Жоржини квітнуть у саду
і чорнобривці заяснілись.
Скажи чому? Скажи чому?
Чому з тобою ми зустрілись?
Вже журавлі у теплий край
на крилах літечко відносять.
Уже примовк осінній сад...
пелюстки розсипає в росах.
Листок кленовий впав до ніг
там, де принишкла горобина.
Знов закружляє білий сніг,
тому й тривожиться калина.
Вже журавлі у теплий край
на крилах літечко відносять.
Уже примовк осінній сад...
пелюстки розсипає в росах.
Жоржини квітнуть у саду
і чорнобривці заяснілись.
Бо, видно, знають всі вони,
чому з тобою ми зустрілись...
Вже журавлі у теплий край
на крилах літечко відносять.
А у душі моїй розмай...
хоч ходить поряд щедра осінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811622
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 01.11.2018
На Сайте Клуба Поэзии уже год.
Благодарю Вас Дорогие Поэты
за свет и любовь, которыми
Вы вдохновляете Всех!
На Сайте год. За юбилей
Нальём бокалы поскорей!
Я благодарен Вам друзья
За Ваши добрые слова!
Благодарю за хлеб и соль
И за вниманье вновь и вновь!
Благодарю, что помогли
Писать хорошие стихи!
Благодарю за радость строк,
За светлый, дружеский урок!
Благодарю за нежность тем,
Которую дарили Всем!
Благодарю за позитив
-Весёлый, юморной мотив!
Благодарю за краткость лир,
За творческий и дружный мир!
И проза, где большой объём,
Но сколько блага было в нём!
Всегда он чувства задевал,
Замёрзнуть сердцем не давал.
А смайлы, как салют души,
Всегда прекрасны, хороши!
Благодарю, что мы живём,
На Сайте вечером и днём!
Когда легко и тяжело,
Есть дружбы верное плечо!
И каждый творчеством своим
Чудесен и неповторим!
А Клуб Поэзии сейчас,
Да и всегда- есть Высший класс!
Благодарю за свет, любовь!
Желаю счастья вновь и вновь!
Октябрь 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810822
дата надходження 21.10.2018
дата закладки 26.10.2018
Завітала осінь у краї квітучі,
В пору цю, все так, як кожен рік,
Заплітала в синє небо хмари-кручі,
Розлила дощів стрімкий потік.
Бо вже дуже скоро у краї далекі,
Відлітати птахи будуть знов,
А мені подарувала осінь, осінь,
Щастя, радість і палку любов.
ПРИСПІВ: Золотава чарівниця, осінь, осінь,
Відібрала, відібрала в неба просинь,
В вирій відлітають вже птахи крилаті,
Тільки ми з тобою осінню багаті.
Ворожила, ворожила, чаклувала,
І кохання осінь нам подарувала,
Позривала вітром листя-мідяки,
На любов на щасті на роки…
Завітала осінь у краї квітучі,
Холоду сипнула на поля,
Розвівають листячко вітри колючі,
Спати вже збирається земля.
Не страшні для нас обох погодні зміни,
Хоч і підкрадається зима.
Бо тебе мені подарувала осінь, осінь,
І не буду більше я сама.
ПРИСПІВ:
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810645
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 26.10.2018
Люби мене щоліта, мов веселку,
Яка містком з усмішкою стрічає.
Єдиному тобі віддам я серце,
Наповню радістю і щастям чашу.
Люби мене, мов осінь кольорову,
Я подарую почуттів палітру,
Лише тебе зігрію теплим словом,
Божественна звучатиме нам ліра.
Люби мене, мов перший сніг узимку,
Що очищає душі від печалі.
Неначе у нічному небі зірка,
Сплітатиму із ніжності вуалі.
Люби мене, мов первоцвіт весною,
Кохай в промінні сонця до нестями,
Бо тільки в парі, як в ковчезі Ноя,
Любові збережемо вічність храму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809859
дата надходження 13.10.2018
дата закладки 25.10.2018
Не дай мені, Боже…
Кривої дороги
З тяжкою сумою…
Скалічені ноги
Побитих війною!
Не дай мені, Боже,
Гординю носити:
Не бачити схожих,
Людей не любити;
Позичити… лихо,
Пізнати… провину,
На цвинтарі тихо
Ховати дитину.
Не дай мені, Боже,
Невірну дружину,
Бо ревність, ворожа –
Зживе в домовину;
Щоб людям… позаздрив!
Щоб руки… украли,
Злодійства ховали,
Ще гірш… убивали.
Не дай мені, Боже,
Коханку від друга,
Бо серцю не скажеш,
Щой мила - подруга!
Щоб серце не знало –
Кохати повію…
Бо знищу, вразливо,
І Віру, й Надію!
Не дай мені, Боже,
Продать Батьківщину,
Щоб військо вороже
Топтало країну.
Нехай Україні,
Прошу тебе мило,
Мов гарній дівчині:
Довіку щастило.
Я жив…як хотілось,
І бачив – півсвіту,
Роками вертілось
Безхмарнеє літо.
Не дай мені, Боже,
Невірному сину,
На смертному ложе -
Печальну годину!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795380
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 27.07.2018
[i]ДАВАЙ ПОЙДЕМ С ТОБОЙ
ОТБРОСИВ ВСЕ ОДЕЖДЫ,
ПОД ДУШ ПРОХЛАДНЫЙ
СТРАСТИ И НАДЕЖДЫ.
ЧТОБ ОСТУДИТЬ ТЕЛА
И УСПОКОИТЬ ДУШУ,
ОТДАТЬ НАШУ СУДЬБУ
В ОБЬЯТЬЯ ДУШУ.
ПРОХЛАДНАЯ ВОДА
ПОЛЬЕТСЯ НА ТЕЛА,
А КОЖА ПОД СТРУЕЙ
СКОЛЬЗЯЩАЯ, БЕЛА.
ПРИЛЬНИ ТЫ К НЕЙ
ГОРЯЧИМИ ГУБАМИ,
В ПЛЕНУ РУЧЬЕВ-ЛУЧЕЙ
ОСТАНЕМСЯ РАБАМИ.
ГЛАЗА, СЛЕЗА, ПОТОМ ЩЕКА,
И УШКО ТЕРЕБИШЬ СЛЕГКА,
УЖЕ ПОШЕЛ С ПОД НОГ ВЕСЬ МИР,
ПО ШЕЙКЕ НЕЖНО, КАК ВАМПИР.
УКРАСИЛ ХОЛМ ГРУДИ - СОСОК,
И КАПЕЛЬКИ НА НЕМ, КАК СОК,
КОЛДУЕТ НЕЖНЫЙ ЯЗЫЧОК,
СПОЛЗАЕТ ТИХО НА БОЧОК.
ТЫ ГЛАДИШЬ МЕДЛЕННО ПО КОЖЕ,
ТЯЖЕЛО ДЫШИШЬ, И Я ТОЖЕ
И ВНИЗ КАК БУДТО ПО ДОРОЖКЕ
РАЗДВИНЕШЬ, БУДТО КРЫЛЬЯ, НОЖКИ,
КОСНИСЬ ГУБАМИ ГЛАДКОЙ КОЖИ,
И ДОВЕДИ МЕНЯ ДО ДРОЖИ.
ДРОЖИТ УЖЕ ЦВЕТОК- БУТОН
И Я НЕ СДЕРЖИВАЯ СТОН,
КАК БУДТО ВЗРЫВ, ВУЛКАН, УДАР,
ПРОЛЬЮ ТЕБЕ ЛЮБВИ НЕКТАР.
ЛЕГКО, КАК БУДТО МОРСКОЙ БРИЗ
Я ПОПОЛЗУ ТИХОНЬКО ВНИЗ…
ЧТОБЫ ВДВОЕМ В ЭКСТАЗЕ СЛИТьСЯ,
И ТВОЕЙ ПЛОТЬЮ НАСЛАДИТЬСЯ…
ХОЧУ Я ТЕЛО НАКЛОНИТЬ,
И ТЕБЯ МЕДЛЕННО ВПУСТИТЬ,
В ХРАМ НАСЛАЖДЕНИЯ И ЖЕЛАНИЙ,
ОРГАЗМА БУРНЫХ ОЖИДАНИЙ,
ЛАСКАЮТ СТРАСТНЫЕ ТОЛЧКИ
МЫ ДРУГ ИЗ ДРУГОМ ТАК БЛИЗКИ…
И В ВИХРЕ БЕШЕНЫХ ФАНТАЗИЙ
МЫ РУХНЕМ ВНИЗ НА ВАЖНОЙ ФАЗЕ.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797535
дата надходження 30.06.2018
дата закладки 30.06.2018
Серденько у грудях тріпоче,
Від світу сховатися хоче.
Так тісно йому вже у грудях,
Чекає, що хтось приголубить.
Зустрінемось в Місяці повнім,
Хай пристрасть бажання доповнить.
Яка ж літня нічка коротка,
Розмова приємна й солодка.
А потім вже буде світанок,
Кава у ліжко й сніданок.
Ми сил наберемось і знову,
Продовжим вчорашню розмову.
Розмова без слів, лише тілом,
Як швидко доба пролетіла.
І друга мине, якщо схочеш,
Яка ж та розмова хороша...
Лиш губи зіллються в цілунку,
П'яніємо зразу ж без трунку.
Які ж ці цілунки солодкі,
Якщо прагне серце любові.
Віддати усе до краплинки,
Готові обі половинки.
Чому ж така нічка коротка?
Яка ж Ти насправді солодка.
Тіла наші голі і душі,-
Усі перепони ми зрушим.
У тіло одне ми зіллємось,
Цілющого трунку нап'ємось.
Сьогодні Адам ми і Єва,
Король я, а Ти Королева.
Експертами стали в Коханні,
Хай нічка не буде остання.
Солодка, як Вишня Ти п'яна,
Кохатися будем до рання.
І хай би була ніч полярна,
Наснаги, я вірю, нам стане.
В Коханні, з Тобою невтомні,
Цілунки Твої неповторні.
Ще й ласки благає все тіло,
Яка ж Ти Кохана вродлива.
Кохання нам душі єднає,
Це взнає лиш хто покохає.
Шалено серця наші б'ються,
Всі ночі короткі здаються.
Губами торкнуся до тіла,
Щоб кожна клітиночка мліла.
І груди, і стегна, і лоно,
Тепер Ти в моєму полоні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797522
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 29.06.2018
Я тобі подарую це літо.
Хай воно зігріває теплом.
Там де ранки вже росами вмито
І лелека махає крилом.
Де барвінок росте попід тином
І де мальви цвітуть під вікном,
Де стоїть ця біленька хатина,
Оповита вишневим садком,
Де у полі буяє пшениця,
Дозрівають високі жита -
Все так гарно навкруг колоситься,
То ж в нас будуть багаті хліба.
Все твоє тут: і небо, і сонце,
І в долині широка ріка,
Ще віночок в дитячій долоньці,
І ця пісня весела дзвінка.
А над нами тут мирнеє небо
І лунає дитячий скрізь сміх,
Бо війни нам нікому не треба,
Хай прийде до нас щастя для всіх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797238
дата надходження 27.06.2018
дата закладки 29.06.2018
Він пристрастю тримав, пручалась зі всіх сил
Від тої магії очей жагучих.
Втекти хотіла вдалину за небосхил,
Але стояла, мов верба плакуча.
Пошерхли губи, ніби листя на гіллі,
А річка там дзеркалилась, блищала.
Схвильована не відчувала твердь землі,
Мов шийку обвивав гарячий шалик.
Іскристою дугою вдарив струм міцний,
Вода живильна з неба прохолодна.
Опам*яталась від тієї дивини...
Не дав абсурду спраги розум згоди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796883
дата надходження 24.06.2018
дата закладки 29.06.2018
Червоний водоспад трояндовий стікав -
То Муза із колючими шипами.
Її теплом торкала сонячна рука,
Пливли назустріч хмари в білій парі.
А я була твоєю Музою у снах,
Пелюстками лягали поцілунки.
В трояндові бутони ласку пеленав
І називав мене "моя чаклунка".
Плетистими трояндами запахла ніч,
Лагуною в*янкою - зваби рими.
Червоний квіткоспад побачили увіч -
Любов аж до світанку вилась зримо.
(Лагуна в*юнка - сорт плетистих троянд.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794326
дата надходження 04.06.2018
дата закладки 04.06.2018
Потерпав дурний Микола
Скрізь від свого язика:
Фрази він ніяк не зв’яже
Без крутого матюка.
Слів приємних у запасі
В лексиконі не знайшов,
І щоб вирішить проблему –
До психолога пішов.
А психолог дуже радий
(Недаремно гроші взяв),
Про культуру спілкування
Цілу лекцію читав.
-Привітайтеся з сусідом,
Ось зустрілись ви удвох…
-Цього гада ще вітати?
Ідіота? Щоб він здох!
-Ви при зустрічі повинні
Припідняти свій кашкет,
І здоров’я побажати -
Так нам каже етикет.
Ось, приміром, Ви в лікарні:
Треба тут звертатись чемно,
Добирайте слова гарні –
Зробіть лікарю приємно.
