  гендлем  мандрував.

По  ярмарках,  а  то  й  базарах
Він  їздив  на  своїй  кобилі  
По  всій  багатій  Апулії*
І  знався  в  крамі  і  товарах  -

Де  дешево  -  то  щось  купляв,
А  де  дорожче  -  продавав.


Десь  недалеко  від  Таранті
В  однім  базарному  селі
Він  стрівся  з  П'єтро  із  Тресанті,  
Той  був  баришник.  На  ослі

Він  їздив  теж  ярмаркувати,
Товари  й  кросна  купувати,
А  потім  вміло  продавав.
І  в  тім  -    живу  копійку  мав  !

Вони  на  ринку  сонце  стріли,
З  них  кожен  добре  справу  знав,
Товари  кожен  розіслав,
Й  люб'язно  й  мило  говорили...

Про  те,  про  се...  про  своє  діло  ...
Про  що  -  ніхто  не  пам'ятав  !


Немов  раніш  десь  розлучились...
Священник  П'єтро  кумом  звав  -
Так  міцно  й  славно  подружились.
П'єтро  у  Джанні  чаював,

Коли  по  справах  був  в  Барлетті,
Вгощались  дорогим  спагетті,
В  Тресанті  Джанні  ночував
І  П'єтро  радо  частував...,

Від  серця,  мило  і  привітно,
Його  усім,  чим  Бог  послав.
А  потім  спать  його  поклав
Аж  на  солому,  у  повітку,

Бо  в  ліжко  кума  не  ложив  -
Наш  П'єтро  дуже  бідно  жив  !


Він  мав  будиночок  в  Тресанті,
В  нім  ліжко,  де  постіль  він  слав.
Ані  балкона,  ні  веранди  -
Лише́нь  повітка  для  осла.

Вони  з  жоною  в  ліжку  спали.
Для  Джанні  -  місця  бракувало  !
Він  мусив  на  соломі  спать,
Біля́  кобили  постіль  слать  !

Джемма́то  сповнилась  бажанням
В  сусідки  Зіти  ночувать,
Щоби  із  П'єтро  міг  поспать
Священник  із  Барлетти  Джанні.

-    В  постелі  він,  як  гість  щоб  спав,
     А  не  кобилу  обнімав  !  -


Джеммато    -  так  дружину  звали...
То  чоловік  лиш  промовчав,
А  в  Джанні  очі  запалали,
Він  посміхнувся  і  сказав  :

-  Кумо́  Джеммато,    не  турбуйся,  
   Бо  я,  як  оком  підморгну  -
   Кобилу  в  дівку  оберну
   В  таку,  що  просто  залюбуйся  !

   І    сплю,  як  з  жінкою,  всю  нічку.
   А  потім,  знову  -  тільки  чхну,
   То  враз  в  кобилу  одверну
   І  запряжу  у  віз  чи  в  бричку  !

   Свою  кобилку  я  люблю
   Тож  біля  неї  пересплю  !


Хазяйка  дому  здивувалась,
Але  повірила  йому...
Ще  й  чоловіку    розказала
А  по́тім  мовить  по  тому́  :

-  Якщо  він  вміє  чарувати
   Та  ще  й  великий  твій  приятель,
   То  хай  тебе  навчить  тих  чар  -
   У  нього  ж  -  небувалий  дар...!

   Ти  о́бернеш  мене  в  кобилу.
   Вдвох,  на  кобилі  й  на  ослі,
   Поярмаркуєш  у  селі,
   Поті́м  вернеш  личину  милу.

   Подвійний  зиск  ми  будем  мать,
   А  втім  -    пора  лягати  спать  !


Кум  П'є́тро  ніч  крутився  в  ліжку
Джеммато  навіть  не  змогла
Приспати  любощами,  ніжно...
Бо  думка  спати  не  дала.

Повірив  П'єтро  в  ту  дурницю,
Послухав  жінку,  як  годиться,
Кумася  став  прохать  навчить
Кобилу  з  жінки  як  зробить.

Хотів  його  відговорити
Приятель  Джанні,  та  ніяк
Не  піддається  неборак  -
До  чарів  хоче  долучитись  ...

 Кортить  кобилу  свою  мать
 Й  з  ослом  на  пару  гендлювать  !

   
-  То  що  ж,  навчу  вас,  що  робити,
   Проснемось  завтра  ми,  чуть  світ,
   Бо  гриву  важко  сотворити...
   Та  найтрудніша  штука  -  хвіст,

-  Кум  Джанні  важно  так  промовив,
   А  потім  ще  додав  два  слова  :
-  Щоб  хвіст  гарнезний  сотворить  
   Із  ним  прийдеться  помудрить  !

   Його  так  тяжко  приробити...
   Для  цього  треба  щось  утнуть...,
   А  без  хвоста  ж  -  не  обернуть  !
   Це  важко  навіть  уявити...

   Та  раз  вже  взялись  -  не  вернуть  !
   У  нас  все  вийде,  певен  будь  !

       
Джеммата  з  П'єтро  знов  не  спали,
В  постелі  йорзали  всю  ніч...
На  чудо  так  вони  чекали,
Що  з  сонцем  побрели  навстріч,

До  кума,  дорогого  Джанні,
Скоріш,  щоб  чари  ті  бажані
Перевтілили  на  кобилу
Джеммату  -    П'єтра  жінку  милу  !

А  Джанні,  лиш  в  сорочку  вдітий,
До  них  підвівся  і  сказав  :
-  Нікому  б  це  не  показав
   Раніше  я  у  цілім  світі  !

Лише́нь  для  вас,  своїх  кумів
Таїнство  це  розкрить  посмів  !
   

Коли  ви  так  це  забажали,
То  я  навчу,  дивись  сюди  -
Щоб  все,  що  ви  запам'ятали,
Не  принесло  для  вас  біди,

Щоб  без  помилок  чаклувати,
Не  слід  нічого  мудрувати  !!!
Я  все  вам  зараз  покажу,
Робіть  лиш  так,  як  я  скажу  !

-  Ми  згодні  все  робить  по  слову,
   Лишень  тобі  я  тут  корюсь,
Джеммата  мовила:  -    Клянусь  !
-  Клянусь  і  я...!    -    П'єтро  промовив...

Тоді  кум  Джанні    свічку  взяв
Ткнув  П'єтру  в  руку  і  сказав:


-  Ну,  от  і  добре,  все  чудово,
   Я  бачу  -  все  до  Вас  дійшло  -
   Й  додав,  здригнувшися  нервово  :
-  Язик  у  вас  -  не  помело,

   То  щоб  не  сталося  -    ні  слова  !
   Бо  все  розладить  та  розмова,
   Дивіться  добре,  що  чинить,  
   Й  затямте  все,  що  говорить  !

   Щоб  не́  було  -  терпіть  щосили  !
   Бо  зойкнеш,  крикнеш  -  нанівець
   Зведеш  всю  справу  і  -  кінець  ...
   Й  не  буде  в  вас  тоді  кобили  .

   Щоб  кожен  Господа  благав
   Про  хвіст...  До  ладу  щоб  пристав  !


Кум  П'єтро,  в  руки  свічку  взявши,
Запевнив  -    буде  все  як  слід  !
Завмер  він,  дух    затамуваши,
А  від  неспокою  -  аж  зблід  !

Отець  звелів  Джемматі  милій  :
-  Нараз  догола  роздягнись,
   Постань  же  рачки,  міцно  впрись  !
   Стій  так,  немов  стоять  кобили  !

   Тихенько  стій,  не  озивайся.
   Хоч  хто  би  раптом  не  позвав,
   Чи  доторкнувся,  чи  злякав  -
   Ти  навкруги  не  озирайся  !

   І  щоб  не  сталося  -    мовчи  !
   Бо  все  розладить  навіть  пчих  !


А  сам  до  неї  руки  суне,
Ко́си  гладить  їй  грайливо,
Говорить  П'єтру  :  -  Слухай,  куме,
   У  нас  розкішна  буде  грива  !

В  Джематти  коси  розплелися  -
Так  в  шию  Джанні  їй  вчепився
І  примовля  при  цім  слова:
-  В  кобили  гарна  голова...

А  сам  -  мов  кіт  коло  сметани,
Навкруг  оголеного  стану  :
-  В  кобили  будуть  гарні  ноги  -
Каже    Джанні  :    -  щоб  дороги,

   Для  неї  легкими  були...
І  гладить  -  знизу  догори...


Від  дотику  вона  здригнулась,
Назад,  легенько,  подалась...
Неначе  грізне  щось  почула.
Та  виду  все  ж  не  подала...

А  той  вже  груди  її  мацав,
По  спині,  як  кобилу,  ляскав,
А  перса  -   повні  і  пругкі,
Та  ще  й  привабливі  такі...

Аж  в  нього  встало  щось  незване,
Ще  й  з  під  сорочки  вигляда,
Та  добре  -  то  не  є  біда,
Бо  він  же  теж  людина  -  Джанні  !...

Тож  Джанні  й  каже  :  -  Певно  будуть
У  кобили  гарні  груди  !


До  живота  він  теж  звертався,
Й  до  спини  складно  ворожив,
А  щоб  міцніший  круп  удався,
До  стегон  тихо  шепотів  :

-  В  Джеммати  є  красиві  стегна,
   В  кобили  буде  сильний  зад,
   Бо  це  ж  -    кобила,  не  коза,
   Ще  й  чистокровная,  напевно...

Лишень  хвоста  зробить  зосталось...
То  він  сорочку  закотив,
За  тичку  свою,  рослу,  взявся  
І  прямо  в  дучку  застромив,

Що  зроблена  для  того  діла...
-  Хвіст  буде  гарний  у  кобили  !

Врочисто  Джанні    заявив  !
Джематті  й  втямити  не  вспіла  !


Кум  П'єтро,  що  уважно  слухав,
Бо  все  хотів  запам'ятать,
Вдивлявся  і  мотав  на  вуса,
Враз  став  обурено  кричать  :

-  Панотче,    стійте,  зупиніться
   Хвоста  не  треба,  відступіться  !
Та  рідиво  нараз  стіка,
Те,  що  від  нього  рость  людська...

Кум  тичку  витіг  й  важно  мовить  :
-  Гей,  П'єтро,  що  ж  ти  натворив?
   Хіба  ж  мовчать  я  не  велів  ?
   Була  кобила  вже  готова,

   Ти  розкричався  -  нанівець
   Ізвів  всю  справу  і  -  кінець  ...


   Хвоста  вже  наново  не  втулиш  ...
-  Та  добре  зразу  було  там...
   Хвоста  того  не  треба...  Чули  ?
   Мені  б  сказали  :    -  Зроби  сам...  

   Та  й  направляли  його  низько  !
-  Приріс  би  добре,  там  же  близько,
   Тому  тобі  я  й  не  сказав,  
   Бо  ти  ж  бо  влучно  б  -  не  попав,

   На  перший  раз.  Не  зміг  би  вставить  !
   Це  діло  тонке,  любий  куме  -
   Потрібен  досвід,  треба  думать...
   Не  зміг  ти  б  так,  як  я  приставить  !
 
Промовив  Джанні  :    -  Жаль...  Не  стати
Кобили  гарній  із  Джеммати  !


Почувши  їхню  суперечку,  
Звелась  Джематта  й  аж  кипить  !
На  чоловіка,  безперечним,
Сварливим  голосом  кричить  :

-  Який  дурний  ти,  чоловіче,
   Кажу  тобі  я  прямо  в  вічі  :
   Ну  де  ж  ти  бачив,  біднота́
   Живу  кобилу  без  хвоста  ?

   Та  ти  і  так  уже  є  бідний,
   Дай  Боже,  щоб  бідніший  став,
   Як  ти  із  мене,  без  хвоста,
   Кобилу  робиш,  жалюгідний  !

   Чого  ти  рота  відкривав  ?!!!
   Хвоста  не  треба...?  Ти  сказав  !


Словами  чари  ти  розвіяв,   
   Тож  про  кобилу   -   тільки  мріять...!
   А  я  ж  старалась,  як  могла  !  -
   Джематта  вділась  і  пішла...

А  П'єтро,  з  панотцем  напару,
Скупивши  гарного  товару
Осла  й  кобилу   запрягли
Бо  часу  га́ять  не  могли  -

В  Бітонто,  Лечче,  місті  Барі*,
Вони  завзято  торгували,

А  в  Барі  ж  ярмарки  -  ой  славні  !...
Там  П'єтро  добрий  гендель мав
Й  ніколи  більш  не  розмовляв
Він  про  кобилу  з  кумом  Джанні.

Лише́нь  одній  Джанетті  милій
Ще  снились  сни  про  хвіст  кобили...

                                                       *              *              *

*  [b]Апулія[/b]  -  один  із  найрозвинутіших  регіонів  Італії,  розміщений  на  півдні  країни.  Складається  з  провінцій  Барі,  Барлетта-Андрія-Трані,  Бриндізі,  Лечче,  Фоджа,  Таранто.  
     Столиця,  адміністративний  центр  і  найбільше  місто  -  [b]Барі[/b].


22-29.01.2024  р.



Фото  :    https://xn----7sbb5adknde1cb0dyd.xn--p1ai/img/boccaccio/decamerone/big/90.jpg

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004729
дата надходження 02.02.2024
дата закладки 05.02.2024

Родвін

ТРОЄ І ВЕЛИКА БОЧКА

               [i]Слідами  світової  класики.

                           За  мотивами  твору

                                     [b]Луція  Апулея
"МЕТАМОРФОЗИ,  АБО  ЗОЛОТИЙ  ОСЕЛ"
[/b]
                 Книга  дев'ята  .  Розділи  5  -  7.
[/i]

                                   *              *              *

Мовчання  таїнством  сповита,
Належно  в  пам'яті  укрита,
Була  б  ця  розповідь  забута,
І  більш  ніколи  не  почута  ...  

Про  казус  той,  лиш  двоє  знали
І  в  тайні  б  до  сих  пір  тримали
Та  те,  що  в  серденьку  ховають,
Так  часто  іншим  довіряють  ...

Тож  якось  з  вуст  до  вух  жіночих,
По  дружньому,  посеред  днини,
Слова,  немов  горох  з  торбини,
В  цей  світ  посипались  охоче  !

Тож  можна  нашорошить  вуха
Й  цю  байку,  по  секрету,  слухать...

                                   *              *              *

В  землі  якійсь,  в  якомусь  краї  
Хазяїн  в  бідній  хаті  жив.
Жилося  як  ?  Лиш  Бог  те  знає  !
Хоч  бідував  він  -  не  тужив.

До  ночі  тяжко  працював  !
Заняттям  не  перебирав  
І  щоб  копійку  заробити  -
У  кузні  тяжко  мав  робити  !

Такая  ж  бідна  і  проста.
Була  в  нього  дружина  мила,
Та  всі  про  неї  говорили  :
-  Розпусниця  вона  ще  та...

Недобру,  тобто,  мала  славу    -
Мов  гріховодная...,    шалаva  ...

Одного  разу,  рано-вранці,
Коли  ще  сонце  тільки  встало,
До  неї  завітав  коханець,
Коли  господаря  не  стало  -

Побіг  той  бідний  на  роботу,
А  жіночці  -  нема  турботи  !
Стриба  коханець  -  прямо  в  ліжко  !
Цілує  їй  і  вушко  й  ніжку,

Від  любощів  немов  літають,
Чимдуж  кохаються,  щомога
На  потім  не  лишив  нічого,
В  обімах  палких  засинають  ...

Такі  наївні  й  безтурботні...
У  ніжній  трепетній  дрімоті  ...

А  чоловік  пройшов  дорогу
До  кузні,  прямо  до  порогу  ...
Згадавши,  що  забув  ключі.
Додому  повернув  мерщій  !

Прибіг  до  хати,  сіпнув  двері  :
-  Мабуть  моя  дружина  спить  !
Він  в  двері  грюка  ще  й  свистить  -
Неначе  сон  якийсь  химерний  ...

-  Прокинсь,  дружино...!  Відчини  !!!
Та  тільки  ж  замкнені  вони  :
-  Мабуть  розбійників  злякалась
   Та  й  з  переляку  десь  сховалась...

     Бо  зараз  бродять  всякі  люди,
     А  так  воно  спокійніш  буде...

А  за  дверима  -  переляк  !!!
Куди  втекти,  куди  сховатись  ?!
Коханець  в  розпачі  закляк  -
Оце  так  влип  !  Все  ж  може  статись  !

Кулак  у  коваля  -  як  молот  !
Закрався  в  душу  страх  і  холод  !
Тікать  -  куди  ж  ти  побіжиш
Коли  від  жаху  весь  дрижиш  !?

Але  ця  шельма,  знала  справу,
Все  оком  обвела  довкіл
Й  узріла,  вриту  прямо  в  діл,  
В  кутку  порожню  бочку  справа  !

Чималу  бодню,  замість  скрині,
Ще  й  вкопану  до  половини  !

Від  страху  швидкий  і  безмовний
Кохнець,  голий,  як  з  води,
Шугну́в  в  ту  бочку,  безсоромний,
Аби  подалі  від  біди  !

А  жінка  двері  відчиняє
Й  до  чоловіка  промовляє  :
-    Ну  що,  з'явився  ?  Ти,  ледащо  ?!
     Та  заблудився  б  десь  ти  краще  !

     А  то  десь  лазиш,  волоцюго  ?!
     Ти  хоть  копієчку  приніс  ?
     Мабуть  носив  тебе  сам  біс  ?
     З  тобою  жить  -  одна  наруга  !
 
     Шматочка  хліба  не  діждуся...,
     За  кужілем  вся  ізведуся  !

     Не  світить  лампа,    темно  в  хаті,
     Про  заробітки  ти  не  дбаєш  !
     Що  заробив  -  те  проїдаєш
     Не  буть  мені  отут  багатій  !!!

     Та  ти  ж  не  чоловік  -  ледащо  !
     Сусідці  Дафні  онде  краще  -
     Бо  чоловік  про  неї  дбає  
     І  гроші  гарні  заробляє  !

     А  та  Дафна  -  та  ще  панна  !  
     Зранку,  досита  наївшись
     І  донесхочу  напившись
     Тільки  й  марить  про  кохання  !
       
     А  я  вже  і  не  жду    на  милість  -
     Боже,  як  же  я  стомилась  ...

-    Та  заспокойся,  Бог  з  тобою,
       Не  верещи,  спокійніш  будь  !
       Я  вже  подумав  головою,
       Грошей  як  можна  роздобуть  !

В  мене  така  цікава  справа  -
Ти  оком  обведи  довкіл,
Ти    ж  бачиш  бочку,  вриту  в  діл  ?
В  кутку,  порожню  бочку,  справа  !?

Чималу  бодню,  замість  скрині,
Ще  й  вкопану  до  половини  !
Із  неї  користі  немає  -
Порожня,  тільки  заважає  !

То  я  рішив  її  продать
Дина́ріїв...  скажім  -  за    п'ять  !!!

Вже  й  покупця  стрів  на  дорозі
Коли  додому  з  кузні  йшов
Він  скоро  буде  на  порозі
Дивись  -  уже  він  підійшов  !

Тож  треба  бочку  витягати
Щоб  покупцю́  її  віддати.
Фарту́х  на  себе  накидай,
Давай,    скоріше  помагай  !

Бо  п'ять  дина́ріїв  -  то  гроші
І  на  дорозі  не  лежать  !
Потрібно  їх  швиде́нько  взять,
Бо  лиш  свої  вони  хороші  !

Скоріше  б  бочечку  продать,
Динаріїв  -  аж  цілих  п'ять  !


Тут  жінка  тим  і  скористалась,
Що  чоловік  грошима  марить
Нахабно  сміючись,  озвалась:
-    Ну  й  чоловік  в  мене...  Не  тямить...

       Удома,  гожий  цей  товар,
       Я  продала  за  сім  динар  !
       А  ти  десь  бігав  продавать
       Й  продав  його  за  цілих  п'ять  !

       Який  же  є  з  тебе  гендля́р,
       Якщо  ти  річ  продав,  прито́му,
       Дешевше  чим  я  баба,  вдома
       І  взяв  якихось  п'ять  динар  !

-    Оце  ти  справжній  молодець  !
     Коли  ж  прийде  той  покупець  ?

Промовив  чоловік    зрадівши
Ціні,  що  жінка  сторгувалась:
-    Хто  ж  заплатив  за  неї  більше  ?
     І  як  воно  так  гарно  склалось  ?

Вона  на  це:  —  Та  він,  причинний,
     Сидить  у  бочці  з  півгодини.
     Заліз  у  бочку  й  розглядає,
     Чи  вад  якихсь  у  ній  немає.
 
-    Та  є  тут  в  бочці  дві  щілини
Нежданно  з  бочки  долинає  :
-    Я  все  уважно  оглядаю  -
       Хороша  бочка.  Трішки  в  глині,

       Потрібно  лампу  -  присвітить,
       Щоб  бачити  -  за  що  платить  !

     Бо  я  ж  ті  гроші  не  клепаю  !
     Он  трохи  бруд  отут  пристав...
     Я  зараз  бруд  цей  поздираю,
     Щоб  різних  вад  не  прикривав  !

Тоді  коваль  приніс  шахтарку  
-      У  тебе  в  бочці  душно  й  жарко  !
       Вилазь  но,  брате,  почекай,
       Я  сам  почищу...    спочивай

І  знявши  одяг,  вліз  до  бочки,
При  світлі  слабкому  шахтарки
Схватив  шкребок  і  дуже  шпарко
Здер  бруду  кірки  і  шматочки    

Світ  лампи  ледве-ледь  тремтить,
А  в  бочці  вже  коваль  сидить  ...

Над  ним  дружина  нависає,
Коханець  -  ззаду  примостився,
Своє  він  діло  добре  знає,
До  жінки  тісно  притулився

І,  як  обперлась  та  на  бочку,
Продовжив  з  жінкою  любо́щі  !
І  ублажав  свою  коханку  -
Робив  все  так,  як  вдіяв  зранку  !

Була  та  жіночка,  порочна,
На  чоловіка  вкрай  сердита  -
Бо  грюкав  так,  щоб  розбудити  
Та  ще  й  згадав,  невлад,  про  бочку  !

Ледь-ледь  не  вибив  в  хаті  дверці
І  взагалі,  чого  приперся  !?

То,  щоб  ще  більше  допекти,
Просунувши  башку  під  віко,
Ще  й  глузувала  з  чоловіка  -
Тиця́ла  пальцем,  де  шкребти  !

Скінчив  трудитися  коханець,
І  витер  голову  від  поту.
Коваль  завзятий,  бочки  бранець,
Заве́ршив  теж  свою  роботу.

Сім  ди́нарів  забрала  краля
Й  на  ринок  побрела  по  тому.
А  бочку  той  коваль  помалу
Припер  коханцю  аж  додому.


       13.01.2024  р.


Фото  :    Alexander  Daniloff
https://illustrators.ru/users/id5048  
https://illustrators.ru/illustrations/884087

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003013
дата надходження 14.01.2024
дата закладки 05.02.2024

Веселенька Дачниця

Що залишимо

Душа  болить…  Ще  мить,  ще  мить  -                
Тривога  ріже  тишу…          
Що  буде  після,  що  жде  нас?                                  
Що  майбуттю  залишим  ?        

Цей  світ  -  для  всіх!    Цей  світ  -  для  Вас!      
Сіяти  треба  зерно,                                
Щоб    розквітло,  лікувало,
А  не  робити  мерву  …    
                                                                                       В.  Ф.-  21.01.  2024    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004843
дата надходження 03.02.2024
дата закладки 05.02.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Спішить теплінь

Ще  не  прокинулись  дива  землі  з-під  снігу,
Але  той  плед  вже  лиже  сонця  штрих.
Скресає  крига,  мов  знесилена  Рогніда,
Вітрисько  в  лігві  приспаний  притих.

Вщухають  кроки  лютня,  бо  весна  -  назустріч,
В  руках  надію  на  життя  несе.
Розтануть  білі  скрізь  сніги  й  морозний  хрустик,
Спаде  зими  пошкоджене  пенсне.

Земля  віддасть  красу  всю  ніжних  первоцвітів.
Зима  немає  сенсу,  а  чи  лінь
Боротися.  Бурулькам  -  сльози  гірко  лити.
Старанність  марна,  бо  спішить  теплінь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005004
дата надходження 05.02.2024
дата закладки 05.02.2024

Катерина Собова

Вигiдна база

Олігарх    Ельдар    Петрович
В      ’’Мерседесі’’    додав    газу,
Вирішив:    негайно    треба
Ще    одну    відкрити    базу.

Та,    що    близько    біля    дому,
Продавала      фарбу    різну,
Посуд,    вази    кришталеві,
Всякі    гвинтики    залізні.

Підприємець    часто    злився  -
Фірма    збитків    зазнавала:
При    доставці    посуд    бився,
Фарба    в    банках    засихала.

І    не    тішила    торгівля
Там,    де    меблі    продавали:
Покупці    -    народ    примхливий,
Брак    відразу    виявляли.

Тут    ідея    допоможе
Вийти    із    важкої    скрути:
Нова    база    в    центрі    буде
Продавати    парашути.

І    про    брак    ніхто    не    скаже,
Бо    все    буде    шито-  крито,
Не    прийде    спортсмен    сваритись
З    парашутом    нерозкритим!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004998
дата надходження 05.02.2024
дата закладки 05.02.2024

Grace

Зруйнована доля

Зима  вкриває  землю  білим,
Старанно  стелить  килими.
Будинки,  що  від  куль  вціліли,
До  снів  потрапили  зими.  

У  снах  радіють  мирним  ранкам,
Без  вибухів  минають  дні...
Родина  гомонить  на  ґанку,
Святкові  мерехтять  вогні.  

Та  довгим  сон  таки  не  буде,
Від  вибухів  дрижить  земля.
Ще  зранку  гомоніли  люди,
На  вечір  вбите  немовля.  

Навколішках  благає  мати,
Щоб  повернули  їй  маля
І  божеволіє  від  втрати,
Що  завдали  руки  кремля.  

Ніколи  зла  їм  не  пробаче,
Свій  біль  нести  впродовж  життя...
В  молитві  серденько  гаряче,
Із  вірою  біля  дитя.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004295
дата надходження 28.01.2024
дата закладки 01.02.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Химерний забіг (четверик)

В  снопи  зима  складала  сніг,
Химерні  мчались  білі  коні,
Везли  снопи  у  сніжне  лоно.
Вітрисько  розкрутив  батіг.

Химерні  мчались  білі  коні.
Свистів  борвій,  за  ними  біг.
На  хвильку  ніби  занеміг,
Присів  на  льодянім  ослоні.

Везли  снопи  у  сніжне  лоно.
Мабуть,  відшліфував  мороз,
Блискучий  диво-віртуоз,
І  раптом  слідом  знов  погоня.

Вітрисько  розкрутив  батіг,
Він  коней  ляскав  і  періщив.
Неслись  химерні  через  ріще.
Зимі  сподобався  забіг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004549
дата надходження 31.01.2024
дата закладки 31.01.2024

valentinaaaa

А знаєте, що у нас є

А  знаєте,  що  у  нас  є?
Багаті  села  і  міста
Широка  річка  ось  пливе
І  посмішка  у  кожного  своя.

А  знаєте,  що  у  нас  є?
Словами  те,  не  передати
У  небі  зірочка  сія
І  радує  кожний  світанок.

А  знаєте,  що  у  нас  є?
Верба  схилилася  до  річки
Нема  мого,  там  наше  все,
І  наша  Україна  квітне.

А  знаєте,  що  у  нас  є?
Того,  що  в  вас  немає
Ми  боремося  за  одне
У  нас  в  душі  вогонь  палає.

А  знаєте,що  у  нас  є?
Любов  до  Батьківщини
Брехню  і  відчай  вам  несе
І  ваше  м'ясо  в  полі  гине.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004510
дата надходження 31.01.2024
дата закладки 31.01.2024

Катерина Собова

Свята книга

Був    Микола    дуже    грубий,
Часто    гримав    на    дружину:
-Щоб    жона    корилась    мужу!-
Повторяв    їй    без    упину.

-Цей    закон    не    я    придумав:
Біблія    про    це    сказала!
Щоб    мені    не    огризалась,
Вище    мене    не    скакала!

-Зрозуміла,-    каже    Галя,-
Потягнулася    манірно,-
Все,    що    будеш    вимагати  –
Буде    зроблено    покірно.

І    як    тільки    в    гніві    Коля
Посилає    десь    дружину,
Вона    рада,    очі    сяють  –
Вмить    зникає    за    хвилину.

Задоволена    приходить
(Зберігається    інтрижка),
Чоловіку    не    перечить:
Біблія    -    найкраща    книжка!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004537
дата надходження 31.01.2024
дата закладки 31.01.2024

valentinaaaa

Ми досягнемо всі миру

Посмішку,  хоч  на  хвилину
Ми  даруємо  щодня,
Нам  вона  -  велика  сила
Наче  в  душу  йде  весна.

Посмішку,  хоч  на  хвилину
Прийде́  до  всіх  ходою,
Принесе  щасливу  днину
Порадує  собою.

Посмішку,  хоч  на  хвилину
Перемога  йде  в  бійців,
Буде  зустріч  у  родині
То  для  них  -  найбільша  ціль.

Посмішку,  хоч  на  хвилину
Зросте  вона  у  часі,
Буде  в  нас  світла  година
Єднання  в  наших  масах.

Посмішку,  хоч  на  хвилину
Вірте,  українці  в  те,
Ми  досягнемо  всі  миру
Бог  і  віра  в  нас  святе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004383
дата надходження 29.01.2024
дата закладки 31.01.2024

Веселенька Дачниця

З ШИКОМ !

           
Жінка  дивиться  серіал              
Й  гукає  чоловіка,  -
Поглянь,  як  розлучаються
І  не  кислі  в  них  пики!
Вона  йому  в  чемодан
Речі  спакувала
Добавила  півлітровку
Загорнула  сала...
А  він  її  обнімає,
До  грудей  все  тисне,
Аж  від  їхнього  прощання
Підборіддя  висне  !
-  Ну  скажи,  як  ми  з  тобою
Хотіли  б  розстатись,
Ти  зумів  би  так  зі  мною
Красиво  прощатись?
-  І  чого  ти  розходилась?
Завела  балачку…
Для  такого  розлучення
Дістав  би  я  тачку,  
Ту  що  гарбузи  возили
У  осінню  пору.
І  провів  би  тебе,  мила,
З  шиком  геть  із  двору!
                                                                                     В.Ф.-  14.01.  2024  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003600
дата надходження 20.01.2024
дата закладки 30.01.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Між ними (квартон)

Між  ними  хуртовини  і  вогонь  війни,
Неначе  день  марніє,  вечір  дригонить,
А  темне  ночі  тло  рве  на  частини  сни.
Міцна  ж  не  обривається  чекання  мить.

Мовчить  лише  смартфон,  хоч  гучність  на  всі  сто.
Між  ними  хуртовини  і  вогонь  війни.
Пече  мороз.  Ятрить  журливий  стрімко  ток.
В  молитві  лине:  "  Господи,  війну  спини!"

А  після  бою  рани,  згарищ  полини.
Когось  бинтують  знову.  Стихло  в  бліндажі.
Між  ними  хуртовини  і  вогонь  війни.
Зв'язок  пропав,  лиш  недосяжності  вужі

Звиваються  у  душах,  а  зима  сніжить.
Далеко  ще  до  пуп'янків  тепла  весни.
Як  пережити  студінь,  гіркоту  стежин?
Між  ними  хуртовини  і  вогонь  війни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004291
дата надходження 28.01.2024
дата закладки 30.01.2024

Олеся Лісова

Молю, повернися !

Молю  тебе,  рідний,  вернись  у  свій  дім,
що  завжди  був  тихим  притулком  твоїм.
Де  голос  ще  чути  відлунням  у  хаті,
в  розлуці  дні  темні,  якісь  пелехаті.

Хай  стихнуть  гармати,  вернись  хоч  на  мить,
кохання  в  сльозах,  наче  свічка,  горить.
І  серце  від  страху  тремтить  щохвилини,
чекає  дзвінка,  щоб  прожити  цю  днину.

Не  в  снах,  а  вернися  у  дім  наяву,
не  бійсь  обпектись  об  сльозу  воскову.
Пройдись  босоніж  по  зеленій  травиці,
напийся  води  у  рідненькій  криниці.

Я  знаю,  не  спиш  у  тривозі  нічній,
знов  лізуть  рашисти,  приймаєте  бій.
Обдерті  війною,  порізані  долі,
несуть  тяжкий  хрест,  щоб  не  жити  в  неволі.

Світлішим  без  ворога  стане  цей  світ,
хоч  з  вогника  свічки  темнітиме  гніт
Та  смуга,  що  чорним  країну  накрила,
терпінням  і  вірою  знов  стане  біла!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004360
дата надходження 29.01.2024
дата закладки 30.01.2024

Катерина Собова

Корова у відпустці

Дуже    радий,    як    ніколи,
Шестирічний    Костя
На    канікули    приїхав
До      бабусі    в    гості.

Лоскотала    нюх    хлопчини
Бабусина    здоба,
Все    було    цікаве:    птиця,
І    в    хліві    худоба.

До    бабусі    притулився,
Їй    поправив    хустку:
-Коли,    бабцю,    ця    телиця
Піде    у    відпустку?

І    швиденько    починає
Бабі    торочити:
-Всі    тварини    від    роботи
Мають    відпочити.

Казав    тато    тьоті    Люсі,
Щоб    була    здорова,
Розказав,    що    у    відпустку
Йде    його    корова.

І    сміявся:    -Зараз    в    моді
Гостювати    в    мами,
Буде    пастись    на    городі  –
Все    згідно    програми.

А    для    тьоті    Люсі    будуть
Незабутні    днини,
Тато    довго    не    забуде
Райські      ті    години!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003995
дата надходження 25.01.2024
дата закладки 25.01.2024

Веселенька Дачниця

Істина життя

Чарівну  істину  про  сенс  життя            
Нам  щедро  дарувала    доля,  
На  двох  у  нас,  одна  зоря  –  любов,                                      
Наче  жайвір,  над  хлібним  полем.                                                      

                 Приспів
А  тиждень  за  тижнем                    
Клубочками  в’ється,                      
А  місяць  за  місяцем,                                        
Як  птахи  осінні  летять…                                          
Миттєва  хвилина                                      
Не  повторяється,                                      
Років  не  вернеш  назад.                                  

Голубко  моя,  що  наші  роки?    
Вони  -  птахи,  що  в  ирій  летять,  
Що  прожито  нами  -  не  повернеш,        
В  минуле  шляху  немає  назад...  