Гінеколога не треба
Геть далеко посилати,
Зміст один і той же буде:
-Йдіть, лікарю, працювати!
І проктологу в палаті
Без трьох букв треба сказати:
-Із приємними речами
Вам сьогодні справу мати.
Що Ви будете робити?
(Я на прикладі побачу):
Продавчиня в магазині
Вам не всю віддала здачу…
-В мене б тоді від образи
Все єство заговорило,
Ще не було тої відьми,
Щоб мене так обдурила!
-Вам, за нашим етикетом,
Треба мовить: -Вибачай,
А та здача, люба пані,
Нехай буде Вам на чай!
Після курсів тих Микола
Геть нітрохи не змінився,
В поведінці і в манерах,
Правда, дечому навчився:
Всіх з поклоном посилає,
Й підійма свого кашкета:
-Як же добре, що навчили
Мене цього етикета!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792972
дата надходження 24.05.2018
дата закладки 24.05.2018
Віддавати травню прийшла пора посох.
Розплітає він милій весноньці косу.
Чарівницю вибрав собі за дружину,
Перед нею квітом встеляє стежину.
Наречена сукню пошиє з сатину—
Саме з того, що небо вділить клаптину.
Їй голівку вкриють фатином тумани,
А святкові свічі запалять каштани.
Макраме нав’яже калина—майстриня,
Хай цей посаг весна сховає у скриню.
Яворина з себе знімає ґердани—
Подарує весні з новим кардиганом.
Піднесе берізка подрузі сережки,
Моріжок в сандалі узує їй ніжки.
Солов’їний хор вже завів величальну-
Голоси дзвінкі підняли з спочивальні
Молодого червня, що спав безпробудно--
Без подружжя йому було дуже нудно.
Молоді помандрують в далекі світи
Й восени надішлють нам короткі листи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791955
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 24.05.2018
Доле моя, пригорну тебе я,
Пригорну, як маленьку дитинку.
Доле моя, попрошу тебе я,
Усміхнися мені на хвилинку.
О, усміхнена доле моя,
По життю я з тобою крокую.
Те, що бачила ти, те і бачила я.
За минулим, повір, не жалкую.
Пригорну тебе я, моя золота,
Пригорну, обійму, зацілую.
Більш ніколи в житті не залишусь сама,
Ні хвилини, відтак, не змарную.
Попрошу тебе я, доле моя,
Будь усміхнена кожної миті,
Бо ж усмішка твоя, така чарівна,
Як волошка у пишному житі.
Пригорну тебе я, доле моя,
Міцно так, як нікого на світі.
Ти мій Всесвіт, путівка в життя,
Всі дороги без тебе закриті.
Пригорну тебе я, моя золота,
Більш ніколи в житті не залишусь сама.
23.05.2018 року
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792881
дата надходження 23.05.2018
дата закладки 23.05.2018
Волошки цвітуть голубенькі
І маки червоні в житах,
В зеленім гаю соловейки
Співають, а смуток в очах.
Ну, де ж ви, літа молодії?
Шалено промчались кудись.
Прогнала години лихіїї,
А роки підня́лися ввись.
І як їх назад повернути? -
Лелека поніс на крилі.
Відгомін з-за обрію чути:
Несеться аж ген до землі.
Лиш вслід помахала рукою
Й скотилась солона сльоза,
Як в теї верби над водою
Стікає по гіллі роса.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792715
дата надходження 22.05.2018
дата закладки 22.05.2018
[color="#ff0055"][i]Лежу….дивлюся в стелю…
Нічого там не бачу…
Образила тебе я…
Собі це не пробачу…
Окрилила надію,
Але вона в в’язниці,
Довірила коханню
Свої я таємниці…
В тобі я розчинилась,
Розвіялись проблеми
Нахабно скористалась…
А в тебе ж є потреби…
Я грішна і далека
В собі я загубилась
Думками розкидалась,
У мріях утопилась…
Взаємності хотілось -
Щоб жити і кохати…
Пробач, не маю право
Тобі життя псувати…
[/i]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790354
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 05.05.2018
А вишні цвітуть всі: так рясно, так рясно
І радість несуть нам у душу..Прекрасно.
Тут все навкруги скрізь: красиво, красиво.
Не буде туги більш - живімо щасливо.
Дивись, як гудуть нам хрущі у садочку,
Сідай ти зі мною, ось тут - в холодочку.
Давай розкажи нам: як ти поживаєш,
Життя як іде це і що поробляєш?
Згадай, як колись ми були молодими -
Кохались, любились, щасливі були ми.
Співали тоді нам щодня соловейки..
- Пройшло, пролетіло, тепер я саменька.
Дзвінкі голосочки для інших співають,
Нехай молодих вже вони звеселяють,
А нам із тобою світило щоб сонце
Й до нас заглядало у наше віконце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790344
дата надходження 04.05.2018
дата закладки 05.05.2018
Я відкриваю серце для кохання,
Його зустріну з тисяч одного,
Мабуть, це нагорода за чекання,
Тебе люблю – не знаю ще кого.
Хай зараз вітер у дротах співає,
Хай дощ дарує струни із краплин,
Ти захистиш, зігрієш, приласкаєш,
Бо Ти- один, бо Ти такий один.
Як близько, дуже близько хтось блукає,
Шукає долю в іншій площині,
Як я – він помиляється, втрачає,
І всім, так як і я говорить: «Ні»
Я мушу Тебе любий дочекатись
Торкнутись до майбутнього свого,
Тобою милуватись і пишатись,
Любити вічно тільки одного.
2008 рік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790231
дата надходження 04.05.2018
дата закладки 04.05.2018
[color="#ff0000"][i][b]Дай Боже, часу мені вволю,
потішить щастям свою Долю.
Схід сонця вкупі зустрічати,
Життя в Любові колисати…
Нехай цвіте в саду калина,
хай лине пісня солов*їна.
Дай часу в очі надивитись,
кохання досхочу напитись.
Не став від горя на коліна,
утрат не знає хай родина.
Не дай заплаканих очей,
лиши недоспаних ночей.
Благаю Боже, за дітей
Лише утішливих вістей.
Коли я знадоблюсь тобі,
поклич мене в спокійнім
сні…
[/b][/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744056
дата надходження 30.07.2017
дата закладки 03.05.2018
[i]ЯКА БУДЕ ЗУСТРІЧ? КУДИ ЗАНЕСЕ?
ТАК ХОЧЕТЬСЯ ЗНАТИ ПРО НЕЇ УСЕ…
ТІ ПОГЛЯДИ, РУХИ, ЩО СКАЖУТЬ СЛОВА?
І ЯК ЗАХМЕЛІЄ ВІД НИХ ГОЛОВА…
ВСЕ БУДЕ СПОНТАННО БЕЗ РАМОК І СХЕМ,
ЦЕ БУДЕ ВЗІРЕЦЬ ВСІХ ПРИХОВАНИХ ТЕМ….
ЗГИНИ НАШИХ ТІЛ, ДОТИК НІГ, ГРУДЕЙ,
ВДВОХ НА САМОТІ СЕРЕД ВСІХ ЛЮДЕЙ…
БУДЕМО НЕСМІЛО РУХАТИСЬ ВПЕРЕД,
КУШТУВАТИ ДИКИЙ І БЕНТЕЖНИЙ МЕД
НЕЗНАЙОМІ ЛАСКИ, ВАБЛЯТЬ І П'ЯНЯТЬ,
ЛОВИМО ПІДКАЗКИ, МАЙБУТНІХ ЗАНЯТЬ…
ТІЛЬКИ ДОТОРКНЕМОСЬ, НІБИ ВДАРИТЬ ТОК,
ПАЛЬЦЯМИ ЗІМКНЕМОСЬ, ЗБЛИЗИМОСЬ НА КРОК,
ПОТІМ ПОЦІЛУНКИ ДОВГІ, НАЧЕ НІЧ,
ВИТРЕШ ТИ ЛЕГЕНЬКО ВСІ СЛЬОЗИНКИ З ВІЧ,
ДИХАННЯМ В ДУЕТІ ЗАКОЛИШЕМ СТРАХ ,
І СЕРЦЯ ГАРЯЧІ СПАЛИМО У ПРАХ…
ВІД ЖАГИ КОХАННЯ ВТРАТИМ СМАК БУТТЯ,
І ЗІЛЛЄМОСЬ РАЗОМ НА УСЕ ЖИТТЯ…
ЗАКУЮТЬ ОБІЙМИ У КАЙДАНКИ НАС
В ДИВНІЙ ЕЙФОРІЇ БУДЕМО НЕ РАЗ.
ПІРНЕМ У БЕЗОДНЮ – ХВИЛІ, БРИЗКИ, БЛИСК
СКУШТУЄМ, ВЗАЄМНО, ТІЛ ГОЛОДНИХ ТИСК.
І СЕКС НЕЙМОВІРНИЙ ЗАХОПИТЬ, МАБУТЬ
В ОРГАЗМАХ ТРИВАЛИХ, НЕ ГРІХ ПОТОНУТЬ,
А ПОТІМ БЕЗСИЛІ НА ЛІЖКУ РОЗТАНЕМ,
У ВСЕСВІТІ ЦЬОМУ НАЙБЛИЖЧИМИ СТАНЕМ.
І ЗНОВ НАСОЛОДОЮ ТІЛ ЗАЧАРУЄМ
КРІМ НАС - МИ НЕ ЗНАЄМ, НЕ БАЧИМ, НЕ ЧУЄМ…
ПОВІК НЕ СКІНЧИТИСЬ ТАКОМУ КОХАННЮ,
ВОЛОГОЮ ВМИЄМ МИ ОЧІ СВІТАННЮ…
І ВМИТЬ ПОДОЛАЄМ ТАБУ, ЗАБОРОНИ,
ТАК НІЖНО І ЛЕГКО ЗІТРЕМ ПЕРЕПОНИ.
ТЕБЕ ДУЖЕ ХОЧУ, ЧЕКАЮ, КОХАЮ.
ТВОЄЮ Я БУДУ…. ТИ Ж ХОЧЕШ… Я ЗНАЮ…[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789787
дата надходження 01.05.2018
дата закладки 01.05.2018
[i]Я зацілована вчорашньою журбою,
Не прощена тобою до сих пір,
Душа повінчана ранковою грозою,
Не полетить до невідомих зір.
Твоя любов - як невідома сила,
Голубить, але знищує вбива,
З тобою вже не буду я щаслива,
Вже не потрібні нам пусті слова.
Та ти мене чомусь не відпускаєш,
Тримаєш в снах і у думках своїх,
Я знаю, ти мене іще кохаєш,
Бо нам любитись вічно- це не гріх.
Всі телефонні незабуті фрази,
І погляди заплаканих очей,
Усе мине, не швидко й не відразу,
У плин гарячих пристрасних ночей.
У чужих ліжках ми колись проснемся,
І все на відстані ми зрозумієм вмить.
Що ми в житті ніяк не розминемся,
І ця розлука нам пече й болить.
Залишим все: буденність і тривогу,
Не здійснені цілунки і слова,
Назустріч долі вирушим в дорогу,
І на шляху буятиме трава.
Ти відпусти - вуста сказать не сміють,
Ти не цілуй - але горять вуста,
Та мої очі, ще брехать не вміють,
Люби мене - та вибач, я не та.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789476
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 29.04.2018
[i](Казка на сучасний лад для літнього оздоровчого табору.
На місцевому суржику. у співавторстві з І. Борзіло)[/i]
Жили собі старенькі дід та баба,
У лісі, у пентхаусі крутому.
На літаку - у сауну літали,
На BMW - верталися додому.
Баба фітнесом займалась,
Дід сидів у Інтернеті,
І в «вконтакті» він знаходив,
Друзів на усій планеті.
Також жив у них синок -
Безголовий Колобок.
Він хоча і був тінейджер,
Але мав свій власний пейджер.
В барах з ночі й до обіда,
Танцював він ай-да-ріда.
Стильний, модний наш юнак.
Обезбашенний чувак.
Слухав диски на CD
Мав він грюндери руді,
Раз із друзями на хаті
Влаштував наш Колоб паті.
Замість треків всіх зірок,-
Ті співали в стилі –рок.
Щоб рок – гурт свій розпіарить,
Треба бабок кучу впарить.
На приколі вийшов з хати,
Він продюсера шукати.
Так хотів до хіт - параду,
Що покинув діда й бабу.
Щоб знайти собі чувиху,
Божевільну Колобчиху...
Скрізь він їздив по лісам,
Побував і тут і там.
Довго мчався, аж упрів,
Доки Зайця не зустрів:
« - Косоглазий із Бішкека,
Де знаходиться аптека?
Бо ти знаєш, після п’янки,
Я так хочу валер’янки...»
«- Емендемс, ну ти й даєш,
Ти що. „Ейвон” продаєш?
«Міг, що друге грузонуть?
Де продюсери живуть???
Я його весь день шукаю,
І тебе, козла, питаю.»
« - Не козел я, - бачиш, - Кролик,
І відзняти можу ролик.
Ультрарадикалний кліп,
Бо я –Йоу – реальний тіп.»
Вмить майданчик обладнали
І масовки назганяли...
«Дали по 10 гривень.
Щоб стрибали, як дурні.
Хотіли стати модні –
Через 2 знімальні дні»*
Коли усе обмили,
В дискоклуб він потинявся,
До ранку , під Сердючку,
Із лохами відривався.
Зустрів там Вовка, та й питає:
«Чи про продюсерів не знає???»
А вовк мав погляди продвинуті й сучасні.
Пообіцяв йому пошити шмотки класні.
І той повів його до бару,
Не всі ж пошиють так, - на шару...
А далі все пішло, мов з казки:
Барменші він построїв глазки,
Гуділи з вечора до ранку,
Набив синяк дурному панку,
В курільці, біля туалета,
Штріха стрів з радіо „Планета”
Дурним базаром напрягав,
А потім взяв й таке прогнав:
«-Я протягну тебе на сайти,
Займеш ти метри й гігібайти,
Тебе пізнають у журналах,
І заговорять в колуарах.
І за полезнії труди,
Мене в „Мак Донадьс” поведи»
Колобок рішив не гнати,
Бо здоров’я барахлить.
Став в спортзал копита рвати,
Де зустрів його Ведмідь.
А Ведмідь - чувак прикольний,
Занімається Кун – фу.
він Мадонну продвигає,
А на лажу каже -- «Фу»
« -Слухай, ти, м”ячеголовий,
Мабуть хватить тормозить.
Придлагаю тобі здєлку,
Якщо хочеш круто жить.
Забрели вони в кабак,
Й підписали там контракт.
Розкрутився наш пацан
В хіт – параді Намба Ван.
Нові треки, туса, тачки,
У Швейцарському – заначки.
Якось їде – глядь, дівиця,
Зупиняє: «ач яка!»
Тож підступная Лисиця
Хоче звабить Колобка.
Зразу в барі напоїла,
В стриптиз – клітку затягла.
Пару фоточок зробила
І в журнал їх продала.
Колоб довго не вагався,
І з Лисою поквитався,
Він згадав про свого кума ...
Той усе ріша без шума...
Колобок в турне поїхав,
Так співав, що ледве дихав.
Й познайомився він там
З Колобчихою – мадам!
Ті відразу закохались,
Й незабаром повінчались...
Разом їздять на гастролі,
Він бере дружину в долю.
Ось і казочці кінець -
Колобочок молодець.
* - цитата з пісні гурту «Поющие трусы»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789209
дата надходження 27.04.2018
дата закладки 27.04.2018
Коли проб'ється перший промінь вранці,
А яблунька рожевим зацвіте,
Твоє обличчя вкриється рум'янцем,
І серце ніжно спогад обплете.
Я поруч буду на світанку, поруч -
Бо ніч, мов привид смутку, пропаде.
І сумніви згорять в огні на порох,
Впою тебе, як шабське й мюскаде.
Цвістиме знову яблуневе диво,
І таємниць розкриється сезам,
Бо у житті усе для нас можливо,
Якщо в душі любові чистий храм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789114
дата надходження 26.04.2018
дата закладки 27.04.2018
Поэт- он словно соловей,
Когда стихи повеселей.
Когда в стихах есть красота,
Созвучна песне соловья.
Слова- целительный ручей.
Текут и днём и средь ночей.
Они как воздух для души,
Как свет спасительный в глуши.
Летает птица счастья в них.
Прекрасный, добрый, лёгкий стих.
Надежду, радость подаёт.
Прочтя стих, каждый расцветёт...
Поэт бывает как пророк.
Он обличает злобный рок.
Слова- огонь в них Божества
И вразумленье иногда.
Он изрекает наперёд,
О чём не ведает народ
И только правду говорит.
Разбудит каждого, кто спит.
Поэт в тот миг- искусный врач.
Но не жесток он, не палач.
Он, как светильник, светит всем;
Лукавых избегает тем...
Поэт бывает как судья
И смотрит словно свысока.
Он душу взвесит на весах
И чаще облекает в страх.
Поэт выносит приговор:
"Разбойник, врун, а может вор."
Конечно, доля правды есть
И чаще справедливый вес.
Судья вердикт всем говорит,
Под стражу может заключить.
А может дать зелёный свет
- Путёвку в жизнь на много лет...
Поэт- себе сам режиссёр.
Открытый он, порой актёр.
То запятой подарит жизнь:
"казнить нельзя спасти стремись!"
Кино в стихах и детектив,
То в них лирический мотив
И мелодрама посетит,
То вдруг фантастика сквозит...
Поэты!Каждому дано
- Писать на благо,не на зло!
О Всех немножко здесь сказал,
С почтеньем просто написал.
Апрель 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787329
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 26.04.2018
Край дороги вишня гілля розпустила,
мов дівчина вийшла... ніжки заросила.
Мов дівчина ніжна коси розчесала
і вінком весільним зранку заквітчала.
Хто пройде - радіє вишенці розквітлій.
Стоїть край дороги вдень і в ночі світлі.
До білої вишні Ангели злітають,
до самого ранку тихо розмовляють.
До самого ранку тихо розмовляють,
пелюстки медові до їх ніг злітають.
Ой, які ж красиві Ангели... чудові!
Пелюстки у вишні солодко-медові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782436
дата надходження 15.03.2018
дата закладки 13.04.2018
Нам здається, далеко палає війна,
Нам здаються далекими ці за життя перегони,
Пролітають на Північ над нами із Півдня прокльони,
Що твориться на Сході? Це просто біда …
До снаги лиш плестися в хвості наджорстокої долі,
За дрібні мідяки продавати всі залишки волі,
Немов зграя голодних вовків накидатись на все, що супроти,
Ще й кричать безтілесні, проплачені телепні – боти …
А найбільша проблема – мовчазні не сотні, мільйони
І байдужі мільйонам сирійські прокльони,
І байдужа ота українська журба,
Десь на півночі біситься дика товпа …
А товпі до вподоби ласкати бездушну ракету,
У товпи завивання чи крик. Хтось впирався, та звик.
Там до нині махає рука над кашкетом,
І новий мужичок осідлав броньовик …
А що скаже Землі сама справжня жіноча душа?
А кому це сказати? Душевна краса і якісь небеса?
Вона їм і вірші, і букети усіх найпрекрасніших квітів.
Але їм то дарма. Їм потрібна війна.
Тільки щось ті осліплі кроти вже не бачать,
Що ті очі жіночі так сильно і боляче плачуть.
Ще не віриться, але у темряви теж є кордони.
І цей світ - не в’язниця. Їм хотілось, але ... не поділиш на зони.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786896
дата надходження 10.04.2018
дата закладки 10.04.2018
Аеробічний стук сердець у ритмі...
Не чув глухий перон у шумі.
І постаті завмерли сталактитом
Байдужі до усього тлуму.
Це він із нею мовчки там прощались,
Пастель обіймів, більш нічого.
Від дотику посипались коралі.
В очах відбилася тривога.
Не знали ще, закохані не знали...
Відходив швидко потяг долі.
Перон застиг в коралях на вокзалі,
Холонув у німій юдолі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785757
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 09.04.2018
Вот снова пронеслись года,
Понятней стали времена.
Всё больше в Храм людей идёт,
Туда тропа не зарастёт.
Закончился Великий пост
-К Страстной неделе добрый мост.
Господь вошёл в Иерусалим
И мир весь торжествует с Ним.
"Осанна!"- искренно кричат,
Царём надеясь величать.
Но кротко входит Царь царей,
А где-то злобствует злодей.
Не хочет Бога принимать.
Не хочет Правду выбирать.
Что будет дальше? Знаешь ты.
Час искупления прийти.
"Распни,распни!"- уже кричат.
Другие в ужасе молчат.
Душа, не спи и не молчи
Когда вновь распинают жизнь!
Когда неправду говорят
И может быть"распни" кричат.
Вот снова вербу освятив,
Идём в мятущийся сей мир.
В нём есть лукавство как тогда,
Бывают и страдания.
Ведь многое принять нельзя! (1)
Увы, проникло в ДНК.
Благочестивым будь Народ!
Пусть путь к добру всегда ведёт!
Стремись надеяться, любить;
По-христиански верить, жить!
Всё больше Храмов на Земле.
Но сохранят ли верность все? (5)
Или "распни вдруг закричат",
Или "лукаво промолчат"?
Вот в Храм святые к нам пришли
-Печерские угодники. (2)
Целители и постники,
А также исповедники.
Вот покровители у нас. (3)
Они пришли как в первый раз.
В Неделю Вербную вошли
Святые Климент, Агапит.
Иконой чудной и в мощах. (4)
Пример их жизни- Божий страх.
В Соборе стали у Алтаря,
Чтоб с нами в жизни быть всегда...
Вот распинается Господь
За грешный человечий род.
Вот телом снят положен в гроб.
Приди к Нему спастися чтоб...
Найди себя, пойми себя
Для Пасхи Воскресения...
Звонят опять колокола.
"Христос воскрес!" И навсегда.
1-Различные глобальные
отрицательные моменты,
вводимые на всей Планете.
2-Мощи Киево-Печерских
угодников.
3-Свят.еп.Климент и преп.Агапит
пришли в Собор во второй раз
уже Святой иконой с мощами.
4-Единственная икона
написанная и посвящённая
для Свято-Николаевского Собора.
5-Но сохранят ли верность все?
"все"-в стихотворении подразумеваются
Храмы на всей Планете.
Именно верующих людей
в слове "все,совсем не подразумевал.
Когда в общественную жизнь вводятся
греховные деяния и в Храме об этом тишина
- разве не говорится этим"Распни!"
или не является ли это лукавым молчанием?
Вербное воскресение и
Страстная неделя 2013 г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785710
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 09.04.2018
Звернення до усіх поетів
і читачів-гостів Клубу.
(Стосується це тих, хто
робить це таємно,навмисно)
Не став нікому двійку,
Бо це за поведінку
Собі й за виховання,
Неважні свої знання.
Навіщо стільки злоби,
Якщо не до вподоби?!
Промовчи, будь шановним,
Будь ввічливим до рим!
Не прагни зла зробити!
Навіщо засмутити?!
Чи смуток маєш в радість?
Це ж осліпляє заздрість.
У чому сенс образи?!
Це схоже вже до сказу.
Які твої бажання?!
Чи тільки на знущання?!
Ти маєш пояснити,
Відкрито це зробити.
З любов’ю і поважно!
Для Клубу й тебе важно!
Не став нікому двійку,
Май гарну поведінку,
Якщо є в тебе знання
Про справжне виховання!
Березень-Квітень 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785895
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 09.04.2018
И мечется душа,
И места не находит,
А жизнь как полоса
Куда-то вдаль уходит.
Уходят навсегда
Как в тень родные лица,
Откуда ты беда?
И… слёзы на ресницах…
Как пересилить боль?
Как в пропасть не свалиться?
Когда жива любовь,
Но жизнь не повториться.
С друзями весела,
На людях улыбаюсь,
А остаюсь одна –
Слезами умываюсь…
И мечется душа…
И места не находит…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786728
дата надходження 09.04.2018
дата закладки 09.04.2018
А мені кажуть :"Пізно вже кохати".
А мені кажуть :"Пізно вже любить".
А в мене в серці квітне рута-м"ята,
Кохання в серці музика звучить.
Ніщо роки, ніщо ті зими й весни,
Що скроні прикрашають в сивину,
Коли юначі почуття воскресли,
Й весна затронула ту, чарівну струну.
І серденько проснулося весною,
Розквітло ніби папороті цвіт,
І душу переповнює любов"ю
Неначе в ті, моі сімнадцять літ.
Коли не можна погляд відірвати,
Від ніжноі, жіночоі краси,
А ще весна вдягає своі шати,
Краса така, -очей не відвести.
Ну як весною, можна не кохати?!
Ну як весною, можна не любить?!
Нехай в серцях в вас квітне рута-м"ята,
Й кохання ваші голови п"янить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786726
дата надходження 09.04.2018
дата закладки 09.04.2018
Ліжко білосніжне, все чомусь холодне,
Я мов, те дитятко, здається голодне,
Ніч чаклунка, сумно. Тебе виглядаю,
Місяць шле цілунок, а я почекаю.
Вітер листя куйовдить, я теж так хочу,
Тіло відчуває, знову порожнечу,
Милий, бажаю, вмить сховатися в тобі,
Ніжно глянути в очі ясно – голубі.
А уста - солод, ласкавий, теплий дотик,
Ледь тремтіти і назвати » Рідний котик»,
Щоб муркотав у моїх, міцних обіймах,
І, я би пташкою злітала на крилах.
Вже, заколисує, це годинник - » тік - так»,
Я, не можу, чомусь зігрітися ніяк,
Дзвоник, ключів брязкіт. Засіяли очі,
Щастя моє прийшло, подарунок ночі.
Вірш зі скрині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786712
дата надходження 09.04.2018
дата закладки 09.04.2018
Этой ночью я Музой к тебе приходила...
В виде полной Луны...
В твоё окно светила...
Делясь энергией Любви!
Может немного не давала спать...
Луна вдохновила!
Будешь стихи писать!
Появятся белые крылья!
Звёзды помогут!
Расскрыться!
Душа полетит в Далёкие Дали!
Там - Источник Любви!
Там - Муза!