               Приспів
А  тиждень  за  тижнем                    
Клубочками  в’ється,                      
А  місяць  за  місяцем,                                      
Як  птахи  осінні  летять…                                          
Миттєва  хвилина                                      
Не  повторяється,                                        
Років  не  вернеш  назад    
                 
З  тобою,  любий,  спокійно  мені,
Ти  -  криця,  як  відчаєм  сіє  -                      
Відходять  сумніви  мої  душі,                  
Коли  укріпляєш  надію.                                

               Приспів:    
Секунда  в  секунду                                                      
Година    в  годину,                                                        
Мов  перевеслом  –  роки…                                  
А  ми  удвох,  коханий  мій,                                  
Допоки  удвох  ми  -                                                        
Любов  окриляє,                                                                                                                                                                                    
Й  не  буде  навпаки  !                                                                  
                                                             В.  Ф.  -  25.  11.  2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004006
дата надходження 25.01.2024
дата закладки 25.01.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Завія (тавтограма на літеру З)

Закружляла  завія-зима.
Зазвучала  звабливо  зурна.
Залетіла  загадка  здаля,
Забіліла  зефіром  земля.
Зачаровані  зимні  зірки.
Захрустіли  забав  завитки.
Закрутився  здивований  звір,
Завірюха  запудрила  зір.
Залюбки  зачепила  замет,
Заіскрився  загривками  злет.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003930
дата надходження 24.01.2024
дата закладки 24.01.2024

Рясна Морва

Хоку про природу №3

***
Місяць  плаває
В  небеснім  темнім  морі
Не  штормить  світлу
***
Сльозиться  небо
Торкається  волого
Земля  радіє
***
Сніг  всміхається
Морозні  блищать  зуби
Білила  зима

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003592
дата надходження 20.01.2024
дата закладки 20.01.2024

valentinaaaa

Шле нам Бог свою надію

Вірити  у  краще  завтра
Навчали  нас  тому  батьки,
Є  у  всіх  надійна  варта
Знаєте  хто,  захисники.

Опалий  лист  -  давно  без  них
Ми  бажаємо  всі  волі,
Злий  ворог  нас  усіх  гнітить
Страху  й  відчаю  доволі.

Всі  плани  ворог  зруйнував
По-  іншому  іде  життя,
Всім  горя  заподіяв  кат
Зовсім  не  ті  звучать  слова.

Наша  дія  на  сирени
Вже  звикли  ми  давно  до  них,
Без  уваги  конгресменів
Вбивають  й  забирають  сни.

Вірити  у  краще  завтра  
Шле  нам  Бог  свою  надію,
Всім  добро  відчути  варто
Там  знайдете  свої  мрії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003502
дата надходження 19.01.2024
дата закладки 19.01.2024

valentinaaaa

Тепер нащо мені ледащо / з гумором /

Гукає  дід  до  баби  зранку
-  Може  ти,  бабо  нежива?
Чому  не  кличеш  до  сніданку?
-  Тому,  що  я  уже  стара.

Вчора  хотіла  я  до  тебе,
Щоб  ти  мене  якось  зігрів
Жив  і  живеш  завжди  для  себе
Ось  піч  зігріла  й  засопів.

Нащо  мені  твої  потреби?
Здався  для  чого  ти  мені
Зготую  я  тільки  для  себе,
Нехай  годують  тебе  дні.

В  селі  ти  був  одним  із  кращих
І  перепробував  усіх
Тепер  нащо  мені  ледащо,
У  заднє  місце  -  твій  успіх.

Тож  не  надійся  більш  на  мене
В  минуле,  діду  повертай,
Там  рай  відкрився  вже  для  тебе
А  я  тобі  скажу  -  прощай!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003518
дата надходження 19.01.2024
дата закладки 19.01.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Несказане (глоса)

                                                                                                                   Очима  ти  сказав  мені:  люблю.
                                                                                                                   Душа  складала  свій  тяжкий  екзамен.
                                                                                                                   Мов  тихий  дзвін  гірського  кришталю,
                                                                                                                   Несказане  лишилось  несказанним.
                                                                                                                                                                     Ліна  Костенко

Зірчасте  небо  посміхалось  з  нами,
Мені  здавалось,  що  я  сплю.
Не  шепотів,  торкався  скронь  вустами.
Очима  ти  сказав  мені:  люблю.

Не  знали  ми,  що  там  за  рогом  жде.
А  доля  готувала  вже  зигзаги.
Солоний  смак  лишився  мюскаде,
Душа  складала  свій  тяжкий  екзамен.

Вокзал  і  рупор,  і  обійми  ніжні.
Рукою  помахала  журавлю.
Й  життя  летіло.  Чи  були  суміжні?
Мов  тихий  дзвін  гірського  кришталю.

Зірки,  як  завше,  сяють  угорі.
Минуло  років  стільки,  як  світанків.
Сніги,  дощі,  веселок  кольори...
Несказане  лишилось  несказанним.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003493
дата надходження 19.01.2024
дата закладки 19.01.2024

Катерина Собова

Казочка для дiвчат

Жив    у      лісі    за    болотом
Добрий      дядько-чарівник,
Вмів    робити    відвороти,
Щоби    всякий    нелюб    зник.

Будь    кого    причарувати
Міг    цей    диво-чоловік,
Всі    загадки    розгадати
І    продовжити    ваш    вік.

Вирушила    у    дорогу
Оля    -    дівка    із    села,
Уже    вдень    була    у    нього  –
Свої    плани    принесла.

Сіла    перед    магом    чинно
І    розмову    повела:
-  Є    у    мене    та    причина,
Що    до    вас    та    й    привела.

Хочу,    щоб    мене    любили
Усі    хлопці    із    села,
Табунами    щоб    ходили,
І    щоб    слава    добра    йшла.

Щоб    всі    бігали    за    мною
І    не    шкодували    ніг,
Ішли    в    хату,    не    боялись,  
Що    високий    в    нас    поріг.

Можете    усе    робити:
Брати    вранішню    росу,
І    мене    перетворити
У    нечувану    красу.

Маг    добряче    постарався:
Тут    хоч    сядь,    кричи,    чи    плач,
І    зробив    із    дівки    швидко
Шкіряний    футбольний    м’яч.

Скільки    через    м’ячик-Олю
Було      стоптано    підків!
Бігають    за    ним    по    полю
Двадцять    дужих    мужиків.

Всі    гамселили    щосили
(Кожен      влучно    бити    звик)!
-Якщо    б’є,    то,    значить,    любить,-
Каже    мудрий    чарівник.

То    ж,    дівчата,      знайте    міру:
Ходіть    тихо,    а    не    вскач,
Хто    багато    в    житті    хоче  –
Буде,    як    футбольний    м’яч!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003487
дата надходження 19.01.2024
дата закладки 19.01.2024

Рясна Морва

***

О  зосередженість  -  ти  нам,  
І  почуттям,  і  всім  словам,
Потрібна  вкрай.  Немов  весна
Землі  потрібна,  бо  ж  до  дна  
Промерзла  рідна  сторона.
Як  глибина
Морським  лавинам,
Як  крутизна
Гірським  внршинам,
Як  для  мистецтва
Правда  рідна,
Так  зосередженість  потрібна.

Слова  мої,  я  вас  благаю:
В  душі  не  кам'янійте,
Не  крижанійте  -  я  ж  палаю,
Тож  зернами  дозрійте.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003231
дата надходження 16.01.2024
дата закладки 16.01.2024

Веселенька Дачниця

Є у правди своя стежка

                                   
Є  у  правди  своя  стежка,
Немов  терня  –  гостра,
Захищати  світлу  правду  
Завдання  не  просте.

Хтось  залишив,  хтось  втікає,
Хтось  просто  нагадив  …
Україно!  Пробач  убогим  -
Тим,  хто  тебе  зрадив:

Не  любив,    чи  так  покинув,
Як  рідну  дитину…
В  твоїх  шрамах  -  згустки  крові  -
Тут  їх  теж  провина…                                                      

Мудрість  права  -  так  і  каже,  -
З  чим  прийшов,  з  тим  -  підеш!
Скільки  б  ворог  не  скаженів  -
Долю  не  об’їде  !

Твої  вірні  сини  й  дочки
За  тебе  –  стіною!
Не  зламати  України
В  лютому  двобої  !
                           
Буде  світла  твоя  доля  -
Горе  -  подолаєм  !  
Заквітуєш,  Україно,            
Елітним  врожаєм!
                                   В.  Ф.  -    07.01.  2024    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002883
дата надходження 12.01.2024
дата закладки 16.01.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Відчуття

Неначе  душу  розітнули  -  плаче.
Її  не  забинтуєш  і  нема  пігулок.
Болить.  В  наступний  бій  підеш  терплячий.
Війна  приготувала  вогняний  пакунок.

Ковтнеш  сльозу  -  знайдеш  нові  ідеї.
(В  очах  -  загиблих  побратимів  силуети).
Немає  зброї  -  то  ж  шукай  трофеї.
Ворожі  трупи  вкрили  снігові  замети.

Від  полум'я  погасиш  вражі  танки,
Перефарбуєш  -  ще  підуть  у  бій  завзято.
Тоді  зустрінеш  рідних  і  світанки.  -
Ці  відчуття  торкалися  душі  солдата.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003131
дата надходження 15.01.2024
дата закладки 16.01.2024

Катерина Собова

Зустріч з депутатом

З    усіх    вулиць    ідуть    люди,
Бо    в    сільському    клубі    свято:
Запланована    там    зустріч
Із    народним    депутатом.

Весь    кортеж    приїхав    вчасно,
Із    оркестром    всіх    зустріли,
Дві    красуні    в    вишиванках
Гостю    коровай    вручили.

Він    за    мить    -    вже    на    трибуні,
Зразу    перейшов    до    діла,
І    до    мас    народних    факти
Й      аргументи    полетіли:

-Довели      спеціалісти:
Кожна    в    нас    сім’я    багата,
Бо    за    планом    погодинно
Росте    пенсія    й    зарплата.

-Це    неправда!      -крик      у    залі,-
На    продукти    ціни    знаєм!
А    тарифи?    А    податки?
Ні    за    що    народ    страждає!

Депутат    довів    народу:
-Просто    треба    менше    їсти,
Не    докажете    нічого,
Бо    ви    -    не    спеціалісти.

Ви    -    проста    народна    маса,
А    є    -    влада    і    еліта!
Що    таке    державна    каса,
Не    дано    вам    зрозуміти.

Депутату    пощастило
Тут    від    смерті    врятуватись:
З    того    часу    всі    бояться
Із    народом    зустрічатись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003129
дата надходження 15.01.2024
дата закладки 16.01.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Витвори зими

                                                                                                                                                                                                                                     
                                     (онєгінська  строфа)        

Зимовий  ранок  ніжністю  сповитий,
Припудрена  земля  в  глибокім  сні,
Колише  вітерець  ще  сонне  віття,
Проникли  пасма  сонячні  скісні.

Лоскочуть  паморозь  сріблясту  легко,
Озерного  прозору  кригу  глека.
Вуаль  упала  із  сосни  -  сніжить.
Біліє  небосхилу  мляво  нить.  

Пливуть  хмарини  в  небі,  як  вітрила
У  свіжім  мареві  старі  стежки.
Мої  легкі  мережаться  думки
Про  витвори  зими,  що  підкорила
Тонкі  вербові  кучері  дрібні,
І  переможно  їде  на  коні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002717
дата надходження 10.01.2024
дата закладки 10.01.2024

Катерина Собова

Злюки

Був    я    парубок    нівроку  –
Вся    душа    співала,
І    на    розум    мене    бабця    
Часто    наставляла:

-Ти    в    компаніях    буваєш,
Придивляйся,    синку:
Як    дівки    їдять,    жартують,
Бо    підсунуть    свинку.

Якщо    дівка    з    ножа    їла
(Така    нетерпляча),
Буде    зла,    жорстока    й    підла    -
По    ній    тюрма    плаче.

Пам’ятав    я    цю    пораду,
Але    десь    прогледів,
Бо    не    стала    моя    жінка
Ні    пані,    ні    леді.

Тут    не    треба    щось    гадати,
І    йти    до    ворожки:
З    ножа    їла    -    така    злюка,
Не    бачила    ложки.

А    вже    теща,    та    зміюка!
Має    таке    жало,
То    вже    факт    незаперечний  –
Жерла    із    кинджала!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002714
дата надходження 10.01.2024
дата закладки 10.01.2024

Веселенька Дачниця

З Новим 2024 роком !

                                                                         
 
                                                           З  -  апрягайте,  хлопці,  коні
                                                                     Усі,  що  є  –  стальнії  !
                                                                     Вільним  духом  заряджайтесь,
                                                                     Щоб  збулися  надії  !

Н  -  е  мовчіть  і  не  ховайте                                              Р  –  уки  впевнено  тримайте
         Свої  яскраві  почуття,                                                            Мітлу  та  лопату,
         Бо  все  мине,  як  зорепад…                                      Щоб  ноги  не  сунув  ворог
         Таке  життя,  таке  життя.                                                      В  нашу  землю  й  хату  !

О  -  собливі    привітання                                                    О  –  бнімашки,  поцілунки,
         Нашим  усім    ЗАХИСНИКАМ!                            Хай  зігрівають  ВАС  !!!
         Здоров'я  кріпкого,  щастя,                                                У  Новий  високосний  рік,  
         Війні  –  кінця,  миру  всім  нам  !                      У  мирний,  добрий  час  !  

В  -  асиль  і  Меланка  -                                                            К  –  оли  засяє  зірка  ясна
         Здійснять  хай  забаганки!                                                  У  новорічну  ніч,
         Рік  Дракона  над  усе  -                                                            Хай  буде  затишно  і  тепло
         Мир  і  спокій  принесе  !                                                          Від  радісних  облич  !

И  -  ч,  як  снігом  замело!                                                    О,    Народе!  Твоя  сила  
         Мов  скатерка  до  обіду…                                      В  єдності  та  волі  !
         Й  ворогів  так  заметемо  -                                                  Ще  розквітне  Україна,
         Не  залишиться  і  сліду!                                                        Як  жито  у  полі  !

М  -  и  разом  -  незборима  сила!                                М  -  ИРУ,  злагоди  і  щастя
         У  важку  хвилину  -                                                      У  прийдешнім  році  !
         Бережімо  Україну                                                                        Дідусям,  мамам,  бабусям,
         І  кожну  родину!                                                                            Батькам,  синам,  доцям  !

                                                                                                                                                   В.  Ф.  -  30.  12.  2023    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002052
дата надходження 31.12.2023
дата закладки 07.01.2024

Любов Таборовець

Світ за вікном.

Я…  кави  горнятко…  і  світ  за  вікном  –  
Граються  промені  сонця!…
І  джазовий  мармур  з  легким  полотном  –
Вірний  йому  охоронець.
 
Ви  скажете  мало  його  у  вікні…
Скажете  світ  є  великим!...
І  скепсис  у  повній  його  маячні
Німим  відлунює  криком.

Я  кави  вдихаю  терпкий  аромат…
Світ  за  вікном  обіймаю…
І  дякую  Богу  в  молитві  стократ
ЗА  ТЕ,  ЩО  Я  ЙОГО  МАЮ.

Скепсис:  (гр.,  розгляд,  сумнів)  сумнів,  недовіра  до  чогось.

07.01.2023
Л.  Таборовець

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002504
дата надходження 07.01.2024
дата закладки 07.01.2024

Олекса Удайко

ВАСИЛІ (шортпоема )

                 [i]  ...він    возносився    над    смертними    рабами    
                         і    вірив,    що    повернеться    колись.                                                                                                                                                                                                                              
                                                                                           Олександр    Печора  
1-го  січня  –  за  новим,  а  14-го    -  за  старим  стилем  православн  миі  християги                        святкують    День    Василя…  Два    великих    співвітчизники    народилися      саме  напередодні  цього    свята.  Два  велети    Духу,    котрі    віддали    свої    життя    за    Україну,    яку  ми    наразі    маємо,  якою  пишаємось,    якою,    напевне,    хоч  не-
вповні    задовольнилися    б    і  ці  веоикомученики  -  борці  за    правду,  гуманізм.    
Та    сталося    лихо    –    їхні    життя    забрала    репресивна    машина    КДБ…    Це    –    Василь    Симоненко    та    Василь    Стус.    Тож  ім.  присвячено  цей  панегірик,  вже  раніше  оприлюднений  та  відредаговапо    нині  у  зв’язку  з  реаліями  сьогодення.  
 [youtube]https://youtu.be/Yz7aFTZfajI[/youtube]
[b]1.
[color="#d60b0b"]В      житті    земному    серед        всіх        професій        
В    найбільшій        шані,    звісно,        ковалі…
І    не      попи  –    на    кшталт    еМПе-конфесій    –            
кували    путь    в  майбугнє….  ковалі,
Свободу  й    волю    неньці  Україні
кували  дячно  й  ревно  Василі.    
Жили    ж    не  як  чужинці-бедуїни:
сини    святої    Неньки  –  не        “-огли”*                                                                                                                                                                                    
Кували  одержимо…  Та    тирани
усяк  лишали  волі  їх  самих:  
солону  долю  крапали  на  рани,
та  біль  за  Батьківщину  не  затих.  


 2.                                              
...Один    сконав    в    Черкасах  у  лікарні
відчувши  влади  КГБістський  плин,
як  “мусора”  відбили  в  буцигарні
печінку...  Та  не  впав    Василь  у  splin**,
Боровся  ж  бо    з  "косатою"    щосили,
як  із  безкраєм  утисків    боровсь  …    
Содуха***  врешті-решт  його    скосила    –
звізда    його  упала    в    шерхлу    Рось…
           
3.                                      
А    ти,    Василю?..    Випало    спіткнутись
зорі  твоїй  в  копальнях  Воркути?..
Які    тортурии    і  які    спокути!  –
чим    завинив    пред    світлом  Правди    ти?..
...Та    обернувся    посохом    твій    карцер    –    
геройське    серце    наскрізь    пронизав!
Ти    наболіле,    що    сказати  мався,
Вкраїні-неньці  так  і  не  сказав…

4.
Та  зойк  ваш,  Василі,    не    зтанув,
безслідно    в    Універсумі****  не    зник:
на    Сонці  розгулялися  вулкани,
й  відчули  ми  ваш    відчайдушний    крик…
Той  гук  у  Лету  задарма́  не    канув    –
гойднула  світ  луна  від    ваших  слів!
І    не    було    б    у    нас    отих    майданів,
не    будь    таких    героїв    –    Василів!..

Та  на    шляху    єдиному  –  в    Європу!  –
яку    б  оцінку    виставили  нам,
й  які    ви  ще  для  нас    дали    б  уроки,
коли  на  долю  впала  нам    війна?..
Не    йтиме    вже    Вкраїна  манівцями:
з    тропи    життя  в  болото    не    вернуть,
бо    Схід    і  Захід  –    з    Дону    і    до    Сяну    –
торують    Вами    вистраждану    путь.    

І    xай    куються    шпаги  і    ефеси
для    мушкетерів  –учнів  Василів!!!  –    
з    усіх    відомих    на    війні    професій  
бракує  в  нас  таких  ось  ковалів!
Щоб  світ  наставить  на  стежинуу  істин  –
змести  дощенту  з  надр  і  вод  Землі
диктаторів,  як  динозаврів  істих,
яких  плодять  нам  кляті  москалі![/color][/b]

31.12.    2015  –  4601.2024
______________________
*що    означає    (арб.)    –    син.
**меланхолія,  депресивний  стан
***смерть.    Василь    Симоненко    помер    
після    побиття    у    КПЗ    м.Сміла      1963    року    
****Всесвіт.    
[/i][/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002444
дата надходження 06.01.2024
дата закладки 06.01.2024

Катерина Собова

Дозвiлля хлопчика

Мама    з    татом    говорила,
Кудись    поспішала,
П’ятирічного    Кирила
Вмила,    зачесала.

-Я    відлучуся,    синочку,
Десь    на    три    години,
Відвідаю    перукарню
І    ряд    магазинів.

За    тобою    наглядати
В    цей    час    буде    тато,
Можеш    пазлики    складати,
З    нянею    гуляти.

З    нянею    цікаво    гратись,
Не    захочеш    спати.
Що    ти    вибереш:    ховатись,
Чи    казки    читати?

-Та    у    мене    варіантів
Не    так    вже    й    багато,
Бо    залежить    все    від    того,    
Що    вибере    тато.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002410
дата надходження 06.01.2024
дата закладки 06.01.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

Безкарність

Мерзенні  руки  запустили
Ракетний  град  і  дронів  дощ,
І  крики,  плач  безмежних  площ
Від  горя  та  від  божевілля
Рашистських  покидьків  шалених,
В  яких  пуста  душа  марнот
Бездумності  віків  цейтнот,
Гріховності  прокази,  лепри.
Невже  ти,  світе,  в  летаргії?
Нечутний  милосердя  пульс,
Бо  не  торкнувсь  ракетний  пуск?
Породжує  безкарність  дії.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002415
дата надходження 06.01.2024
дата закладки 06.01.2024

Світлая (Світлана Пирогова)

А українці - найвродливіший народ

А  українці  -  найвродливіший  народ
Душею  доброю,  широкою,  як  поле,
В  якому  цінності  людські  та  волі  код,
Любов  до  матері-землі,  до  дивослова.

А  скільки  лихоліть  душа  пройшла  оця,
Свавілля  царське  і  Гулаг,  голодомори.
Виборювала  правду,  щастя  від  Творця,
Хоч  пролилось  немало  з  неї  крові.

За  Незалежність  досі  йде  страшна  війна
За  рідний  дім,  за  батька,  сина,  доньку,  матір,
Бо  Україна  в  кожного  бійця  одна.
Розірвуть,  вірмо,  ЗСУ  отой  ворожий  ятір.

То  ж  українці  -  найвродливіший  народ,
Що  прагне  миру,  праці  та  навік  свободи.
У  єдності  вся  нація  проти  заброд,
Бо  українець  -  справжній  на  землі  господар.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002141
дата надходження 02.01.2024
дата закладки 02.01.2024

Рясна Морва

Маминим голосом

Маминим  голосом  кликав  мій  дім,
Зовом  дитинства:
-  Куди  ж  ти  пропала?
Бачиш  ставок  і  березу  над  ним?
Глянь  -  яка  виросла,  
Як  забуяла.

Ген  від  порога  стежина  твоя
Вибігла  з  гірки  на  гірку  і  зникла...
Мовби  цією  стежиною  я
Знову  додому  вернулася  звикло.

Ось  я  коня  за  вуздечку  беру,
До  водопою  веду  вороного.
Сонце,  згубивши  спекоту-жару,
В  хвилі  сіда
На  сяйливу  дорогу.
Миле,  русяве  світило  ланів  -
Щоки  в  веснянках
І  врунисті  вії...
Що  є  миліше,  ніж  лан,
Як  на  нім
Жито  колоситься  і  половіє?!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001953
дата надходження 30.12.2023
дата закладки 30.12.2023

Валентина Ярошенко

Бджілка - трудівниця

Та  бджілка  -  трудівниця,
Це  наша  -  Україна
Їй  першій  йти  годиться
Збирає  вірно  й  сміло.

Та  бджілка  -трудівниця,
Повага  в  всьому  світі
Зі  сторони  дивитись
Розумні  у  нас  й  діти.

Та  бджілка  -  трудівниця
Йде  увага  вся    для  нас,
Хоч  ворог  козириться
Та  йому  пропащий  час.

Та  бджілка  -трудівниця
Вона  бере  своє,
В  ночі  завжди  не  спиться
Бо  ворог  у  нас  є.

Та  бджілка  -трудівниця
То  найкраще,  що  в  нас  є,
 Мати  в  ній    і  господиня
Сховане  життя  усе...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001856
дата надходження 29.12.2023
дата закладки 29.12.2023

Валентина Ярошенко

Ніжності й любові від душі

А  у  нас  буде  мирним  небо
Бо  того  бажаємо  усі,
Тепла  й  добра  трішки  від  себе
Ніжності  й  любові  від  душі.

А  у  нас  буде  мирним  небо
Коли  бажає  того  кожний,
Нікому  більшого  й  не  треба
Бо  свою  частку  вкласти  зможе.

А  у  нас  буде  мирним  небо
Допомога  нашим  ЗСУ,
Діє  там  завжди  потреба
Відданість  Вітчизні,  що  без  сну.

А  у  нас  буде  мирним  небо
Переступить  воно  зла  поріг,
Через  планету  попередньо
До  зірок  в  нас  станеться  політ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000999
дата надходження 16.12.2023
дата закладки 29.12.2023

Ніна Незламна

Смілива синичка ( казка)

       Край  лісу,  на  дубі  у  старому  дуплі    жила  синичка.    Вона  завжди  була  весела,  хитра  і  помітно  смілива.  Її  так  усі  друзі  й  називали  Сміленька.  Всі  синички    іще  відпочивають    у    дуплі,  а  вона  щоранку    перша    випурхне  і  радо  присяде  на  гілочку,  співає,
-  Цвінь-  цвірінь,цьвінь  -  цвірінь..  цвірінь,  цвірінь,  цвірінь.
Їй  подобалося  співати,    в  цей  час  здавалося  і  вітерець  вщухав  на  якісь  миті.  Цю  пісню  слухав  ліс  і  усі  хто  в  ньому  живе.
За  кілька  хвилин,  вже  поруч  з  нею  друзі.  Радо    цвірінькаючи,  розліталися  в  пошуках  сніданку.  Їли  синички,  хто  що  знайде.  Хто  комашок  ловив,  чи  знаходив  гусінь.  А  хтось  із  них    любив  поїсти  зерняток,  чи  лісових  ягід.
 Добре,  веселіше      весною  і  літом,    адже    легше  знайти  харчі.
       Сонечко  сходило  і  заходило  ,  минали  дні  і  ночі.  Усі  синички    трудівниці,  вони  завжди  роблять  запаси  на  зиму.  Ховають  зернятка  трав,  соняха  та  ягоди  у  своїй  схованці,  чи  в  дуплі.
       Давно  минула  весна  ,  за  ним  і  літо.  Уже  й  пізня  осінь,    лякала  прохолодою  і  затяжними  дощами.    Синички  юрбою  ховалися  в  дуплі.    Інколи  усім  і  місця  не  вистачало  та  синички  не  покидали  подружку.  Недалеко  знайшли  старе  дупло  білочки,  там    і  ховалися  від  негоди.    Вночі,  щоби  в  дуплі  було  тепліше  спати,    тулилися  одна  до  одної.
Одного  ранку,  синичка    хотіла  випурхнути  з  дупла.  Та  вона  лише  на  мить  висунула  голівку,  як  на  неї    посипав    білий  -  білий  сніг.  А  вітер  наче  навмисно  повіяв  сильніше,  здійняв  сніг  і  сипнув  їй  у  очі.
 -Ой  –  ой  та  що  ж  це,  -    здивовано  процвірінькала  вона.
-  Ух-  ух-  і  чому  так  холодно  стало,  це  напевно  вже  зима.
Пригадала  синичка,  як  мама  їй  про  зиму  розповідала.  Але  ж  мама  залишилася  в  іншому  лісі.  Їй    стало    трохи  сумно.  Та  пригадала  мамині  слова,
-  Ти  сама  маєш  вирішити,чи  летіти  тобі  в  інший  ліс,  чи  залишатися  зі  мною.
 От  вона  і  зробила  свій  вибір.  Ні  все  добре,  подумала  синичка,    справлюся,  я  уже  доросла.
У  цей  день  й  ще  декілька  днів  підряд,  зранку  було  холодніше,а  вдень    виринало  сонечко.  І  під  теплим    сонячним  промінням,  частина  снігу  розставала,  синички  знову    вилітали  з    дупла.  Цілими  днями  в  пошуках  їжі.  Поки  є  можливість  політати,  щоб  надовше    зберегти    запаси.    Адже  зима  тільки  прийшла,  попереду  багато  холодних,  сніжних    днів.
     Вранці  Сміленька    намагалася  швидко  поснідати,    потім  підбадьорювала  подружок,  біля  дупла  наспівувала  любиму  пісеньку.
Зимові  дні  короткі,    тому  синички,  більше  часу  проводили  у  схованках.
     Одного  ранку  Сміленька  лише  виглянула  з  дупла,  як    миттєво,  в  супереч    її    бажанню,  вітер  здійняв  крильця  і  вона  кубарем  полетіла  вниз.  Опинившись  у  снігу,  намагалася  вибратися,  злетіти.
 –  Цвінь-  цвірінь!  Ой,  як  же  холодно,  що  ж  це  я.  Цвірінькала  пташечка.
-Ні-  ні,  я  сильна!  Я  маю  вибратися  звідси.  І  чого  цей  вітер  такий  злий?
Вона    постаралася    випурхнути  зі    снігової  облоги,  їй  це  вдалося  зробити.    Хоч  ледь  -    ледь,  але    втрималася  на  першій  же  гілочці.  Вітер  здіймав  її  пір’ячко,  ніби  спеціально  намагався  її    скинути  в  сніг.  Її    лапками  міцно  трималися    гілочки,  в  протистоянні  з  вітром,    тіло  ніби  кам’яніло.  Хоч  їй  стало    трішки  страшно  та  не  втрачала  надії  повернутися  у  дупло.    Раптово  перестав  йти  сніг,  а  вітер,то  ніби  десь  дівався,то  віяв  з  новою  силою.  Саме  у  цей  момент  коли  вітер  вщух,  синичка  перелітала  з  гілочки  на  гілочку  і  нарешті  сховалася    в  своєму  дуплі.    Розбудила  подружок,  попередила,  що  надворі    знову  випав  сніг  і  віє  занадто  різкий,  холодний  вітер.  Вони  поснідали  зернятками  і  знову  занурилися  у  сон.  А  Сміленька  не  вгомонилася,    випурхнула  з  дупла,  всілася  на  найближчій  гілочці.  Кілька  раз  цвірінькнула,  звернулася  до  вітру.
-Гей  сміливець,  вгомонися,  між    снігів  ляж,  притулися….  
Будь  добрішим  і  теплішим,  розкажи,  чому  так  злишся?
Але  вітер  знову  налітав,  хотів  її    скинути.  Вона  наполегливо,  іще  два  рази  повторила  ті  слова,  в  надії,  що  все  ж    він  її  почує.
Раптово  й  справді,  вітер    вгомонився,  почула  його  тихий  шепіт,
-Та  мені  сумно,  я  один,    тому  й  розгулявся.  Як    з  неба  сніг  летів,  було  веселіше.  А  ти  хіба  не  любиш  літати?
-  Цвінь-  цвірінь!  О,що  ти?!  Я  дуже  люблю  літати,  це  ж  так  приємно,відчуваю  задоволення.  Та  й,  як  не  буду  літати,  то  пропаду.  Мені  ж  щодня  треба    шукати  харчі.  Слухай  вітерцю.Ти  зараз  тихенько  вієш  і  мені  не  так  холодно.  А  давай  дружити.  Щоб  тобі  не  було  сумно,  я  співатиму,  а  ти  слухатимеш  і  потихеньку  розвіюватимеш  мій  спів  довкола.  Усі    хто  в  лісі  будуть  слухати,  думаю  їм  сподобається  мій  спів.  Знаєш    в  інші  пори  року  я  частіше  співала,  бо  ж  було  тепліше.  А  взимку    в  лісі  птахів  значно  менше  та  й  холодно,  тому,  хто  не  полетів  у  вирій,  рідше    співають.  
-Ну  гаразд,  у  тебе  й  справді  гарний  голос,  співай  я  послухаю.-  погодився  вітер.
І    синичка    так  зацвірінькала  мелодійно,  ніжно,  що  вітер  зовсім  притих.
Вона    подумала,  що  він  заснув.  Та  лише  замовкла,  він    відразу    протяжно,  тихо  їй  прошепотів,
-Ой,  як  же  ти  гарно  співаєш.  І  справді    мені    на  душі  стало  трохи    веселіше  та    спокійніше.
-Слухай  вітерцю,а  в  мене  ж  і  подружки  є,вони  теж  сппівають  гарно.  Я  їх  покличу,  почекай.  
Через  кілька  секунд    з’явилися  синички  і  вони,  одна  перед  іншою,  заводили  свою  пісню.  Вітер  уважно  слухав,  був  дуже  задоволений,  прошепотів,
-Ну  гаразд,  мені  сподобалися  ваші  пісні.    Я  згоден  щодня    їх    слухати.
-То  ми  будемо  дружити?  -  Запитала  Сміленька.
-Так  –  так,  будемо  дружити.  То  зараз  уже  летіть,  шукайте  харчі.  А  завтра,  я    знову      прилечу  до  вас.
Від  того  дня  в  лісі    спокійніше.    Інколи  з  хмаринок  сипав  сніг,  вітер  не  наважувався  порушити  своє  слово.  Він  тихенько  віяв,  слухав  пісню  синичок  і  розносив  той  спів  по  всій  окрузі.  

                                                                                                                                                           14.12.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001787
дата надходження 28.12.2023
дата закладки 29.12.2023

Катерина Собова

Мемуари

Академік    Рабінович
(Із    дружиною    гуляли),
Із    професором    зустрівся  –
Колись    разом    працювали.

Пригадали    семінари,
Свої    праці    наукові,
Як    усі    студентські    пари
Присвятили    рідній    мові.

-Я,-    сказав    професор    гордо,-
Пишу    зараз    мемуари:
Все    правдиво    до    подробиць    -
Не    літаю    десь    за    хмари.

Академік    враз    засяяв:
-Це    прекрасно!    Всі    ми    знали,
Що    талант    ваш    не    зів’яне!
Вже    багато    написали?

Чи    дійшли    до    того    місця,
Коли    вийшли    на    роботу,
І    сто    доларів    у    мене
Ви    позичили    в    суботу?

Тут    детально    зупиніться:
З    ювілеєм    це    співпало,
Всіх      хотіли    напоїти    -
А    грошей    не    вистачало.

А    я,    добрий    Рабінович,
Признаюсь,    зробив    це    здуру:
Не    подумав    і    позичив
Дорогу    таки    купюру.

В    мемуарах    все    важливо:
Різні    зустрічі    і    дати,
То    ж    помітьте:    мені    суму
Із    відсотками    віддати!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001725
дата надходження 27.12.2023
дата закладки 29.12.2023

Веселенька Дачниця

Україна - незламна!

       
Як  єдині  рідні  гори,
Степи  і  долини,  
Так  єдині  серця  наші  –
Доля  України!

                   Приспів:
       Бо  -  незламна  Україна,  
       Славна  Україна!  
       Наша  пісня  споконвічна    
       І  мова  єдина!

Летимо,  як  птах  весною,
До  рідної  хати,
Наша  ненька  є  одна  –
Криму  і  Карпатам!