Музыку играет...
На стихи вдохновляя...
Поэт!
К вдохновению лети!
Делюсь с тобой Счастьем!
Дарю Любовь!
Душа к тебе стремится!
Мечтая...
Быть строчкой твоих стихов...
В тебе Любовью растворяясь...
Уникальность Любви - стихов...
Луна - Небесное Светило...
Дающая Силу!
Умеющее Дарить Любовь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786441
дата надходження 07.04.2018
дата закладки 07.04.2018
На пенсії, говорять, починається життя!
Дорослі діти, зріле вже буття,
Пенсія мізерна – спробуй виживати,
Ні дітям, ні собі – не можеш ради дати!
На пенсії всі вільні, адже так?
Позаду все – сьогодні ти жебрак!
У підсумку твоєму – сльози на очах!
Живи, радій – ти ж вільний птах!
На пенсії, говорять, починається життя!
18.12.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723801
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 30.03.2018
Впало небо волошками в жито,
На поля синевою лягло
І травневими грозами змито,
Що раніше в степу відцвіло.
Відбуяли біляві нарциси,
Від кульбабок розвіявся пух
І до сонця з хлібів піднялися
Сині очі близняток-подруг.
Із цвітучими злаками поряд,
Квіти пізньої зовсім весни,
Бірюзою безкрайнього моря
Розцвітають надовго вони.
Їм лугів різнотравних не треба,
Їм миліше між юних хлібів
З колосками здійматися в небо,
Коли цвіт ранніх трав облетів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784635
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 30.03.2018
Розтане теплий сніг з міських обочин,
Прихильно серце до ліричного всього…
Війна! Війна – це завжди буде злочин,
І перемога не спокутує його!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784731
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 29.03.2018
"Добро должно быть с кулаками."
-Читали, слышали давно.
Идти по жизни слабаками,
Везде не очень то легко...
Добро должно быть современно,
Не только "баснями кормить".
Должно быть добрым непременно,
Учить любви,с любовью жить...
Добро в стихах мы замечаем
И сразу чувствуем душой.
И с ним взаимны мы бываем
Двумя руками с головой...
Добро в семье. Какие речи?!
Как в унисон дышать и жить!
Приятны мелочи и встречи,
Всегда за счастье вместе быть!
Проходят годы. Только в радость
Желанья, чувства и мечты!
Ты знаешь истинную сладость,
Когда любим и любишь ты...
Добро в общественной работе,
Добро во всех земных делах.
Добро,что мы живём на свете
Не так, как трутни на дровах!
Нам всем дано здесь потрудиться.
Спеши всегда творить добро!
Дано терпеть,любить, не злиться;
Хотя и снегом занесло...
Добро ты видишь в человеке,
А иногда увидишь зло.
Но каждый за себя в ответе
И лишь бы нас "не занесло".
Когда мы видим преступленье
И одобрительно молчим
-Ведь это тоже нарушенье,
Что в сердце плевелы растим...
"Добро должно быть с кулаками."
И "да" и "нет". Подскажет кто?!
Ответы выбираем сами,
Но лишь бы выбрать не на зло.
Я говорю здесь без намёков
И просто размышляю вслух.
Ведь не всегда мы видим с окон,
Что кто-то слеп и кто-то глух...
Добра все ждут и ждёт природа!
Наступит пусть желанный мир!
Пусть будет правда и свобода,
Ведь скоро вновь Пасхальный пир!
Добро душой мы ощущаем
И в чувствах сердце говорит!
Как Высшее добро бываем,
Когда душа любовь хранит!
20-21.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783821
дата надходження 22.03.2018
дата закладки 29.03.2018
Жили собі Дід та Баба... І не Курочка в них Ряба,
а був гарнесенький Бичок, в білих цяточках бочок.
Дід щодня траву косив і тому Бичку носив.
Соковита та трава, то ж підростав Бичок щодня. Баба
все Бичка поїла. Сама їла чи не їла, а Бичку тому несе.
Просить: - З'їж, будь ласка, ще!
Той Бичок усе з'їдав. Правда шани він не мав, то ж
не дякував ніколи. Не хотів ходить й до школи. Все бу-
ло біжить у ліс. Бігав там навкруг беріз.
Посміхалися дуби, говорили: - В школу йди!
Упирався той Бичок, все ж подався на урок.
В школі вчителів не слухав. Все почесував за вухом,
і хвостом весь час вертів. На уроках не сидів... А було б
же дуже славно, якби всі навчались гарно!
Заважав всім, що мав сили. І викрикував все: "Ме-е-е!"
Як не "Ме-е-е!", то скаже "Бе-е-е!"
Ой, як важко було з ним... Щось сказать - ніхто не смів.
Бо відразу Баба й Дід стануть тут же на поріг. Скажуть:
- Це є наш Бичок. В нього найкращий бочок!
Та все ж вчителька сказала: - Я тебе, як всіх, навчала.
Невже вчишся ти даремно? Чемним стань. Буде приємно!
А Бичок все не вгавав. Він скрізь бігав... і стрибав.
Довів Бабу вже до сліз... Тоді Дід із печі зліз і сказав:
- Досить шуміть! В ліс іди. Життя навчить!
А на вулиці зима всі дороги замела. Снігу так було
багато! Та Бичок пішов із хати...
Він до лісу ледь дійшов. Там нору якусь знайшов. Сидить
мовчки. Холод лютий! Мерзнуть ноги, хвіст і вуха. Мерзне
спина, мерзне ріг. Аж тут Вовк ще... на поріг!
Вовк той був вже в полі, в лісі. Все вишукував... де сісти?
Ні! Шукав він, кого з'їсти!
Як побачив він Бичка, танцювать став гопачка. Правда,
так у танці вився, що без обіду залишився. Бо ж Бичок
вмить все збагнув. В школі він про Вовка чув... То ж зір-
вався й так побіг, що догнати Вовк не зміг!
Коли дома він з'явився, Діду й Бабі поклонився.
Плакав... Плакав він щосили. Просив, щоб його простили.
Баба й Дід Бичка любили, тому дома залишили.
Став він старанним в навчанні, шанував учителів.
Чемним дома був і в школі. Захищатись всіх навчив. Уже й
виріс, і став сильним. Міцні роги є тепер. Вовка він не під-
пускає, а ні вночі, а ні вдень!
І радіють Дід та Баба, що є в них такий Бичок.
І розумний, й дуже сильний... в білих цяточках бочок!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784761
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 29.03.2018
У кожного свій хрест... Неси...
який Господь дає.
Свій хрест нести зможеш лиш ти,
більше ніхто... Твоє!
З ним по життю вперед іди,
добрі сліди лишай.
Підтримку в ближньому знайди,
зможеш - допомагай!
Ніхто не зможе так, як ти...
під силу Бог дає.
Не нарікай, не плач в путі,
а завжди вір в себе!
І хоч цей хрест є нелегким,
з ним скрізь зможеш пройти.
У кожного свій хрест... З своїм,
знай, справишся лиш ти!
Де шлях тернистий і важкий,
де сил не стане йти.
Лиш попроси... Лиш попроси.
Поможе Бог нести!
У кожного свій хрест... Неси...
з ним долю Бог дає.
Свій хрест нести зможеш лиш ти,
більше ніхто... Твоє!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779443
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 29.03.2018
Ой як стали петарди стріляти, Як ходили ми в ліс по грибочки,
страшно вийти із рідної хати. присідали на трухлі пеньочки.
Кум собі запустив Тут і сталася біда
народ зразу остив, мурашня доїда
завали пішов розгрібати. із сідниць гарненькі кусочки.
Як побігла кума на рибалку, В газеті сьогодні прочитали,
рукавом зачепилась за палку. як гонорар поетам вручали.
Ох, не палка – краса, Одну грамоту на двох
розпустилася коса ще й в пакеті горох ,
Ну яка вже тут в біса рибалка ? щоб таланти ми шанували.
Вже сьогодні любима субота Дід заліз на гаряченьку пічку
кум не буде летіть на роботу, пролежав там цілісіньку нічку.
Бо сьогодні у нас Не болить спина,
з кумом тихий час. надоїла вже стара
Відпочинемо до сьомого поту. піде завтра шукати молодичку.
На базарі ми зустріли куму
скоса дивиться на мене, чому,
Якщо тільки через кума,
хай дурного не дума,
бо давала тільки ліки я йому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774776
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 29.03.2018
Ой як стали петарди стріляти, Як ходили ми в ліс по грибочки,
страшно вийти із рідної хати. присідали на трухлі пеньочки.
Кум собі запустив Тут і сталася біда
народ зразу остив, мурашня доїда
завали пішов розгрібати. із сідниць гарненькі кусочки.
Як побігла кума на рибалку, В газеті сьогодні прочитали,
рукавом зачепилась за палку. як гонорар поетам вручали.
Ох, не палка – краса, Одну грамоту на двох
розпустилася коса ще й в пакеті горох ,
Ну яка вже тут в біса рибалка ? щоб таланти ми шанували.
Вже сьогодні любима субота Дід заліз на гаряченьку пічку
кум не буде летіть на роботу, пролежав там цілісіньку нічку.
Бо сьогодні у нас Не болить спина,
з кумом тихий час. надоїла вже стара
Відпочинемо до сьомого поту. піде завтра шукати молодичку.
На базарі ми зустріли куму
скоса дивиться на мене, чому,
Якщо тільки через кума,
хай дурного не дума,
бо давала тільки ліки я йому.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774776
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 29.03.2018
Якось я сказав дружині,
Що вона мені не пара.
Знає тільки кухню, свині,
А в науці – геть бездара.
Що не має інтелекту,
У мистецтві - недотепа,
І до повного комплекту
Ще й затуркана дурепа.
Я тоді уже подумав,
Треба тут сказати зразу,
В нещасливу я годину
Ляпнув цю невинну фразу.
Жінка висновок зробила.
Та цікаво було далі:
Розвивалися події,
Як в бразильськім серіалі.
Продала корову й свині,
І літає, як на крилах,
Замок великий на дротині
В хліві на двері почепила.
Десь комусь вона дзвонила,
Приїхали якісь люди,
Навезли апаратури,
Розставили в хаті всюди.
Хлопці – майстри на всі руки:
Пояснили, де планшети,
«Однокласники», «Фейсбуки»,
Як сидіти в Інтернеті.
За науку цю хорошу
Дякувала їм дружина,
Віддала всі наші гроші,
Що збирав на запчастини.
Щебетала моя мила
Про «Контакт» і про «Ютуб»,
Що вона уже вступила
В інтелектуальний клуб.
За продані качки й свині
Мріяв я купити скутер,
Та дружина враз придбала
Сканер, принтер і комп’ютер.
Я забув, коли їв борщ,
І які на смак котлети…
Жінка зранку і до ночі
Зависає в Інтернеті.
І до мене вже говорить
Іноземними словами…
Поряд з нею - я вже дурень
(Нехай буде це між нами).
Я вже ясно зрозумів
(Це кажу і ледь не плачу),
Вже не з’їм я голубців,
Вареників не побачу…
Боже милий і єдиний,
Маю просьбу лиш одну:
Поверни мені дружину
Ту - затуркану й дурну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784971
дата надходження 29.03.2018
дата закладки 29.03.2018
слова до пісні
Ой згадалась кладочка на річці,
потекла сльозинка тай по щічці.
Вже давно немає тої кладки,
Лише верба там стоїть на згадку.
Приспів:
Зажурилась, похилилася
наша верба сива...
Там, під молодою вербою,
була я щаслива.
Чом же сталося так поміж нами?
Заросла стежинка полинами…
Берегти кохання ми не зуміли,
швидко наші голови посивіли…
Приспів:
Посадила з вербою калину,
берегтиме щастя безупинно.
Не плач, моя вербонько, ще вернуся -
з тобою й калиною обнімуся.
Приспів:
Зажурилась, похилилася
стара верба сива...
Там, під молодою вербою,
була я щаслива.
В.Ф. -10.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781398
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 20.03.2018
Прохолодно…Поступово підкрадалась пізня осінь….
Дерева де-не-де вже скидали з себе багряне листя, воно неслося вітром, крутилося, обіймалося, збивалося в купи, переверталося і знову розсипалося і летіло,здавалося доганяло одне одного. Деяке лежало, приклеїлось багнюкою до землі. Вчора цілий день мжичив прохолодний дощ. Що вже тепла чекати….. З кожним днем ставало холодніше,небо частіше затягувалося здоровенними темними хмарами,здавалося завісою лягало над землею. Не чути співу пташок, тільки горобці літали зграйками,один перед одним цвірінькали,щось знаходили їсти і десь зникали. Все частіше з`являлися ворони,сердито каркали, кружляли, частіше над деревами горіха і про, щось перегукувалися між собою.
Вранці сизе небо зустріло Миколу, поспішав на станцію. Сирість,аж забивала дух,час від часу зупинявся, покашлював, витирав чоло і кожного разу поправляв мішечок з соняховими зернятами, який чомусь весь час сповзав з плеча.
Вчора майже цілий день палив пічку і смажив просушені зернята. Їх трохи підсолив на пательні, щоб були смачніші, треба ж продати, хай якась копійка. Хоч не молодий, але й не дуже старий, ще треба пожити, роздумував.