                 Приспів:
       
Друзям  щирим  завжди  раді,
Доброму  сусіду,  -
Та  від  клятих  ворогів  ми
Не  залишим  й  сліду!

                 Приспів:
       
Україно!  Ти,  як  сонце!
Хай  усмішка  сяє!
Нема  місця  в  цілім  світі
Хто  тебе  не  знає!

         Приспів:

І  співає  України
Дух  її,  свобода,
Хай  світ  знає  про  незламність
Нашого  народу!

         Приспів:
Бо  -  незламна  Україна,  
Славна  Україна!  
Наша  пісня  споконвічна
І  мова  єдина!
                                               В.  Ф.  -  23.  11.  2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001798
дата надходження 28.12.2023
дата закладки 29.12.2023

Ніна Незламна

Обоє винні ( вірш. розп)

Все    відлягло,    вже  й    відболіло,
 У  грудях    тисло,  в  душі  тліло,
А  часом  полум’ям  палило,
Коли  пройшовши  мене  мимо.

Такий  красивий,  так    примітний,
До  всіх  людей  завжди  привітний,
Ти  зробив  вигляд,  що  не  бачив,
Вже  ж    не  коханий,  мрії  втрачу.

Б’є  джерело  рано  весною,
Наша  любов  стекла  з  водою,
Під  шквалом  вітру  сердечний  стук,
Розбились  мари,  згубився  звук.

Тепер  удвох  різняться  ритми,
 Тож  не  жалкую,  я  ні  крихти,
Хоч  й  соловей  пісні  заводив,
Бачила  ти,  очей  не  зводив.

Та  блиску  я,  не  помічала,
Мабуть  й  сама  теж  не  кохала,
Чомусь  бентежить,  так  ігристо,
Та  крупа  сніжна,  мов  намисто.

Вмить  пригадала,    подарунок,
Той  під  ялинкою,  пакунок,
Поклав  й  пішов,  не  залишився,
За  кілька  днів,  ти  одружився.

Геть  розірвала  намистини,
Тепер  нема,  в  тебе    дитини,
На  жаль,  про  це  й  не  хтів  почути,
Є  помилки,  нам  не  збагнути
Чому  вночі  були  нестримні,
Тож    певно  ми,  обоє  винні.

А    чи  можливо,  так  судилось,
Раптовий  поштовх  і  не  снилось,
То  доля  буду  одинока?
Все  ж  рада  матиму  синочка.

А  ти  плануй  життя  бездітне,
Бодай  не  жди,  що  стане  ситне,
 Лише  з  роками  зрозумієш,
Що  те  дарма,  про  все  що  мрієш.

Якби  сердечний,  мав  би  вдачу,
Жаль  не  такий,  то  ж  не  пробачу,
Змогли  б  заради  дитя  жити,
Я  спромогласья  відпустити.

Коли    троянда  бутон  має,
Вона  про  нього  теж  подбає,
Попросить  Бога,-Придай  сили,
Щоби  удвох  були  щасливі,
І  це  є  прикладом  для  мене,
Тож  ми  обійдемось  без  тебе.

Стелись  стежино,  в  квітнім  полі,
Піду  по  ній,  дякую  долі,
Щоби  під  сонцем,  жилось  на  волі,
Навчу  синочка,  я  любові.

                                 14.12.2023р  


                               

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001865
дата надходження 29.12.2023
дата закладки 29.12.2023

Ніна Незламна

Заради життя

Краса    і  юність  буяли  цвітом,
Стрічали  дивні  вечори  й  ранки,
У  насолоді  втішались  світом,
 Твої    виконував  забаганки,
Удвох  любились,як  ніби  діти.

Повір  тебе  покохав  лиш  одну,
На  всьому  світі,  люба,  єдину,
Щодня  кляну  кривавую  війну,
Згадаю    усмішку  ту,  безвинну,
 Для  мене  ти,  квіточка  в  суцвітті.

Яку  лілеїв.    Й  раді  пліч  –о-  пліч,
Ти  посміхалась,  сонячно  мені,
Я  пам’ятаю  сяючі  очі,
Коли  в  дарунок  ніжності  твої,
Приймав    охоче,  як  нагороду.

Зрадів  нас  доля,  так  вчасно  звела,
Ждали  на  мирну  і  теплу  весну,
Мені  б  устами  торкнутись  чола,
Душа  страждала,  пішов  на  війну,
Щоб  мрії  втілити  в  майбуття.

Не  йти  до  війська,  ну  просто  не  зміг,
Життя  ж  заради  та  щастя  сім’ї,
Печаль  у  серці,  на  жаль,  я  без  ніг,
Але  ж  спроможний    писати  вірші,
Можливо  ти,  їх  почуєш  у  сні.

Тебе  кохана,  забуть  не  в  змозі,
Скажи  потрібен,  я  тобі  такий?
Важкі  думки,  додому  в  дорозі,
Авто  буксує,  сніг  рудий,  крихкий,
 Мені  подібний  чи  й  зрадієш  ти,
 Що  повертаюсь  у  свій  дім  живим?

06.12.2023р.

                                                     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001788
дата надходження 28.12.2023
дата закладки 29.12.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Експрес зимовий наближається до свята (квартон)

Експрес  зимовий  наближається  до  свята.
Сніжинки  стелять  срібні  килими.
Летять,  летять  небесні  білі  янголята,
Листають  книгу  щедрої  зими.

І  мариться  пресвітлий  дух  Різдва.
Експрес  зимовий  наближається  до  свята.
В  м'яких  перинах  спить  крихка  трава,
Довкола  множаться  дива  сніжку  -  зернята.

Ліхтарики  яскраві,  голоси  завзяті,
Чарує  білизна  стерильна  час.
Експрес  зимовий  наближається  до  свята.
Про  першу  зірку  ми  почуєм  глас.

Мережить  візерунками  мороз,
Казкова  зимонька,  і  пахощів  багато.
І  мерехтить  на  гіллі  віртуоз,
Експрес  зимовий  наближається  до  свята.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001458
дата надходження 23.12.2023
дата закладки 24.12.2023

Валентина Ярошенко

Білим лебедем та ясним сонечком

Білим  лебедем  та  ясним  сонечком
Щедро  й  мирно  настануть  наші  дні
Діти  порадіють:  син  і  донечка
Щиро  вдячні,  Україно  тобі.

Страхіття  мала,  люба  Україно
Пам'ятай,  ми  поряд  із  тобою,
Про  твої  втрати  та  про  всі  руїни
Де  серце  зтискається  від  болю.

Нам  чутно  вибухи  і  звук  сирени
Ворог  зібрався,  бо  має  силу,
Вір,  ми  його  поборемо  миттєво
Армія  наша  -  у  світі  диво!

Щирі  побажання  і  низький  уклін
Нашим  синам,  що  за  нас  воюють,
Царство  небесне  і  вічна  пам'ять  всім
Віддали  життя  і  нас  почують.

СЛАВА  ГЕРОЯМ,  УКРАЇНІ  СЛАВА!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000793
дата надходження 13.12.2023
дата закладки 19.12.2023

Валентина Ярошенко

Живуть у душах сподівання

Не  збудеться,  що  ти  бажаєш
Не  складай  плани  на  перед,
Нехай  та  думка  не  вражає
Бо  кожен  вам  це  доведе.

В  житті  плануємо  багато
Щось  не  складається,  не  йде
Хоч  ми  стараємось  завзято
Несправедливість  в  світі  є.

Вона  крокує  з  нами  поряд
Доводить  всім  завжди  своє,
Хоч  протидія  є  охоча
На  мить  забудемо  про  це.

Нехай  збуваються  бажання
Надумане,  по-  плану  йде,
Живуть  у  душах  сподівання
І  мирне  сонечко  зійде.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000919
дата надходження 15.12.2023
дата закладки 19.12.2023

Родвін

FPV  дрон. Сонет.

[b][u]FPV   дрон.  Сонет.  [/u][/b]

В  завзятім  леті,  серед  білих  хмар,
Ширяє  чорна,  наче  ворон,  птиця.
Шукає  на  землі  чужих  почвар  -
Це  наших  хлопців  -  око  і  десниця  !

Ледь  видима,  настирна,  як  комар,
Ні  вдень,  ні  в  ніч  -  ніколи  їй  не  спиться  !
Завжди  готова  нанести  удар  -
Над  полем  бою  -  демоном  кружиться  !

В  окоп  метнула  бойову  гранату
І  вщент  розне́сла  москаля-солдата  !
Кацап  бридкий  !   Чого  приперсь  сюди  ?!  

Прийшов,  з  мечем,  через  моря  і  гори  ?
Тісни́ми  стали  ро́сійські  простори  ?!
Сидів  би  дома  -  не  було  б  біди  !  


11.12.2023  р

Фото  :    https://img.pravda.com/images/doc/1/d/1d16b61-1680.jpg

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000846
дата надходження 14.12.2023
дата закладки 19.12.2023

Родвін

Сніжинки

[b][u]Сніжинки[/u][/b].

Коли  йде  сніг  -  повітря  чисте-чисте
І  пахне  свіжим,  спілим  кавуном  ...
Мов  пух  літає,  тихо  й  урочисто
І  все  навкруг  здається  дивним  сном...

Сніжинки  плавно  й  вичурно  кружляють,
Немов  панянки,  нудно  вибирають
Постіль,  в  якій  прийдеться  довгу  зиму  спать,
Дрімать  щасливо  й  мирно  спочивать  ...

А  може  просто  -  трішки  полежать  ?
Бо  доленьки  одвік  ніхто  не  знає,
Ніхто  ж  у  світі  Бога  не  спитає,
Чи  заіскришся,  чи  то  канеш  розтавать  ...

Сніжинки  стомлені  з  небес  летять...
На  грішну  землю...  Доленьки  шукать...

16.12.2023  р.

Фото  :  https://pustunchik.ua/uploads/school/cache/faa5a82d5e632dfcfd903bfddf2e983c.jpg

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000984
дата надходження 16.12.2023
дата закладки 19.12.2023

Катерина Собова

Сукня

-Куди    зранку    поспішаєш?-
Подруга    питає    Люду:
-Розкажу    своє    я    горе,
Позов    ось    несу    до    суду.

Як    ти    знаєш    -    вийти    заміж
Була    давня    моя    мрія,
Тож      прийняла    місяць    тому
Я    співмешканця    Андрія.

Була    рада,    бо    він    клявся
(До    обіцянок    охочий),
Зробить    все,    що    забажаю,
Все    дістане,    що    захочу.

Телевізор    ми    дивились  –
Там    зірки    всі    виступали,
І    одна    вечірня    сукня
В    око    враз    мені    запала.

Чогось    ляпнула    я    вголос:
-Про    це    мріє    жінка      кожна:
Таке    диво    одягнути,
А    тоді    вже    й    вмерти    можна!

Через    тиждень    -    сукня    в    мене!
Ті    ж    блакитні    горошини…
Щоб    сюрприз    такий    зробити  –
Того    ж    дня    продав    машину.

-Боже    мій!    -    подруга    шепче,-
На    таких    молитись    треба,
Таких    зараз    не    зустрінеш,
Це    кохання    -    дар    із    неба!

Люда    в    крик:    До    чорта    сукню!
І    до    біса    горошини!
Вчора    взнала:      ця    падлюка
Продала      мою    машину!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001079
дата надходження 18.12.2023
дата закладки 19.12.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

І мед гірчив (вільний переклад)

И  мёд  горчил  -  зачем  крутой  рассол...
И  снег  чернел  -  да  так,  что  блёкла  сажа...
Ты  никогда  меня  ведь  не  любил,
Но  мне  уже  не  страшно.
Залётный  снег  засахарил  рассол,
И  оттепель  отмыла  то,  что  гусло.
Ты  не  был  ведь  дыханием  во  мне,
Но  мне  совсем  не  пусто.
Трава  впитала  небо,  а  в  траву
Забрался  ветер  острый  и  студёный.
И  эту  зиму  я  переживу  -
Во  мне  пусть  стонет.
Новейшим  снегом  замету  следы  -
Дорожки  пульс,  который  и  не  бьётся,
А  ты  крылом,  прозрачнее  слюды,
Черкнёшь  по  сердцу.

(Вільний  переклад  Світлани  Пирогової)




(Вірш  Наталки  Фурси

І  мед  гірчив  –  не  треба  і  ропи…
І  сніг  чорнів  –  та  так,  що  блідла  сажа…
І  ти  мене  ніколи  не  любив…
Та  вже  не  страшно.
Залітний  сніг  цукрив  мою  ропу.
Відлига  вимивала  сніг  загуслий.
А  ти  в  мені  і  подихом  не  був…
Та  вже  не  пусто.
Трава  всотала  небо,  а  траву
сотає  вітер,  гострий  і  студений…
Я  зиму  і  оцю  переживу  –
хай  входить  в  мене.
Новітнім  снігом  притрушу  сліди  –
як  стежки  пульс,  який  уже  не  б’ється…
А  ти  крилом,  яснішим  од  слюди,
черкнеш  по  серцю!  )

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001081
дата надходження 18.12.2023
дата закладки 19.12.2023

Ніна Незламна

Трояндове кохання (продовж)

                                                                                 2  частина        
                                                                                                 
   Минуло  півтора    року….  Вадим  відслужив  строкову  службу  в  армії.  Після  обстеження  лікарів,    мав  повернутися  на  роботу.
Неймовірно  хвилюючі  хвилини  чекання….  Ірина  крутилася  на  кухні.  З  півня  зварила  холодець,  спекла    його  улюблені    пиріжки  з  капустою,    в  духовці  запекла  шмат  м’яса,  приготувала    салат  «Олів’є».
     Вадим    йшов  до  зупинки  автобуса,  здалеку  побачив  своїх  вірних  друзів.  За  кілька  секунд…  тепла  зустріч,  плескання  по  плечах,  обійми.  Руслан  хитро  зиркнув,
-  Що,  може  до  своєї  троянди  намірився?
-Звичайнно,  а  що?  -  показав  у    руці  пакет,  з  якого  виднілася  пляшка  шампанського    й  коробка  цукерок.
-Чорт  забирай,  так  ми  ж  її  теж  давно  не  бачили,  може    нас  з  собою  візьмеш?
-Та  я  не  проти,  не  знаю,  як  вона  відреагує.
Сергій  задоволено  посміхнувся,
-Та  ми  так,  буцім  на  пару  хвилин,  а  там  видно  буде.  Давайте  зайдемо  в    магазим,    винця  купимо,  ковбаски,  подивимося,  може    й  якийсь  тортик.  
           В  будинку  гучно  грала  музика,  Ірина  в  обіймах  із  Вадимом  про  щось  тихо  спілкувалися.  А  хлопці  насолоджувалися  стравами.  Руслан    смакував  холодець,    сказав  голосно,
-Ірино,  бачу  холодець  із  півня.Ти  його  отак,  як  нашого  «Півня»  в  школі!  Правильно  хай  знає  своє  місце.    Але  ж  умієш  приготувати.
Підморгнув  до  Вадима,
-Чує    друже,  але  ж  тобі  пощастило.І    квітучу  троянду    відхопив  та    іще  й  славну  господиню.
   Звичайно,  Ірина  бачила,  що  хлопці    трохи  перебрали  вина,  слухаючи  ,  тільки  посміхалася  та  кивала  головою.
 Сергій,  в  кишеню  за  словом  не  поліз,
-Квіточко,  ти  розумієш  ми  йшли  з  роботи,  на  халтурі  були.Одній  жінці,    біля  новобудови  з  камінців  паркан    муруємо.  А  вона  там  іще  не  мешкає,  тому    такі    й    голодні.  А  оце    випили,  ну…    то  ж  сама  розумієш.Ти  нам  вибач,  ми  ж  так  хотіли  тебе  бачити.
-Мабуть  їх  тут    прийдеться      вкласти  спати,    що  скажеш?-спитав  шепотом  Вадим.
-Ніяких  проблем,  он  диван,  хай  лягають.
Спілкування  друзів  затяглося  до  півночі.  Ірина  з  Вадимом  до  самого  ранку    у  справах,  мили  посуд,  наводили  порядок.  Весело  позирали  один  на  одного,  з    надією,    що  ранком  випроводять  хлопців  і  нарешті  залишаться    наодинці.
Та  тільки  сонце  подарувало  перші  промені,  як  почули  гул  автівки.
-О!    Чи  мама  приїхала!  Але  ж  за  приїзд  нічого  не  казала,  може  щось  сталося?-    Ірина  поспішила  надвір.
       Поснідали  усі  разом.    Хлопці    уже  поспішали  на  автобус,  Вадим,  на  ходу  чмокнув  Ірину  в  щоку,  
-Ну  все  сонце,  я  подзвоню,    на  тринадцяту  годину  маю  бути  на  роботі,  потяг  не  чекатиме.
   Задумавшись,  жінка  дивилася    хлопцям  вслід.  Ірина  уже  була  біля  дверей  будинку,  мати  важко  перевела  подих,  сказала    зовсім  тихо,
-Згадала  хлопців,  як  навчалися  в  менших  класах,  такі  худенькі,  непоказні,  а  тепер  дивлюся,  які  ж  славні  парубки  виросли.  Щастя  би  їм  усім,  може  цей  вірус  затихне.  Ой  дитино,  знала  б  ти  стільки  ми  таких  вивезли.
-Ну  мамо,  будь  ласка  не  починай  сирість  розводити.  Все  буде  добре.
                                                                                                   ***
       Зустрічати  Новий  рік,  Марина  Петрівна  пішла  до  сусідів.У  неї  вдома  мали  зібратися  однокласники  Ірини.
     За  святковим  столом,  шість  дівчат  і  стільки  ж  хлопців,  весело  вітали  один  одного  з  Новим  роком,  спілкувалися.Згодом  лунала  музика,  усіх  запрошувала  до  танцю.  Сергій  ні  на  мить  не  залишав  Поліну.  Парочка  обіймалася  під  час  танцю,  пустувала  і  жартівливо  чмокала  один  одного  в  щоки.  При  розмові,  Ірина  зрозуміла,  що  вони    зустрічаються.  
     Близько  четвертої  години,  молодь  парами  розійшлася  по  домівках.
Ірина  і  Вадим  залишилися  наодинці….
   Цнотлива  ніч…  з  блиском  у  очах,    взяла  в  полон  молоді,  палаючі  серця.  Сплетіння  тіл,  нестримне  бажання  кохати,  випити  солод  із  медових  вуст  і  нарешті  заснути  в  ніжних  обіймах.
       Через  декілька  днів,  Марина  Петрівна  мала  нагоду  познайомитися  з  батьками  Вадима.  За  святковим  столом  розмови  про  життя,  про  плани  на  майбутнє.
Батько  здивував  сина,
-Я  думаю  вам  не  горить  справляти  весілля?
Обличчя  Ірини  миттєво  почервоніло,  нахилилася  до  Вадима,  прошепотіла,
-Оце  так  сказав!
-Ні  тату  нічого  у  нас  не  горить,    заперечив  він.
Ірина,  зиркнула  на  Вадима,  всміхнулася,  задумливий  погляд,  все  ж  насмілилася  сказати,
-Ми  можемо  ще  рік  чи  й  два  погуляти,  нам  і  так  добре.
Хлопець  трохи  скривився,  адже  таких  слів  від  коханої,  він  не  очікував.
Та  за  мить  посміхнувся,  хитро  глянув  на    Марину  Петрівну,сказав  голосно,
-Я  думаю  моя  майбутня  теща  не  буде  проти,  якщо  я  частіше  буду  поруч    з  моєю  чарівною  трояндою.
 У  відповідь  жінка  мило  всміхнулася,  крутнула  головою,
-Ох  і  умієш  же  ти  сказати.  Ну  де  ж  я  подінуся,  в  мене    одна  донька,    усім  місця    вистачить.
                                                                                                                 ***
       Минув  рік…    уже  й    лютий  місяць  збігав  до  кінця.  Все  частіше    в  магазинах,  на  ринку,  мешканці  містечка  помічали    військових.  У  юрбі  між  собою  перешіптувалися    про  слухи  щодо  війни.
       Вночі,  двадцять  четвертого  лютого  Вадим  із  батьком  знаходилися  на  робочому  місці.  Вантажний  потяг  прибув  до  Люботина.  Через  годину,  на  своєму  коні,  як  часто  вони  називали  електровоз,  поверталися  до  призначеного  місця.  Близько  п’ятої  години,  під’їжджаючи  до  Харкова,  вражаючий  вид  піднебесся  насторожив,  визвав  почуття  здивованості,  тривоги,  страху.    Зі  сходу,  ніби  зграя  хижаків  закрила  все  небо,  летіли  літаки  й  вертоліти,  здалеку    лунали  вибухи.
     За  кілька  хвилин    стало  відомо,  що  військові  РФ  перетнули  кордон.  Маршем,  строєною  колоною  зайшли  на  територію  Харківщини.  
       Раптом,  задзвонив  телефон  батька,  дзвонила    дружина.  Вадим  стояв  поруч,  чув,  як  схлипувала  мама  й  невиразно  щось    говорила.  Батько  намагався  її  заспокоїти,
-Надю,    не  плач,спокійно.  Я  все  зрозумів,  постарайся  вирватися  з  того  пекла.  Це  війна!Ти  зв’яжися  з  Русланом,  чи  перейди,  це  ж  близенько,  він  кмітливіший.  Я    певен  їх  сім’я    вирушить  до  Харкова,  думаю  місце    в  автівці  для  тебе  знайдеться.  Заспокойся,    до  зустрічі.
   Вадим  відразу  дзвонив  до  Ірини,  почув    два  гудки  виклику,  враз  зв’язок  обірвався.  Намагався  не  давати  волю  емоціям,  але  це  не    вдавалося  зробити.  Руки  помітно  тремтіли  та  він    знову  настирно  дзвонив  до  неї,  уста  шепотіли,
-Моя  сонячна  трояндо,  ну  де  ж  ти?Чому  в  недосяжності,  люба  моя  ,чому?  Побачиш  виклик,  набери  мене.  Де  ти?  Мені  ж  без  тебе  не  жити.
       Не  втрачаючи  надії,  хоч  щось  дізнатися,  що  відбувається  в  містечку,  намагався  зв’язатися  з  Русланом,  той  не  відповідав.А  телефон  Сергія  знаходився    поза  зоною    досяжності.  Вже  від  поту  витер  змокріле  чоло,  знервований,    послав  СМС.  «Сергію,  друже,  я  твій  боржник,  вік  пам’ятатиму,  благаю  допоможи  виїхати  Ірині.  У  Харкові  в  Руслана  є  родина,  зв’яжись  з  ним.»                                                                                                                                                        
         В  кабінеті  начальника    резерву  локомотивних  бригад  відбулася  термінова    нарада  з  військовим  комісаром.  Добровольці  записувалися  в  тероборону,  Вадим    та  іще  декілька  хлопців  мали  направлення  у  військову  частину.  Всі  розуміли,  від  російської  навали,  країну  треба  захищати.
     Батько  Вадима  поповнив  ряди  самооборони.  Обіймаючи  сина,  говорив  хвилюючим  голосом,
-Ну  раз  ти  так  вирішив,  я  не  маю  права  наполягати,  щоб  передумав.  Ми  прожили  велику  частину  життя,  а  вам  треба  будувати  майбутнє.
-Тату,    ти  розумієш,  там  потрібні  зв’язківці,  я  не  можу  залишитися  в  стороні.  Я  тебе  прошу,  де  влаштується  мама,  нехай  до  себе  забере  Ірину.  Я  говорив  з  Мариною  Петрівною,  вона  вночі  була  на  чергуванні,  на  якийсь  час  залишається  в  лікарні.  Плаче,  каже  по  телефону,  ні  з  з  ким  не  має  зв’язку.  Головний  лікар,  її  попередив,  щоб  не  покидала  робоче  місце.  Пояснив,  що  вона    додому  не  добереться,  бо  під  містечком  почався  жорстокий  бій.
Обличчя  батька  зблідло  і  якийсь  судорожний  вираз  скривив  усі  риси,
-  То  це  Ірина  теж    вдома  сама,  кепське  діло.  Та  будемо  думати    і  надіятися,  що  наші  жінки  з  усім  впораються.  
                                                                                                             ***
   Під  свист  снарядів,  під  обстрілами  Сергій  відправляв  свою  родину  в  Харків.  Коли  в  багажник  автівки  ставив  сумку,  з  телефона    почув  звук  про  отримання  СМС.  Здивувався,  адже    перед  цим,  він  ні  до  кого  не  зміг  додзвонитися.
     В  автівці,  хворий  на  цукровий  діабет  брат,  його  дружина  і  двоє  дітей.  Біля  батька  заплакана  мати,  крізь  сльози,  сказала  хриплим  голосом,
-Синку,  як  же  ти  доберешся?    
-Так,  будь  ласка  без  сліз,    тату  заспокой  її.  Хоч  мотоцикл  старий,  але  ж  на  ходу,  якось  прорвуся.Тату,  ти  через  центр  не  їдь,  постарайся  їхати  невеличкими    вуличками,  щоб  не  так  помітно  було.  До  Харкова  всього    п’ятнадцять  -  вісімнадцять  кілометрів,    я    думаю  наші  хлопці  їх  зупинять.  Ну  все,  до  зустрічі.
 Старі  «Жигулі»  поступово  зникли  з  поля  зору.  Він    прочитав  СМС,  намагався  додзвонитися  до  Поліни.
-О  Боже,  знову    в  зоні  недосяжності!  
З  острахом  дивлячись  на  небо,  витягнув  мотоцикл.  На  голову  натягнув  стару  батьківську  шапку  з  вухами,  шарфом    підв’язав  комір  курточки,  завів  мотоцикл.  Від  напруги,  щелепи  ходили  ходором,  він  увесь  трусився.  Подумки  умовляв  себе  -  Все  буде  добре,  заїду  заберу  Ірину,  а  там  по  дорозі  й    Поліну,  якби  ж  тільки  вдалося  це  зробити.  
   Та  виїхавши  з  вулиці,    він  здалеку  побачив  колону  танків.  Злісно  натиснув  на  педаль  газу,  переїхав  дорогу,  зник  у  провулку.  Йому  назустріч  їхав  російський  танк,  пролунав  постріл.
                                                                                                 ***
           Важко  сприйняти  жахіття  війни…
Цього  ж  дня  о  п’ятій  годині  ранку,  Ірина  проснулася  від  поштовху.Десь,  щось  гуділо,    раптово  здригнулася  земля.  В  недоумінні  вигукнула,
-  Ой,  що  це?
 Спросоння  не  могла  второпати  що  відбувається.  Накинула  халат,  здивовано  зиркнула  до  вікна,
-Чи  щось  горить?  В  когось  може    газ  зірвався?
Пару  кроків  до  вікна,  відхилила  фіранку.  Від  здивування,  мало  очі    не  вілізли  на  лоб,  здалеку  побачила  могутнє  вогняне  зарево.  В  небі  щось  літало,  але  толком  розгледіти  не  спромоглася.  Натиснула    на  кнопку  настільної  лампи,  світла  не  було.  Невстигла  зібратися  з  думками,  підійшла  до  дверей,  пролунав  вибух.  Будинок  так  трусонуло,  здавалося,  що  зараз  завалиться.  
-Ой,  мамочко!  -  кинулася  до  телефона,  знервовано  в  думках  -  Ой,  що  ж  я  буду  робити,  заряд  батареї    всього    на  двадцять  відсотків    і  світла  немає
.    Впоспіх  одяглася,  намагалася  хоч  до  когось  додзвонитися,на  жаль,  то  не  було  мережі,  то  абонент  був  у  зоні  недосяжності.  До  кого  ж  побігти?  Може  дід  Микола  вдома?  Похапцем,  голі  ноги  засунула  в  чобітки.  На  ходу  схопила  стару  шерстяну  шапку,  напялила  на  голову.
     Холодне  повітря  вдарило  в  обличчя,  сльози  засліпили  очі.  Змашнувши  їх  рукою…  тільки  тепер,  вона  помітила  вертоліт,  який  віддалявся  в  сторону  Харкова.
   Уже,  наче  пташка  пролетіла  два  обійстя,  пролунав  вибух,  перехрестилася.  Навіть  не  помітила,  що  залізні  ворота  й    хвіртка  відчинені,  за  щось  зашпортнулася.
-Ой,  Боже!-  падаючи,  все  ж  спромоглася  схопитися  за  підвіконня,  тарабанила  у  вікно,  прислухалася.  Та  ніби  збоку,  почула  чийсь  глухий  кашель  і    протяжний  скрип.  Злякано  зиркнула,  у  дверях  погріба  з’явився  дід  Микола.
-  Ой  лишенько,  це  ти  Іринко?  Швидко    йди  сюди,  ти  тепло  одягнена?
Ледь  стримуючи  сльози,  промовила,
-Дідусю,  що  це  в  нас  коїться  ?  
Він  обійняв  її,  
-Війна  сонечко,  це  війна.    На  нас,  таки  напала  російська  саранча.
-Мені  так  страшно.  Ні  до  кого  не  можу  додзвонитися.  І  до  мене  ніхто  не  дзвонить.А  у  вас  світло  є,
-Дитино,  яке  там  світло.  Спускаймося  в  погріб,  потім  будемо  говорити.
-Ні,  я  збігаю  додому,  дещо  візьму.  
-Ти  зберися,  не  нервуй  так,  он  вся  тремтиш.  Забери  всі  документи,
що  є  в  будинку.  І  тепліше  одягнися,  хто  знає  на  скільки  це  затягнеться.                                                                                                            
     До    хати  забігла  захекана  Ірина.  Тремтячими  руками  запалила  свічку,    збирала  речі,  документи.  Малюнки,  що  стояли  на  серванті,  склала  в  папку.  Вже  озирнувшись,  пригадала,  що  ввечері  запекла  курку  -  Ой,    треба  взяти,  Вадимко  ж  обов’язково  приїде,  на  обід  в  самий  раз  буде.
У  руках  дві  сумки,,  зі  сльозами  на  очах,
-  Господи  поможи!
 Поспішаючи,  переступила  поріг,  враз  її  оглушив  вибух.

                                                                                                     ***
       Тільки  дід  сховався    в    погребі,  від  вибуху  здригнулася  земля,  зі  стелі  посипалася  штукатурка.  Звуки  скрегіту,  мов  град  бив  по  залізу,  розходилися  луною  по  погребі,  наводили  страх.    
         До    його  горла  підступив  ком,  хриплим  голосом  прошепотів  ,
 -Боженьку,  що  ж  це  коїться?  Іринко,  трояндочко  наша,    як  же  я  раніше    про  тебе  не  подумав,  от  стара  голова,  де  ж  ти  тепер?  
     Хвилини  здавалися  вічністю…  дід  прислухався,  не  почувши  гулу  й  вибухів,  перехрестився,  підіймався  по  східцях.  Вхідні  залізні  двері,  рясно  посічені  осколками,  відчинивши  їх,  переступив  через  уламки  шиферу.  Від  побаченого  остовпів,  його  старенька    хата,  склалася    ніби    карткова.  Не  стримати  гніву,  очі  налилися  кров’ю,  
 -Сволота,  що  ж  ви  коїте?!    Боже,  зглянься,  зупини    цю  навалу!
   Очі  наповнені  сліз,    з  палицею  в  руці,  він    переступав  через    грудки  землі  зі  снігом,  намірився  йти  до  Ірини.
   Видовище  вразило  його  в  саме  серце,  по  щоках  котилися  сльози.  Замість  сусідської  хати  й  обійстя  глибока  вирва.  А  далі  валялися  уламки  шиферу,  дерева  й  груди    землі  з  цеглою,  від  будинку  залишилась  одна    потрощена  стіна.  
У  грудях  тиснув  душевний  біль,  по  окрузі  рознісся  крик,
-Будьте  ви  прокляті!  Рашисти,  будьте  ви  прокляті!  За  що  забрали  життя  нашої  квіточки?  За  що….  за  що?
Та  враз  стрепенувся,  як  від  удару.  Неподалік,  знову    видух,  його,  наче    хтось  каменем  кинув  до  землі.  З  заплющеними  очима,  він    лежав  між  уламків  даху    змішаних  з  землею,  чув    гул,    кулеметну  чергу.  А  потім  тиша…
     Тільки  на  третій  день,    дід  спромігся  з  -  під  завалу  будинку  дістати  тіло  Ірини.  Вона  лежала  на  папці  з  малюнками,  які  їй  подарував  Вадим.
Майже  тиждень,  як  відірваний  від  світу.  Ні  світла,  ні  спілкування  по  телефону,  вдень  і  вночі  вибухи,  стрілянина.
     Він  майже  весь  час  знаходився  в  погребі,    при  надії  дочекатися,  щоб  хоча  б  хто  небуть    спромігся  приїхати,  допоміг    поховати  Ірину.

                                                                                       ***.
       Під  вечір,  у  квартирі  родичів  Руслана  зібралися  родини.  Поліна  сиділа  на  дивані,  біля  неї  мама  й  батько  Сергія.  Вони  з  надією  дивилися  на  неї,  може  додзвониться,  скаже,  що  зараз  приїде  син.  Дівчина  часто,  занепокоїно  поглядала    на  Надію,  адже  жінка  чекала,  може  відгукнеться  Ірина.  На  жаль  Поліна  нікому  нічого  втішного  сказати  не  могла.  Намагалася  втримати  себе  в  руках,  щоб  не  розплакатися.
     Хоч  темна    ніч  та  місто  не  спало,  десь  знову  й  знову  лунали  вибухи.  Попереду  їх  чекали  набагато  важчі  часи
           Автобус  їхав  по  грунтовій  дорозі,  злегка  присипаною  снігом.  За  вікнами  час  від  часу  мигтіли  голі  дерева,  вдалині  виднівся  ліс.
   Вадим  і  кілька  чоловіків,  вже  одягнені  у  військову  форму,  їхали    до  призначеного  місця.  Він  сидів,схилившись  до  вікна,    дивився  вдалину.  На  очі  напливали  сльози,  він  намагався    їх  затримати,  а  вони    все  ж  повільно  потилися  по  щоках.    Вже  минула  друга  доба,  а  він    про  кохану  нічого  не  знає.  -  Моя  трояндо,  хоч  як  та  дай  знати,де  ти,як  ти?  Ні-ні,  я  не  допускаю  думки  про  жахіття.  Знаю  тобі  важко  і  мені  не  солодко.  Думав  відпустять  хоч  на  якусь  годину  та  тепер    я    на  службі.  На  жаль  війна,  знаю  на  кордоні  важкі  бої  та  я  вірю,  що  ми  здатні  вигнати  тих  ублюдків,  що  прийшли  на  нашу  землю.  Я    тобі  обіцяю…  буду  обережним.  Знаю,  усім  буде  нелегко  та  надіюся,  біда  обійде  стороною.  І    ми  влітку,  можливо  навіть  разом  із  Сергієм  і  Поліною,  зіграємо  весілля.
                                                                                                       ***
         Війна  триває.…  минуло    більш  ніж  півтора  року.  Збройні  Сили  України  перейшли  в  наступ,  поступово  звільняють  міста  й  села.  
       У  цей    осінній  день,  у    Вадима  була  б  нагода  відсвяткувати    день  народження  та  на  жаль,  доля  вирішила  інакше.  
       Хоч  надворі  й  мжичив  дощ,  біля  трьох  могил  стояли  батьки  й  рідні.  Вони  прийшли  вшанувати  пам’ять  найдорожчих  людей.
     Поривчастий  вітер,  раз-у  раз  торкався  пелюсток  троянд  і  хризантем,  розсипаних  на  могилах.  Краплі  дощу,  як  материнські  сльози  стікали  до  землі.  Душевний  біль…    велика  втрата,  важко  пережити.  Сердечний  біль  стискає  груди  -    за  що  кривава  війна  забрала  молоді  душі?  Хто  відповість  за  зруйноване  трояндове  кохання?