Від села до станції добрих кілометрів п`ять, а може й шість, але люди всі раненько поспішали до потягів, щось продати. Дорога встелена давно, частково з щебеню та вапняку, по ній трохи багнюки. В основному йшли в гумових чоботах, дехто в кирзових, жінки ж в бурках з калошами, адже на одному місті холодно простояти годин шість.
Хто жив ближче ніс на продаж картоплю, болгарський перець, молочні продукти, виноград, яблука. А Микола вже три роки, як став вдівцем, тож хазяйства не тримав, гадав без дружини сам не впорається. Мав великий, до сорока соток город, було де сіяти соняшник і садити городину.
Пасажирський потяг подав сигнал, під`їжджав до станції, швидко відкрилися двері, чути галас. Люди наче з мішка вискакували, щоб купити якісь продукти.
-Дідусю... дідусю, заховай мене будь ласка, я не хочу в дитбудинок, я потім, потім тобі все розкажу,чесне слово!- писклявим, тремтячим голосом просило хлоп`я.
У Миколи від несподіванки округлилися очі, не міг толком второпати, що він говорить, але зрозумів, що хоче заховатися. Уважно придивився, перед ним стояв дуже худющий, переляканий, чорнявий хлопчисько, років восьми, чи десяти. Чорні оченята переповнені сліз, погляд бігав, то під прилавок, то на нього, то поміж людей, раз - по - раз трохи пригинався. Замурзане обличчя і його чорне обдерте лахміття підкреслювало смугляву шкіру.
Микола помітив, що з людьми розмовляли заклопотані провідники,озиралися, наче когось шукали і тихо до нього,
-Гайда, йди за мене, ховайся.
Зняв кожух і накинув собі на плечі, сам сів на пустий ящик, який завжди залишав на станції, щоб при нагоді мав на чому посидіти. На базарі, як на базарі, в метушні ніхто не помітив, що хлопчик заховався, він присів за спиною і був накритий кожухом.
Загорівся зелений сигнал, потяг мав відправлятися, провідники поспіхом добігли до Миколи купили три літрові банки зернят, як завжди на всю компанію, бігом, майже на ходу сідали в вагони.
-Ну, що вилазь, партизан. Загроза минула,сьогодні, ще два потяги, а в мене є зернята, якщо хочеш зі мною бути, то треба почекати, щоб я продав свій товар.
-А поки що скажи, як тебе звати?
Хлопчик трохи трусився, чи від страху ,чи від холоду, Микола побачив, що взутий в кросівки, з яких виглядали пальці разом з багнюкою.
-О, то в тебе зовсім кепські діла, замерз чи захворів. Ось на, поки що їж,
- протягнув йому кусок хліба з салом і цибулину.
-Мене звати Ярик… Ой, це так хлопці звали,а справжнє ім`я Ярослав, я з під Києва,- тремтячим голосом сказав він.
Хлопчик притулився до нього, очі наповнилися радістю, не соромлячись, жадібно кусав хліб, здавалося вирвався з голодного краю, прицмокував, кривився від цибулі.
- Це треба їсти, бо скорчуся раніше чим треба, хоч гірка та я сильний,потерплю,- бурчав собі під ніс і все облизував язиком губи, водночас позирав на всі боки.
Чоловік дивився на нього і згадував своє дитинство, війну, після війни, здушило в горлі, непрохані сльози з`явилися на очах.
-Діду,я буду гарним, слухняним, не гони мене... будь ласка! Побачиш, як треба, буду тобі в усьому допомагати, ти тільки скажи.
-Ти не дивись на мене, як на діда, я такий на вид, бо не поголився, тільки розміняв сьомий десяток. І просто теж худий, як ти, краще мене називай дядьком Миколою, домовились?- запитав, уважно дивлячись на нього.
Він посадив хлопчика на ящик, роззув ,замотав холодні,як лід ноги мішком,який завжди з собою носив у торбі.
За пів години був другий потяг, їм пощастило,покупців було багатенько, тож зернят лишилося зовсім мало. Задоволено поглядав на малого,посміхнувся,
-Будемо збиратися додому.
Микола завернув малому ноги в газети, які мав для зернят, щоб хоч трохи було сухіше та тепліше, взув ті, подерті кросівки і приклав руку до лоба.
-В тебе напевно температура,давай швидко зайдемо в магазин, купимо хліба та й будемо потихеньку йти. Тобі не зле, голова не крутиться?
Малий крутнув головою, - Ні, тільки спати хочу.
Неподалік від станції декілька магазинів. Він взяв малого за руку й підморгнувши,
-Ну що зайдемо, подивимося,що там є?!
В магазині два відділення «Продтовари» і «Промтовари».
-Дівчата, ходіть сюди! Ось, пригощайтесь,а нам дайте хліба і он ту курточку покажіть,- звернувся до продавщиці і на газету насипав зернят.
Хлопчик був вражений, дядько приміряв на нього курточку, яка йому дуже сподобалася, але не наважився сказати. Зробився немов німий, тільки з обличчя не сходила усмішка.
-Ну от одягнувся вже, не знімай, а те лахміття викинь в сміттєвий бак.
Ярослав сяяв, як сонце, очі світилися щастям, задоволено позирав на всі боки ,наче хотів сказати, подивіться, яка в мене красива курточка. Він повеселішав,від задоволення примружував оченята. До сонця підставляв обличчя, йому здавалося воно його пестило, ще й трохи теплий вітерець піднімав настрій.
Раптом зупинилися біля іншого магазину, Микола витягнув з нагрудної кишені, замотані у хустинку гроші,порахував, запропонував йому,
-А ну годен порахувати?!
Трохи засороммвся, опустив голову,
-Не дуже….. Та трохи вмію, правда здебільшого копійки.
- Добре, пішли,- підморгнув. Вони зайшли в магазин.
-Гарні чобітки!А скільки коштують? Може в нас грошей не достатньо,- заклопотано звернувся до продавщиці.
-Двадцять п`ять, як не стане, принесете завтра,тож все одно будете йти на базар.
Чоловік повишкрябував всі кишені та таки знайшов гроші.
Це просто диво, думав Ярослав, коли Микола взув йому гумові чобітки з утеплювачем.
Тільки вийшли з магазину хлопчик поцілував йому руку,
-Дякую... дядечку, в мене таких ніколи не було, зроду, їй Богу кажу правду. Я обов`язково, як виросту тобі поверну гроші, за все , все, ти тільки повір мені. Дуже збуджений, хвилювався, тулився, обіймав його за пояс.
Всю дорогу Ярослав розповідав, як був меншим в дитбудинку під Києвом,сам же звідки родом не пам`ятає.
Так немов скрізь туман пригадує, колись з мамою ходив в гори,там обриви були і з гори текла вода. В садочку сказали, що будемо йти в школу,а я взяв та й втік. Спочатку просив у людей гроші, потім познайомився з циганами. Ті підманули до себе, жили на околиці невеличкого села. Заробляли на хліб - як-то кажуть, в електричках,було й на вокзалі в Києві,а часом їздили, аж в Білу Церкву і в Конотоп. Та гроші старші хлопці весь час забирали, було навіть голодував цілими днями. Влітку від них втік, перебивався тим,що знаходив, ходив по садках, їв яблука. У людей просив грошей на булочку, клявся, що не крав, давав голову на відсіч.
По дорозі до села сонце світило прямо в обличчя,Ярослав розчервонівся і навіть трохи впрів. Як підійшли до хати зупинився і помітив,
-О, то мені повезло, справжня в тебе хата, я думав, якась халупа.
Почав гавкати собака, драв задніми лапами землю, аж рвався з ланцюга.
-Дружок, це свої, звикай!- утихомирював Микола.
Собака позирав сердито, кожного разу повертався боком,але з годом почав виляти хвостом.
Чоловік швидко запалив «примус», поставив гріти воду, криниця на обісці, тож далеко йти не прийшлося. У великому кориті, з пахучими травами, чоловік викупав хлопця і вже вечеряли,
-Ти Ярославе кажи всім,що я твій рідний дядько, що приїхав до мене з Саратова, бо лишився сиротою. В мене там справді троюрідний брат Олег живе і жінка Марія, так що, щоб знав,що говорити,скажеш розбилися на автівці,а документи вкрали в потязі.
-Хоч це гріх, але ж треба буде тобі якось документи зробити, якщо ти хочеш зі мною жити.
-Як хтось в Росії тебе захоче шукати, тепер ми незалежна Україна. І більше нікому нічого, тож запишу твоє день народження, щоб не забув, це тобі минуло дев`ять років.І в школу підеш у другий клас, писати і читати хоч трохи умієш ?
Хлопчик уважно слухав і мокав картоплю в олію, коли їв вона стікала по бороді. Кивав головою і знову напихав за щоки їжу. Сидів немов хом`як, ще й розчервонівся, задоволений,час від часу посміхався.
Зовсім стемніло.... Пустився тихенький дощ.... Микола слухав новини,а малий вже солоденько спав на білій постелі,на пухових подушках.
Та все, як гадалось не сталось.....під ранок Ярослав почав кашляти, немов задихався, аж синіли губи. Звичайно серце тьохнуло, що ж робити? Тремтів, біг до Катерини, жінка,напевно трохи молодша за нього, в селі лікувала травами.
-Спасай голубко, хлопчик задихається!
-Який, ще хлопчик? Чий?
-Та він мені, як син, покійного брата з Росії, дай ліків!
-Я маю бачити його, що, як, температура є?
-Та вчора міряв була тридцять сім і два, я його добре в травах викупав,воно бідне добиралося до мене зо два тижні, по вагонах в холоді, в голоді, розповідав по дорозі.Жінка знервувалася,поспішала.
Три дні і три ночі провозилися біля нього, малий бліднів, зривався,потів,температура впала до тридцяти п`яти.
Коли хлопчикові було зле він тулився до Миколи,обіймав його і дивлячись в очі запитував,
-Я, що помру? Не поживу, як люди? Я ж гадав, що ми з тобою довго і добре поживемо. Я ж хочу бути, як всі, вивчитися і щоб ти мені був за батька.
В Миколи текли сльози, обіймав його, гладив по голові і пригадував свого єдиного сина, який, ще в шістнадцять років розбився на чужому мотоциклі. Після тієї трагедії не зважились мати другу дитину, все життя прожили вдвох з дружиною.
Вночі по черзі чергували з Катериною. Вже й фельдшерку, що в селі, визивали, сказала, що запалення легенів. Лікували всім чим знали і травами, і ліками, дві курки зарубали на бульйони,щоб підняти хлопця.
Ярослав два тижні відлежав у ліжку, молитвами, ліками та увагою було подолано хворобу.
За гроші Микола владнав всі справи з оформленням документів на хлопця. І йому зовсім не шкода було тих грошей, добре, що мав заничку, хлопець припав до душі, для нього нічого не жалів.
В селі середня школа,хоч не велика та з багатьох сіл сюди діти автобусами приїжджали вчитися, класи були повні. Ярослав швидко вписався в колектив, в навчанні майже не відставав. Це все завдяки Миколі, який кожного дня, окрім уроків, з ним додатково займався деякими предметами. Хлопець дуже розумівся по математиці і читав книги вголос.
Чоловік тішився, підбадьорював, його,заохочував своїми розповідями про війну. Розповідав, як бідував люд, як голодував і теж, довго ходили всі в лахмітті, бо життя не було легким. Вже, як Ярослав перейшов в п`ятий клас, зважено дивився по телевізору і часто задавав питання, чому так не справедливо, одні мають все, а інші ледь виживають. Пригадував деякі моменти з життя в дитбудинку, як вихователі в обід забирали собі масло,яке мали б дати дітям.
Наважився Микола завести поросятко і свиноматку та побільше курей, щоб здати і мати якусь копійку. Ярослав був, як на долоні, після школи завжди поспішав
додому, без заперечень в усьому допомагав. Хлопець сам умів палити пічку і рубати дрова та нагодувати хазяйство. Інколи бігав до хлопців, які збиралися посеред села, грали в футбол, а здебільшого в волейбол.В школі була волейбольна команда, яка навіть їздила в область на змагання.
А літом.... було справжнє задоволення. Він, Микола та Катерина йшли в ліс та по дорозі в поле збирали лікарські рослини. Це для хлопця була справжня прогулянка,він брав з собою Дружка, задоволено з ним вганяв по траві, аж перевертався, грався і сміх линув, губився по полю, луною віддавався в лісі. Збирати трави - клопітка робота та юрбою, кажуть завжди все робиться веселіше. Приносили цілі тюки трав, Ярослав ліз на горище, розсипав сушити. Які трави збирати, тітка Катерина в них зналася, давно лікувала людей. Трохи лишала собі, а то здавали в приймальний пункт.
Тітка жила сама і частенько приходила до них в гості, навчила Ярослава робити вареники та пельмені. Хвалилася,що син живе в Києві,має престижну роботу, має двох онуків-близнюків.
Микола вечорами часто затівав тему про гроші, що треба більше скласти, для того, щоб Ярослав зміг поїхати в велике місто вчитися. За розмовами запитував хлопця ким хоче бути,той трохи усміхався, а потім говорив,,
-Ось, підтягнуся трохи, може поступлю на адвоката, чи на юриста, хочу книгу велику, бачив в магазині, називається «Право».