                                                                                                                                                                                   13.11.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001142
дата надходження 19.12.2023
дата закладки 19.12.2023

Ніна Незламна

Трояндове кохання ( проза 1 ч)

           Вересневий  ранок…    небесна  блакить.  Крайнеба  де-не-де    сірі  й  білі  хмарини.  Сонце  помітно  здіймалося  догори,  проміння    поступово,  все  більше  прилягало  на  шкільне  подвір’я.  Під  шовковицею  у  невеличкій  калюжі  купалися    сміливі  горобці,  вже  звиклі  до  дитячого  галасу.  Це  вчора,  пройшов  невеликий  дощ,  ото  й  зраділи,  майже  цілий  місяць  його  чекали.
       Неподалік,  під  горобиною,    спілкувалися  троє  хлопців  із  дев’ятого  «А»  класу.  Акуратно  підстрижені,  мали  русявий  колір  волосся.  Один  із  них,  менший    на  зріст  Руслан,  в  руці  тримав  пачку  цигарок,  запрошував  посмалити.  Вадим,  найвищий  хлопець  у  класі,  його  карі  очі  забігали  по  ньому,  сказав  незадоволено,  
-І  навіщо  воно  мені?    Ні-ні,  тобі  не  набридло  пропонувати?  Скільки  не  старайся,  я  не  буду  смалити,  я  ж  тобі  сказав.
 Сергій,  серед  них  середній    на  зріст,  кілька  раз  кліпнув  очима.  В  них  ніби  частка  блакитного  неба,  що  знімає  напругу,  озирнувшись,  посміхнувся,
-Хоч  до  початку  уроків    є    час  та  я  теж    не  буду.  Хтось  з  учителів  почує  запах,    хай  не  зараз,  не  хочу  неприємностей.
Вже  й    торкнувся  руки  Вадима,
-Он  поглянь,  наша  «Тополя»  з  якоюсь  дівчиною  йде.
-А  Поліна,-  засміявся  Руслан.  
Всі  троє  демонстративно  розвернулися  до  парадного  входу  шкільного  подвір’я.  Дівчата,  тримаючись  за  руки,  не  поспішаючи  прямували  до  дверей  школи.
-Гей,  Тополько,  привіт!-  гукнув  Руслан,  розвів  руками,  продовжив,
-  І  кого  це  ти  нам  привел?  Не  тікай!  Тож    познайом    нас    чи  що,  із  цією  золотоволосою,  чи  з  ясним  промінчиком  сонця.
Дівчина  і  справді  мала    волосся  кольору  стиглої  пшениці  із  сонячним  відблиском,  враз  почервоніла.  Її  волошкові  очі  вп’ялися  в  нього,
-А  це  ж  хто  такий  сміливий?
Поліна    різко  розвернулася  до  дверей,  потягнула  її  за  руку,
-Пішли!  Це  наш  однокласник.  Побачиш    з  якими  суб’єктами  будеш  навчатися.
   Вадим  сидів  за  партою…  її  балухат,  на  колір  волошкові  очі,  довгі  вії  й  досі  були  перед  його  очима.-  Бач    яка,  ніби    жовтенька  троянда,  в  якої    по  пелюстках  золотистий  штрих,  між  ними  ледь  -  ледь  синюватий  відтінок.  
       На    уроці  алгебри,    вчителька    на  дошці  писала  рівняння,  учні  мали  виконувати    самостійну  роботу.  А  в  його  голові  блукали  думки  про  неї  -  І  рина,  але  ж  гарне  ім’я!  Вона  ж    подібна  квітці…  
Вже  під  рукою  вирваний  листок  із  зошита,  малював  троянду.  В  нього  це  завжди  гарно  виходило.  Лише  кілька  хвилин,  той  листок    з’явився  в  неї  на  парті.  В  недоумінні  зиркала  по  класу,  хто  б  міг  послати,    цю  пишну,    штрихом  нанесену  простим  олівцем  квітку.
   Минув  майже  місяць…  Вадим  весь  час  спостерігав  за  Іриною,  хотів  вивідати  де  вона  мешкає.  Та  стільки  не  намагався  прослідкувати  за  нею,  раптово  зникала,  ніби  розчинялася  у  воді.  Одного  разу    йому  все  ж    вдалося    це  зробити.  В  самого  ранку  хлюпотів  дощ  та  хлопець  вирішив-      Не  відступлюся,  я  ж  не  слабак,  дізнаюся  де  живе.
   Із  парасолею  в  руці,  Ірина    зайшла    у  міський    автобус,  пройшла  подалі  від  входу.  Він  же  останнім  зайшов  у  автобус.  Спостерігав  за  нею  з-  під  капішона,  який  натягнув  так,  що  тільки  й  виднівся  ніс  та  очі.
   Автобус    прямував  до  кінцевої  зупинки.  -  Ох  і  далеко  ти  забралася  -позираючи  у  вікно,  з  думками    в  круговерті.  Переступав  з  ноги  на  ногу,  в  них  відчував  прохолоду  -.Це  ж  треба,  так  далеко    від  школи  мешкає,  ще  й  дощ  не  вщухає,  здається  я  вже  й  ноги  промочив.  
     З  автобуса  вийшов  першим,  чекав  на  неї.  Опустивши  голову,    вона  дивилася  на  східці,  перед  собою  помітила  руку,  сміливо  взялася  за  неї,
-Ой  дякую,  тут  справді  слизько,  ваша  допомога  не  завадить.
Мовчки  допоміг    їй  зійти  й  швидко  відійшов  у  сторону.  Не  звертаючи  уваги  на  моросіння  дощу,  зняв  капішон,
-Ірино  і  чого  ти  так  далеко  живеш?
Від  здивування,  її  очі  округлилися  іще  більше,
-  Ти?  А  це  чого  тебе,  аж  сюди  занесло?
-  Тобі  далеко  йти?-  повільно  з  її  руки  витягнув  сумку,  продовжив,
 -Напевно  окрім  книжок  іще  щось  поклала,  важкенька,  давай,  допоможу.
 Блиск  у  очах,  як  стріли  грозові,  вразливо  торкнулися    його  душі.  Та  вмить  почервоніла,,  зиркнула  з  під  лоба  так,  мов  шипи  троянди  вкололи  його  в  саме  серце,
-А  в  тебе  що,  в  цьому  районі  хтось  живе?
Щоб  не  засміятися  стиснув  уста,  на  підтвердження  кивнув  головою.
       На  околиці  містечка  вулиця  приватних  будинків,  деякі  з  них  доволі  старі,  до  них  і  стежинок  не  видно,  деякі    недобудовані.  Рідко  на  очі  попадалися    ухожені  будинки  з  красивими  парканами.  Йти  по  дорозі,  встеленою  вапняком  та  вугільним  шлаком,  було  незручно,  попереду  все  частіше  виднілися  то  менші,  то  більші  калюжі  води.  Він  відчував,    його    черевики  і  шкарпетки  промокли  наскрізь,  в  пальці  зайшли  зашпори.
Підходили  до  будинку,  несподівано  під’їхала  автівка,  з  неї  вийшла  жінка,
-Добре  дядьку  Миколо  дякую,  що  підвіз,  до  завтра.  
Автівка  тихо  від’їжджала,  вона  звернулася  до  Ірини,
-Доню,  бідненька,  я  запізнилася  тебе  з  школи  забрати,  напевно  добре  промерзла?  А  це  хто  з  тобою?
-Це  Вадим  -    мій  однокласник.
 Він  сказав,  трохи  соромлячись,  
-Добрий  день!  
-Добрий  день  ,-  відповідаючи,    жінка  зміряла  його  з  ніг  до  голови,  вирячила  очі,
-Ой  Боже,  так  у  нього  майже  до  колін  штани  мокрі!  Гайда  до  хати!
-Та  ні!-  відразу  віддав  сумку  Ірині,  настатив  руки,  продовжив,
 –  Дякую!  Та  це  трохи  зверху.
Вмить  почервоніла,  сказала  командирським  голосом,
-Ніяких  ні!  Телефон  маєш,  подзвониш,  поясниш  батькам!
Міцно  двома  руками  звяла  його  за  плечі,  розвернула  до  хвіртки,
-Заходь  і  будь  ласка  без  заперечень!
Обличчя  доньки  розпливлося  в  усмішці,
-Ага,  попав  під  руку?!  Це  мама  так  командує  хворими  в  кардиологічному    відділенні.  Вона  медсестрою  там  працює.
 Й  відразу  звернулася  до  матері,
-Я  не  зрозуміла,  а  ти  чого  так  рано  додому  приїхала?
-По  графіком  маю  чотири  години    відгулу.  А  дядько  Микола  привіз    брата  в  лікарню,  от  мені  й    підвезло.  Думала  тебе  забрати    та  не  вийшло.
Ірина  прошепотіла    йому  на  вухо,
-Ії  звати  Марина  Петрівна.  Моя  порада,  що  скаже  все  роби,  якщо  не  послухаєшся,  віддуватися  мені  за  тебе  доведеться.
         Той  день,  він    напевно    ніколи  не  забуде.  Відігрівався    в  кухні  на  стільчику,  біля  газового  котла.  Мусив  одягнутися  у  махровий  халат  і  теплі  в’язані  шкарпетки.  Воно  з  однієї  сторони  поглянути,  часто  червонів  та  підчинявся,  бо  ж  відчував,  що  добряче  промерз.  Мусив  змиритися,  тепер  уже  нічого  не  зміниш.  Його  речі,  уже  випрані  в  пральній  машині,  висіли  над  котлом.Він  хотів  сам  вимити  черевики,  але  Марина  Петрівна  різко  сказала,
-Ану  лиш!  Он  чай  з  малиною  чи  з  медом  пий!  А  це,  я  сама  зроблю!
   Ірина    у  своїй  кімнаті  виконувала  домашнє  завдання.Тільки  час  від  часу  почувши  мамин  голос,  всміхалася,
-Ото  знай  ,  як  до  мене  приходити!  Ой,  бідним  же  будеш!
   Вадим  зателефонував  мамі,  попередив,  що  заночує  у  друзів.  Пояснювати  не  захотів,  втішався  тим,  що  батько    на  роботі  (  він  працює  машиністом  електровоза),  появиться  вдома  тільки  завтра.  Він  тримав  сина  в  строгості.  А  з  мамою,  будь  яке  питання,  йому  завжди    було  вирішити  простіше.
     Минали  дні…  їхні  стосунки  тільки  міцнішали.  Не  було  такого  тижня,  щоб  Вадим  їй  не  подарував  нові  малюнки,  на  яких  троянди,    уже  були  намальовані  кольоровими  олівцями.У  класі  це  стало  поводом  дати  їй  кличку    -  Троянда.  Вона    ж,  цим  тільки  пишалася,  адже  троянда  вважається  царицею  квітів.  Хлопці  заздрісно  поглядали  на  Вадима,  часто  стали  під’юджувати,
-Он  твоє  трояндове  кохання  йде.
На  знак  згоди,  він  кліпав  очима,  задоволений,  вже  посміхався  до  неї.  
                                                                                                             ***
     Поспішав  час,    збігали  дні…    сонячні,  привітні,  подібні  деревам  у  весняному  листі  з  блиском.  Похмурі  ж    відображали  смуток,  ніби  те  листя  в  пилюці,  як    у  тумані.  
 Одного  разу,  йдучи  поряд  з  нею,  на  плечі  поклав  руку,  злегка  притиснув  до  себе,  намагався  розвеселити.
-Чому  губи    надула?  Ану  посміхнися,  стань  чарівною,  як  цвіт  троянд    у  твоєму  садку.  Від  них  очей  не  відведеш    й  вже  негайно,  аж  до  неба,    політ    мрій    про  майбуття.
-Та  ну  тебе,  ти  справжній  мрійник,  а  я  ні.  Поки  нам  робочі  будували  будинок,  ми  в  селі  стали  вирощувати  троянди.  Віддавали  сусідові,  він    у  Харкові  на  ринку  здавав  оптом,  мали  якусь  копійку.  Мій  батько  працював  ревізором  у  потягах,  знайшов  круту  панянку,  це  вже  п’ять  років,  як    пішов  від  нас.  Скрутно  жилося,  але  вижили.  Потім  дідусь  помер,  а  через  рік  бабуся,    нам  у  спадок  залишили    трохи  доларів.  Згодом  мама  влаштувалася    на  роботу  в  лікарню,  працювала  в  зміні.  Я  ходила  в  школу,  інколи  бабуся  Ганна,чи  дід  Микола  зі  мною  на  ніч    залишалися.  Вони  від  нас  через  два  обійстя  живуть.  Від  батька  я  отримувала  гроші,  ну  аліменти.  Ми  з  мамою  намагалися  іх  не  витрачати.  Як  кажуть  копійка  до  копійочки,  ось  ми    і  тут.  Знаєш,  я  й  надалі  хочу    займатися    квітами.  Дуже  люблю  троянди,    хоч  шипи    гострі  та  їх  пелюстки  просто  заворожуть.  А  іще,  якщо    із  запахом,  сказати,  що  я  в  захваті  –  це  слабо  сказати.
-Але  ж  це  важка  праця.
-Та  нічого,  зате  улюблена  справа.  Харків  недалеко,  одночасно  можна    в    інституті    заочно  навчатися  на  факультеті  економіки  та  мененджмента.
-А  я  закінчу  дев’ятий  клас,  продовжу  батьківську  стежку,  вивчуся    на  машиніста,  з  вікна  електровоза  любуватимуся  трояндами.
   -А  може  в  художнє  училище  підеш?  У  тебе  ж  такі  чудові  малюнки!
-Та  ні,  це  моє  хобі.  Коли  малюю    в  душі    натхнення  відчуваю.  І  це  вже,  як  політ,  ніби  обіймаю  все  піднебесся  і  на  ньому  відтворюю  квіти.  Ти  не  уявляєш,яке  це  блаженство.  Хоча    намальовані  портрети    теж    є,  захочеш,  при  нагоді  покажу.
           Роки,  як  швидкісний  потяг,  якому  дано  зелене  світло  в  життя…
     На  початку  навчального  року,  в  одинадцятий  клас,  прийшов  молодий,  русявий    вчитель  інформатики.  Його  чорні  очі  ніби  свердлили  кожного  учня.  Високий  на  зріст,    при  нахилянні  над  столом  витягував  шию.  Як  глянути  зі  сторони,  чимось  нагадував  співаючого    півня.  По  поведінці  помічали,    після  закінчення  інституту  -  це  його  перші  самостійні  уроки.  Він  проводив  їх  доволі  стримано,  старався    розвивати  у  своїх  учнів  мислення  та    здатність  до  самостійного  навчання.  Згодом,  учні  в  класі    йому  дали  кличку  «  Півень».
     Ірина  часто    на  собі  помічала    його  погляд.  Зразу  трохи  ніяковіла  -  От  кугут!  І  чого  очі  п’ялити?  Та  пізніше  намагалася    не  звертати  уваги.
     Одного  дня,    після  закінчення  уроку,  вона  із-за  парти  встала  останньою,  прямувала  до  виходу,    він  гукнув  її,
-О  пані!  І  куди  ви  так  поспішаєте,  може  сьогодні  я    вас  проведу  додому?  
 В  мить  її  щоки  почервоніли,    в  очах  іскри,  голос  уривчастий,  різкий,  пронизливий,
-І  чого  б  оце?  Ваше  діло  навчати  нас,  а  не  проводжати.  
   Він  швидко  опинився  біля  неї,  схопив    за  руку,  вона  різко  звільнилася,  ніби  захищаючись,  наставила    долоню,
-Ану  тільки  посмійте  доторкнутися!
-О  трояндо,  навіщо  свої    гострі  шипи  наставляти.?  Я  такий,    що  й  зможу  їх  обточити.  
Вона  поспішала  до  виходу,  все  ж    почула  його  останні  слова,  
-Ха  принцеса!  Дівчині  треба  бути  лагіднішою.
 Відтоді,  на  уроках  вчитель  прискіпливо  ставився  до  неї.  Зустрічав  у  коридорі,  помітно  підходив  ближче,  щоразу  запитував,
-То  ви  готові  зі  мною  подружитися?
У  відповідь,  як  ляпас  -  гордий  погляд,  мовчки  обходила  стороною.
 Та  після  однієї  такої  зустрічі,  терпець  урвався,  вона  розповіла  Руслану  й  Сергію.  Адже  хлопці  підтримували  зв’язок  з  Вадимом,  знали    про  їхню  дружбу.  Бувало  часто    в  нього  запитували,
-І,  як  там  ваше,  трояндове  кохання?  Скоро  весна,  з  бутонів  пелюстки  розпустяться,  а  що  далі?
Вадим  щодо  таких  запитань,  розмов,  тільки  всміхався.  
   Ірина  не  знала,  як  хлопці  попередили  вчителя  та    здавалося  він  залишив  її    в  спокої.  Лише  інколи  на  уроках,  на  собі    помічала    його  прискіпливий  погляд.
                                                                                                             ***                                                                                          
         Подихи  весни  -    квітучість  мрій  і  сподівань…
     Вадим  навчався  у  Харківському    професійному  ліцеї  залізничного  транспорта.  Ірина  закінчувала  школу,  готувалася  до  випускного  балу.  
       Біля  дзеркала,одягнений  у  чорний  костюм  і  блакитну  сорочку,  Вадим  підбирав  краватку,
-Мамо  йди  подивися,  яку  з  них  одягти,  чи    цю  темну,  чи  світлішу?
-Ой,  а  я  й  забула,  що  ти  в  школу  йдеш,  -  в  руках  тримала  дві  краватки,  продовжила,  
-Ти  так  виряджаєшся!  Хіба  до  цього  часу  твоя    дівчина  собі  нікого  не  знайшла?  Хоча  б  раз  побачити  її.
-Ти  ж  її  фото  бачила.
-Тож  на  фото  та  іще  в  телефоні,  якби  побачила  наяву.  Цікаво,  чим  завоювала  твоє  серце…бо  тільки,  як  приїхав,    так  і  поспішаєш  до  неї.  
-  Ма…  я  ж  приїжджаю  через  кожні  два-  три    тижні.  Бачиш    живий,  здоровий,  чи  щось  не  так?  У  мене  ж  сесії,  я  весь  у  навчанні.  А  приїду,  що  я  не  можу  зустрічатися  з  тією  дівчиною,  яка  мені  до  душі?
-Ох  -  ох,  добре…  добре.  А  може  ти  уже  й  закохався?
-А  якщо  закохався  -  будеш  проти?  Мені  здається,  ти  мене  завжди  розуміла  Не  знаю,  для  чого  ці  розмови….
-  Ото  розгарячився…    оцей  метелик  візьми,    він  краще  пасує.
       Вручення  атестатів  проходило  в  спортивному  залі.  Вадим  таки  запізнився,  в  залі  було  доволі  гамірно  і  вже  лунала  музика.  На  стелі  крутилася  диско  –  куля,  від  її  мерехтіння    примружував  очі,  нарешті  побачив  однокласників.    Ірина  спілкувалася  з  Русланом  й  Сергієм.    Її  сукня  чимось  нагадувала  весільну  сукню    Попелюшки.  Колір  тканини  пудрово  -  рожевого  кольору  дуже  пасував  до  тону  обличчя.  А  модна  зачіска  і  золотий  ланцюжок  -  були  родзинками,  підкреслювали    красиву  довгу  шию.  Від  веселкових  кольорів    диско  –  кулі  все  переливалося,  придаючи  казковості.
 Він  ніби  замав  крила  птаха,  не  йшов  до  неї,  а  летів.  Та    в  цей  же  час,  миттєво    перед  нею  став    вчитель  інформатики,  запрошував  на  танець.  Помітивши  Вадима,  хлопці  з  двох  сторін  взяли  вчителя  під  руки,  ледь  припіднявши,  прямували  до  виходу.    До  нього,  в  один  голос,
 -Нам  треба  поговорити.
 Той  в  недоумінні    вертів  головою,  ніби  когось  шукав.  Вадим,  всміхаючись  взяв  Ірину  за  руку,  нахилившись  до  вуха,  прошепотів,
-Я  запрошую  на  танець  свою  королеву  квітів.
 Раптово  поцілував  її  в  щоку.  Вмить  вона    замала  сполоханий  вигляд,  щось  завадило  подиху,  відчула    часте  серцебиття,  сказала  тихо,  трохи  сердячись,
-Ну  ти  що?!  Отак  прямо  при  всіх!  
Він  прошепотів  їй  на  вухо,
-Вибач,  а  що    і  при  всіх  не  можна  і  наодинці  не  можна,  ну    прошу  не  знущайся  з  мене.
     Щасливі,  повні  надій  і  сподівань  закружляли    у  вальсі.  Їх  серця  билися  у    такт,  здавалося  ніхто  й  ніколи  не  наважиться  порушити  цю  щасливу  мить.  Згодом  до  них  приєдналися  Сергій  з  Поліною.  Цей  вечір,  в  колі  друзів  і  справді  був    доволі  веселим.  
   Розчервонілі,  задоволені    балом,  не  діждавшись  його  закінчення,  виходили  з  зали.  Їм  азустріч  йшов  учитель  інформатики,  боязко  позирнув  на  Вадима,  поступився  дорогою.
-Подіяло,  -  весело  помітила  Ірина.
-Мої  хлопці  –  мій  щит.  Це  добре,  що  є  такі  віддані  друзі.  Та  все  ж  знай,ти  моя  квітка,  при  любих  обставинах,  я  тебе  нікому  не  віддам!
     Лише  кілька  хвилин  під  горобиною…  перший  невмілий  поцілунок  торкнувся  її  вуст.У  відповідь  ніяких  шипів,  лише  сором’язливий  погляд,  покірно  поклала  голову  на  його  плече.
                                                                                                   ***                                                                                                                                                              
   Час    невпинно  летить…  Ірина    поступила  в  інститут  на  заочне  відділення.  Вадим  закінчив  навчання,  працював  разом  з  батьком.
       Трояндове  кохання  все  більше  розквітало,  в    надії,  через  пару  років  одружитися.  Та  навесні    на  столі  лежала  повістка  у  військкомат.  
     Хвилююча  подія,  проводи,  воно  б  можливо  було  і  легше  та  в  зв’язку  з    пандемією  коронавірусу,  кожного  охоплював  страх.  Але  ж,  як    з  іншої  сторони  подивитися,  можливо    було  і    на  краще.  Вадиму  зробили  три  щеплення,    це  захистило  від  хвороби.  Проходив  службу  недалеко,  але    в  зв’язку  з  пандемією,  усі  зустрічі  були  заборонені.  Поскільки  він  потрапив  на  службу  в  залізничні  війська,    після  учебки  отримав  посвідчення  зв’язківця.
     За  браком  медсестер  у  лікарні,  мама  Ірини  працювала  в  інфекційному  відділенні.Тому,  донька    часто    вдома  була  одна.  Інколи  телефонні  розмови  з  Вадимом  та    з  мамою,  як  втеча  від  самотності  і  важких  думок.    Вечорами,  розрадою  були  троянди    в  горщиках  на  підвіконні,  говорила  до  них  тихо,
-Ось  приїде  Вадимко,  як  побаче  ,  стільки    вас    різноманітних  в  мене    стало,    ото  буде  дивуватися.  Я  вас  люблю,  думаю,    він  теж  вас  любить.
   Щоб  одинокість  не  так    ятрила  душу,  усі    подаровані  малюнки,  на  яких  зображені  троянди,  виставила    на  серванті.  Один    із    них,    стояв  на  самому  видному  місці.  На  ньому  жовта  троянда  із  блисками  золота  на  пелюстках.  Від  неї  лягає  тінь,  зображена    штрихами    подібними  сонячному  промінню.
   Перед  очима  дні  спілкування.  Задивлялася  на    малюнки,  любувалася  ними,  ніби    від  нього  сприймала    теплий,  ніжний  погляд.

Далі  буде

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001140
дата надходження 19.12.2023
дата закладки 19.12.2023

Ніна Незламна

Густий туман… тривожить серце

Густий  туман,  над  річкою…    тривожить  серце,
І  не  звучить  потік  води,  младі  джерельця,
Застиг  і  місяць  молодий  поміж  хмаринок,
До  тебе  знов,  я  не  знайшов  рідних  стежинок.

Густий  туман  оповивав,  в  душі  сумління,
Не  спромоглись,  вдвох  досягти  порозуміння,
Чом  піддались,  темній  імлі  в  осінню  пору,
На  душі  важко,  я  ж  цінив  чарівну  вроду?

Часто  згадаю  ..  у  гаю,  в  осіннім  царстві,
Для  мене  ти,  як  королева  в  білім  платті,
Уста  до  уст    і  стук  сердець  та  таємничість,
Усіх  бажань,  здолала  нас,  раптова  близькість.

На  тебе  я..  одяг  вінок,  барвисте  листя,
І  кілька  ягід  горобини,  це  ж    намисто,
У  ніч  цнотливу,  в  забутті,  то  ж  закохались,
У  майбутті,  життя  безхмарне,  сподівались.

Сяючі  очі  -  блакить  неба,  тепле  літо,
Дарунок  -  усмішка,  стрічала  так  привітно,
Вдень  і  вночі,    її  плекав,  приносив  квіти,
Мрії  й  надії,  почуття    зігріють  діти.

Стрімка  ріка  й  густий  туман,  став  на  заваді,
Місток  між  нас  змила  вода,  раптово  в  зраді,
Ти  запідозрила,  чому  ?    Серце  страждає,
Геть  до  сивин  у  вигнанні    й  досі  кохає.

Густий  туман,  приліг  до  ніг,  про  тебе  спогад,
Якби    ж  було,  все,  як  колись,  весела  поряд,
Я  б  залюбки,  із  хвилювання  розплів  коси,
Й  ніжно  устами,  зняв  із  вій  щасливі  сльози…

Навіщо  ти,  нас  розлучила?  -  скажи  осінь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000775
дата надходження 13.12.2023
дата закладки 16.12.2023

Рясна Морва

Реквієм

Свій  обов'язок  воїн  виконав  -
ворон  воїну  очі  виклював,
серце  трепетне  орли  вирвали
ще  гарячу  кров  звірі  випили.
Та  у  ворона  помутнішав  зір,
став  розгублений  обережний  звір,
стрімко  звивсь  орел  -  та  упав  до  ніг...

Славен  будь  повік,  хто  за  правду  ліг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000739
дата надходження 12.12.2023
дата закладки 13.12.2023

Валентина Ярошенко

Через віки - непереможні ми

Погані  не  потрібні  нам  прогнози
Ми  оптимістами  були  і  є,
Росія,  як  завжди  несе  загрозу
Сміливі  українці  над  усе.

Нехай  терзає  ворог,  хай  сміється
В  ефірі  нам  триндять    свої  думки,
Та  перемога  їм  лише  здається
Через  віки  -  непереможні  ми!

Ми  довели  усім  братам-  народам
За  вільну  Україну  -  там  життя,
Що  наша  армія  -  непереможна
Віра  жива  у  краще  майбуття!

Нехай  же  ворог  зуби  всі  зламає
І  яснами  жує  м'ясо  своє,
Рашистів  українці  подолають
Раді  дітей,  така  в  нас  мрія  є!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000648
дата надходження 11.12.2023
дата закладки 13.12.2023

Валентина Ярошенко

На краю села хатина / слова до пісні /

На  краю  села  хатина
Поряд  виросла  верба,
Там  красуня  є  дівчина
Наче  зірка  осяйна.

                     П-  Ів
Дивна  посмішка  чарує
Має  небо  у  очах,
Теплим  променем  вирує
Вінком  сплетена  коса.

                     П  -  Ів

Річка  з  водами  швидкими
Чисті  вони  і  стрімкі,
Всім  дарує  свою  милість
В'ється  поміж  берегів.

                       П  -ів

Верба  віти  розпустила
Нахилилась  до  води,
Вся  краса  та  має  силу
Співом  лине  навкруги.

                       П  -ів

На  краю  села  хатина
Білим  кольором  одна,
Край  дороги  кущ  калини
Оберігом  є  вона.

                         П  -  ів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000763
дата надходження 13.12.2023
дата закладки 13.12.2023

Ніна Незламна

Крик дитини

Холодний  мир  й  надворі  зимно,
Де  почуття  тепла,  нестримно,
Що  повсяк  час  для  життя  цвіту,
Тож  де  підтримка  цього  світу?

Коли  війна,  рашист  проклятий,
Забрав    майбутнє,  в  мого  тата,
Жорстокий  мир…  застиглі  сльози,
Чому  давно,  в  серцях  морози?

Де  ж  та  любов,  що  вчив  Всевишній,
Чи  лише  ми  настільки  грішні?
Безжальний  мир,  чи  й  хто  пробудить,
Невже  Європу  не  розбудить,
 Дитячий  крик  біля  моголи,
Не  покидай,  татку,  мій  милий.

         

                             11.12.2023р
       

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000633
дата надходження 11.12.2023
дата закладки 13.12.2023

Катерина Собова

Догодив

Міля    й    Вова    нещодавно
Стали    разом    в    парі    жити,
Чоловік    старався    дуже,
Щоб    дружині    догодити.

-Принесу    тобі      я  каву,-
Сказав    милий      жінці    якось,-
Що    тобі    смакує    краще:
’’Нескафе’’,    чи,    може,  ’’Якобс’’?

-Принеси    таку,    щоб    зразу
Захотілося    співати,
З    ковтком    кожним    все    навколо
Починало    розквітати.

Щоб    блищали    зразу    очі,
Щастям    душу    розпирало,
А    ще,    милий,    дуже    хочу,
Щоб    кохання    в    серці    грало.

Вова    ніжно    усміхнувся,  
Поглядом    обміряв    Мілку,
На    одній    нозі    крутнувся:
-Зрозумів.    Несу    горілку.

Задоволена    дружина,
Бо    розумний    в    неї    Вова:
Всі    бажання    й    забаганки
Розуміє      із    півслова!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000654
дата надходження 11.12.2023
дата закладки 13.12.2023

Н-А-Д-І-Я

СКУПА СЛЬОЗА СКОТИЛАСЬ ПО ЛИЦІ

                                                                                   В  житті  бувають  такі  моменти,  коли  сльози  туманять  очі.
                                   Але  набагато  важче,  коли  плаче  душа,  а  очі  сухі...     

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=4UgUHVstBxY[/youtube]


Скупа  сльоза  скотилась  по  лиці,
О,  скільки  довелось  їй  пережити!
Не  та,  осіння,  що  тече  по  склі,
Оця  не  зможе  душу  зачепити.

Це  -  зовсім  інша,  це  -  людська,
І  не  такий  у  неї  смак.
Це  -  не  проста  тече   вода...
Багато  має  ще  ознак...

Вона  -  страждання,  це  і  біль,
Хіба  розкажеш  це  словами?
Сльоза  стікає  мимовіль,
Хвилює  часто  все  ж  ночами.

Душа  не  плаче  від  безсилля,
А  лиш  тому,  що  вона  є.
А,  може,  просто,  що  недоля,
Не  радість,  жалю  завдає...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000340
дата надходження 07.12.2023
дата закладки 10.12.2023

Ніна Незламна

В передчутті біди ( проза)

       Зимова  ніч…  повільно    підкрадалася,  намагалася  втихомирити  вечір,  який  дозволив  розгулятися    хурделиці.  Вона  ніби  домовилася  з  вітром.  Прийшла,  розкидала  по  небу  де-не-де  мерехтливі  зірки,  принаймні  хоч  так    хотіла  показати  свою  умілість  чародійства.  Бо    у  край  неба    скупчилися    снігові  хмари,  ще  змогли    б    добре  засніжити  землю.  Хоча    мерехтіння  зірок  не  дуже  яскраве,  все  ж  повсюди    іскристий  сніг,  його  блиск  змінювався,  переливався  кольорами  веселки.Не  встояв  вітер,  піддався  цій  спокусі,  приліг  у  полі.  
     Після  хурделиці…      земля,  будинки,  усі  споруди,  дерева  й  кущі    під  білосніжним    простирадлом.  То  все  неначе  в  зимовій  казці.  Її  мабуть,  більше  помічають  ті  люди,  де  мешкають    ближче  до  заходу  сонця,  якщо  в  них  така  погода.  Де  спокійніше,  не  літають  ворожі    літаки,  не  чути  вибухів  і  зовсім  рідко  чути  звуки  повітряної  тривоги.  Україна  ж    за  розміром  велика.  Ближче  до  сходу,  до  кордону  з  росією,  під  нищівними  ударами  російських  військ,    потерпають  міста  і  села.Чи  й  хто  побачить  зимову  казку,  коли  в  небі  літаки  й  гелікоптери.  Від  війни  люди  ховаються  в  руїнах,  погрібах,землянках.
           Жорстока  війна  порушила  спокій  усіх  людей  країни.  У  різні  епохи  людство  сприймало  це  лиходійство  з  тривогою,  відчаєм,  переживанням.  Багато  матерів  і  жінок  втратило  чоловіків,  синів  і  доньок.  Біль  і  туга  охоплювали  при  кожній  звістці,    когось  знову  привезли  з  поля  бою,  вже  плач,  сльози,  зневіра,  страждання,  прощання.
       В  морозну  ніч    без  потреби  чи    хто    й    вийде  надвір,  хіба  той,    в  кого  немає  газового  опалення.  Щоби  розтопити  грубку,  чи    в  неї  підкинути  дровець,  якщо  завчасно  не  приготував,  мусить    піти  за  ними.  
     Через  кватирку,  в  кімнату    час  від  часу  віяв  легкий    вітрець,    помітно  відхиляв  шовкову    бірюзову  фіранку.    Валентина  вже  декілька  раз  звертала  на  неї  увагу  -    Втихомирилася  хурделиця,  вже  й  прохолодно,  треба  зачинити.  Але  ж  важко  піднятися,  болять  ноги.
   Вона  щовечора  їх  натирала  настойками  лікувальних  трав  й  закутувала  в  шерстяні    шарфи,  подумки  говорила  до  себе  -Треба  триматися.  Он  син  повернеться  з  війни,  Бог  дасть  з  перемогою.  Онуки  підростають,    пожити  б    іще  трохи,  дочекатися,  щоб  їх  побачити  дорослими.
     Біля  ікони  Всевишнього  та  Божої  Матері,  закінчила  читати  молитви.  З  смутком  у  очах,    в  телефоні  прочитала  новини  «  Блискавиці».  
-О,  Боже  коли  ж  нарешті  буде  спокій?  Болить  душа,  жура,  печаль.  Всевишній    допоможи    вгамувати    ворожого  сусіда.  О,  скільки    ж  смертей,      скільки  завдає  болю  ця  орда  й  коли  воно  все  це  закінчиться?!
 І  знову  в  полоні  думок.
         Її  невеличке  рідне  село    розташоване  на  пагорбі.  А  нижче,  за    сосновим  бором,  тече  непримітна  вузенька  річка.  Дуже  давно,  іще  прадіди,  біля  неї    викопали    водойму.  Вже  пізніше,  із  під  землі  забило  молоде  джерело,    люди  розширили  ділянку,  так  і  утворилося  озерце.  Інколи  у  воду  запускали  невелику  кількість  мальків  карася,  карпа,товстолоба.  Ото  дітям    радості  було!  Влітку,    пробувши  цілий  день  під    пекучим  сонцем,  засмаглі    поверталися  з  уловом.  Особливо  часто  вона  згадує,  як  Олег  прийшов  з  рибалки,  вперше  приніс,  доволі    немаленьких,    три  карася,
 -Мамо,  мамо!  Подивися,  це  я  сам  їх  упіймав!  З  одного  юшку  звариш.  А    два  посмажиш,  на  два  дні  нам    буде  що  їсти,  ти  ж  знаєш,  я  люблю  смажену  рибу.
 Ті  сяючі  очі,  усмішка,  хіба  ж  можливо  забути    його  щасливу  мить.  Ні,  напевно  ніколи.  Відразу  й  пригадала  весілля  сина.  Під  час  танцю  з  ним,  у    очах  помітні  сонячні  зайчики,  тепло  і  ніжність.  Молодець  сину  -  думала  в  той  час  -Будеш  гарним  чоловіком,  жаль  батько  дуже  рано  пішов  у  інший  світ.  Але  ж  я  тебе  спромоглася  виховати  справжнім  чоловіком.
     В    хаті,  вона  мешкає  одна,  а  будинок  сина  на  околиці  села.  Ближче  до  широкої  дороги  й  бору.  Онук  уже  сам  прибігає  до  неї,  інколи  приносить  пиріжків  з  яблуками,  капустою.  Вона    знала,  якщо  є  пиріжки,  то  син  поїхав  у  поїздку.  Він  працював    машиністом  тепловоза,  а  інколи  когось  доводилося  підмінити,  керував  електровозом.  Трохи  журилася  за  сина,  важку  вибрав  професію  та  втішала  думка  про  невістку  -  Молодець  Світланка,  дбайлива  дружина.  І  вкотре  просльозиться  -  Дав  би  Бог,  щоб  усе  було  добре,  зарплата  непогана,  якби  ж  усе  мирно.  
     Події  дві  тисячі  чотирнадцятого  року  не  порушили  спокій  родини.  Але  в  дві  тисячі  двадцять  другому  році,  все  змінилося.  Саме  двадцять  четвертого  лютого  мали    відсвяткувати  рік  онучці  Маринці,  аж  тут    ця  страшна  звістка  про  війну,  порушила  всі  плани.
       Олегу  не  довго  довелося  чекати  повістку,  щоби  з’явитися    у  Військкомат.    Адже,    проходив  строкову    службу  в  частині,  яка  входила  до  складу  Повітряних  сил  Збройних  сил  України.  Мав  звання  офіцера,  не  вагаючись  пішов  захищати  рідну  землю.
   Валентина,    перехрестилася  до  ікон  і  ледве  переставляючи  ноги,  підійшла  до  вікна.  Закрила  кватирку,  задивилася  у  вікно-  О  уже  й  ніч,  ще  й    навіть  трохи  зірок.  Хто  знає,  це  на  краще,  чи    гірше,  мабуть  морозець  зміцнішає.  А  на  передовій,  як  східніше,  то  напевно  й  мороз  сильніший.  О,  ця  війна,  вже  скільки  вояків  полягло  на    полі  бою.  
 За  мить,  від  душевних  прихованих  емоцій,  її    обличчя,  аж  зблідло.-  О,зимонько  -  зимонько  і  ти  холодна,  і  думки  зимні.  Вже  ніч  і  пора  відпочивати.
   Жінка    знову  взяла  в  руки  телефон.  У  Вайбері  невістка  побажала    доброї  ночі.  Значить  усе  нормально,  заспокоїла  себе,  але  ж  сьогодні  знову  син  не  дзвонив.  Чому  так  неспокійно  на  душі?
     Вона  уже  в  ліжку…  а  думкам  немає  кінця  й  краю.-  О,  Боже,  допоможи  нашим  синам,  відведи  біди.  Придай  їм  сили  й  мужності.
   Нарешті    їй  вдалося  задрімати.    Вже  бачить  себе  уві  сні,  в  чорній  хустині,  в  пологовому  відділенні  лікарні.  На  кушетці    вряд  лежать    новонароджені  діти,  чомусь    у    оченятах  кров,  але  всміхаються  і    до  неї  тягнуть  рученята.
 За  мить  зірвалася,  вже  молилася  сидячи  в  ліжку,
 -О  Господи,  це,  що  за  сон  такий  і  що  за  діти?  Але  ж  коли  сняться    діти  це  на  диво,  це    на  клопіт.  Дай  Боже  щоб  були  гарні  клопоти,  може  Олег  приїде  на  пару  днів,  відколи    ж  говорив,  що  обіцяли    відпустити.  Господи,  прошу  тебе,  допоможи  моєму  синові,  я  ж  його  уже  майже  рік  не  бачила.
     На  годиннику    північ,  настигла  думка    -  Якби  це  заснути?
 Подивилася  у  вікна…  помітила,  в  сусідів  світилося  -  Цікаво,  чомусь    і  Павлові    з  Любою  не  спиться?    Та  їм  мабуть    спокійніше  на  душі,  адже  син      у  Києві,  все  ж    в  теробороні  міста,  не  на  передовій.  Але  ж  там  теж  неспокійно.  Боже  відведи  від  нас  біди.    
 Із  термоса,  в  склянку  налила    заспокійливого  чаю,  випила.  І    знову  в  думках  звернулася  до  Господа,  
 -Боже,  зглянься  на    нас!  Допоможи  воїнам  захистити  Україну,  звільни    із  неволі,  допоможи  пережити  страхи  війни.  Не  пошкодуй  кращої  долі!
     Чомусь  трепітно  билося  серце,  вже  не  лягла  на  подушку,  а  напівсидячи  задрімала.
Знову  сновидіння  -  кімната,  вона  в  сутінках,  ніби  й  недалеко  до  вікна  та  попереду  бездоріжжя.  Калюжі  з  каламутною  водою,  глибокі  вибоїни,    навіть  чомусь  порахувала,  їх  було  три.  Вже  здалеку    чує    звуки  дзвонів.  То  тихо,  то  так  гучно,  що  вже  й  ладна    руками  закрити  вуха.    Несподівано  проснулася,  руками  трималася  за  голову.  Ой,  що  ж  це  коїться?  Чому    така  задовга  ніч,    чому  жахливі  сни?  Раніше,  хоч  відколи  пішов  на  війну  і  хвилювалася,  але  ж    ночі  були  спокійніші  й  не  бачила    подібних  снів.  
-  Ой,  здають  мої  нерви…  здають.
Щоби    відкинути  думки  про  сон,  в  халаті,  присіла  біля  вікна.    Тримала  у  руках  альбом,  перегортала  сторінки.  На  них    знімки  сина,  від  року  й  до    шкільного  віку,  світленьке,  безтурботне    личко,  усмішка  зігріли  її  серце.  Полегшено  перевела  подих.    Перед  очима  уже  весільні  фотографії.  По  них  провела    рукою    –  Сонце  моє,  синочку,    я  молюся  за  тебе  щодня  й  щоночі.  Хай  ворожа  куля  не  торкнеться  твого  тіла,  а  душа  витримає  усі  перешкоди.  Ти  сильний,  мужній,  відважний,  маєш  вижити,  повернутися  додому.    Рідненький,  ми  ж  молимося,  чекаємо  на  тебе.
   Поневолі  кліпала  очима,  кілька  сльозин  стекло  по  щоках.  –  Ой,  що  ж  це  я,  знову    розкисла.  Я  ж  сину  обіцяла  триматися,  не    плакати.
І    поклавши  альбом  на  стіл,  не  знімаючи  халат,  прилягла  на  ліжко.  Нарешті  міцно  заснула.  Але    ніч  уже  сховала  зорі.  Наступав  ранок…
 Валентина  проснулась    від    чийогось  тупотіння,  підійшла  до  вікна,  біля  дверей  веранди  стояв    сусід,  гукнув  її.
   -Валю,  Валю  це  я,  ти  ще  спиш?
Вона,  уже  відчинивши  двері,  стояла  перед  ним,  сказала  протяжно,
   -Доброго  ранку!  Ти  сьогодні  так  рано…
-Та  оце  прийшов,  бачиш  снігу  підсипало,  думаю  в  себе  розчистив  під  хатою  та  й  біля  твоєї  ж  теж  треба  відкинути.
Біля  стінки  сараю,  вона  помітила  мітлу,  запитала,
-Що,  аж  замітати  будеш?
-А  що,  обійстя  невелике  та  й  снігу  небагато,  можна  й  підмести.
-От,  добра  в  тебе  душа.Чуєш  Павле,  там  часом  не  магнітні  бурі?  Я  цієї  ночі  майже  не  спала,  оце  знесилена,  аж  під  ранок  спромоглася  заснути.    
 -Та  будь  вони  неладні,  ті  магнітні  бурі,  я  теж  не  виспався.
-  А,  як  Люба?  
-Та  вона  ж  без  ліків  зовсім  не  спить.  Трави  й  пігулки  на  неї  трохи  діють,  а  я,  старий  довбур    їм  не  піддаюся.То  я  підмету?
   -Дякую  Павле,  дякую!  Воно  може  й    Русланчик  прийде,  але  ж    коли    та  дитина  проснеться,  коли  це  буде.  Зранку    з  невісткою    ще  не  говорила.  Як  там  вони,  десь    то  теж  хвилюється.  Уже  три  дні,  як    від  Олега  жодного  дзвінка.
-  Та  ти  тримайся.  Їм  там  зараз  важко,  буде  можливість  зателефонує.
       Зимовий  день  короткий…  два  рази    Валентина  спілкувалася  з  невісткою  по  телефону.  Кожного  разу  перше    запитання,  чи  дзвонив    Олег.  У  відповідь  чула,  як  крізь  сльози,  тихим  голосом  та  відповідала,  що  не  дзвонив.
     Так  важко  вгамувати  хвилювання…  що  й  руки  ні  до  чого  не  лежать,  щоб  чимось  зайнятися.  Сидячи  за  столом,  з  телефоном  у  руці,  часто  поглядала    до  вікна.  
 Лягали  сутінки….  в  сусіда  загавкала  собака.  З  цікавістю  відхилила  фіранку,  здивувалася.    Світлана  з  онучкою    на  руках  і  онук  стояли  поруч  з  Павлом,  про  щось  говорили.  
 -Ти  ба,  чого  це    було  не  вдень  прийти?  А  може  вирішили  зі  мною  переночувати?  Тільки  подумала,  як    позаду  них  побачила    двох  чоловіків.  -Диви,  може    комусь  повістки  розносять?
   Вона    взулася  в  чобітки,  хотіла  одягнути  курточку  та    враз  відчинилися  двері,  усі  зайшли  в  кімнату.  Світлана,  стояла  біля  дверей,  позаду  чоловіків,  ніби  ховалася.  Біля  неї    стояв  розчервонілий    Павло.
 -Валентино  Михайлівно  присядьте  будь  ласка  -    стурбовано  звернувся  до  неї    старший  за  віком  чоловік.  Представився    хто  він.
 Вона  не  дала    йому  договорити,  ледь  стримуючи  хвилювання,  здвигнула  плечима,
-Так  мій  син  на  війні,  він  у  мене  один,  більше  тут  ніхто  не  проживає.  Ви  ж    з  Військкомату?
Відразу  заговорив  другий  чоловік,
-Ваш  син  герой.  Захищаючи  нашу  рідну  землю  від  ворога,  загинув  у  важкому  бою.  Ми  завтра  самі  організуємо  поховання.  Дякуємо  вам  за  виховання  сина.  Батьківщина  завжди  пам’ятатиме  наших  героїв.
Обличчя  Валентини  враз  побіліло.  
Світлана,  вирячивши  заплакані  очі,  кинулася  до  свекрухи,
 -Мамо,  мамо  тримайтеся.    
Обійнявши  свекруху,  удвох  розридались.
 Тим  часом    Павло  забрав  Маринку  до  себе  додому.  А  онук  притулившись  до  матері,  злякано  дивився,  ніби  не  розуміючи  чого  всі  плачуть,  тулився  до  неї.
 Від  плачу,  здавалося  здригалися  стіни.  Чоловіки,  намагалися      заспокоїти  жінок.  
 За  кілька  хвилин,  співчуваючи,  покидали  кімнату,  перед  цим,  ще  раз  нагадали,-  Поховання  завтра.
 На  порозі  знову  з’явився  сусід,
-Ось  я  приніс  валер’янку.  Світланко,  матері  дай  та  й  собі  накрапай.  Дозволь    і    Руслана  до  себе  заберу,  не  хвилюйся  діти  будуть  доглянуті.  Я  з    хлопчиком  поспілкуюся,  все    поясню.  А  ти  матір  підтримай,  може  ще  якісь  ліки  для  підтримки  серця  треба,  вона  їх  в  аптечці,  в  серванті  тримає.  
Це  чоловіки  з  області  приїхали.  Кажуть  з  нашої  громади  троє  загиблих.  Валентина  до  нього  тихим  хриплим  голосом,
-От  того  мені  наснилася  дорога  з  трьома  вибоїнами  і  діти.
Й  відразу  ж    крик  відчаю,
-  О    Боже!  Боже  чого  ж  ти  їх  не  захистив?  Я  ж  тебе  так  просила!
 Цей  крик,  здавалося  почув  увесь  світ…  її  обличчя  було  мокре  од  сліз.
 А  за  вікном,  несподівано  зірвався  вітер    й  з  неба    посипав  дрібний  сніг.

                                                                                                                                                                   09.12.2023р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000528
дата надходження 09.12.2023
дата закладки 10.12.2023

Ніна Незламна

Маленькі пригоди ( дит)

Я  підставила  долонці

Я  підставила  долонці,
Павутинки  і  сніжинки,
 Летять  білі,  блиск  від  сонця,
Покривають  всі  стежинки.

Я  підставила  долонці,
Та  вони  стали  водою,
Гнівно  гляну  на  хмарини,
Чи  сміються  наді  мною,
Не  втішаюся  я  нині,
Піду  мамі  пожаліюсь.

Не  розрахував

Гуляв  вітер,  уже  й  свище,
Сніг  здіймав,  все  вище  й  вище,
Я  б  хотів  його  догнати,
Із  ним  разом  політати.
Вже  й  на  гірці,  на  санчатах,
Сам  собі,  я  зробив    свято,
Стрімголов  летів  донизу,
Опинився  в  горі  хмизу,
Лип  штанці,  подерті  в  мене,
Почуття,  гнобить  шалене,
Та  зроблю  очі  невинні,
Хай  пробачать  цій  дитині,
Щоб  куточок  оминути,
Треба  трішки  хитрим  бути.

 Викрутився

Зробив  ковзанку,  під  вечір,
Відчуття,політ  лелечий,
 Молодець,  що  зміг  зробити,
Лиш  не  думав  де  полити,
Блиск  води  на  гірці  снігу,
Спав  міцненько  то  ж  мав  втіху.

Сніжок  ранком,  притрусив,
Я  ж  до  школи,  поспішив,
Підслизнувся,  враз  трах-  барах,
У  очах,  за  мить  зблиск  і  страх.
От  біда,  от  забувака,
Озирнувсь,  глянув  на  тата,
 Похитав,  він  головою,
-Заморока  із  тобою!

Хитрі    очі,  як  у  зайця,
Не  везе  щодня,  от  трастя.
-Тут  стежинка,  що  ж  наробив,
Ти  на  сніг,  нащо  воду  лив?
Тебе  мабуть  замало  вчив,
От  невдаха,  чому  такий?
-Мені  ж  вісім,  я  ще  малий,
Може  десять  років    буде,
Тоді  розуму  прибуде.

                         10.12.2023р

                   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000575
дата надходження 10.12.2023
дата закладки 10.12.2023

Родвін

Завірюха і Ведмідь. Казочка.

[u][b]Завірюха  і  Ведмідь.  Казочка.[/b][/u]

Продовження  віршика  "Веснонька  і  завірюха"

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980240



                             [i]Квітує  сад  та  Завірюха
                             Не  хоче  йти  і  вельми  злиться  !
                             Весни,  нахаба,  геть  не  слуха
                             Ніяк  не  хоче  поступиться  !  

                             Хурделить  сніг  на  ніжний  цвіт   -  
                             Завіять  хоче  цілий  світ  !  
                             Та  стрілась  з  вітерцем  гарячим  -  
                             Ой,  як  же  він  її  обняв  !...

                               Що  мало  зовсім  не  здолав
                               Гарячим  подихом  юначим  !  
                               Ледь  вирвалася  -  не  спіймать  
                               І  га́йда  в  ліс  -  скоріш  тікать  !

                               Метнулась  з  страху  по  дорозі,  
                               А  потім  -  через  бурелом  !  
                               І  опинилася  в  берлозі,  
                               З  ведмедем   за  одним  столом.  
       
                               -  Послухай,  друже  косолапий,     
                                   Єсть  справа...  Добре  дам  на  лапу...     
                                   Берлогу  здай,  щоби  пожить...     
                                   Та  літо  якось  пережить  !  

                             Ведмідь  второпав,  хоч  спросоння,  
                             Що  діло  вигідне.  Зопа́лу  
                             Ціну  заправив...  Ой,  чималу  !  
                             Й  угоду  склали...  Двохсторо́нню  !

                             Тож  доки  літо  чарувало,
                             Дара́ми  осінь  частувала,
                             В  берлозі  завірюха  спала
                             Під  ковдрою,  в  шовкових  травах...
         
                             Та  час  пройшов,  тепла  не  стало
                             Птахи  у  даль  подались,  в  вирій  ...
                             Із  снігом  дощ,  і  небо  сіре,
                             Вже  і  зими  пора  настала  ...    
[/i]
                             *              *              *

У  темнім  лісі,  при  дорозі,
Де  непролазний  бурелом,
У  теплій  затишній  берлозі,
З  ведмедем   за  одним  столом,

Сиділа  сонна    завірюха,
А  їй  ведмідь  бурчав  на  вухо
Щось  про  угоду  двохсторонню
І,  бідненька  вона,  спросоння

Ніяк  не  в  силах  зрозуміти  :
-  Про  що  це  він  весь  час  бурмоче  ?  
   Ну  що  ж  від  неї  він  так  хоче  ?
   І  має  що  вона  робити  ...  ?

Продовжував  бубніть  Ведмідь  :
-  А  то,  таких  як  ти  я  знаю  !
   Клялась  ти  щедро  заплатить,
   А  як  прийшла  розплати  мить,
   Шукай-свисти  тебе  по  гаю...  !

Вона  второпать  не  могла  :
-  Який  ще    борг  сплатить    пора  !  ?
Ведмідь  нахнюпився  й  ричить  :
-  Комірне  час  прийшов  платить,

   І  краще  мене  не  гнівить  !
   Бо  миттю  вижену  з  двора  !

-  Ти  ж  бо  літо  все  проспала,
   Спеки  справжньої  й  не  знала  !
   Кажеш,    голова  болить  !  ?
  Комірне  нічим  заплатить  !  ?

   Про  що  ж  ти  миленька  гадала,
   Коли  угоду  ту  складала  ?

-  Послухай,  друже  косолапий,     
   Та  згодна  я...  Давай  брат  лапу...   
   Ось  зараз,  зараз,  розплачу́ся...
   Лишень  від  сну  розворушуся  !

І  потихеньку  повернулась
Та  й  до  дверей...  Ледь-ледь  дмухнула...
І  двері  рипнули,  розкрились,
А  за  дверима  -    білим-біло...

-  То  що  ж  це  я...?  Невже  проспала  ?
   Он  снігу  ж  бо  понасипало...
   А  хто  ж  у  нас  тут    на  порозі,
   Як  вартовий  стоїть  в  берлозі  ...?  

   Та  це  ж  ведмідь...  Щось  я  забула...
   Та  лишень  мимоволі  чхнула,
   Як  тут  ведмедя  хитонуло
   А,  потім,  із  барлігу  здуло...

Він  вилетів,  перевернувся
Ще  й  в  кучугуру  носом  вткнувся  !
В  снігу́  увесь,  засніжив  очі,  .
Вже  і  комірного  не  хоче...

Отут  вона  все  й  пригадала  -
І  як  від  вітерцю  втікала,
Та  й  до  берлоги  як  прибилась
Й  на  літо  як  тут  прихистилась  ...

Тож  підійшла,  сніг  обтрусила,
Клиша́вого  перепросила.
Ще  й  ду́кач  зо́лотий  дістала
І  у  медвежу  лапу  вклала.

Провела  його  в  берлогу
І  пішла,  але  з  порогу  
Наказала  на  прощання
Клишоногому  повчання  :

-  Взимку  в  лісі  не  гуляй
   І  барліг  не  полишай  !
   Будь  всю  зимоньку  вві  сні
   То  й  зустрінемсь  навесні  !...

                                       *              *              *

Потім  в  танці  закружляла
Замела,  запорошила
Гілок  кучу  наламала
Вхід  в  берлогу  притрусила,

А  сама  знялась  над  лісом,
Крутить  снігову  завісу,
Верховіття  дерев  хилить
І  натужно,  дико  квилить  !

І  набравшись  врешті  сили,
Захурделила  світ  білий    
Гілки  з  тріском  відриває,
Гуркіт  знявсь,  немов  стріляють  !

Стогне    схилена  осина,
Впала  зламана  соснина  !
Росте  куча  бурелому
Та  хурделиця  невтомна  -

Невгамовній  усе  мало  -
Аж  до  хмар  вона  дістала,
Завертіла  круговерть,
Налякала  всіх  у  смерть  !

Заревла  і  загуділа,
Сонце  геть  ущент  закрила,
Землю  з  хмарами  змішала,
Кучугур  понагортала  !

Захурделила  щосили,
Всі  шляхи  позамітала,
Шкоди  всюди  наробила...
І  не  трішечки...  Чимало...

Через  три  доби  стомилась,
Покружляла  і  спинилась,
Обдивилась  дуже  строго
Все  своїм  хазяйським  оком  :

-  Треба  б  ще  було  кружляти,
   Та  піду  я  до  берлоги
   І  в  ведмедика  під  боком
   Завалюся  міцно  спати  ...

А  народ  -  як  є  завзятий,
Хай  хвата  скоріш  лопати
Й  чистить  старанно  дороги  ...
Ще  завію...  Ради  Бога  ...


07.12.2023  р.

Фото    https://st.violity.com/auction/big/auctions/89/1/91/89019194.jpg

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000360
дата надходження 07.12.2023
дата закладки 08.12.2023

Олекса Удайко

НЕ ТОПЧИСЬ ПО МОГИЛІ

     [i]"Memento  mori  "-  тим,  хто  
     страждає  на      безпам'яцтво[/i]

[i][b][color="#085d61"]Не  топчись  по  могилі  Людини  –
Ні  на  йоту  її  ти  не  вартий!
Це  вона  у  суспільстві  дитиннім
як  правдисвіт    стояла  на  варті.      

За  твоє  благоденство,  щоб  скривдить  
вже  повік  вороги  не  посміли
й  на  путі  переможній,  як  привид,
не  траплялися  рифи  і  міни?..

Не  тому  та  –  з  косою  –  нечиста
Її  рано  та  спішно  забрала?..
І  лягла  в  ноги  рястом  барвистим    
тобі  доля  із  повним  забралом

Чи  не  то̀му  твій  шлях  осяя̀ний  
став  таким  і  легким,  і  прозорим,
що  вказав  із  відтіль    “окаянний”,
маяки  засвітивши  як  зорі.

То  ж  оглянься  назад  і  молися
за  того,  хто  пройшов  тут  до  тебе,
до  могили  чолом  притулися
та  шукай  свого  ангела  в  небі.  

По  могилі  Його  не  топчися  –
його  імені  вкрай  не  затоптуй!..                        
Лиш  згадай  при  нагоді  –  ти  чИй  син,
роду-племені  ко́трого…  Хто  ти?  [/color][/b]

8.12.2023

На  світлині  автора  -  обеліск  на  могилі  С.М.  
Моковця  -  у  минулому  директора  Інституту  
мікробіології  і  вірусології  НАНУ,  чиє  ім'я  
сяє  в  скрижалях  світової  науки  і  ЮНЕСКО...[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000434
дата надходження 08.12.2023
дата закладки 08.12.2023

Веселенька Дачниця

Життя ніким не зупинити

І  прийде  ранок,  і  буде  день,                                    
Співати  будуть  солов’ї  ...                                          
Хтось  щось  знайде,  а  хтось  не  гляне        
На  оці  опуси  мої.                                                                        

Моє  бажання  -  лиш  почути                                          
Спів  звеселяючих  пісень,                                                
Що  так  торкають  серце  й  душу,                              
Дають  наснагу  в  хмурий  день.                                      

Життя  ніким  не  зупинити:                                          
Усе  міняється,  тече...                                                              
Хтось  собі  мовчки  відвернеться,                        
А  когось,  може  запече,                                                          

Коли    знайде  таке  для  себе,                                        
Що  теплом  душу  огорне  -                                              
В  годину  відчаю  і  смути                                                
Добром  згадає  і  мене.                                                            

Ніхто  ніким  не  застрахований  -                        
Є  всі  ми  грішники  в  житті...                                    
Відлетимо,  як  птахи  –  мрії,                                      
У  різній  час,  у  майбутті...                                              
                                                                         В.  Ф.-25.11.  2023  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000366
дата надходження 07.12.2023
дата закладки 08.12.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Полiт наживо (децима або еспiнела)

Припудрив  грішну  землю  перший  сніг,
Зима  не  пожаліла  дива.
З  летючих  хмар  -  політ  нажи́во  -
І  сніг  легки́й  -  для  втіх,  хоча  приліг.

Доноситься  бадьорий  сонця  сміх.
Задумлива  лиш  осінь  сива.
Спішить,  спішить  зима  вродлива.

Розкриє  щедро  сніжно-білий  міх,
І  пух  осяде  ніжно  на  поріг.
Хто  інших  радує,  -  навік  щасливий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000412
дата надходження 08.12.2023
дата закладки 08.12.2023

Валентина Ярошенко

Серце рве велика втрата

Всі  ми  єднаємось  до  кучі
Оптимістів  в  нас  багато,
Хоч  є  у  нас    злодії  сучі
Викривати  вчасно  варто.

Упевнена,  що  моє  слово
Прийде  до  всіх  ваших  сердець,
Ми  зростемо  і  наша  мова
Століттями  вона  живе.

Мова  завжди,  як  наша  мати
За  неї  встанемо  разом,
Рідненькі  діти  йдуть  в  солдати
А  стільки  іх  там  полягло.

Серце  рве  велика  втрата
Разом  змішались  біль  і  кров,
Страшенну  муку  несе  мати
Та  рідним  батьком  стає  Бог.

На  небо  тільки  їй  дивитись
Бо  янголом  став  її  син,
Вірити  в  Бога  і  молитись
Дай  Боже  їй  достатньо  сил.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999109
дата надходження 21.11.2023
дата закладки 07.12.2023

Ніна Незламна

Два джерельця ( слова до пісні)

Два  джерельця,  два  джерельця,
То  закоханих  два  серця,
Цей  потік  річка  сприймає,
Тут  миленький  мій  чекає.

Води  святість,  Божа  ласка,
Коли  вдвох,  то  наче  казка,
Говорив,  я  щебетушка,
Ясноока    Попелюшка.

Але  ж  глянь,  не  в  такій  сукні,
Кажуть  люди  ми  розпутні,
Ти  знайшов  від  серця  ключик,
Я  ж  у  шортах  видно  пупик.

Топік  диво  -  жвава  юність,
Вслід  хтось  кине-  безрозсудність,
Ти  ж  як  лис,  погляд  на  груди,
Небоюся  я  застуди.

Тебе  зваблю,зачарую,
У  обіймах  зацілую,
Слова  ніжні,  -О  русалко,
Знаєш  ти,  кохаю  палко!

Два  джерельця,  два  джерельця,
Хай  розмови,  все  вдається,
Як  ці  води,  в  нас  кохання,
Вдвох  у  купелі  до  рання.


                               07.12.2023р  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000281
дата надходження 06.12.2023
дата закладки 07.12.2023

Катерина Собова

Унiверсальне iм'я

Молодий    татусь    вже    зрання
З    подарунками    носився:
В    нього    радісна      подія  –
Син    учора    народився!

Із    дружиною    вже    разом
Стали    думати,    гадати,
Щоб    було    все    за    законом:  
Яке    ім’я    сину    дати?

Дідусі    й    бабусі    хочуть,
Щоб    вчинили    їхню    волю:
Ім’я    внука    зразу    вплине
На    його      життєву      долю.

Враз    церковний    календарик
Баба    Ніна    відшукала,
Щоб    був    Ангел  –  охоронець  –
Тут    сама    вже    слідкувала.

Та    заплуталася    швидко,
Бо    всі      дати    поміняли,
І    тепер    пішла    розбіжність,
Кого    в    свята    називали.

Коля,    Петя,    Вася,    Вітя  -
Це    так    просто    і    банально,
Треба    щось    таке    шукати,  
Щоб    було    оригінально.

Ім’я,      вибране    дитині,
Благородно    щоб    звучало,
В    ситуаціях    життєвих,
Щоб    постійно    виручало!

-Ізяслав!    Це    -    супер!    Браво!  –
 Розсудила    мама    Ліза,-
Де    потрібно    -    буде    Слава,
А    де    вигідно    -    то    Ізя!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000269
дата надходження 06.12.2023
дата закладки 07.12.2023

Ніна Незламна

І взимку… не зламати

Зима    по  окрузі  літала,
Сніг  сірий  й  крупинки  намистом,
 Ледь  мліє,  хоч  смуток  пізнала,
Все  робить  неначе  навмисно,
Вже  й  білі  перини  встеляла.

Зухвалість  зими  ні  до  чого,
І  вітер  затих,  у  дрімоті,
Враз  ненька  відчула  тривогу,
Синочка  несуть,  у  скорботі,
 Вже  квіти  встеляють  дорогу.

 Не  стала  й  синичка  співати,
Юрба  на  колінах,  прощання,
Від  відчаю  стомлена  мати,
Згоріло  в  душі  сподівання,
Що  буде  з  війни  зустрічати.

 О  зимо,  не  будь  ти  сердита,
Достатньо  страждання    і    болю,
Кремлівська  орда  не  добита,
Сини  ж,  нам  виборюють  волю,
На  жаль,  ця  проблема    не  змита.

Відвічно  кроваві  потоки,
 Борню  за  незалежність  мати,
Щоб  вижити  впевнені  кроки,
І  дух,    цей  козацький  плекати,
У  спадок,  не  втратити  волю!

Тримаймося,  братці  вкраїнці,
І  взимку  наш  рід  не  зламати,
Дамо  москалям,  ми  гостинців,
Снарядів,  шахедів  на  свято,
Приніс  Миколай  у  ряднинці,
Тож  здатні  катів  подолати!

                               07.12.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000345
дата надходження 07.12.2023
дата закладки 07.12.2023

Катерина Собова

Бабинi проблеми

Все    болить    у    баби    Гані:
Ниє    спина,    терпнуть    руки,
Всі    аналізи    погані,
В    голові    змішались    звуки.

Терапевт    її    оглянув
І    по    своєму    мудрує,
Бачить,    баба    каже    правду,  
Явно    тут    не    симулює:

Душить    кашель,    шум    у    грудях,
Не    пройшла    ще    пневмонія,
Голова    тріщить    -    вершини
Досягла    гіпертонія.

Лікар    каже:      -Ось    рецепти,
Ви    у    відчай    не    впадайте,
П’ять    разів    на    день    пігулки
Після    їжі    випивайте.

Баба    дибає    в    аптеку
(Там    всю    пенсію    лишила),    

Казав    лікар,    що    поможе,
Все,    що    треба    закупила.

Тепер    в    голову    старої
Вже    летять    проблеми    свіжі:
-П’ять    разів    на    день    ковтати…
А    де    взяти    стільки    їжі?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999978
дата надходження 02.12.2023
дата закладки 03.12.2023

Ніна Незламна

Козача Лопань у виживанні ( поема)

           Чи  день,    чи  ніч  минає…
Думки  безсонні,  немає  спочину,
Козача    Лопань,    пращурів  землиця,
Згадаю    друзів,  веселу    родину,
Гармошки  звук,  щасливі,  світлі  лиця,
 Можливість  вдачею  насолодиться.
Веселі  дні…  дитинство  на  роздолах,
Стерню  збиваючи,  в  охапці  квіти,
Тож  босоногі  наче  на  вітрилах,
 Радісно  в  полі    гомоніли  діти,
Якби  й  надалі    увесь  світ  любити.

   Роки  минали…
Все  за  плечима,  неначе  дивний  сон,
Я  не  злітаю  туди,  війна  ж    нині,
Західний  вітер  співає  в  унісон,
Враз    все  втопилось  у  смерканні  днини,
Нехай  ніщо,  не  рушить  сон  дитини!

             Небо  в  сум’ятті…
Війна  -  біда…  .згадати  пору  зимну,
Сусід  напав  на  рідну  Україну,
У  ніч  лютневу,  сніжнокрилу,  темну,
Щоб  про  весну  не  мріяли  й  калину,
Забули  мову  рідну  солов’їну.