Микола тільки весело підморгував, хлопав по плечі,
-Давай... давай, обіцяв бути гарним, слухняним….
Темна ніч за вікном.... хурделиця била в шибки, надворі скрипіло старе дерево. Зима сніжна,часто хурделило і морозець по всіх шибках красиво розмалював узори.
Микола несподівано проснувся, не міг зрозуміти від чого,чи то від вітру ,чи від скрипіння дерева, виглядав у вікно,хотів, щось там побачити, але хіба побачиш, як все скло у візерунках. Увагу привернув Ярослав.На дивані крутився й про щось бурчав та вже зрозуміліше,
-Мамо.... мамо зачекай, зачекай…
Не став чіпати хлопця, але й до ранку не заснув, може розповість, що йому наснилося. Він вранці проснувся, витягувався, різко встав, схопив гантелю, з нею немов грався, робив зарядку.
Микола заніс дрова з вулиці, привітався, поглядав на хлопця і думав, гарний парубок виріс, хоч і шкіра трохи смуглява й чорнявий та на цигана не схожий.
Вже останній, одинадцятий клас, на порозі екзамени,а що далі, інколи сам себе запитував Микола. Та грошей трохи склали, гадав, якщо навіть з ним щось станеться,то йому досить, щоб вивчитися. З роками відчував, що здоров`я підкачує, часом тиск підніметься, а часом серце затремтить. Катерина все тримала на контролі, велику роль зіграла у виховані Ярослава,можна було сказати, була їхня лікарка і порадниця.
-Ти щось сьогодні вертівся, не спокійно спав,чи це від хурделиці,чи може сон який наснився?
Хлопець поправив чуба, трохи зніяковів, а потім серйозно,
-Не хотів тобі казати, вже третій раз поспіль, я бачу один і той же сон. В горах біля стрімкої річки, майже на обриві стоїть жінка, коси розплетені,трохи хвилясті, в синьому платті з білими горохами, гукала, чітко чув ім`я - Захаре-, а потім чийсь голос кричав,- Мамо... мамо зачекай, зачекай.
Це вже втретє таке сниться, не знаю, обличчя тієї жінки не бачив, а ось, місце це здається колись десь бачив, тільки точно не пам`ятаю.
-Не переймайся, може колись, ще щось пригадаєш. Знайдеш своїх батьків, для тебе краще, бо я вже таки трохи старий, хто знає скільки мені, ще залишилося. Основне, щоб ти поступив вчитися, а там я вже спокійно зможу закрити очі.
Ярослав підійшов до Миколи, своїми змужнілими руками міцно обійняв,
-Давай про це краще не говори, ти мені, як справжній батько. Я б напевно пропав без тебе, дякую,що ти мене прийняв і виховуєш,як рідного сина. Не кожному повезе мати такого батька.
Микола виглядав перед ним маленьким, худеньким дідом, в обіймах розчулився, почав шморгати носом, покотилися сльози,
-Ну,ну батьку,не треба,не збирайся помирати, ще стільки роботи. Ти маєш мене, ще вивчити і одружити, а хіба ні? І досить, я вже дорослий, гадаю маю право тебе так називати.
Гарний сонячний день….. Літо добре набирало сили, в садах рясніли і вже достигали вишні, ранні абрикоси. Природа чарувала своєю красою. Теплий літній вітер підіймав настрій. По дорозі вервечкою йшли люди, а під посадкою килимом встелялися суниці. Хтось вже збирав на продаж,а хтось смакував, всі один одного знали, весело спілкувалися, про щось жартували, сміялися. По обіч дороги розквітли барвінок, дзвіночки і ромашки, неначе кольоровий рушник стелився між дорогою і полем.
На станції перед приходом потяга людно, поруч на маленькому базарі, як завжди люди продавали сільські продукти, суниці, вишню, малину, абрикоси.
Микола стояв поруч з Ярославом, тихо надавав поради,
-Ти ж дивися, адресу тобі Катерина дала,так що гадаю на вулиці не залишишся,з грішми будь обережним, ти ж знаєш, який зараз час. Нікому не довіряй, окрім Дмитра,гарного сина виростила жінка, тобі допоможе, побачиш. І напиши мені листа, щоб я спокійно спав. Здаси документи, дізнаєшся коли екзамени,сам вирішиш чи приїхати, чи почекати там. Ти ж знаєш, гроші з неба не падають, тож будь економним, як приїдеш купи хліб і торт до хати, бо пусто йти не можна.
Він уважно прислухався, а серце, аж вискакувало від хвилювання. Вперше за скільки років знову їде і їде сам, але вже дорослий з документами. Тішився, що правильно зробив, коли втік від циганів, що нарешті має освіту, тепер чекав на рівну дорогу в житті.
Київ привітно зустрів хлопця. Сонце ж літом сходить рано, так весело мерехтіли промені по вимитому асфальту. Високі, велетенські каштани придавали краси місту, хоч вже відцвіли та листя гарно блищало на сонці.
Ой,як я тут давно не був, розмірковував, як тут все змінилося. Та де не поглянь, скрізь повно людей, йому здалося, ще більше стало чим в ті роки, коли він тут мандрував. Добре, що рано приїхав, тож ще не всі роз`їхались на роботу,буде хтось вдома.
Двері відчинила жінка років сорока,тільки поглянула і посміхнулась,
-Точно мама описала тебе, красень, заходь не соромся.
-Дмитре, вставай, є наш гість, а ти хвилювався, що вже давно мав добратися. А це, нащо було брати?- сказала,показуючи на торт.
-Досить продукти тягнув, надривався, ще й гроші тратив. Мене звати Надія, а хлопці наші Максим і Сашко - близнюки, відпочивають у таборі. Так що... будь, як вдома, заважати ніхто не буде, готуйся.
Дмитро, за компанію, поїхав з Ярославом, подали документи в Київський національний університет імені Т. Шевченка, на юридичний факультет. Поки хлопець писав заяву в гуртожиток, Дмитро спілкувався в коридорі з знайомим деканом. Надія у хлопця була поступити, так,як по документах він був сиротою.
Дмитро взяв собі відгул, як він сказав, за прогул, бо робота без нього не зупинялася, працював головним економістом у великому торговому центрі.
Ярослав лише два дні побув у Дмитра, дали кімнату у гуртожитку. Вона розрахована на двох чоловік, тож хлопець залишився дуже задоволеним. Але Дмитро наполіг,щоб він приходив, не соромився, якщо щось треба, навідувався в гості і пообіцяв тимчасово працевлаштувати на роботу, до себе в торговий центр, поки немає занять.
Пройшов час…. Ярослав сидів у потязі і просто дивився в вікно. Збігало літо, люди почали копати картоплю. В голові роїлися думки,яке ж щастя, що тоді його хотіли впіймати провідники, як би не помітили,то не тікав би і не попав би в це село.Не попав би до доброго дядька.
На обісці у Миколи людей, як ніколи, автівкою приїхала вся сім`я Дмитра, ще й двоюрідна сестра Наді, Оля, всі чекали Ярослава. Керувала Катерина, готувалися різати порося, треба ж відсвяткувати таку подію, хлопець став студентом.
Микола знав розклад потягів, тож чекав біля хвіртки. Побачивши, ще здалеку, шморгав носом, як мале дитя трусився, витирав сльози.
-Батьку!- Обіймав, підхопив на руки, на місті крутнувся разом з ним.
- Я студент...батьку!Я так скучив за тобою....
І це правда, хлопець вечорами, а то часом і на роботі згадував його настанови та розповіді про життя.
Дмитро працевлаштував його в торговий центр товарознавцем,в його обов`язки входило їздити з водієм за товаром, доставити з бази в торговий центр та інколи розвести по невеликих магазинах. Він там був не один, хлопці, що їздили, домовлялися кому зручніше і в який час зробити рейс,йому це було на руку. Зміг навіть грошей заробити, ще й не поганих, в основному працював ввечері.
Жінки метушилися накривали на стіл, пахощі летіли на все обістя, смажилася свіжина. За столом всі весело спілкувалися. Ярослав сидів поруч з батьком, однією рукою обіймав за плече.
Надія ж звичайно познайомила Ярослава з Олею,дівчина навчалася в торгово-економічному технікумі, на другому курсі.
Вони сиділи навпроти, час від часу Оля уважно придивлялася на нього,хотіла піймати його погляд. Та все було дарма, він всю увагу приділяв Миколі, часто про щось шепотів на вухо.
Два дні і всі поспішали до Києва. Катерина з Миколою у автівку пакували копченості, сало, консервацію.
-Там розберетеся між собою, щоб хлопець не голодував ,- наказувала жінка.
Пройшло три роки… За цей час багато подій відбулося в житті Ярослава. Він справно справлявся з навчанням і в той же час працював в торговому центрі. Уже мав свій бізнес, пополам з Дмитром. На Хрещатику викупили не поганий магазин, в якому працювала Оля і Надія. Ярослава вже всі вважали своїм. Це минуло два роки,як зустрічався з Олею, стосунки були серйозні.
До Миколи приїжджав два рази на рік, щоб трохи побути з ним та біля хати допомогти зробити якийсь невеличкий ремонт.
Ярослав йому зізнався,що закохався в Олю і після закінчення навчання хоче одружитися. Микола радів за нього, вибір схвалив, тішився, що у хлопця буде велика родина. Жалівся, що не доживе, бо вже почував себе зовсім кволим.
Був гарний літній день. Блакитне небо...білі хмари здавалися зовсім не високо, лежали між горами. Траса... Сонячні промені через скло потрапляли на обличчя Олі, відчувала тепло. Вони знаходилися між горами, немов в ямі. Величні дерева ; бук,сосна, ялини, смереки,мелькали з двох сторін.
У вікно,з запахом хвої, віяв теплий вітерець. Ярослав уміло вів автівку,вони їхали відпочивати в Карпати, на базу відпочинку в Яремче. Батьки Олі взяли на роботі путівку. Вони працювали в аеропорту »Жуляни»,мама касиром, батько митником. Для єдиної доньки не жаліли нічого,ось і автівку дали по довіреності на Ярослава. Давно знали про їхні близькі відносини, були прихильні до вибору доньки. Йшов дві тисяча дванадцятий рік, тож не було дивиною, що молоді вирішували стосунки самі, не чекали весілля.
-Ой, дивися Ярославе, яка краса!- відволікала Оля.
-Не заважай, щось мені не подобається гул мотора, напевно треба відпочити.
-Та ми ж майже вже приїхали,вже стільки ідемо від Надвірної?
-Так вже скоро, але й скоро стемніє. Ми допіру проїхали якесь село, може там квартиру знімемо, а автівку хай хтось підтягне на ремонтну станцію, недавно на стовпі бачила знак.
На обійсті гралися діти, побачивши молодих, гукали маму.
Та жінка відказала у квартирі, сказала, що тут скрізь у кожного є туристи,навряд чи знайдуть поблизу. Хіба піднятися по стежці трохи вверх,там є декілька хат,може там хтось прийме. Ярослав попросив господаря відтягнути автівку на ремонт.
Вже почало сутеніти, коли вони підіймалися вгору.
За не високим дерев`яним парканом сидів чоловік, в руках щось стругав. Молодь сміливо привіталася, він підійшов до паркану.
Оля звернула увагу на чоловіка, що він смуглявий,як Ярослав і зростом, статурою теж трохи схожий.
Ярослав відійшов в сторону, почав з чоловіком розмовляти, повідав в свої проблеми. А Оля стояла осторонь, немов остовпіла, очі здавалось вилізуть на орбіту. Вона й справді помітила схожість цих двох чоловіків, їх рухи теж були подібні. Хитро позирала коли завершать розмову, щоб спитати Ярослава,чи часом в нього немає тут родини. Знала, що Ярослав не рідний син дядькові Миколі, але більш нічого не знала.
- Проходьте,проходьте, собаки не маю. Ось ваша кімната, що треба звертайтеся, мене звати Захар.
Ярослав здивовано подивився на чоловіка. В хаті вже було включене світло, тож міг розгледіти краще. Як чоловік зняв капелюха, Ярослав помітив,що чуб майже такий, як у нього,тільки волосся не таке густе, а шкіра теж смугла.
- Я вас погукаю на вечерю, посмакуєте наших страв,там в Києві таких немає.
Оля зайшла в кімнату і усміхнувшись, підійшла поцілувала,
-Ну,що Ярославе, мені здається, чи в тебе і справді тут є родина? Він мовчав, не міг всього переварити,що побачив і те саме ім`я, вкотре пригадав сон. Невже я звідси і хто він той Захар, хто його гукав уві сні?
Вечеряли майже мовчки, чоловік трохи розповідав про своїх овець,яких випасав на пасовищах. Мови ні за дітей, ні за жінку не було. Ярослав не наважувався спитати, все уважніше придивлявся до чоловіка.
-А ти звідки родом,бачу смуглявий, хто за національністю? Бачу не циган,а такий смуглий майже, як я.
-Я українець з під Києва, а ви?