         На  підвіконні  кішка….
 Ніч,  ще  не  встигла,  дати  шлях  світанку,
По  небу  тіні,  мигтять,  мов  привиди,
Не  дочикатись  сонячного  ранку,
Вмить  стрімголов,  блискавки  різновиди,
Здатні    й  на  темінь,  досягти  злагоди.
Та  то  ж  на  жаль,  явища  неприродні,  
По  небу  скрізь,  спалах,  до  низу  вогонь,
Червоний  схід,  враз  вибухи  повторні,
І  здаля  гул,  мабуть  сердить  будь  –  кого,
Скоріше  тих,  хто  ближче,  на  кордоні.

               Все    ніби  в  мареві…..
Річечка  Лопань  змієчкою  в’ється,
Іще  в  дрімоті,  трави  край  берегів,
 Їм  вже  тепер,  не  сниться    й  не  здається,
Тривожно  й  людям,  моляться  до  богів,
 Думки  –  джмелі,  хто  сон,    зміг  порушить?

                     Надворі    стемніло……
 Гудить  земля,  все  небо  безпросвітне,
Гелікоптери  й  літаки  літають,
 Русні  навіщо  дійство  безпричинне,
Чому  прийшли,  народ  за  що  вбивають?
Чого  припхались,що  й  самі  не  знають?!

               По  вікнах  світло…
 Незвичний  звук,  собак  скавління  й  гавкіт,
Устраху  доня,  плаче  до  матусі,
Раптово  чути  брязкіт  і  знов  гуркіт,
Пролунав  вибух…  онук  у    бабусі,
 Удвох  за  руки,так  й  заклякли  в  русі.

                         Страх  важко    здолати…
 Дибом  волосся,  мчать  бронемашини,
 Й  гримучі  танки  прямо  на  автівки,
   Постріли  в  спину,  що  вже  є  причини?
Чому  й  за  що,  куль  черга  із  гвинтівки?
Вже  й  реготіння  злобне  від  утіхи.

           Це  відбувалось….
У  центрі  збори,  жваві  офіцери,
Злі,  недолугі,  шукали  зрадників,
Тож  всі  вважали,  будуть  мільйонери,
Для  них  знайшлося  кілька  порадників,
Їх  знайдуть  згодом,  серед  мурашників.

       Раптово  стемніло…
Усе  завмерло  і  не  чути  птахів,
 Тож  не  доводилося  війни  бачить,
Як  знайти  корм,  поміж  кривавих  снігів?
Ледь  чутно,-Цвінь.  Цвінь  -цвінь-цвінь,  -  пташка  плаче,
Невже  убивцям,  Боги  все  пробачать?
Навіть  оправдувати  не  знайдеш  слів,
По  хатах  зранку,  зібрались  родини,
Розмови,  плач,-Ти  ж  сусід,чому  посмів,
Піти  війною,  де  совість  людини?
Хамло  похабне,  поганше  тварини!

           Життя    в  окупації…
 Знущань    сім  місяців,  важко  прожити,
Молодші  й  старші  хлопці  по  підвалах,
Після  тортур,  без  ліків  не  ожити,
Зовсім  знесилені  лежать  на  шпалах,
 І  на  бетоні,  напівголі,  в  штанях.
У  людськім  образі  табун  вовкулак,
Проводив  допит  -    йшов  на  умовляння,
Не  побоявся,  змовчав  смілий  юнак,
Жорстоко  били,  мали  сподівання,
Дізнатись  план,  де  мешкають  військові,
Чи  партизани  по  яких  домівках,
У  кого  сейф,  папери  наукові,
І  де  живе  його  красуня  дівка,
Щоби  навідатися  й  при  бажанні,
 Взяти  з  собою,  вже  заради  втіхи.

         Тривожні    новини…
Чекали  днини,  спокою  немає,
Усіх  ув’язнених,  вели  з  підвалу,
Юрба  людей    давно  на  них  чекає,
Їх  думки  встрелити  б,  компашку  наглу,
На  жаль,  не  в  змозі  кинути  в  могилу.
Перед  очима  зброя,  темні  зуби,
Від  несподіванки  люди  жахнулись,
Не  кожна  мати,  ачей*  приголубить,
Не  всі  ув’язнені  снігу  торкнулись.

         На  головах  мішки…..
 А  розпізнати,  лиш  по  статі  можна,
Аж  страшно  людям,  в  синцях  груди,  спини,
Чи  болі  ті,    душа  стерпіть  спроможна?
Та  чи  повернуться,  усі  в  хатини?
По  ногах  шрами  й  досі  сочиться  кров,
На  ліктях  рани,  пальці  рук  смалені,
Неприпустимо,  яка  ж  міцна  (любов),
Усі  надії    в  болоті  втоплені,
Для  бурят  жоден  і  слова  не  знайшов,
Не  зрадять  неньку,  хоч  дуже  втомнені.
Схиливши  голову  стоїть  мов  німа,
Чиясь  знесилена,  згорблена  мати,  
Рашистські  варвари  -    слів  інших  нема.
Їм  би  сміливо,  в  очі  все  сказати,
Ніби  безкровна,  нема  сил  кричати,
Яка  ж  біда,  катма  кого  стрічати.  

       Цього  не  очікували…
Жест  (  добра),  волі  та  це  ж  лицемірство,
Ганебні  погляди,    все  ж  зняли  мішки,
І  ледь  всміхаючись,  мабуть  щоб    звірство,
Своє  сховать,  у  руки  взяли  пляшки,
Пили  спиртне,  все  ж  не  всіх  відпустили.
А  дехто  з  рідними,  пішли  по  хатах,
Когось  рашисти,  по  дорозі  били,
Один  мужчина,  зі  смутком  у  очах,
Впав  на  порозі,  як  поранений  птах,
Думки  –Незламний,  цей  наш,  козацький  дух,
Тож  час  настане,  знищим  у  пух  і  прах,
Нарешті  звільнемось  від  кремлівських  слуг.

       Жити  і  вірити…
А  серце  матері  сповнене  жалю,
 Ночі  і  дні  сум’яття,  де  взять  ліки?  
Мій  рідний  сину,  я  ж  тебе  так  люблю,
Нехай  московська  нечість  вмре  навіки!
 Вже  й  поряд    синочок,  дружина  плаче,
Нуртують*  думи  –  Потерпи,  треба  час,
Тримайся  любий,  мій  мужній  козаче,
Ніщо  на  всім  світі,  не  розлучить  нас.
Землиця  зрошена  потом  й  сльозою,
Її  ґвалтують    прислужники    кремля,
Не  мре  надія,  ранньою  весною,
Швидко  від  нечісті  звільниться  земля,
Боже,  як  вижити,  в  ці,  надважкі  дні,
Благає  люд,  збережи  життя  синів!

   На  серці  смуток…..
Знов    війни  відгуки,  темніє  небо,
Щоднини  вибухи,  тривожні  ночі,
Із  хати  вийти  боязко  та    треба,
Тож  мусиш  йти,  води  немає  в  домі.
Та  не  уникнуть  жахіть,жура,  печаль,
Гидкий  рашист,  діву  волік  до  хати,
Оскаженів,  вмить  зірвав  із  неї  шаль,
Тут  поруч  мати,  стала  захищати,
Дикий  крик  звіра,-  я    мріяв,  кохати,
Все  ж  (гостя)  вигнали,  у  всьому  є  грань.

       Під  дулами  автоматів….
Сповна  відчути,  довелося  злоби,
Жити  ніхто  ж  не  хоче  у  неволі,
В  росію  вивезти,  не  дали  згоди,
Кровавий  сніг,  як  зранені  тополі,
Просили  люди  захисту  у  долі.

     У  когось  настрій    інший…
Душу  дияволу  продавши,тікав,
Замав  каліцтво  російське,  церковне,
Грошви  по  вінця,  знахабніло  накрав,
Пора  владнати,  це  життя  гріховне,
Надалі  мало  ж  бути  безкоштовне.
Хтось  погодився,  їхав  автобусом,
Сховавши  гроші,  мав  зв’язки,  телефон,
 Зміг  скористатися,  страшним  хаосом,,
Щоби  надіючись  втекти  за  кордон,
 Були  й  байдужі,  мине,  колись  цей  сон.

           В  боротьбі  з  голодом….
 Запаси  кінчались.  Люди  збирали,
Що  є  запаси    в  підвалі,  чи  в  хаті,
Голодні    пси  все  до  крихти  забрали,
Досить  раділи,  смердючі,  пихаті,
     І  відправляли  (дарунки)  в  росію.
Люди  єдналися,  пічка  надворі,
Суп    без  олії,  але  ж  пахтить  смачно,
Хтось  приніс  цукор,  знайшов  у  коморі,
Усі  вміхались,  разом  не  так  страшно,
Добре  що  вдень,  хоч  чогось  крихту  мати,
Щоби  дожити  та  й  своїх  діждатись.

     А  час  летів  неспинно….
У  центрі  селища  збирали  людей,
Вороги  кляті  повели  розмови,
Що  до  союзу,  забагато  ідей,
Все  вимагали,  щоб  не  чули  мови,
Нашої  рідної,  почувши  били,
Навіть  до  розстрілу  були  готові.
 А  там  за  центром  дорога  до  річки,
У  ній  вода  без  блиску,  чорна,  сива,
Ридає  ненька,  не  діждалась  нічки,
Мов  п’яна  йшла  забрати  свого  сина,
Настигла  смерть.  Хіба  винна  дитина?
Чому  ж,  ти  доле  наша  нещаслива?
Та,  як    тепер  синочка  поховати,
Летять  снаряди,  вщент  цвинтар  розбитий,
Уже  в  хатині  помолилась  мати,
Кремлівський  яструб,    коли  будеш  ситий?
Гнобиш  століттями  народ  країни,
Знай  жодна  ненька  війни  не  пробачить!
Гілки  тоненькі  схилила  калина,
О  скільки  горя  принесла  ця  війна,
Щодня  від  неі  стражда  Україна,
Шкода  невтішні,  дні  замала  весна,
Важкі  бої  та  віру  не  забрати,
Сміливість,стійкість  бійців  не  зламати.

       Без  надії  ніяк…
Земля  двигтить,  пруть  танки  по  дорогах,
Хто  залишивсь,  щодня  неначе  в  пеклі,
Та  час  біжить,  зранку  люди  в  городах,
Хоча  й  бої  продовжились  запеклі,
Сміло  дивилися  у  очі  смерті.
Страшна    війна  та  сім’я*  висівають,
Картоплю  садять.  Скрізь  дома  –  руїни,
У  душах  віру,  в  святість  правди  мають,
Під  три  чорти  йдіть,  не  для  вас  стежини,
Орки,  нам  йти,  не  по  одній  дорозі.

       Позаду  тяжкі  літні  дні…
Горить  земля,  довкола  наче  пекло,
Жорсткі  бої,    безстрашні    душі,  втрати,
Посеред  дня  здавалось  рано  смеркло,
Ввірвавсь  терпець,  це  ч*о  пора  прогнати!
Занадто  важко  та  назад  ні  кроку,
Щоб  кожен  метр  землі,  відвоювати,
Щоб  навіки  ущент  розбить  сволоту,
Ненависть  сил  придасть,  їм  час  тікати.
А  кров  козацька  міцніє,  ожива,
Для  ворогів  дух  пращурів  -  могила,
Вже  синьо  -    жовтий  стяг  вітер  розвива,
У  центрі  селища  юрба  молилась,
Радо  стрічають  воїнів  сміливих.
Та  ще,  на  жаль,  не  закінчилась  війна,
Така  вже  доля  неньки  –  України,
Все  ж  кожен  мріє  прийде  тепла  весна,
Під  мирним  небом  свято  для  родини,
Поки  ж    війна,  борьба  за  незалежність.
*
Хати,  споруди…  скільки  їх  лишилось,
Процентів  десять-  двадцять,  може  й  менше,
Без  руйнувань,  щоб  цілі.  Комусь  снилось,  
 Що  таке  буде?Хто  знає,  навряд  більше.
Яка  незламна,  сила  волі    в  людей,
Ще  є  прильоти,  скрізь  вибухи  чути,
Город  копають  і  не  мавши  бурдей
А  часник  треба  у  землю  уткнути,
Бог  дасть  не  буде  (добросердних  гостей),
Якби  вже  мирно  позбудемось  скрути.
Тож  волонтерам  дяка,  сяють  очі,
Комусь  потрібні,  бач    -  згадують  нині,
Тож  пам’ятають,  добре,  як  пліч-о  пліч,
Вже  є  олійка,  враз  сльози  полинні,
Й  згадають  Вангу,  ті    слова  пророчі,
Це  українці,  вижити  повинні.

Роками  вчила    мати  -  Україна  ,
Сила  в  єднанні  духу  і  свободи,
Тож  знай  русня,  міцна  у  нас  родина,
Хоча  і  важко,  йдем    до  перемоги!
*
Я  серцем  вірю,  ті  хто  десь  далеко,
Усі  повернуться  в  рідне  селище,
Хоча  країні,  занадто  нелегко,
Шлях  Богом  даний,  нам  світлий  стелиться.
Знову  розквітне  моя  Україна!
 Щиро  люблю,    її  вільну,  єдину!

***
Дорогі  наші  захисники  і  захисниці!
 Я  вітаю  Вас  з  прийдешнім  святом
 Збройних  Сил  України!
Та  з  днем  Святого  Миколая!
Нехай  у  вашому  житті  все  повернеться  на  краще!
Здоров’я  Вам  та  успіхів  на  ниві  служіння  
українському  народу!Миру,  добра,  любові  і  щастя!

                   ***
                                                                     Нуртують  (  вирують)  думки
                                                                                                                       ,ачей  (може)
                                                                                   сім’я  -(  Насіння)  висівають

                                                                                               03.12.  2023р
   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999985
дата надходження 02.12.2023
дата закладки 03.12.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Я Богу дякую

Я  Богу  дякую  за  все:
За  Батьківщину  і  родину.
За  те,  що  ранок  принесе
Зі  сходом  сонячного  дива,
Яке  торкається  душі,
Дає  проміння  із  любові,
Дає  добра  й  життя  рушій,
Думкам  моїм  -  святу  свободу.
Я  Богу  дякую  за  день,
За  мову  і  за  віршів  світло,
За  цей  навколишній  Едем,
Що  поселився  непомітно
У  серці,  в  закутках  тепла,
Де  квітнуть  мрії  та  надії,
Де  не  охопить  сіра  мла,
І  правди  яскравіє  дія.
Я  дякую  за  вечір,  ніч
Всевишньому  вклоняюсь  низько,
В  молитві  дякую,  і  свіч
Палає  радість  віри  близько.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999996
дата надходження 02.12.2023
дата закладки 03.12.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Ой, віхоло

Подушка  неба  тріснула  навпі́л,
Сніжило  рясно,  гучно  завивало.
Війни  несамовитий  був  приціл,
Людське  життя,  мов  сніг,  валили  валом.

Жорстокість  з  хугою  удвох  сплелись,
Ревли  вночі.  В  окопах  -    хлопці  мерзли.
Неподалік  -  поні́вечений  ліс,
Розхристані  дерева,  ніби  нерви.

-Ой,  віхоло,  скоріше  схаменись,-
Здається,  так  волало  все  довкола.
Ще  осені  не  впав  останній  лист,
Невже  у  тебе  серце  охололо?

Ти  ж  не  настільки  люта  і  страшна.
Хіба  тобі  з  війною  бути  в  парі?
Доволі  вітру  й  білого  рядна.
Не  треба  студінню  трясти,  -  зарано.

26.11.2023р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999681
дата надходження 28.11.2023
дата закладки 28.11.2023

Катерина Собова

Заливна риба

Хлопець    (вже    в    літах)    Микола
Розказав    учора    мамі,
Що    з    усіх    дівчат    в    районі
Перевагу    надав    Мані.

Вона    якось    похвалилась,
Що    на    кухні    порядкує,
За    рецептом    особливим
Рибу    заливну    готує.

А    сьогодні    для    знайомства
Вже    привів    Марусю    в    хату:
Мамі    хай    продемонструє
Всю    енергію    завзяту.

-Коля    каже,    що    у    тебе,-
Лагідно    щебече    мама,-
Щодо    риби    є    секрети,
Поділись,    щоб    і    я    знала.

Стали    очі    круглі    в    Маньки:
-Спосіб    заливний    -    не    диво:
Відкусила    шмат    тараньки
Й    запила    ковточком    пива.

Головне      тут    і    важливе  –
Цей    процес    не    зупиняти:
Як    закінчиться    таранька  –
Можна    й    раків    заливати!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999674
дата надходження 28.11.2023
дата закладки 28.11.2023

Веселенька Дачниця

Яблука для захисників

                                             

         У  теплий  осінній  день  вдома  не  сидиться.  Людям,  які  працюють  на  землі,  дорога  кожна  погожа  днина.  Потрібно  своєчасно  зібрати  вирощений  урожай,  допоки  ще  не  зарядили  дощі  чи  холод...
         А  цьогорічна  осінь  дивовижно  щедра  на  запашні  яблука  і  груші,  перець  і  помідори,  яких  ще  не  встигли  прихватити  перші  заморозки.
         І  поспішають  дачники  щоранку  на  свої  земельні  ділянки,  бо  тут  на  природі,  можна  обмінятися  не  тільки  врожаєм,  а  головне,  що  їх  об’єднує  –  зустрічі  та  спілкування.  Бо  із  кожної  сім’ї  на  війні  –  сини  чи  дочки,  родичі  чи  знайомі…  
       -  Доброго  дня,  Катерино  Миколаївно!  Де  це  Ви  таких  червонощоких  яблук  назбирали?  
       -  Добридень  і  Вам,  Маріє  Василівно.  У  саду  були,  що  за  ставком.  А  там  яблук  повно-повнісінько.  Нікому  тепер  їх  збирати…  Такі  соковиті,  смачні.  Ось  і  Вам  назбирали  і  наших  захисників  по  дорозі  на  блокпостах  будемо  вгощати.  Дивіться,  тут  їх  -  повний  багажник,  усім  вистачить.  
Ви  нас  кожний  раз  помідорами  пригощаєте,  то  ми  для  Вас  яблук  привезли.  Ось  беріть,  їжте  на  здоров’ячко.  
     -  А  я  нашим  захисникам  теж  гостинці  збираю,  -  каже  Марія.  Вибрала  спіленьких    помідорів,  винограду  та  груш  ще  нарву.  Нехай  посмакують  поки  все  свіженьке...  Може  там,  на  сході,  наших  синів  теж  хтось  пригостить.  Трудно  їм  зараз,  безперервні  бої...  І  поїсти,  мабуть,  ніколи  …  
     -  Як  Ваш  Вадим?  Дзвонить,  пише?
     -  Ви  ж  знаєте,  Маріє,  який  він  у  нас  «балакучий»…  Прошу  його,  дай  знати  про  себе,  хоч  раз  у  сутки.  А  він  жартує,  що  кожен  день  немає  часу  на  розмови,  бо  треба  бити  клятих  орків.  Пише,  що  все  нормально,  щоб  не  хвилювалися.  
Ми  то  з  Вами  знаємо,  як  на  війні  «все  нормально»...  
       -  А  як  Ваш  Євген,  дзвонить,  пише?  –  запитує  Марію  Тетяна.              
       -  У  відрядження  збирається,  то  можливо,  додому  на  день  -  два  по  дорозі  заїде,  як  буде  час,  -  каже  Марія.  
       Отак  і  обмінюються  дачники  куценькими  новинами  про  дітей  та  родичів,  які  тепер  на  війні…
         Не  встигли  розійтися  по  своїх  дачах,  як  раптом  у  небі  почулися  звуки  «мопеда»…
Летить  десь  поруч  у  сторону  міста,  тільки  за  хмарами  не  видно…  Звуки  почали  віддалятися,  та  раптом  як  бабахне!  В  захмареному  небі  тільки  світла  лінія  від  диму  тягнеться  донизу  і  падають  уламки…  наче  шерсть  з  підстреленого  шакала…
І  страшно,  і  радісно  водночас…  
       Дачники  знову  збіглися,  щоб  обмінятися  словом  про  пережите  і  побачене…  А  тут:    сльози  і  радість,  а  головне  –  гордість  за  наших  захисників,  які  збили  ворожого  безпілотника  за  містом.  Він  розлетівся  на  маленькі  уламки  нікому  не  нашкодивши.  Славна  робота  наших  захисників!  
       
       Повертаючись  додому  з  дач,  кожен  старається,  хто  чим  може,  пригостити  захисників,  що  на  блокпостах:  свіжим  медом,  ягодами,  овочами  чи  фруктами,  вирощеними  на  власних  городах.  Дачники  знають  і  вірять,  що  їх  дітей  там  на  сході,  чи  півдні  теж  пригощають  добрі  люди…  А  може  хоч  словом  зігріють  –  це  також  велике  добро  у  нашу  загальну  справу.  Бо,  як  говорить  народна  мудрість  -  цеглинка  до  цеглинки  і  вже  дім  будується,  а  добре  слово  до  слова  –  і  людська  душа  зігрівається.    
                                                                                                                                                                           В.Ф.  –  15.09.  2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999256
дата надходження 23.11.2023
дата закладки 25.11.2023

Ніна Незламна

Одна на двох ( з гум)

Чутки  ходять  по  селі,  про  Грицька  й  Івана,
Що  одненька  та  й    на  двох,  жіночка  Світлана,
Один  з  другим  втішаються,  радо  приймає,
Каже  Гриць,  -  От  чаклунка,  диво  -  очі  має,
Щодня  запахом  п’янить,  хоч  й  кепська  погода,
Бог  красу…  подарував,  як  біла  троянда!

Чисто  в  хаті,  комфортно,  на  ліжку  подушка,
Жінка  хитра,  гріх  має,  катма  подружки,
Підморгне  одному,  вже  й  на  вухо  шепоче,
Бо  ж    цукерок    на  завтра    й  солодощів  хоче,
А  до  іншого    плине,  -    Ти  дровець    нарубай
Я  вночі  -    розплачуся,    ти  тільки  нагадай!

Як  свята,  іншим  разом,  музики  лунають,
П’яні  морди,  раненько  в  селі  всіх  лякають,
Що  ж  це  коїться    народ?  З  ким  поговорити?
Це  ж  розпуста,-  баби  кажуть,  -  що  ж  нам  робити?

У  сільраду,  дві  заяви,  щоб  не  пропали,
Вся  комісія  й  Іван,  на  Гриця  напали,
Туди  йдеш,  навіщо  в  сумці  коньяк,  цукерки,
Та  я  що…  дурний  куплять,  заробляю  в  Варки.

Та  душа  не  тягне  сватать,  йду  до  Світланки,
Як  паняночка  вона,  не  п’є  бурячанки,
І  голенька  в  ліжечку,    манить,  як  принцеса,
Так  від  неї,  стає  тепло,  як  від  компреса.

У  комісії  шепіт,  -Може  й  собі  сходить,
Іван  хитро  позирнув,  певно  це  вдала  мить,
І    слова  промовив,  -Запевняю  вас  усіх,
Як  сльоза  чистенька,чи    кохати  це  є  гріх?!
Я  мабуть,  все  ж    одружусь,  ну  не  зараз,    колись,
По  селі  пустіть  чутки,  щоб  розмови  вляглись,
Хай    жінок  злість  не  бере,  хай  повчаться  в  неї,
Щоби    їм,  як  і    їй  дарили  орхідеї.

Протокол  склали,  підписи,  жирна  печатка,
Як  годиться  ладненько,заради  порядка,
Посміхалися  суб’єкти,  настане  той  час,
Зустрічатиме  раденько  Світланка  всіх  нас.

Якби  ж  тихі  ночі,  але  музика  грає,
Знов  Світлана,  до  хати  начальство  збирає.
                                                                     25.11.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999428
дата надходження 25.11.2023
дата закладки 25.11.2023

Валентина Ярошенко

Осінь зиму зустрічає

Осінь  зиму  зустрічає
Переходить  тяжкий  міст,
Чи  вона  того  бажає?
Не  покаже  свою  злість.

Посміхнеться  ще  святково
Навіть  руку  їй  подасть,
Хоч  коти  гризуть  добово
Вам  той  стан  не  передать.

Зима  нагло  поступає
Заморозить  все  живе,
Із  морозами  гуляє
Поважає  лиш  себе.

Хай  радіють  зимі  діти
Іде  свято,  не  війна.
Зморилися    все  терпіти
Перемога,  де  вона?

Вона  прийде  незабаром,
Відстані  всі  подолає
Вона  має  свої  вади,
Дурних  перемагає.

А  вони  не  розуміють  ,
Що  тепер  творять  у  нас
Спонукає  Мати-  Діва,
І  прокляття  на  весь  час,

Будуть  прокляті  їх  діти,
Онуків  їх  дістане
Вони  зможуть  все  стерпіти?
Відповідь  за  вами...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999044
дата надходження 20.11.2023
дата закладки 23.11.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Міжсезоння

Попелясте  в  неба  стало  полотно,
Сонця  тіло  загорнуло  в  кокон.
Листя,  ніби  перетерте  толокно,
Під  ногами  шурхне  крок  за  кроком.

Ще  не  все  змарніло  й  на  гіллі  висить,
Зі  всіх  сил  тримається  в  печалі.
Хлюпне  крапель  незабаром  дощ  із  сит,  
Чи  туман  розвішає  вуалі.

І  душа  тріпоче  листячком  верби,
Міжсезоння  дихає  безлюддям.
Сріблом  паморозь  присяде  із  журби,
Часу  біг  ілюзії  розсудить.

За  вікном  симпатія  з  метаморфоз:
Надішле  нам  перший  сніг  вітання,  
І  мороз  легкий  залишить  свій  гіпноз.
Міжсезоння  в  роздумах  -  мовчання.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999093
дата надходження 21.11.2023
дата закладки 23.11.2023

Катерина Собова

Бабуся в гостях

Внук    зрадів:    у    хаті    гостя,
Біля    неї    хоче    сісти:
-Ти,    бабусю,    вже    доросла,
А    сама    не    вмієш    їсти.

-Що    це    ти,    Андрійку,    кажеш?-
Вирвалось    у    баби    Нати,-
Я    ще    здужаю,    нівроку,
Ложку    у    руці    тримати.

-А    я    чув,    як    вчора    тато
Був    сердитий,    став    кричати,
Тоді    мама    завелася  –
Було    місця    мало    в    хаті.

-До    нас    в    гості,-    казав    тато,-
Знову    преться    твоя    мати,
Доведеться    стару    відьму
Цілий    тиждень    годувати!

А    я,    бабцю,    такий    радий,
Хай    там    мама    репетує,
Хочу    бачити,    як    тато
Тебе    з    ложечки    годує.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999132
дата надходження 22.11.2023
дата закладки 23.11.2023

Ніна Незламна

В осінньому парку ( рим проза)

       Алеї…  алеї…    широкі  і  вужчі,  по  них  скаче  листя,  під  вітром  все  дужчим.  Деінде  намисто,  з  калини  урвавши,  напевно  красу  її,    душею    сприймавши.    Не  зміг  пролетіти  і  не  доторкнутись,  йому  ж  так  хотілось    до  неї  всміхнутись.  Але  ж  що  це  сталось,чому  став  холодним?  Летів,завивав,  вовчиськом  голодним.
       Спинися,  сказати,  я  хочу  йому.  Калину  не  руш,  подружку  мою.  Вона  ж  нещодавно,  так  квітла,  буяла.  І  ти  їй  втішався,  усіх  звеселяла.    Він  наче  почув,  а  може  втомився.  Здавалось,  до  мене  несміло  схилився.  За  мить  вже  до  ніг  припадав,  обвивав.    Можливо  з  собою  в  політ  зазивав?
       Чому,  мене  вітер,  небажано  рушиш,  напевно  несміло  сльозину  враз  струсиш.  Не  хочеш,  щоб  в  котре  згадала  той  вечір,  коли  ми  прощались,  обіймав  за  плечі  .  В    очах    його,    смуток,  бачила  я.  Чому  ти  в  сум’ятті,  доленько  моя?    Зібратись  з  думками,  так  важко  мені.  Ой,  якже  далеко  ти…  там,  на  війні.
     Бліндажі,    окопи,  частенько  бачу    у  снах.  Часом    не  сплю,  згадка  про  тебе,  огортає  страх.  І  вже,  як  дитина  пригорнуся  до  неньки.  Попрошу,-  Матуся,  обійми  рідненька.  Він  знов,  мені  снився  з  вогнем  у  борні.  Сміявся  і  плакав,  зникав    у  вогні.  Вже  й  птахом  злетів  до  небес,  де  блакить.  О,  як  же  забути  мені  страшну  мить?  Скажи  мені  люба,  чому  війну  бачу?  Не  скажеш,  я  знаю  тому  й  йду  до  парку.
       Ось  тут,  в  нашім  парку  гуляти  одній?  Але  ж  я  не  хочу  позбутися  мрій.  Наряд  золотистий  вже  скинула  осінь  і  хмари  з  вуалями  наповнили  просинь.  То  лиш  де-не-де,  між  кущів,  ясниться  просвіт,  промінчика  штрих  до  землиці  приліг.  Той  штрих  -  проблиск  надії,  хоч  й  змоклії    вії    та    світла  частинка  зігріла  сердечко,  попереду  бачу  коханого  личко.  Можливо  то  сутінки,  із  надвечір’ям  в  забаві,  так  образ  малюють.  Чи  я  з  ними  в  уяві,  секунди  хвилюють.  Та  враз  усе  зникло,  лиш  вітер  відчула.  Бо  в  цю  мить,  про  все  на  світі  забула.  То  мов  доторкнулась  до  його  волосся,  якби  ж  це  насправді  усе  відбулося.  Була  б  я  щаслива,уста  б  цілувала,  у  ніжних  обіймах  щоніч  засинала.
     Зненацька    в  обличчя    упали  краплини,  о,  це  ж  я,  уже  підійшла  до  калини.  Схилилося  гілля,  ще  кетяги  висять  та  дуже  маленькі,  нікого  не  тішать.  Це  ж  вітер,  красу  їй  пошкодив,  зривав,  скрізь  ягід  багато,  по  землі  розсипав.  Ото  ж  вона    й  плаче,  кому  пожалітись?  За  мить  по  землі,  горобчик  вже  скаче.  І,  як  же    до  нього  не  посміхнутись.
     Алеї…  алеї…  вздовж  них  хризантеми  біленькі  і  жовті,  від  дощику  змоклі.  Краплини  по  них  від  учора  лежать,  ще  золотом  й  сріблом  злегка  мерехтять.  Як  настрій  погоди,  позбудуться  вроди  -  закони  природи.  Їх  нам  не  змінити  та  все  що  довкола,  спроможні  цінити.  
   Як  би  ж  та  й  повсюди    на  нашій  землі,  не  гинули  люди  в  кривавій  війні.  Якби  ж  не  літали  шахіди,  ракети.  Щоб  жили  всі  мирно  на  нашій  планеті.  І  ти  б  мій  коханий  повернувся  додому.  Удвох,  в  нашому  парку  розвіяли  втому.  Бо  я  відчуваю  він  нас  пам’ятає.Тож  бачу  й  калина  привітно  стрічає.  
   Дай  Боже  терпіння  бійцям    і  сили,  вибити  орків,  зажити  щасливо.  І  щоб,  як  колись  в  парку  музика,  діти,  машинки  і  кульки,  щоб  знову  радіти.  Щоб  ясне  сонечко    і  блакить  над  Україною.  Щоб  не  по  всьому  світі,  а  з  родиною.За  круглим  столом    люди  відзначали  свята.  Щоб    навіки  покращилося  життя!
   Я  вірю  любий,  ми  прийдемо    в  парк,  разом  з  весною.  Іще  не  раз  полюбуємося  калиновою  красотою.  А  згодом  вона    й  прикрасить  наш  весільний  каравай!


                                                                                                                                                 22.11.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999162
дата надходження 22.11.2023
дата закладки 23.11.2023

Валентина Ярошенко

У теплі краї летять птахи

У  теплі  краї  летять  птахи,
Котрі  лишилися  живими
Не  поспішаймо  за  ними  ми
Боротись  нам  усім  до  нині.

У  теплі  краї  летять  птахи,
Якби  ще  Бог  надав  нам  крила
Перемогти  ворога  змогли,
Була  б  у  нас  велика  сила.

У  теплі  краї  летять  птахи,
Голі  дерева  і  без  співу
На  небо  пішли  наші  сини
Там  Богородиця  є  Діва.

У  теплі  краї  летять  птахи,
Туди    зарано  нашим  хлопцям
Перед  ними  ще  довгі  роки
Через  сльози  пам'ять  Всім  мовчки.

Вічна  пам'ять  і  слава  синам!
Вас  не  забудемо  ніколи!
Ще  низький  уклін,  Герої  Вам!
Доведемо  на  полі  бою!
СЛАВА  УКРАЇНІ!  ГЕРОЯМ  СЛАВА!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998249
дата надходження 10.11.2023
дата закладки 18.11.2023

Галина Лябук

Мавки - Героїні наші.

Які,    ви,  милі  і  тендітні
Красуні    Мавки-чарівниці  !
Війна  лютує,  а  на    Півдні
Й  на    Сході  наші  захисниці.

Заглянь  лише'  у  їхні  очі,
Як  ті  озерця  голубії.  
Не  в  сукнях,  -  камуфляж...  дні,  ночі
В  сирих  окопах...  Молодії,  

Сміливі,  горді  і  красиві,  
Хоч  автомат  не  до  лиця.  
З-під  каски  пасма  уже  сиві...  
Та  всі  надії  на  Творця.  

Снаряди,  танки,  смерть  літає
І  небезпека  день  при  дні.  
Ви  ті,  хто  хлопців  окриляє,  
Як  сонечка,  там  на  війні.  

Ви    Мавки  -  Героїні  наші,  
Народжені  в  буремний  час.  
Живими  повертайтесь...  Раші
Не  вдасться  побороти  Вас.  

Найкращі  Мавки    -  українки  !  
В  війну  не  судять  по  красі.  
Не  сумнівайтесь  ні  хвилинки  :
Вони    -    Міс  Всесвіту    усі  !  *


                                               *  Міс  Всесвіт  2023    -    представниця  США    Ірина  Безсмертна.  
                                                                                                                         Українка,  родом  з  Херсону.  Коронування  
                                                                                                                           відбудеться  18-19  листопада  2023  р.  

           Примітка:    Міфічний  образ    Мавки  відомий  з  творів    Л.  Українки,
                                                     І.  Франко,  М.  Коцюбинського,  В.  Симоненко,  Є.  Гребінки  та    зустрічається
                                                     в  українській  сучасній  поезії.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998792
дата надходження 17.11.2023
дата закладки 18.11.2023

Ніна Незламна

Осінній настрій

Ох,  осінь  -  осінь…  давно  пожовкле  листя,
Й  доволі  сіре  в  павутинній  мережці,
Краплі  росинок  -    розірвані  намиста,
Туманна  темінь,  лежить  по  срібній  стежці.