У мене бабця угорка,а дід українець та бачиш покоління пройшло, а трохи передалось у спадок.
-Ну добре, на добраніч. Завтра рано вставати,- заметушився Захар.
Вони пішла в свою кімнату.
На ліжку вже солодко сопіла Оля, а Ярославу не спалося, заснув, аж під ранок. Уві сні здавалося чув якісь голоси та тільки дерева були перед очима.
Проснувся першим, вийшов з кімнати, Захара не було. Дозволив собі підійти до серванту,за склом стояли чорно - білі фото.
Його вразило жіноче обличчя, щось рідне, закололо в області серц. Та товста, до половини розплетена коса, майже до пояса, когось нагадувала. Присів, обома руками взявся за голову, це напевно мама, тільки в неї було синє плаття в білий горошок. І пригадав той сон, де жінка з розпущеним волоссям стояла в такому платті. Зірвався з місця, залетів в кімнату до Олі.
-Олю.... сонечко проснись! Ти знаєш! Ти знаєш ,- присів біля неї.
Вона зірвалася, не могла зрозуміти в чому справа, лише помітила,як по щоках текли сльози. Скули рухалися, обличчя, аж посіріло. Вже обіймала його і запитувала в чому річ. За вікном враз загриміло і полило немов з відра,по шибках річкою стікала вода, шуміло, зовсім стемніло і раз - у - раз блискало і знову гриміло.
-Ой,поглянь,яка гроза,- кинулась Оля до вікна.
А він сидів, руками закрив обличчя, перед очима спогад…
Вони на базарі втрьох, він в тата на руках і гриміло,починався дощ, а мама купила цукерку, на паличці «півника»,якого він так хотів, і згадав мамину усмішку і щасливий блиск карих очей.
-Олю,у неї були карі очі і волосся трохи світле, ну, світло - русяве, я пригадав!Ярослав, хвилюючись, розповів свою історію, як він потрапив до Миколи.
-Але ж ти не впевнений! І де та жінка, якщо вона твоя мама?
-Не поспішаймо ,хай прийде він, є в мене одна задумка.
Дощ вщух, з вікон стікали останні краплі. Знову яскраво світило сонце. Оля відчинила двері навстіж, повіяло свіжістю і сирістю. Захар, трохи змоклий, поспіхом заскочив у хату,в руках тримав майже повне відро молока.
-Доброго ранку! Повставали, оце линуло! Найшла з-за гори хмара, де взялася, не видно було… Добре шарахало, хоч би пожежі ніде не наробило. А ось, молочко,буде бринза, а зараз пішли снідати,-- говорив поспішаючи. І взявся накривати стіл.
Після сніданку подякували, з-за столу не виходили,Оля дивилася на
Ярослава, кивнула, немов підказувала «Запитай,що хотів».
-А тут десь річка є якась поблизу?
-Звичайно, багато невеликих, але дуже стрімкі течуть з гір та впадають в річку Прут.
-Олю підемо, подивимося !
-Ні, ні самі не ходіть, там великі обриви,ще й дощ пройшов, ще чого доброго нещасного випадку. Я краще вас проведу.
Підтримуючи один одного, пробиралися до річки,з дерев летіли великі краплі дощу, попадали за комірець, проймало холодом,Оля щулилася від них. А Ярослав, здавалося не помічав їх, весь час дивився вперед, навіть зашпортувався. Захар не раз попереджав, щоб добре дивилися під ноги і не поспішали. Ярослав побачив те саме місце, що йому наснилося. Захар присів на камінь, зняв каптура,
-Тут сталася страшенна трагедія,я впав з обриву та за мною кинувся син Ян. Йому було лише чотири роки, я залишився живим, а сина не знайшли, пропав, Можливо потрапив у річку, бо все облазили, не знайшли. Вже думали течією в Прут занесло та тіла ніде не було. В той час було багато відпочивальників і цигани кочували, прямо по долинах розбивали свої шатра. Шукали скрізь, подавали в область на розшуки та все даремно.
-А моя Марічка тяжко перенесла втрату, стався інфаркт і вже за три роки не стало, не змогла пробачити себе, за те,що не встигла перехопити сина. Дуже тяжко перенесла втрату та і я від тоді так і не одружився, живу одинаком. Ще молодшим в Польщу на заробітки їздив, а тепер маю вівчарню, ось з цього і живу. Ой, ви мене вибачте, що я все так вам повідав, серце все ще пече,так з цим і живу.
Оля дивилася на Ярослава, а в нього котилися горохом сльози,
-Захаре, а в неї було синє плаття в білий горошок?
Чоловік піднявся, одяг каптура, а ти звідки знаєш?
-Йдемо назад,треба поговорити,- опустивши голову, на ходу сказав Ярослав.
Оля залишилася надворі, чоловіки зайшли до хати. Ледь чути голос Ярослава та не заходила, розуміла, їм треба побути вдвох. Захар вийшов з хати поліз на горище, звідти приволік стару, обдерту валізу,
-Пішли до хати, дещо покажу, - запросив тремтячим голосом. Руки трусилися, коли відкривав валізу, з сльозами на очах позирав на Ярослава.
У валізі фото і синє плаття в білий горошок, який вже від років трохи пожовк. На фото Захар з дружиною і між ними на стільчику маленький хлопчик, розрізом очей схожий на Захара.
Лише кілька днів молоді люди побули на базі відпочинку.
У автівці відчинене вікно, вітер бив в обличчя Ярославу. Він напевно змужнів за ці дні, в душі хвилювався за все, що сталося та щось підказувало, що це батько.
Авто їхало по трасі Яремче - Київ, на задньому сидінні сиділа Оля, в руках тримала сумочку в якій лежали матеріали на аналізи ДНК.
Минув рік…. Ярослав закінчував університет.
Вони з Олею жили в двохкімнатній квартирі, ключі від якої були подаровані батьками на весіллі. На серванті в красивій рамці стояло велике фото трьох чоловіків різного віку, всередині усміхався щасливий Ярослав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714334
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 26.02.2018
Минає час лютневих холодів,
Весняне проника сопрано
До королівства мерзлих володінь,
І заживають давні рани.
Весна розбурхала думок рої,
Схвильовані чуттями духу.
І зранку до вечірньої зорі,
Мов губкою, вбираєм рухи.
Всміхнувся на безлистому стеблі
Вже пролісок-ефемероїд.
Весна життя підносить на щаблі,
Тримає міцно тонус-повід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778913
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 25.02.2018
[b][i][color="#ff00cc"]Грусть с приходом мая
Страница прошлого в клочки,
Стираю с памяти все даты.
Когда-то были мы близки,
И молоды и не женаты...
Всё это было в прошлом веке,
А может вовсе в жизни той.
Ты был хорошим человеком,
Уютно было мне с тобой...
Но разошлись пути-дорожки,
Решила жизнь за нас иначе.
Мне не нужны от счастья-крошки,
Как раньше я давно не плачу.
Ты стал другим и я другая,
Скопились чувства в липкий ком.
И только грусть с приходом мая,
По сердцу бродит ветерком...
20 02 2018 г
Виктория Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778727
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Серпневий ранок заглядав у вікно БУСа… Сонячні промені часом світили прямо в обличчя, а часом виблискували на капоті. Помірний вітерець ривками залітав у салон, здіймав кучерявого чуба Максиму.
По трасі їхати добре, дорога рівна, обабіч стіною відвертає увагу посадка. Зелені дерева вистроїлися в ряд - то клени, то граб і по краю липи й берізки…. А попід них трави й високі ромашки, місцями синіють дзвіночки і купками в цвіту конюшина, то зеленим килимом стелиться чебрець. Красиво… Поглядати з вікна небезпечно, по трасі автомобілів багато, адже літо, час відпусток та часу обмаль роздивлятися, милуватися природою, треба поспішати, поки, ще не дуже спекотно.
Він кілька днів, як приїхав з Польщі, трохи заробив грошенят, вирішив спробувати нового життя, зайнятися бізнесом. Довго міркував, що робити далі, роботи немає, а їхати знову за кордон не мав бажання.
З піднесеним настроєм, здавалося птахом летить, це так поспішає в село, бо вперше їде торгувати. В Одесі закупив товар, хвилювався, розпочинати нове діло завжди важко, але життя змушує.
Час швидко летить… вже минуло тридцять років, а сім`ї до цієї пори немає. Батьки всі вуза продзижчали- скільки можна тинятися по заробітках? -Пора кидати якір, - часто повторює батько. А воно і насправді, як подумати - робив висновки, друзі давно одружені, навіть мають по двоє дітей. Та, як одружуся, то напевно буде проблема, мама занадто любить, де б не був, тримає на телефонному контролі. І з вибором дівчат важкувато, як з котрою познайомиться, то вже мати знає хто та, що за дівчина, на жаль не з такої сім`ї, вона не варта тебе. Розмовами все зрушить, кілька раз думав, десь би виїхати та, як зробити це, зразу мати в сльози, -На кого ти нас покинеш?
Замислювався - адже сам не поганий на обличчі, чорнявий, не дуже високий, але коренастий хлопець, дівчата здається не лякаються, можливо і пора вже одружитися. Та і весь вік жити біля батьків теж не будеш, як би вони цього не хотіли. Гроші на квартиру трохи склав, але, замало, тож автівку купив, а через два роки попав в ДТП, прийшлося за свій кошт все ремонтувати. А згодом ремонт вдома зробив, потім БУС придбав, на все треба немалі гроші.
Містечко невеличке, багато людей один одного добре знають. Тим паче батьки працюють в Управлінні праці та Соціального захисту населення, тож тільки котру дівчину проведе додому, вже мати на заваді стосункам. Де ж познайомитися? Коли в такому віці окрім кав`ярні, чи ресторану більше ніде. Та там же часто не буваєш, ціни кусаються. Хоча й був час, коли однокласники ,ще не одружилися, нагулялися всі вдосталь та зарано не хотілося одружуватися, чи може й справді такої не зустрічав, щоб причарувала, чи приворожила, щоб не міг від неї відмовитися.
Ось і поворот з траси, далі пряма дорога потопала між високих шовковистих трав по квітучій долині. Сама ж дорога висипана вапняковим камінням, зменшив швидкість, тут можна розслабитися, автомобілів немає. Роздивлявся на два боки, милувався природою Подільського краю.
По праву сторону, біля річки, виднілися стрункі тополі, а далі дві плакучі верби, пишними вітами прикривали криницю. Здалеку на долині, пара журавлів, раз – по - раз нахиляли голови, ховалися в траві. Там, за річкою починався пагорб, на якому розлігся молодий ліс, який тягнувся далеко, що й кінця не видно. По ліву сторону старий садок, де-не-де виднілися, то червонощокі яблука, то жовті грушки. Зелені ж наче ховалися між густе листя, майже не помітні.
Ну ось, нарешті побачив перші хати й знову криниця. Вирішив біля неї зупинитися, набрати свіжої води, а потім їхати в центр, де є медпункт та старий клуб. Він тут колись був з однокласниками, якось одного вечора їхали з рибалки, саме в вихідний день, потрапили на танці. Всі відірвалися по повній, отримали море задоволення, натанцювалися. Місцевих хлопців мало, дівчата хіхікали, усміхнено, оцінюючи позирали, по них помітно, компанія їм сподобалась.
Широка дорога тягнулася до самого центру, невеличкий магазин був зачинений, біля нього стояло пару літніх чоловіків. Максим під`їхав прямо до них, ті відразу звернули на нього увагу.
- Добрий ранок вам! - виліз з машини, подам чоловікам руку.
-Ти, може, щось привіз! Часом не хліб? А то вже два дні магазин закритий, десь нашої продавщиці не видно, - запитав один з них.
- Якщо чесно, то в мене є пару буханок, я завжди з собою беру, часом перекусити десь на природі треба. Що зовсім так скрутно? – не поспішаючи запитав хлопець.
- Та я то, один живу, ото візьму буханець на два дні досить, а потім вже знову треба. Он Івану легше, має жінку, як треба, все спече свіженького хліба, - продовжив чоловік.
- То ти до когось приїхав, чи як? - озираючи з ніг до голови Максима, запитав другий чоловік.
- Привіз на продаж речі, думав люди йтимуть в магазин, чи в медпункт, може комусь, щось треба з одягу, тут мило, порошки, шампунь.
Чоловік протягнув руку,
- Я Іван, а це Петро, мій сусід. То в тебе може для бриття щось є?
-А я, Максим. Звичайно, ще й вибір хороший, - відкриваючи задні двері БУСа відповів хлопець.
З перевулку, зі сторони річки, показалися три хлопця, у кожного в руках вудочки йпакети. Вони, побачивши БУС, відразу направилися до нього. Один, на вигляд, років тринадцять - чотирнадцять, чорнявий, а два менших по років шість, чи то сім, біляві, напевно близнята відразу помітив Максим. Хлопці були вдягнені в легкі курточки йстаренькі, подерті джинси, він відразу зробив висновки, що рибалили напевно з світанку, бо ж надворі було доволі тепло.
Дядько Іван помітивши хлопців зауважив,
- Он є хлопці, зараз все село буде знати, що ти привіз товар. Тільки скажи їм та пригости цукерками, а далі, то вже не твоя справа.