Ох,  осінь  -  осінь,  як  одиноко,  туга,
Не  веселиться,  ні  душа,    ні  сердечко,
Скоро  нагряне  холод,  завиє  хуга,
Зимовий  місяць  поспіша,  недалечко.

Ох,  осінь  осінь,  чи  здатна  підбодрити?
У  цьому  світі,  де  йде  кривава  війна,
Тож  людство  хоче,  без  сліз,  страждання  жити,
Щоб  у  серцях,  повсяк  час  буяла  весна.    
                 
Ох,  осінь  -  осінь…  вколисана  дощами,
Мене  сповиєш,  ніби  малу  дитину,
Усі  сумління  розвієш  із  вітрами,
Із  пахким  чаєм,    я  стрічатиму  днину.

                                         16.11.2023р  

                     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998694
дата надходження 16.11.2023
дата закладки 17.11.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Солдату

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=EFHOuxTAvag[/youtube]Війни  ланцюг  стискає  міцно  душу.
Думки  твої,  солдате,  заплелись
В  одну  мету:    ворожу  бити  тушу.
Попереду  новий  гарячий  міст.

А  поки  ти  в  окопі  -  змерзли  руки.
Тебе  вже  гріє  прапор-оберіг.
Забудеш  про  поранення,  про  муки,
Бо  сняться  рідні,  хата  і  поріг.

Уранці  не  до  сну  -  війна  гуркоче.
Роса  кровавить...і  чекає  стрій.
Захиснику  сміливий,  рідний  хлопче,
Ти  сильний,  маєш  витримати  бій,

Бо  бачив  вже  не  раз  смертельні  пастки.
Зберіг,  зберіг-таки  здоровий  глузд.
Тримайся,  наш  герою,  без  поразки.
Молитва  лине  із  надійних  уст.


(Пісня  на  слова  Горової  Л.  "  Мало  чи  багато",  відео  і  виконання  Людмили  А.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998695
дата надходження 16.11.2023
дата закладки 17.11.2023

Катерина Собова

Дiєвий засiб

Знають    всі    в    селі    Пилипа  –
Добрий    чоловік,
Дав    Бог    силу    і    здоров’я,
І    щасливий    вік.

Ціле    літо    на    комбайні
Працювати    звик,
Був    здоровий,    витривалий,
Дужий,    наче    бик.

Та    на    старості    з    Пилипа
Залишився    пшик:
Десь    поділося    здоров’я
І    рум’янець    зник.

Всі      забули,    що    колись    був
Знатний    хлібороб,
Із    лікарні    не    вилазив
Від    отих    хвороб.

Грижа    вилізла    у    діда
Завбільшки    з    кулак,
А    у    нирках    поселились
Камінці    і    шлак.

Ревматизм    і    аденома,
Геморой,    цистит,
Печія    і    глаукома,
Дошкуляв    артрит.

Та    не    лікар    всім    здоров’я
Хворим    роздає,
Крім    лікарні    і    аптеки
Інший    засіб    є.

Рік    Пилипа    вже    не    мучить
Виразка    й    невроз,
Він    забув    про    всі    хвороби:
Допоміг…  склероз!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998770
дата надходження 17.11.2023
дата закладки 17.11.2023

Катерина Собова

Мавпи розумнiшi

Вже    годину    вчив    школярик,
Що    таке    прийменник,
Розчаровано    дивився    
На    книжки    й    щоденник.

-Треба    вчитись,-    кричав    батько,-
Пам’ятай,    Андрію,
Тоді    в    тебе    всі    здійсняться
Заповітні    мрії!

І    навчатись    ти    повинен
Радісно,    завзято,
В    рідну    школу    кожен    ранок
Бігти,    як    на    свято.

Скільки    он    істот    на    світі  –
Всі    заповнять    ніші,
А    людина    на    планеті
Є    найрозумніша.

-Це    неправда,-    учень    каже,-
І    про    це    всі    знають:
Щодо    розуму,    то    мавпи
Нас  переважають.

Все    вони    обміркували
І    навчились    жити:
Перестали    між    собою
Вголос    говорити.

Всі    домовилися    зразу,
Що    найкраще    буде,
Щоб    про    це    ніде    й    ніколи
Не    дізнались    люди.

Мавпи    можуть    показати
Усім    дупу    голу,
І    ніхто    їх    не    примусить
Йти    щодня    у    школу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998302
дата надходження 11.11.2023
дата закладки 12.11.2023

Ніна Незламна

Ті вуса- спокуса ( вірш. розп. з гум. )

 (    вільний  стиль  написання.)

Гарні  в  хлопця  вуса,
Аж  взяла  спокуса,
З  осінню  в  багрянці,
Гей,  кружляти  в  танці!
Закохалась  мовчки,
Як  у  ті  листочки,
Зелененькі  й  жовті,
Та  це  ж  треба  в  жовтні!
Як  проходив  мимо,
Оком  глянув,    мило,
Я    ж  ледь  не  зомліла,
Враз,  моргнуть  зуміла.
Та  й    чому,    не  знаю,  
 Потяг  відчуваю,
Вишита  сорочка,
Чорні  має  очка.
Вуса,  як  драбина
Тю,  хіба  ж  я  винна?
 На  місці  заклякла,
Від  погляду  зм’якла.
Серце,  аж  тріпоче,
Ой,  цілунку  хоче,
Осінь  по  окрузі,
Ну,  як  давні    друзі.
Сиділи  на  лавці,
Обцьомав  всі  пальці.
Торкнувсь,  ніжно  шиї,
Обоє  щасливі.
Тихе  надвечір’я,
Ось  уже  й  весілля.
Місяць  за  віконцем,
Тепло,  як  під  сонцем,
У    обіймах  ніжних
Як  в  романах  книжних.
Отак  рік  за  роком,
Синок  ненароком,
На  світ  народився,
Втішався,  напився.
Чоловік  вусатий,
На  слова  багатий,
Дотик  струм  по  тілу,
Вже  кохав  сп’янілу.
Ой  ночі…    ви  ночі,
Закрию  знов    очі,
Від  вус  шаленію,
Любитися    вмію.
Будь,  лише  зі  мною,
Млію  під  тобою,
Так  би  вік  прожити,
До  сивин  любити.
Весна,  літо,  осінь,
Мінялася  просинь,
Вже  ледь  посіріла,
Й  молодість  змарніла.  
Життя  на  долоні,
Сльозини  солоні,
Вуса  білесенькі,
Завжди  рівнесенькі
Часом  підстригаю,
Їх  й  діда  кохаю.
Пора  вечорова,
Красиво    довкола,
Вітрець  крутить  листя,
 Й  калини  намисто.
За  чаєм  з’єднає,
Душа  не  страждає,
Зігріває  погляд
Ти  ж  зі  мною  поряд.

                     01.11  2023р  
                 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998319
дата надходження 11.11.2023
дата закладки 12.11.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Цей ліс живий (глоса)

                               Цей  ліс  живий.  У  нього  добрі  очі.
                               Шумлять  вітри  у  нього  в  голові.                        
                               Старезні  пні,  кошлаті  поторочі,
                               літопис  тиші  пишуть  у  траві.                              
                               Ліна  Костенко.


Іду  до  лісу.  Зустріч  зранку.  Кличе
в  шатро  осіннє  і  мені  шепоче
про  неба  силу,  землю  таємничу.
Цей  ліс  живий,  у  нього  добрі  очі.

Його  цілує  сонячне  тепло,
плекає  гілля,  задумки  нові.
Ховає  загадку  в  старе  дупло.
Шумлять  вітри  у  нього  в  голові.

Внизу  грибів  блискучі  ваблять  шляпки,
Вальсує  листя  в  кольорах  урочих.
Стирчать  голки  -  ялин  зелені  лапки,
Старезні  пні,  кошлаті,  поторочі.

В  них  стільки  радості  кілець,  журби,
А  ліс  із  осінню  вже  візаві.
Могутні  поруч  мудрості  дуби
Літопис  тиші  пишуть  у  траві.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998161
дата надходження 09.11.2023
дата закладки 09.11.2023

Катерина Собова

Червона шапочка

Збори    батьківські    -    не    свято,
Казочка    -    не    вам,    малята:
Я    про    Шапочку    Червону
Хочу    мамам    розказати.

Ненька    часто    посилала
Дівчинку    у    ліс    до    хати,
Де    жила    її    бабуся,
Щоб    гостинці    передати.

По    дорозі    до    бабусі
(Це    вже    входило    у    звичку),
Шапочка    десь    присідала
Й    часто    нюхала    травичку.

Апетитно    смакувала
Мухомор,    чи    сироїжку,
То    ж    бабусю    з    сірим    вовком
Часто    плутала    у    ліжку.

Те    вино,    що    дала    мама,
Після    цього    випивалось,
І    від    дівчинки    звірята  
Зразу    по    кущах    ховались.

Тільки    вовчик    сіроманець  –
Той    нічого    не    боявся:
Шапочку,    вже    як    коханець,
У    бабусі    дожидався.

Йому    хвора    баба    нащо?
Кисла,    як    зелена    слива,
А    дівчатко,    хоч    ледащо,
Та    веселе    і    грайливе!

То    ж    дивіться,    всі    матусі,
В    ліс    дівчаток    не      пускайте,
Бо    весною    в    подарунок
Принесуть    вам    вовченяток!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=996958
дата надходження 25.10.2023
дата закладки 09.11.2023

Ніна Незламна

Думки, … чисті звуки

Думки-  думки    мелодійні,  чисті  звуки,
Коли  маестро,  взяв  радо,  скрипку  в  руки,
На  раз  полегшено  переводить  подих,
Тож  із  натхненням,  майстерно  смичок  водить.

Лунає  музика  любові  й  кохання,
У  лісі  їй  підспівує  пташка  зрання,
Чарівність  звуків  розвіється  по  полю,
Відчують  ноти,своїх  почуттів  волю.

Нехай  би  лагідніший  цей  світ  довіку,
Щоб  усе  людство,  врешті  відчуло  втіху,
Де  розуміння,  не  зрадлива  повага,
Щоб  до  життя  надихали    земні  блага.

Смичок    зненацька,  мов  у  протистоянні,
Дрижить  неначе  в  душевнім  покаянні,
Сприйнять  не  в  змозі  страждання  материнські,
Що  принесли  смерть  на  землі  українські.

Вже  звук  стогнання,  до  небес  доносився,
Смичок  й  маестро  стільки  міг  бадьорився,
Сліз  сприйняття,  струнами    потік  водиці,
Жура,  сум’яття,  матері  й  молодиці.

Розчарування,  падали  на  коліна,
У  путь  останній  провели    доню    й  сина,
Думок  політ  -  О  спаси!  Помилуй  Боже!
Плакала  скрипка…  так  діяти  негоже.  

                                                       07.11.2023р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998009
дата надходження 07.11.2023
дата закладки 09.11.2023

Веселенька Дачниця

Я - жінка

Я  -  жінка!    Мені  є  цікаво  усюди!                                                      
Й  мої  вподобання    ясні.                                                                                  
Коли  ти  говориш,  що  тільки  так  треба,  -                                                                                                        
Відповім,  -  можливо,  що  -  ні  !

Якщо  ти  витаєш  десь  між  планетами  -                                      
Думки  мої  трішки  сумні.                                                                              
Не  можу  сказати  тобі  однозначно,  -                                                
Чи  так  воно  краще,  чи  ні.  
                                                                         
Коли  зігріваєш  теплом  і  любов’ю  -                                                  
Так  любо,  затишно  мені!                                                                              
І  лагідне  слово  само  з  уст  проситься                                          
Не  можу  сказати,  що  -  ні  …                                                                      

З  тобою  завжди,  як  два  береги  річки,                                        
Ми  в  парі.  А  наче  і  ні  !?                                                                                  
Сама  лише  річенька  знає  й  єднає,  -                                                        
Ви  разом,  мої  чарівні!                                                                                            
                                                                                           В.Ф.  -  28.10.2023

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997319
дата надходження 29.10.2023
дата закладки 06.11.2023

Валентина Ярошенко

А яке бачення у вас?

А  яке  бачення  у  вас?
Коли  настане  перемога?
Який  чекати  іще  час?
Коли  у  тому  буде  змога?

А  яке  бачення  у  вас?
Завжди  правий  наший  Залужний
Відданий  наш  пан  -  генерал,
Вміння  є  в  нього    й  потужність.

А  яке  бачення  у  вас?
Він  справедливо  веде  дії
Скоро  настане  такий  час,
Прийдуть  у  дійсність  наші  мрії.

А  яке  бачення  у  вас?
Музика  є  для  нас  всіх  дивом
У  перемозі  буде  вальс,
Бо  крок  потрібно  нам  сміливий.

А  яке  бачення  у  вас?
Не  доведи,  Господь  помилку,
Бо  перемоги  прийде  час,
Є  кожному  із  нас,  це  видно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997783
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 06.11.2023

Valentyna_S

Бронзова печаль

На  плесо  бабиного  літа
Лягає    бронзова  печаль.
Їй  би  здійнятись  й  полетіти
Слідком  за  журавлями  в  даль.
Та  крилець,  вилитих  зі  "сплаву",
Не  відірвати  від  землі,
І  топчемо  минулу  славу
Листатих  кленів,  ясенів.
Бо  й  доля  їхня  —лопушана,
Великості  минула  хміль.
Зневага,  хоч  учора  шана,—
Така  людської  правди  сіль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997868
дата надходження 05.11.2023
дата закладки 06.11.2023

Ніна Незламна

Під стук коліс (проза 2 ч. )

Аж  ось  і    місто  Дніпро….  від  вокзалу  мчало  таксі.  Надія    роздивлялася  місто.  Ельвіра  час  від  часу    відволікала  її,
-Ну,  як  тобі  наші  новобудови?  О,  це  тут    іще  не  все  видно.  Якось  матимеш  час,  краще  роздивишся  наше  місто,  я  його  обожнюю.  Була  можливість  виїхати  до  родичів  у  Ізраїль,  але  рідний  край  миліший.
     Вони  піднялися  на  третій  поверх.  Тихо  відчиняючи  двері  своєї  квартири,  жінка  сказала,
-Ну  нарешті  ми  вдома!  Ти  проходь,  не  соромся.
І  відразу  до  Макса,
-Наші  валізи  залиш  у  прихожій,  а  її  валізу  занеси  в  дитячу  кімнату.
     Дівчина    боязко  переступила  поріг  квартири…  була  шокована.    Їй      не  доводилося  такого  бачити.  Просторі    чотири  кімнати,  окремо  ванна  кімната,  туалет.  Красиві  коштовні  люстри.  Меблі  в  чудовому  стані  й  зі  смаком  підібрані  шпалери  та  фіранки  на  великих  вікнах.
Ельвіра  усміхаючись,
-Ну  от,  як  бачиш  дякувати  Богу,  ось  так    ми  живемо.  
       Час  відпочинку  залишився  за  плечима,  попереду  буденні  дні.
 Два  дні  поспіль  Ельвіра  з  Надією  були  в  перукарні.    Двох  майстринь  Ельвіра    відпустила  додому.  Спостерігала  за  роботою  дівчини.  Ввечері  разом  поверталися  додому,  задоволено  сказала,
-А  ти  нічого…    можна  сказати  молодець!  Бачу  любиш  свою  роботу,  до  клієнтів  привітно  відносишся.  Швидкість  рук,  умілість  зробити  те,  що  бажає  клієнт,  це  багато  значить  у  нашій    роботі.  Дівчата  по  черзі  підуть  у  відпустку.  В  залі  працюватимуть  двоє,  думаю  покищо  достатньо,  взимку  завжди  менше  клієнтів.  Працюватимете  по  дванадцять  годин.  Ну  звичайно  один  вихідний,  тільки  ж  не  субота  й  не  неділя,  в  такі  дні  клієнтів  більше.
І  вже  веселіше,,  з  усмішкою  на  обличчі,
-  А  нам  же  треба  побільше  грошей  заробити,  хіба  не  так?  Так,  доречі,  я  уже  спілкувалася  з  друзями,  думаю  тобі    квартиру    скоро  знайдемо.  Тут  основне    не  треба  поспішати.  Тобі  ж  потрібно,  щоб  недалеко  від  роботи  та  й  щоб  ціна  не  кусалася.
     Цього  вечора,  Надія    після  вечері    з  валізи  дістала    фото,  поставила    на  комод.  Раптово  в  кімнату  постукали,  в  дверях  з’явився  Макс,
-І  чим  займаєшся?  Може  підемо  прогуляємося?  Чи  ти  дуже  зморена?
Повів  очима  по  кімнаті  й    присів  на  стілець,
 -Щось  матуся  занадто  взялася  за  вас.  Вистояти  щодня    по  дванадцять  годин  важко.  Треба  підказати,  може  б  краще  працювали  в  дві  зміни,  одна  зранку,  друга  з  обіду,  а  потім  навпаки.
Простягнув  руку  до  фотографії,  
-Я  подивлюся,  ти  не  проти?
-  Яка  ти  смішненька!  І  скільки  тобі  тут  років?
-  Чотири.
Бачу  колір  волосся,  як  у  батька.
Він  помер?
-Та  ні,  зник  і  все.  Мене  виховувала  мама  з    відчимом.Тепер  маю  двох  братів  –  близнюків.
-Так  ось  чому  ти  в  мандрах,  в  пошуках  самостійного  життя.  Тут  ми  з  тобою  чимось  схожі.  Мій  батько    іще  змолоду    з  друзями  поїхав  у  Ізраїль  до  далеких  родичів.  Там  знайшов  гарну  роботу,  він  фізик.  Часто  прилітав,  як  не  мав  можливості,  висилав  гроші.  І  ми  з  мамою  кілька  раз  до  нього  їздили,  влітку  там    відпочивали.  Таке  в  них  було  кохання,  літали  один  до  одного.  Звав  до  себе,  але  мама  навіть  після  подій  на  Майдані  категорично  відмовилася.  Через  рік  автомобільна  аварія,  от  і  все.  У  спадок  залишив  квартиру,  правда  дві  кімнати.  Зараз  квартиру  здаємо  по  найму.  Мама  нікуди    їхати  не  хоче,    каже  хай  на  всякий  випадок,  далі  видно  буде,  як  житт  складеться.
-Знаєш,  ти  кажеш  батько  в  Ізраїлі,  мені  цікаво,  як  тобі  дозволили  піти  на  Майдан?
-А  чому  не  піти?  По  материнській  лінія  я  українець,  батько  й  дід  поляки,  ніби  прабабка  була  єврейка  та    і  це  не  точно.  Та  хіба  тут  національність  грає  ролі?
На  якісь  секунди  запала  тиша,  продовжив,
-  Ну  то  що,  може  перед  сном  прогуляємося  по  алеях?
-Гаразд,  ти  йди,    я  зараз  переодягнуся  й  вийду.
Надія  одягнена  в    чорні  брюки,  курточку  й  в  біленьку  пухову  шапочку,  усміхнена,  вийшла  з  квартири.  Тільки  Макс  зачинив  двері,  як  позаду  них  привернув  увагу  скрип.  У  дверях    навпроти  з’явилася    тендітна  дівчина  невисокого  зросту,  з  писком  кинулася    на  шию  Макса,
-Максе!  Максе,  яка  я  рада  тебе  бачити!  Я  так  скучила!  Так  скучила!  Ти  просто  не  уявляєш.  Що  ж  ти  ні  разу  не  подзвонив  і  не  написав?    Ви  так  надовго  пропали,  я  уже  й  хвилювалася,  думала  не  приїдете.
Шпилька,  що  тримала  в  купі    її  довге  волосся  відлетіла  в  сторону,  воно  розсипалося  по  плечах.
   Надія  відразу  помітила  волосся  світло  -  русявого  кольору.  Думка,  як  перлинка    -  Бач,  що  його  приваблює,  щоб  волосся  довге  й  нефарбоване.
     Дівчина  ніби  не  помічала  Надії,  збуджена,  обома  руками  одночасто  намагалася  погладити  його  обличчя.    Часто  кліпала  очима,  в  них  раз    -  у  –  раз  з’являвся  блиск.
Макс  розсміявся  та  вмить  забрав  її  руки,
-Та  залиш  ці  ніжності.Ти,  як  дитина.
Її  очі  округлилися,  трохи  незадоволено,
-  Я  просто      хотіла  тебе  в  щоку    поцілувати.  Що  тут  такого,  я  ж  скучила.  Іще  й  ляпнув,  -  Як  дитина!  Ти  забув,    у    суботу  мій    день  народження!  Ні  Максику,  я  не  дитина,  а  квіточка,  якій  виповниться  двадцять  років.  І  думаю  така,  що  при  бажанні    можу    когось  і    причарувати.  
-О!    Ну  звичайно,  двадцять  років  це  багато!  Щодо    іншого  сказаного  я  не  сумніваюся,  -    у  відповідь  підбадьорив  її.
Повернув  голову  до  Надії,  усміхнувсь  й  підморгнув  їй.  Зразу  ж  продовжив  до  дівчини,  
-То  ти    Маргаритко    запрошуєш  нас  відсвяткувати  твій  день  народження?  Я  правильно  зрозумів?
Тільки  тепер  дівчина  повернулася  до  Надії,  яка  спостерігала  за  ними.  Зміряла  її  з  ніг  до  голови,
-А  це  хто?  Може  родичку  з  Ізраїля  привіз?
-Так,  це  покищо  гостя,  але  може  тут  і  залишитися.
Враз  обличчя  дівчини  стало  сумнішим,  погас  блиск  очей.  Здвигнувши  плечима,  подивилася  на  обох,  стиснувши  уста,  виконала  реверанс,
-В  такому  разі    я  офіційно  запрошую  обох.  Буду    чекати  в  суботу  на  сімнадцяту  годину.  Максе,  попрошу  обов’язково  передай  запрошення  Ельвірі    Борисівні.  Вона  ж  приїхала?
Він  не  дав  їй    договорити,
-  Рито,то  ти  ж  познайомся,  це  Надія!
-Я    гостям  буду  рада.  Мене  звати  Маргарита.
Макс,  непоспішаючи  взяв    під  руку  Надію,
-  Я  думаю  ти  зрозуміла,  це  наша  сусідка,  з  якою  ми    дружимо  уже  чотири    роки.  Я  для  неї  ніби  охоронець,  принаймні  так  мама  вважає.
Маргарита  почервоніла,
-Ну  то  я  на  вас  чекатиму.
Різко  розвернулася,  лиш    кілька  кроків,  вже  за  собою  різко  зачинила  двері  квартири.
   Вони    мовчки  спустилися  по  східцях.  Надія  не  захотіла  першою  розпочинати  розмову,  чи  задавати  запитання.  Вирішила,  як  захоче  щось  розповісти,  тоді  й  послухаю.
     Свіже  повітря  зняло  втому…  вона  запропонувала,
-Давай  зайдемо  в  кав’ярню,  я  б  чаю    випила,  чи  кави.  Може  й  ти  хочеш?
 -Чому  ні?  
     В  кав’ярні  провели  цілу  годину.  Макс  розповів,  що  п’ять  років  назад,  у  Рити,    після  онкологічної  хвороби,  померла  мати.  Вони    з  батьком  залишилися  вдвох.  Сусідами  стали  чотири  роки  назад.  Її  батько  так  і  не  одружився.  Часто  спілкується  з    його  мамою,  вечорами  грають  у  шахи.  Розповідав,  як    разом  відпочивали  біля  річки.  Завершуючи,  прямим  поглядом  подивився  в  її  очі,
-  А  я  по-  сусідські  підтримую  дівчину.  Важко  їй  без  матері,  тому  й  тулиться  до  нас.  Вона    весела,  компанійська,  має  багато  знайомих,  друзів.  Така,  що  за  словом  у  кишеню  не  полізе.
Після  почутого,    запитала  його,
-А  вона    не  закохана  в  тебе?
 -Та  ні,  не  думаю!  Та  й  поводу  я  їй  не  давав.  Колись  допомагав  зробити  уроки,  після  вечірок  забирав  зі  школи.  Зараз  в  медінституті  навчається,  на  другому  курсі,  думаю  там  є  в  кого  закохатися.
         Суботній  вечір….  Ельвіра    стояла  навпроти  дзеркала,  обома  руками  поправляла  волани  на  білій  блузці,  
-Ану  Надю…    подивися,  я  гарно  нанесла  макіяж.    Як  ці  морщини  приховати?
-Та  все  нормально,  не  хвилюйтеся.
   Дівчина  одягла  сукню    блакитного  кольору,  вона  їй  дуже  пасувала  до  кольору  очей.  Невеликий  виріз  сукні  приховав  пишні  груди,  а  прямий  крій  підкреслював  стрункість,  придав  витонченості.  Щоб  виглядати  більш  елегантно,  волосся  зібрала  в  пучок  і  закріпила  красивою  шпилькою  з  синіми  шифоновими  метеликами.  
Макс,  одягнений  в  чорний  костюм  і  білу  сорочку,  з  букетом  білих  троянд,  уже  стояв  біля  дверей,  голосно  до  них,  
-Ну  пішли!    Скільки  можна  вертітися  біля  дзеркал!  Уже    пів  на  шосту.  Мабуть  всі  гості  за  столом,  а  ми  ніби  далеко  живемо.
     Вони  заходили  в  квартиру  Рити  разом  з  парою  молодих  людей.  Дівчина    гостинно  зустрічала,  приймала  вітання  й  подарунки.
     За    святковим  столом  гучно…  друзі  Маргарити    раз  -  у  -  раз  підіймали  келихи  з  вином,  проголошували  тости.  Батько  дівчини,  представився  Миколою  Миколаєвичем,  гостинно  запрошував  відвідати  страви.  Поряд  з  ним  сиділа  Ельвіра,  часом  нахилялася  до  нього,  щось  шепотіла.  У  відповідь  в  знак  згоди,  він  кивав  лисою  головою.  
   Минуло  зо  дві  години...  молодь  веселилася,  танцювала  під  модні  ритми  та  улюблені  хіти.  Ельвіра  з    батьком  Рити  сиділи  в  іншій  кімнаті,  про  щось  розмовляли.  Макс  постукав  у  двері,  разом  з  Надією  зайшли  до  них,
-Миколо  Миколаєвичу  там  так  гучно,  всі  скачуть,  штовхаються,  думаю  де  нам  трохи  відпочити?  Ви  не  проти,  якщо    ми  тут  кілька  хвилин  посидимо.
-Та  звичайно,  я  не  буду  вам  заважати,  відпочивайте.
Ельвіра    піднялася  з  крісла,
-Ми  підемо  на  кухню,  думаю  пора  солодощі  подавати.
 Макс  присів    у  крісло,  Надія    стояла  біля  серванта,  роздивлялася  кімнату.    На  столі  стояла  купа    зошитів,  підручник  з  біології.  На  стіні    невеличка  картина  »Садок  вишневий  коло  хати»,  старенький  годинник  з  картиною  берега  річки.  
Максу,  лише  на    хвилин  п’ять  вистачило  терпіння,  встав  з  кріла,  підійшовши  до  неї,  обійняв.
-Ти  як?  Може  підемо  додому?  Мені  від  цієї  музики,  аж  у  голові  бамкає.
 -Зараз  скуштуємо  торта  тоді  й  підемо.  Я  теж  хочу  відпочити,  завтра  неділя,  буде  багато  роботи.
Рапторо  Макс  губами    торкнувся  її  пишненьких  губ,  вона  відхилилася  до  серванта.  Враз    очі  округлилися,  зблідла.
-Тобі  що  погано?  -  випалив    він.
Рукою  торкнулася    свого  чола,
-Дай  я  присяду.
-Я  принесу  тобі  води.
-Не  треба,  це  щось  так  від  побаченого,  зараз  минеться.
Він  не  міг  зрозуміти  в  чому  справа.  Стояв  перед  нею  на  колінах,  тримав  за  дві  руки.
-А  може…та  ні  ти  ж  майже  не  пила.  Наче  й  страви  усі  свіжі.
Трохи  отямившись  Надія  нахилилася  до  нього,
-Макс,  там  за  склом  моє  фото,    де  я  з  батьком.
-  Не  зрозумів…    ти  напевно  помилилася.
Діставши  з  серванта  фото,  здивовано  подивися.  Так,  то  було  таке  саме  фото,  як  у  неї  й  на  зворотній  стороні  написаний  рік.
-  Треба  зрівняти.  Я  зараз  піду  й    принесу  твоє  фото,  ти  не  проти?
-Звичайно  ні,  воно    на  комоді  стоїть,  а  може  це  воно?
За  пару  хвилин,,  він  уже  стояв  з    фоткою  в  одній    руці,  в  другій  тримав  келих  з  водою.
Надія  не  плакала,  в  недоюмінні,  як  бути  далі,  схилилася  на  його  плече.  
-Може  підемо  додому?  Думаю  зараз  не  на  часі  щось  з`ясовувати.
-Звичайно  і  я  до  розмови    не  готова.Та  й  не  варто  дівчині    в  день  народження  псувати  настрій.
     Прийшовши  додому,  вони  вирішили  все  розповісти  Ельвірі.  Можливо  вона  щось  дізнається  про  життя  Миколи  Миколайовича.
Надія  довго  не  могла  заснути,  врешті-  решт  сон  подолав  її.
       В  квартирі  тиша.  ..  Максу  не  спалося,  це  ж  треба  такого?!    -  Невже  справді  він  її  батько?-  Емоції  переповнювали  його.  Раптовий  дзвінок  у  двері,  думка-  оса  -  І  кого  це  принесло  в  таку  пору,  уже    ж    всі  сплять.
     Одягнена  в  легенький  халат,  перед  ним  стояла  Маргарита,
-  О,  я  вчасно,ти  іще  не  в  піжамі.  Може  ми  підемо  до  тебе  в  спальню,  чи  до  мене?
-Ти  що  перебрала?
-Та  ні,  не  думай,  що  як  випила  зайвого,  то  втратила  контроль  над  собою.  Ти  оце  привіз  якусь,  не  знаю  хто  вона  тобі,  але  бачу  дивишся  на  неї,  мов  кіт  на  сметану.  Вона  що  й  досі    тебе  до  себе  в  ліжко  не  вклала?    Чи  може  ти  її,  як  і  мене  боїшся.  Я  дурепа  по  вуха  втюрилася  в  тебе!  А  ти,  а  ти,  –  розплакалася,  руками    штовхала  його  в  груди.
-Заспокойся!  Рито,заспокойся!  І  будь  ласка  тихіше,  весь  під’їзд  розбудиш.  Батько  тебе  не  бачив,  що  вже    спить?
-Так,  хропе  в  своїй  кімнаті.  А  я  одна….
-Пішли  до  тебе,  вип’ємо  чаю,  поговоримо.
Вона  задоволено  повела  очима,  всміхнулася,
-Пішли…  пішли,  я  тільки  за!
Розмова  була  важкою…    за  дві  години  йому  ледве  вдалося  її  заспокоїти.  Зміг    довести,  що  між  ними  нічого  немає    і  бути  не  може.  Що  відноситься  до  неї,  як  брат,  який  при  потребі  завжди  допоможе.
     Минуло  три  дні…  Ельвіра    зайшла  в  кімнату  Надії,
-Я  маю  гарні  новини.  Вітаю!  Це  твій  батько.  Що  я  хотіла  -    все    дізналася,  в  нього  другий  шлюб.  Він  тут    служив  в  армії,  в  медпункті  познайомився  з  медсестрою  Мариною.В  той  час  вона    з  лікарем  –  терапевтом    часто  приїздила,  допомагала    в  оформленні  паперів  про  обстеження  військових.
 Відслуживши,  поїхав  додому.  Та  через  п’ять  років  приїхав.  Настільки  я  зрозуміла,    на  вокзалі  в  нього  вкрали  всі  документи.  Тож    приїхав  до  Марини,  як  кажуть  голий  і  босий.  Додому  таким    повернутися  не  наважився,  а  чому  не  пояснив,  змовчав.  Ось  бачиш,  як  воно  в  житті  буває.  Ночами  розвантажував  вагони,  вдень  навчався  в  педінституті.  Зараз  в  школі  викладає  біологію.  От,  я  все,  як  на  духу  роповіла,  про  тебе  поки  що  змовчала.  Це  ми  вчора  грали  в  шахи,  я  поступово    все  і  вивідала.Тепер  оце    думаю,    може  тобі  і  не  варто  шукати  квартиру?
-Ні  -  ні,  обов’язково.  Я  хочу  жити  окремо,    не  хочу  їм  заважати.  Допоки  не  куплю  квартиру  не  хочу,  щоб  він  знав,  що  я  його  донька.  Та  й  Маргарита  подумає,  що  я  буду  претиндувати  на  якусь  частку.  Ні,  думаю  нехай  це  пізніше  станеться.
     Аж  ось  і  мороз  завітав,  під  місячним  сяйвом    по  шибках    розмалював  картини.  Все  зима  запорошила,  запушила  поля,  сквери,  замела  стежки,  алеї,    місту    придала    свіжості.
       Напередодні  Нового  року,  Надія  перебралася  жити  до  старенької  одинокої  жінки.  Вона  мала  дві  кімнати  по  дванадцять  квадратних  метрів.  Одну  з  них  жінка  виділила  їй.  Платня  невелика,  з  урахуванням,  що  вона  має    прибирати  в  квартирі,  доставляти  ліки,  продукти.
 Макс  часто  приходив  у  гості,  наполягав  на  одруженні.  Але  вона  не  поспішала,  хоч  і  відчувала,  що  кохає  та  все  ще  не  покидала  мрії  -Спочатку  придбаю  квартиру,  як  буду  від  усіх  незалежна  тоді  й  одружимося.  Розмов  про  батька  не  торкалися,  він  відчував,  як  їй  боліло.Тому  й  чекав,  коли  вона  сама  вирішить  з  ним  поспілкуватися.
       Ельвіра    ж  мала  свій  план…  якось  ввечері  вона    навідалася  до  Миколи  Миколайовича.  За  грою  в  шахи  запитала,
-Як  тобі  наша    Надія?  Вона    тобі    нікого  не  нагадує?  
-О!  А  чого  це  ти  раптом  мене    про  неї  запитуєш?
-Ну  принаймні  бачив,  яке  в  неї  волосся?  Що  в  неї  і  в  Рити  колір  однаковий.  Та  чи  мало    жінок  з  подібним  волоссям?!  Ну…    дівчина  симпатична.  Слухай,  а  до  чого  це  ти  хилиш?  Кажи  прямо,  якщо  щось    маєш  сказати.  
-  Слухай  земля  кругла…  з  тебе  гарний  могорич.  Ми  зустріли  твою  доньку  в  Москві,  вона  там    три  роки  на  заробітках  була.  Думаю  скажу  тобі,  мабуть  не  від  хорошого  життя.
-Моя  донька    в  Москві?!  Та  це  якась    маячня,  хіба  мати  могла    б  її    відпустити?  Невже  заміж  вийшла?!
   Він    зразу  дуже  рознервувався.Та  коли  Ельвіра  показала  фото  (яке  потай  взяла  в  Надії),  заспокоївся,  зажурився.
   Не  одну  чашку  заспокійливого  чаю  випили  за  розмовою.  Ельвіра,  що    про  неї  знала  -    все    розповіла.  Вони  вдвох  дійшли  згоди,  це  триматимуть    у  таємниці.  А  при  нагоді,  в  якийсь  один  день,  повідомить  усім.
     Одного  вечора  Надія  повернулася  з  роботи…  в  квартирі  застала  чоловіка,  років  сорока.  Він  представився  Вадимом,  родичем    хазяйки  квартири.  
     За  чаєм  старенька  повідомила,  що  поїде  жити  до    племінниці  та  вже
 почала  займатись  оформлянням  опікунства.Через  адвоката  за    три    -  чотири  дні  документи  будуть  готові.
Жінка    хвилювалася,
-Надійко  я  не  знаю,  як  тобі  сказати  та  я  квартиру  виставлю  на  продаж.  Вибач,  що  так  все  вийшло.  Я  думала  з  весни  почнуть  збирати  документи,  а  вони    бач,  як  швидко  справилися.
-Не  хвилюйтеся!  Може  ми  з  вами    в  ціні  зійдемося.  Я  давно  відкладаю  гроші  на  квартиру  та  не  знаю  скільки  ви  за  неї  захочете.
-О,  як    добре  все  складається.
Звернулася  до  Вадима,
-Я  їй  продам  квартиру.  Цій  дівчині  можна  довіряти,  щира,  добра  людина.  Ти  там  дізнайся  що  і  як?
-Та  я    уже    про  все  дізнався.  За  цим  не  журіться.
Того  ж  вечора  сторгувалися,  за  три  дні  Надія  мала  придбати  квартиру.
 Наступного    дня  Ельвіра  помітила  Надію  в  піднесеному    настрої,
Ану  відкрийся  мені,    ви  що  заяву  в    РАЦС  подали.
-Та  ні!
Але  ж  ти  така  весела,  літаєш,  як  пташка,  до  всіх  усміхнена.
-Є  гарні  новини,  хай  це  буде  сюрпризом.
         З  екрану  телевізора  лунало  новорічне  вітання.    Ельвіра  з  Маргаритою  та  з    її  однокурсником  Віктором    закінчували  сервірувати  святковий  стіл.  Надія  куховарила  на  кухні,  Макс  допомагав  їй,  на  стіл  носив  тарілки  з  деякими  стравами.
Ельвіра  привернула  увагу,
-Так,  все  покинули  і    всі  за  стіл!
І  вже,  лукаво  позирнувши,  тихіше,
-Миколо  Миколаєвичу,  я  вам  довіряю  відкоркувати  шампанське!    І  будь  ласка  швидше  -  швидше!  Ось  уже  зараз  буде  рівно  дванадцять!
         І,  як  годиться  в  Новий  рік  -  бризки  шампанського,  вітання,  поцілунки,  сміх,  веселі  розмови,тости.Тільки  й  розмов  Новий  рік-  нове  життя.За  кілька  хвилин  Ельвіра  взяла  слово,
-Друзі  в  цю  чарівну  новорічну  ніч,  я  хочу  повідомити  новину.  Мій  син  Макс  уже  давненько  освідчився    у  коханні  і  зробив  пропозицію    моїй  помічниці  Надії.  Сьогодні,  напередодні  Нового  року,  вона  погодилася  стати  дружиною.  Я  хочу  щоб  усі  знали  і  привітали  цю  чудову  пару.Тож  наповнимо  келихи    виноми  і  вип’ємо  за  них!    Удачі  вам  діти!
-А  коли  ж  весілля?  -  запитала  розчервоніла  Маргарита.
-Думаю  в  далекий  ящик  не  відкладемо.  Земля  освятиться  свяченою  водою,  от  тоді  й  відгуляємо  весілля.
Після  спустошеного  келиха  вина,  Микола  Миколайович,  щось  тихо  сказав  Ельвірі.  Вона    кивнула  рукою,  ледь  чутно  до  нього,
-Сміливіше!Не  хвилюйся!
За  мить  він  уже  стояв  з  повним    келихом  вина,  заговорив  видимо    хвилюючись,
-Увага  !  У  мене  теж  є  новина.  Для  когось  це  буде  сюрпризом.  Але  таке  воно  життя…    я  відкрию  таємницю.  В  молоді  роки  свого  життя  я  мав  шлюб  з  іншою  жінкою,  вона  народила  мені  доньку  Надійку.  Але  так  сталося,  напевно  проти  долі  не  підеш,  я  покинув  їх.
Його  голос  затремтів,
-І  ось  тепер  через  стільки  років,  завдяки  вам  ми  зустрілися.  Пробач  мене,  Надійко.  Прошу,  пробач  мене  донечко!  Я  всіх  запрошую  випити  за  тебе,  будь  здорова  і  щаслива!
Його  очі  наповнилися  слізьми.  Ельвіра  помітила,  потягнула  за  руку,
-Ну-ну!  Присядь,  а  казав  будеш  триматися…
Надія,  звичайно  шокована  почутим,  прихилилася  до  Ельвіри,
-Це  ваша  робота?
-  Думаю  так  краще.  Мені    не  важко  це  було  зробити.  Ти  б  рознервувалася,  плакала.  Навіщо  в  новорічну  ніч  ронити  сльози.  Бачиш  усе  добре.
 На  мить  запала  тиша.  Маргарита    з  подивом  зиркала  -  то  на  батька,  то  на  Надію.  Враз  зухвало  подивилася  на  неї.  Хотіла  встати,  але    Віктор  їй  завадив,  шепотів  на  вухо,
-Тихо-  тихо!  Вітаю,  в  тебе  є  сестра!  А  я  іще  й  трохи  дивувався,    обидві  круглолиці  й  однакового  кольору  пряме  довге  волосся.
Дівчина  в  її  бік  блиснула  очима,  звела  брови,  тихо  до  нього,
-Я    їй  зараз  щось  скажу!
Він  взяв  її    руку  і  переплів  свої  пальці  з  її.  Його  очі    дивився  на  неї  ніжно  і  закохано,
-Змирися!  Прийми  її!  Це  ж  просто  чудово  коли  є  родина.  Посміхнися,    скоро  на  весіллі  погуляємо.
Кілька  хвилин  затишшя..  в  руках    Надії  пляшка  вина,
-  Ну  що,  тепер  моя  черга!
Ледь  червоніючи,    наповнила  келихи,
-Не  хвилюйся  тату.    Мені  не  вісімнадцять  років,  я  вже  трохи    пізнала  життя.  Нам  Бог  дає  багато  »посильних»  випробувань.  В  житті  не  завжди  виходить  так,  як  плануємо.  Основне  вірити    в  себе.  Думаю  ми  будемо  спілкуватися.  Гадаю  і  з  Маргаритою  порозуміємося.У  мене  теж  для  вас  усіх  є  новина.  Пару  днів  назад,  я    придбала  двокімнатну    квартиру.    Я  давно  про  це  мріяла…..  
Ельвіра  перебила  її,
-Я  вибачаюся!  Та  чого  ж  ти  мовчала?
В  розмову  втрутився  Макс,
-Досить  балачок!  Запрошую  підтримати  Надію.    За  тебе  кохана!  Хай  і  надалі    твої  мрії  збуваються  !
           Тихий,  пухнастий  сніг  супроводжував  їх  до  самого    будинку.Надія  ключем  відкрила  замок  квартири,
-Ну  ось,  прошу,  заходь.
 Його  очі    зацікавлено  зиркали  довкола.
-А  меблі  теж  тобі  дісталися?
-Я  б  не  хотіла  та  кому  вони  потрібні.  Якщо  продам,  хазяйці  перешлю  гроші.  Як  ні,  то  казала    хай  так  залишаються.
Роздягаючись,    сказала  весело,
-А  мені  вчора  привезли  нове  ліжко.
Дивлячись  на  неї,  швидко  знімав  одяг,
-Давай    чобітки  зніму.
-Та  ні,  не  чіпай,  я  сама!
-Ти  все  будеш  робити  сама?  Бач,  Новий  рік,    квартира,  нове  ліжко.  А  мені    на  ньому  місце    знайдеться?!
-Я  у  ванну….
-А  мені  можна?
Її  очі  округлилися,  -  Ні-  ні,  будь  ласка…

                                                                                                                                           Далі  буде
                                                                                                           

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997448
дата надходження 31.10.2023
дата закладки 04.11.2023

Надія Башинська

ВІТЕР ЗНОВ ГРАЄ НА ФЛЕЙТІ…

Вітер  знов  грає  на  флейті...
хмари  збирає  у  танок.
Потім  їх  знов  розганяє,  
вийшовши  зранку  на  ґанок.

Іноді  плакати  стануть:
-  Ну,  для  чого  ми  зібрались?
Вітер-дебоша  всміхнеться:
-  Та  ж  то  ми  так  розважались!

Сердяться  хмари...  аж  сірі
від  хвилювань.  Я  не  знаю,
як  можна  так  жартувати?
А  вітер  ховається  в  гаю.

Там  почекає...  Розбіглись?
Він  тоді  знов  закружляє.
Осінь  золотить  листочки,  
вітер  тихенько  зриває.

Часто  буває  закриють
все  небо  хмари  ті  вперті.
Золотом  сіється  осінь...
вітер  знов  грає  на  флейті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997757
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 04.11.2023

Катерина Собова

Виправдалась

Шестикласницю    Людмилу
Відчитала    мати:
-Щось    ти,    доню,    дуже    рано
Стала    дівувати.

Що    за    одяг    -    топ    і    шорти?
Пупа    оголила,
Безсоромнице,    сьогодні
В    школу    так    ходила!

Тебе    вчора    відшукала
Я    на    дискотеці,
А    сидіти    тобі    треба
У    бібліотеці.

-Мамо,    тихо,    розберемось,-
Мовила    Людмила,-
Он    в    казках    -    які    герої?
А    вони    всім    милі.

Попелюшка      йшла    додому  
 З    останнього    танку,
Бо    вже    мали    заспівати
Півні    на    світанку.

А    Дюймовочка    заміжня,
Що    скрізь    виробляла?
На    крота    їй    наплювати,
З    Ельфом    загуляла.

А    Тарзан    по    лісі    бігав
Без    трусів,    весь    голий,
І    всі    його    поважали  
 За    такі    приколи.

Білосніжка    вела    себе
Дуже    аморально:
Всі    сім    гномів    жили    з    нею,
То    це    як?    Нормально?

Мама    -    жінка    дуже    мудра
(Сивина    у    скроні),
Але    тут    вона    не    знала,
Що    сказати    доні…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997766
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 04.11.2023

Світлая (Світлана Пирогова)

Бринить колишнє (квадратне римування)

Хіба  забудеш?
Слова,  що  говорив
Проникли  в  душу
Непомітно  так.
Яскраві  будні,
Бадьорості  порив
Влягався  плюшем,
відчувався  смак.

А  зараз  тиша,
Осінняя  журба.
Вже  дні  пожовкли,
Схилена  трава.
Сумує  вишня,
І  тих  думок  юрба.
В  минулім  жовтні
Пам'яті  ужва.

Якби  вернути
Ніжності  хвилини.
Чуттів  всесилля,
Бо  ніби  гріє.
Поникла  ж  рута,
Холодніє  днина.
Слабіють  крила,
Слабіють  мрії.

І  вже  не  можна
Повернути  долю.
Не  стане  вишня
Молодою  знов,
Бо  осінь  схожа
На  луну  у  полі.
Бринить  колишнє,
Мов  душевний  схов.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997768
дата надходження 04.11.2023
дата закладки 04.11.2023

Любов Таборовець

Смарагдові очі

Не  кольору  ночі,  не  волошкові  –  
Зелені  смарагди  сяють  з-під  вій…
У  магнетизмі  таємнім  любові,
погляд  чарує,  як  моря  прибій…

Краплі  злотисті  сягають  в  безодню,
манять  звабливими  іскрами  в  рай…
В  ньому  –  тенета  людські,  надприродні
вкутують  тіло  в  стрімкий  водограй…

Зелень  смарагдів  –  на  щастя  і  вроду
П'янко  дурманять,  як  хмі́льне  вино…
Очі  такі  від  богів  в  нагороду
Правічною  втіхою  стали  давно.

Не  кольору  ночі,  не  волошкові…
Блиском  коштовності  зір  виграє…
Солодко  хвилею,  пульсом  по  крові,
В  серце  від  погляду  жар  подає.

Вище    шнурочок  –  веселкою  брови…
Шарму  й  цнотливості  їм  додає.

03.11.2023
Л.  Таборовець

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997723
дата надходження 03.11.2023
дата закладки 04.11.2023

Ніна Незламна

Під стук коліс (проза 4 ч. )

         Через  тиждень,  з  пологового  відділення,  Надію  забирали  Маргарита  й  Віктор.  Щаслива  Ельвіра,    в  онукові  душі  не  чаяла.Обіймала  й  цілувала  невістку,  дякувала  за  онука.  Взяла  на  руки,  защебетала    біля  нього,  як    пташка,
-Ой  ти  мій  бутузичок,  ой,  ти  мій  маленький.
Зиркнула  на  невістку  й  до  онука  всміхаючись,
-Будеш,  як  бабуся,  старанний,  хитренький!  Дай  Бог  по  житті,  щоб  доля  на  вдачу…
Враз  по  щоках    потекли  сльози  радості,-  Ото  бабця  така  і  чого  я  плачу?!
Невістка  дивилася  на  неї-  Оце  ж  треба  такого,видно  дуже  хотіла  мати  онука.  Добре,  що  вона  є,  щоб  я  без  неї  робила.
В  дитячій  кімнаті  спав  Михайлик.  Ельвіра  з  невісткою  готували  вечерю.  Надя    голосно  до  неї,
Я    кілька  хвилин  назад  подзвонила  до  Віктора,  думаю,  може  є  якісь  новини  від  Макса.  А  він  мене    в  розмові  тільки  заспокоює,  якби  щось  сталося,то  уже  б  усі  все    знали.  Запевняв,  що  скоро  повернеться.
Ельвіра  намагалася  приховати  своє  хвилювання,
Сказав  повернеться,значить  повернеться,  як  будеш  себе  накручувати,  у  грудях  молоко  пропаде.Ти  стала  матір’ю,  то  ж  зараз  більше  думай    про  сина.Он  краще  горішків  з’їж  та  чаю  випий  попий,  молоко  буде  ситнішим.
   Надія  ж  позирала  на  неї,    дивувалася,  стільки  мужності  у  цій  жінці.  Адже  за  плечима  нелегке  життя,чоловік  весь  час  десь,  як  подумати    майже  одна  виховувала  сина.  Згадала    маму,у  горлі  тиснуло,  ледь  стримала  сльози  -  О  Боже,    тільки  не  дай  мені  таку  долю,  як  у  рідної  неньки.  Я  хочу,  щоб  мого  сина  виховував  рідний  батько.
   Минуло  десять    тривожних  днів…  від  Макса  ніякої  звістки.
Ранковий    телефонний  дзвінок  від  Віктора,  збентежив  Ельвіру,
-Я  тут!  Ти    маєш  якісь  новини?
-Так,  не  хвилюйтеся,  можна  сказати  все  нормально.  Але  це  не  телефонна  розмова,  я  на  чергуванні,  приїдьте  поговоримо.
   По  коридору,  вздовж  ліжок  з  пораненими,  Ельвіра  йшла  назустріч  Віктору,
-Добрий  день,  давайте  поговоримо  в  палаті.  
Вони  зайшли  в  одну  з  палат,  у  ліжку  лежав  поранений  Макс.
Побачивши  сина,    вона  розплакалася.  Віктор    заспокоїв  її,
-Тітко  Ельвіро,  його  прооперували,  із  стегна  вилучили  кулю.
 Вона  ледь  стримуючи  схлипи,  тихо  спитала,  -То  де  ж  він  був?
-На  завданні  був,  з  другом  у    назначене  місце  відвезли  продукти,  ліки.  Друг  залишився  там,  тож    додому    повертався    один.    З  кулемета  рашисти  обстріляли  мікроавтобус.  Потім  хтось  кинув  гранати  і  все  затихло.  Опритомившись,  він  зрозумів,  що  поранений  у  стегно  правої  ноги.  Міцно    перев’язав  її    і  два    дні  поспіль  самотужки    добирався    до  наших.  Це  він    перед  операцією  мені  розповів.  Коли  нам  його  привезли,    я  сам,  аж    розплакався,  правда  від  радості.  Живий,  значить  все  буде  добре!  Зараз    нехай  поспить,  відпочине.  Ви  Надю  підготуйте.  Я  уявляю,  які  в  неї    і  у  вас  були  думки,  поїхав  і    ніякої  звістки.  Але  це  ж  війна…
-А  телефон  при  ньому?  Ми  стільки  раз  дзвонили,  в  недосяжності.
-Напевно  загубив…та  добре  що  сам  повернувся.  О,  доречі  я  його  привітав  із  народженням  сина.  Щоб  ви  бачили.  який  він  був  щасливий!  
   Напередодні  Нового    року,  Макса  виписали  з  лікарні.  Біля  дверей,  з  сином  на  руках,  його  зустріла  дружина.  Щасливі  обличчя,  сльози  радості,  обійми,  поцілунки.
-Коли    вся  сім’  в  зборі,  мені  й  поранення  легше  перенести  –  сказав  він  поцілувавши  сина  в  чоло  і  продовжив,
-Надю  дякую  за  сина,а  він  справжній  бутузик,  я    в  дитинстві  теж  таким  був.  
Хлопчик  ледь  скривився,  він  помітив,
-Ну-ну  Михасику,  подай  голос,  щоб  я  почув,  як  ти  плачеш.
Надія  заперечила,
-Не  треба,  щоб  плакав,  йому  пора  їсти.
Ельвіра  взяла  сина  під  руку,
-Давай  я  допоможу,  нога  дуже  болить?
-Та  так,  трохи.  Мені  повезло,    основне    кістку  не  зачепило,  це  добре.  
     З  передової  мало  втішних  новин.  Вдень  і  вночі  мешканці  міста  в  тривозі,  часто  лунають  сирени,  не  вщухають  вибухи  ракет.  Люди  вимушені  ховатися    у  бомбосховищах,  але    й    багато  хто,  ігноруючи  загрозу,  залишався  вдома.  Часто  в  холоді  і  без  світла  й  без  води.Хоч  дуже  скрутно,  в  страху,  недоспані  ночі,  але    не  втрачали  віри  в    сміливість,  стійкість,  мужність  воїнів.  Які  відчайдушно  захищали  незалежність  України,  вірили  в  перемогу!
   Новорічна  ніч…  по  кімнаті  розносився  звук  з  телевізора.  Лунало  «Новорічне  привітання  Зеленського».  Їхні  погляди  були  прикуті  до  екрана  телевізора.  Вони  прислухалися  до  кожного  його  слова,  відчували      тривогу,  як  йому  боляче  за  Державу.    Від  деяких  почутих  слів,  ніби  куля  пронизувала  все  тіло,  щеміло  під  серцем,  холола  душа.  В  той  же  час,    у  ньому  бачили    впевненість,  що    у  цій    жорстокій  війні  Україна  вистоїть.  
 За  столом    Ельвіра  не  втрималася,заплакала.  Надія  відразу  накрапала  їй  заспокійливих  ліків,
-Мамо  випийте.  Може  вам  краще  не  слухати?
-Та  ні,  я  тримаюся.  От  тільки  думаю,  коли  ж  закінчиться  ця  війна?
Сидячи  в  кріслі,  Макс  хоч  і  уважно  слухав  промову  та  все  ж  почув  слова  матері,
-Закінчиться,  іще  трохи,  от  побачите,  скоро  наші  вояки  підуть  у  наступ,  добряче  дадуть  оркам    прикурити.
-Дав  би  Бог  –  прошепотіла  Ельвіра,  перерехрестилася  і  продовжила,
-Нам  би  Михайлика  похрестити..
-Та  не  зараз,  думаю  краще    хай  трохи  підросте,-  заперечив  Макс.
 Надія,  встаючи  із-за  столу,  запитала,
-Максе  ти,  щось  пип’єш?Може  трохи  перекусиш?
-Так  ,  хочу  випити  за  чисті  душі,  що  злетіли  в  небо.  Шкода  хлопців,  я  ж  багатьох  знав.
   Наступного  ранку,  Надія    готуючи  сніданок,  звернулася  до  чоловіка,  -Може  ми  б  таки  поїхали  в  Борислав?
-Ти,  що  смієшся,  в  таку  пору  з  дитиною  в  потязі?!Хто  знає,  що  може  нас  чекати  в  дорозі.  Та  й  ти  ж  бачиш,  до  нашого  мікрорайону,  дякувати  Богу,  ракети  недолетіли.  Он  чув,  ніби  системи  ППО  мають  встановити.  
Вона  тільки  схвильовано  поглянула  на  нього  й  здвигнула  плечима.
-Моя  люба,  зрозумій,  я  після  Різдва  повертаюся  в  центр.Їздити  вже  не  буду,  але  там  і  іншої  роботи  достатньо.  Давай  цю  тему  закриємо  до  літа.    
     Чотирнадцятого  січня  о  п’ятнадцятій  тридцять  російська  армія  завдала  ракетного  удару  по  багатоповерховому  будинку.  Ця  новина  швидко  облетіла  все  місто.  По  телефону  Макс  повідомив,  що  є  загиблі  і  поранені,  серед  них    є  діти,  додому  прийде  через  пару  днів.
 Ельвіра  переодягала  Михайлика,
-Боженько  спаси  і  помилуй  нас  і  мого  онучка.  
Поцілувавши  в  чоло,
-Михасику  мені  про  війну  краще  не  думати,  хай    я  помрію,  підростеш,  ми  з  стобою  будемо  вчити  англійську  мову.Правда  мій  хлопчику,  я  тебе  буду  водити  до  школи.  Нам  би  тільки  війну  закінчити.
Надія  взяла  сина,
-Мамо,  все  буде  добре1
Жінка  розплакалася,
-Яке  добре?!  Тож  не  люди,  а  нелюди,  що  ж  вони    творять?!  
   Надія  зо  дві  години  її  заспокоювала,  після  ліків  свекруха  заснула.
 А  їй  зовсім  не  спалося,  задрімала  на  декілька  хвилин,  щось  снилося,  але  пригадати  не  змогла.
Уже  зранку  удвох  на  кухні    пили  чай.  Раптово  задзвонив  свекрухин  телефон.  
 -Цікаво  і  хто  ж  це  мені  зранку  телефонує?-  підняла  здивовані  очі.
-О,  Оля  Волошина  дзвонить,  мабуть    думає,  без  неї  перукарню  відкриємо.
З  телефона  звучав  чоловічий  голос,
-Я  вибачаюся,  ви  родичка  Волошиній?
-Ні  роботодавець.  А  ви  хто?    Що  щось  сталося?
-Ми  рятувальники,з  під  завалу  дістали  тіло  жінки,  при  ній  цей  телефон.  П’ять  номерів  обдзвонили,  ніхто  не  відповідає.  Може  ви  знаєте  кому  можна  передзвонити?
Очі  Ельвіри  блиснули  і  мало  не  вискочили  з  орбіт,  несподівано  зблідло  обличчя.  З  закритими  очима,  сказала    ледь  чутно,  хриплим  голосом,
-Мою  Олю  вбили…  
Вона,  як  сиділа  так  і  похилилася  на  стіл  грудьми.  Надія  злякалася,  розгубилася,  в  цей  час  заплакав  син.  Тремтячими  руками,  на  телефоні  набрала  номер.
-  Максе  мамі  за  столом  стало  погано,  поблідніла,  негайно  приїдь.
-Ти  швидку  визвала?
-Я  відразу  тебе  набрала.  Зараз  викличу.
Буквально  за  десять  хвилин  Макс  був  вдома,    маму  поклав    на  ліжко.
Чи  йому  так  ввижалося,чи  було  таке  бажання  побачити,  здавалося  її    уста  ледь-  ледь  тремтіли.  Він  прислухався  до  дихання,  на  руці  намагався  почути  пульс,  але  все  було  даремно.
Швидка  приїхала,  аж  через  пів  години,  лікар  попередньо  спрогнозував  зупинку  серця  через  обширний    інфаркт.
         Надія  перебирала  речі,  в  чому  поховати  свекруху.  В  купі  рушників  знайшла  конверт,  віддала  чоловіку,  стояла  поруч.
Його  очі  червоні,  підпухлі  від  сліз,  з  болем  дивилися  на  лист,
«Дорогі  мої!    Ви  прочитаєте  цей  лист,  коли  я  вже  відійду  у  інший  світ.  До  вас  маю  прохання,  поховайте  мене  поруч  з  Миколаєм  Миколаєвичем,  ми    з  ним  про  це  домовилися.  Може  там  зустрінемося  і    не  раз  зіграємо  в  шахи.  Думаю  Рита  про  це  має  знати.  Не  плачте  за  мною!  Я  достойно  прожила  життя.  Пам’ятайте  мене  веселою,  охайно  одягненою,  з  акуратною  зачіскою.  Бережіть  один  одного!  Цінуйте  життя!  Я    вас  люблю,  прощавайте!
                                                                                                                                                                                           Ельвіра.»

     Надто  важко  втрачати  рідних…  Макс  ходив,  як  тінь.  Надії  хотілося  кричати,  розридатися.  Але  тримаючи  на  руках  сина,  стримувала  себе,знала,  що  може  у  грудях  пропасти  молоко.  Тому  коли  був  Макс  вдома  стримувала  себе,  більше  мовчала.Та  все  ж  через  тиждень,  після  поминального  обіду,  коли  всі  розійшлися,  дала  волю  сльозам,-  Мамо,ти  ж  мене  стільки  всього  навчила,  чому  ж  так  рано  покинула  нас?  Чому    мене  доля  звела  з  такою  чудовою  людиною  і  вже  тебе    забрала.  Це  у  всьому  винна  війна,  той  безлаберний  народ,  що  прийшов  з  мечем  на  нашу  землю.Їй  би  іще    жити  та  й  жити,  як  і  тим  воїнам,  що  захищали  нашу  рідну  землю!  Я  обіцяю,    все  життя  підтримувати  Макса.  Мамо,  я  щиро  тобі  вдячна  ,  що  ти  була  в  моєму  житті  й  подарувала    свого  сина,  якого  я    дуже  кохаю.
     Одного  вечора  Рита  зайшла  до  Надії,
-Я  так  забігла  на  кілька  хвилин.Ти,  як  поставишся  до  того  ,  щоб  до  мене  переїхав  Віктор?
 -  А  причому  тут  я?!  Це,  як  ти    нього  відносишся?  Я  бачу  він  закоханий  .
-  Так  ,  пропонує  разом  жити,  а  згодом    одружитися.
-А  що  твоє  серце  каже?
-Ой  каже,  від  почуттів,  аж  голова  крутиться.  І  так  безсонні  ночі  від  вибухів,  а  тут  іще  думки  про  нього,хвилююся  де  він,  як  він.  Здається,  я  без  нього    і    дня  не  можу  прожити.  
-  Тож  це  кохання…  вирішувати  тобі.  Але  все  добре  зваж  !  Я  тобі  бажаю  тільки  добра.
 Приблизно  через  тиждень  Віктор  перебрався  жити  до  Маргарити.  Тепер  вони  стали  частішими  гостями.  Допомагали  з  придбанням  продуктів,  навіть  інколи    бавилися  з  Михайликом.  Хоч  Надія  і  Рита  від  різних  матерів,  але  все  ж  відчували  спорідненість  душ.      
   Тільки    після  сорока  днів  після  смерті  матері,    Макс  інколи  став  всміхатися  і  то  в  основному  до  сина.
       З  весною  прийшли  кращі  новини  з  фронту,  люди  поверталися  в  рідне  місто.  Хоч  і  російські  окупанти  не  зупинялися,  стали  частіше  атакувати  дронами  -  камікадзе.  Лунали  заяви,  попередження    та  погрози  щодо  другої  потужної  хвилі  вторгнення.  Все  ж  місто  жило  своїм  життям,  при  можливості,  люди  ходили    на  роботу.  Після  вибухів  займалися  прибиранням    руйнувань.  Дехто  самотужки  намагався  зробити  хоч  якийсь  ремонт,  не  мали  бажання  покидати  рідний  будинок,  чи  квартиру.Адже  українці  вірили    у  перемогу  України  у  війні.
   Літо  видалося  спекотним,  в  повному  розумінні  слова.    І  сонце  безжалісно  підсмажувало  російських  вояків,    і  наші  воїни  піддавали  вогню,  поступово  відтісняли  ворога.
   В  сім’ї  все    частіше  відбувалися    розмови,  про  закінчення  війни.  Смуток  за  матір’ю  поступово    віддалявся,  душевний  біль  вщухав.    Останнім  часом,  з  роботи  чоловік    приходив    у  гарному  настрої.  Надія  наважилася  завести  розмову  про  поїздку  в  Борислав.  Тримаючи  сина  руках  ,  почала  здалеку,
-Ну  що  новенького  у  вас?
Він    всміхнувся  до  неї,  перевів  погляд  на  сина,
-Ану  Михасю,  скажи  мамі,  що  в  нас  усе  ладком.Тож  нехай  більше  нічого  не  запитує.  Бо  це  секрет…
Беручи  сина  на  руки,  поцілував  її  в  чоло,
-Ой,люба  моя,  знаю  про  що  ти  хочеш  запитати.Та  я  уже  й  сам    інколи  думаю,  коли  ми  вирвемося.  Звичайно  хотілося  б  теплою  погодою.  Нам  обіцяють  підкинути  пару  помічників,  але  покищо  ніяк  не  виходить.
Її  очі  змінилися,  наповнилися    радістю,блиском,,  сказала  веселіше,
-Я  оце  думаю,  може  ми,  як  будемо  іхати,    Риту  з  собою  візьмемо?  Неодноразово,    вона  натякала,  що  була  б  рада  познайомитися  з  моєю  сім’єю.Хотіла  б    побачити,  як  живуть  люди  на  заході  України.
-То  в  чому  причина?  Якщо  з  роботою  все  владнає,чому  ні?  А  Віктора  теж  хоче  взяти?
-За  це  я  її  не  запитувала,  не  знала  ж,  що  ти  скажеш.Та  й  якось  незручно,  питати,  ми  іще  й  самі  не  знаємо  коли  поїдемо.Мама    часто  запитує  та  я  ніби  не  чую,  переводжу  розмову  на  інше.
Обома  руками,  він  підняв  малого  догори,
-Ану  синку,  скажі  мамі,  що  ми  бабці  зробимо  сюрприз.  Щоб  не  хвилювалася,  не  дуже  витрачала  гроші  на  застілля,  правда,синку.
Притулив  його  до  себе,  сказав  тихіше,
-Бабуся  Ельвіра    мріяла  познайомитися  з  свахою  та  на  жаль.
       За  вікном  осінь…  Рита  й  Надія  з    візочком  прогулювалися  по  алеї.  Назустріч  йшов  Макс,  трохи  сердито,
-Ну  й  ви    «молодці»,    не  боїтеся?!  Як  сирена  залунає,  що  будете  робити?  
Надія  миттєво  почервоніла,  змовчала.  Рита  ж    кивнула  рукою,
-Не  кричи,  це  я  винна.  Я  їй  кажу,  хоч  на    хвилин  десять,  можна  дитину  на  люди  вивезти?  Не  накаркай,  не  сварися,  слава  Богу  вже  кілька  днів  тиші.
-Ви  оце  залиште  мені  Михайлика,  а  самі  пройдіться  по  магазинах.  А  то  ніби  щебечете  хочете  поїхати  в  Борислав,  а  подарунків  не  купили.
Надія  обійняла  його,
-Максе!  Любий,  що  справді  поїдемо?
-До  нашого  полку  прибуло  двоє  хлопців  після  поранення,  так  що  поїдемо.  Через  пару  днів  знатиму  на  які  дні  можна  буде  придбати  квитки.  Та  знай,  в  мене  десять  днів  відпустки,  а  потім  додому  і  ніяких  умовлянь.
Вона  поцілувала  його  в  щоку,
-Та  це  ж  просто  чудово!  Дякую!
     На  платформі  біля  потяга  метушня,    чути    гучні  уривки  фраз.  Прохолодний  вітер  злегка  торкався  обличчя….  розчервоніла  Надія  поспішала  за  чоловіком.  Макс  на  руках  ніс  Михайлика,той    раз  –у-  раз  здригався,  відкривав  очі,  в  непорозумінні,  куди  це  його  несуть.І  знову  закривав  їх,  адже  вдома,  в  обідню  пору,  він  завжди  міцно  спав.  Віктор  з  двома  валізами,    подав  квитки    провідниці.    І  вже    подавав  сумку  Маргариті,  яка  нічого  не  сказавши,  уже  була  в  тамбурі.  
   За  клька  хвилин  потяг  відправився.  В  купе  пару  годин  тиші…  згодом  сімейна  вечеря.  Надія  пишалася  чоловіком,  він  чимось  нагадував  свекруху.  Кожному  приділяв  увагу,  намагався  допомогти.  А  щодо  сина  та  до  неї,  то  можна  було  тільки  мріяти  мати  такого  дбайливого  батька  й  чоловіка.
***
     В  купе  уже  всі  сплять…  Надія  з  думками    біля  вікна.
 Раптово  світло  вдарило  в  очі.  Це  ліхтарі    відволікли  від  думок.  Чітко  почула  монотонний  стук  коліс  потяга.  За  вікном  темно    -  Оце  так  задумалася!  Мамо,  їще  кілька  годин  і  ми  зустрінемося.  Я  міцно  -  міцно  обійму  тебе  і  все    розповім  про  своє  життя.  Потішися,  мені  Бог  дав    добру  долю.  Я  вірю,  що  закінчиться  ця  страшна  війна.  Наші  відчайдушні,  мужні,  сміливі  воїни  обов’язково  здобудуть  перемогу.  Я  дуже  хочу  щоб  під  мирним  небом    наші  серця  і  душі    переповнювала    радість.  І  кожен  день  приносив  хвилини  щастя.
                                                                                                                                                               03.11.2023р