Хлопці зацікавлено зазирали в відчинений БУС, зміряли поглядом Максима. Старший запитав,
- Ого, як багато всього, що торгуватимеш дядьку?
Він подав руку,
- Мене звати Максим, є одне діло, давай відійдемо, є пропозиція.
Два близнюки задоволено усміхалися, позирали на Максима, коли він їх пригощав цукерками. Через кілька хвилин хлопців, як вітром здуло і старший, який назвався Ігорем, теж пішов в напрямку перевулка.
Максим дістав хліб, дав чоловікам, попередивши, що грошей не візьме, дякував за допомогу.
Дядько Іван звернувся до нього,
- Оті два хлопчаки, Павлик та Дмитрик такі проворні, як вітер, а роботящі, що сказати, вони зі мною по сусідству живуть. І на рибалку, і в город, все робити Світлані допомагають. Ото прийду нарубаю дров, а вони, як ті мурашки, раз, раз, оком не встигну повести, вже всі перетаскали, поскладали. Шкода батько в Росію втік, бо сам звідти, як то зветься, а з Воронезької області. Воно жіночку шкода, медсестрою в нас у медпункті працює, сердешна така, добра, чуйна людина. Два роки, як сама, якісь там копійки дає сільрада. Оце діти до школи мають йти, не знаю, як вона їх потягне, ні аліментів, нічого. Сама родом здалеку, це тут бабця Текля покійна, їй хатину залишила, говорила, що це її племінниця. Батьки були проти, толкували, щоб не йшла заміж за кацапа, якось сама розповідала, не послухала, він в нас водієм працював в колгоспі, на бортовій машині.
Максим уважно слухав, вже побачив людей, які направлялися до нього,
-Я зрозумів, ви не думайте, що в мене ціни завеликі, я не можу шкуру з людей дерти, хто захоче купувати дорого…. Зараз така пора, роботи люди не мають, майже у всіх прибутки замалі.
Торгівля йшла » на ура «, Максим розчервонівся, стало жарко. Він був задоволений, що перша поїздка - можна сказати, вдалася.
Пару чоловіків, а то в основному жінки з дітьми купували товар, гомоніли між собою, що добре, що не так дорого, як на базарі в місті. Люди скуплялися, поспішали додому, про щось весело спілкувались. Він здалеку побачив хлопчиків – близнюків.З ними йшла славна жіночка, білява. На ній сіра футболка й темно - сині шорти – щільно облягали фігуру. Хлопець наче загубив контроль, хтось з дітей торкнув його за руку,
-Дядьку, а сорочки білі, для школи, ще є?
-Так, так, є, який розмір? – запитав і в той же час задивлявся на жінку.
Вже брав гроші за сорочку, раптом один з близнюків сказав,
- Дядьку Максиме, а ми маму привели, нам теж треба сорочки й штани, і їй блузку на перше вересня…
Максим чомусь розгубився, напевно від її погляду, його наче облили кропом. Відчув, як шалено забилося серце, тепло підступило до обличчя. Карі очі, чорні брови, як в тій пісні, подумав, гарненька, цікаво, а волосся світле, а уста, то прямо , як вишні наливні.
-Павлику, підійди ближче, будемо вибирати, приміряти речі, - погукала сина.
За хвилин п`ятнадцять - два хлопчики мали вигляд першокласників. Максим чомусь трохи хвилювався, коли пропонував одяг. Жінка поводилася просто, наче з ним була знайома, відверто говорила, що їй не подобається. Звернулася до синів,
-Ну, от і все, вкладемося в гроші, що маємо чи ні, зараз порахуємо. Ще все рівно прийдеться їхати в місто за рюкзаками та шкільним приладдям.
Максим, дивився, як хлопчики уважно слухають маму, подумав- напевно їй віддам по закупочних цінах. Покупців пару чоловік лишилося, гадаю не помітять, що продаю дешевше, нехай потішиться.
Неподалік - залишився стояти дядько Іван, спостерігав, як справно йде торгівля, в одній руці тримав хліб, а в другій пакет з покупками,
- Світланко, нехай хлопці так додому йдуть, тут же недалеко, вони ж не замурзані, недавно з річки. А рибу де поділи, встигла почистити?
- Так дядьку, встигла, поки хлопці бігали звали людей, - відповіла зразу.
- Ну то Максиме, давай до мене на обід, десь - то зголоднів. В мене дещо є перекусити, а Світлана принесе смаженої риби, - запропонував дядько Іван.
Здається Світланою її назвав, згадав хлопець, а вона і справді, аж світиться вся на обличчі, красива, зупинив на ній погляд.
Дядько Іван всміхнувся, помітив, як той дивиться на неї, підкрутив вуса, кахикнув. Максим неначе проснувся та миттєво опанував себе,
- Я не гордий, запрошення приймаю, в мене теж дещо є , але попереджаю, я не п`ю. Може приїду до вас, ще не раз, адже бачу люди роблять покупки, задоволені пішли.
Вона, підбирала собі блузку, все придивлялася на цінники, йому так хотілося їй сказати, що уступить ціну, пильно дивився, спостерігав за кожним її рухом. Нарешті не витримав, взяв голубого кольору,
- Ось ця вам підійде! Подивіться й недорого…
Максим побачив ціну - двісті гривень, відразу продовжив,
-О ні, їй ціна не така, я напевно переплутав, вона коштує дешевше, я зараз в записнику погляну, зачекайте.
Розчервонівся, хвилюючись , витягнув блокнот, придивлявся,
-Ця сто коштує. Голуба, ага, я ж бачу і цінник тут не на місці.
Хлопці стояли біля дядька Івана, чекли коли вже мати вибере блузку . Задоволено перевели подих, коли та давала гроші.
Світлана збентежено позирала на нього, яскравий рум`янець з`явився на обличчі, усміхалась, зраділо взяла синів за руки, поспішила додому.
Хлопчики озиралися до Максима, один із них сказав,
- Давай дядьку, побачимося!
Другий відразу дав в лоб щигля й вже було чути сміх.
Дядько Іван весь час тільки й усміхався, хитро позирав на Максима,
- А ти малим сподобався, бачу особливо Павлику. Дмитрик то більш серйозніший, а Павлик дуже ніжний, він завжди всіх жаліє. Часом побачить, як рубаю півника, чи курку на бульйон, то завжди відвернеться, аж сльози на очах, а потім з - під лоба гляне, обов`язково пробурчить –«Ви діду жорстокий! Як можна зарубати те, що сам вигодував». Але рибу ловить і майже живою чистить, як треба. Не вистачає їм батьківської опіки. Ну поїхали, щось я занадто розговорився.
-А вони такі схожі, що я не бачу хто з них Павлик, а хто Дмитрик і на зріст однакові , – підтримав розмову.
- Та я по ході здалеку бачу, Павлик йде спокійно, плавно, а Дмитро, то той частіше не йде, а підскакує. Ти придивися на них, як стоятимуть поряд, у Павлика на носі ластовиння густіше. Чужому й насправді здається однакові, згодом навчишся їх розрізнят.
Максим нічого не сказав, лише глянув на дядька з усмішкою і в той же час трохи замислився.
Проїхали метрів триста, дід махнув рукою,
- Ось сюди, ближче до паркану став, щоб з обійстя було видно.
Біля відкритої хвіртки вже стояла жінка, люб`язно запросила гостя.
- Оце моя половина, знайомся, тітка Катерина, - поспішив представити свою дружину Іван.
Відразу де і взявся один з хлопчиків, обіпершись на хвіртку, стояв на одній, лівій нозі. Правою ж ногою весь час водив по траві і час – від - часу кидав погляд на старших.
-О, Павлику, біжи погукай маму, скажи хай несе рибу, - махнувши рукою сказав дядько Іван.
За столом нібито свято, господарі припрошували до страв Максима та Світлану з хлопчиками. Малі задоволено великими шматками смакували ковбасу,яку поклав на стіл Максим, на всіх позирали. Тітка Катерина – з льоху принесла холодний кампот, розливала в склянки. Хлопчики відразу, з усмішкою, цокнулися склянками й стали пити.
-Бабцю, а ви дядькові Максиму в дорогу компоту дайте. Йому ж довго їхати, а раптом пити захоче, компот такий смачний. Напевно його жінка такий не варить, - раптом серйозно сказав Павлик й опустив голову.
Всі здивовано дивилися на малого, а Максим хоч почервонів та не розгубився, відразу випалив,
-Е, ні, хлопче, я хоч дядько та, ще не маю дружини.
Дмитрик товкнув хлопця, кліпнув очима, - Замовчи, от тобі мама дасть!
Світлана відразу почервоніла, опустила голову,пригорнула малого.
Прощалися біля двору, Світлана відразу пішла додому, а сини сиділи в кабіні БУСа. Вони вмовили маму, щоб дозволила проїхатися до кінця села. Тітка Катерина окрім компоту, в дорогу ще й пиріжків з вишнями дала. Дядько Іван тихо запитав,
-Ну, що, Максиме, приїдеш до нас чи ні? Може не погано прийняли? Що скажеш?
Потім підкрутив вуса, хитро зирнув, прошепотів,
- Може часом Світлана сподобалася? Бачив, як ти кидав погляд на неї, горять твої оченята, не приховаєш…. Вона гарна жінка і молоденька, і господиня гарна, варта бути щасливою….
Від несподіванки в Максима округлилися очі, він не чекав такої розмови. Миттєво почервонів, піт виступив на чолі, поправив трохи змокрілого чуба, а потім весело, але тихо,
- Хм… Гарна - гарна, хіба я сказав погана. Славна молодиця й рибу смачну приготувала. Дякую вам за все. А приїхати, то обов`язково приїду, через кілька днів, так собі думаю.
Мабуть проїхали з кілометр, чи півтора, вже виднівся знак назви села. Хлопці, як два полохливих горобчики виглядали з вікна, тішилися, що покаталися. Максим відкрив двері,
-Ну все, обережно виходьте, бувайте мені здорові!
Дмитрик виліз першим, як козлик поскакав, розмахував руками, а Павлик, підтер носа, притулився до грудей Максима,
-Ти класний дядько! Приїжджай до нас, я буду чекати. І мамі скажу, щоб теж тобі компоту зварила і пиріжків напекла, вона вміє це робити.
В нього, аж серце тьохнуло від таких дитячих ніжностей і розмов.
За ці дні добре виснажений і зморений, але радісний, Максим повертався додому. Вражений подіями, всім побаченим, чомусь не мав спокою, якась жаринка гріла під серцем. Він намагався уважно придивлятися до дороги та перед очима сором`язливий погляд Світлани. Думки роїлися, згадував її миле личко, поведінку Павлика, який же він милий і цікавий хлопчик, і беззахисний.
Вечоріло… Максим в своїй кімнаті за столом підраховував статки, під ніс щось наспівував. До кімнати зайшов батько й здивовано до нього,
-Дивина, в тебе щось сталося? За стільки часу вперше бачу тебе таким веселим. Що зняв гарний перший куш? Справився! Бач, а хвилювався, молодець!
- Так, тато, все гаразд, через день чи завтра поїду на Одесу, за товаром для дітей. Батьки до школи, ще малих не зібрали, тож варто, ще крутнутися, бо навчальний рік на носі.
-Гаразд, сину, тільки будь обережним, це гроші, справа серйозна, -
батько похлопав його по плечі і хотів вийти.
Він уважно дивився на батька, не знав, як поступити сказати, чи не сказати, що має на душі та все ж взяв його за руку,
,- Ти маєш час поговорити, так по-секрету, поки мами вдома немає?
-В тебе таки, щось сталося бачу. Давай викладай, а то й справді, десь через хвилин двадцять прийде, пішла до подружки.
Їх розмова затягнулася, Максим розповів, що в селі познайомився з людьми, які добре прийняли, нагодували й напоїли, ще й в дорогу з собою дали. Не зміг змовчати за Світлану, розповів за її синів, поділився сокровенним, що його бентежило, що напевно та Світлана його доля. Батько придивлявся на сина, як він емоційно про все розповідав, усміхнений кивнув головою,
- Це напевно кохання з першого погляду сину, добре в собі розберися. А вона про це знає? Ти дав, якийсь їй повід, чимось привернув увагу, окрім торгівлі?
-Ні! Ні тату! Звичайно я не поспішаю та чи втримаюся, - сказав тихо, трохи задумуючись.
-То, що діти, це велика відповідальність синку. Звичайно мама буде ґвалт кричати, але ти ж її сюди не привезеш. Хіба, що коли квартиру купиш, ти ж вже трохи грошенят маєш, з нами все рівно жити не будеш. Та і в тридцять років ти вісімнадцятилітню не візьмеш, бо з роками піде гуляти. Це життя, інколи важко зробити вибір й проти долі не підеш. Тобі вирішувати, мамі поки що ні, ні! Чим пізніше взнає тим краще, змириться, куди подінеться. Я її поступово підготую, як раптово пропадатимеш. Скажу, що котрусь в селі зустрів, сподобалася, а там, все якось вирішиться, - закінчив розмову батько.
Було чутно, як клацнув в дверях замок, батько приклав вказівного пальця до уст й вийшов.
Підкрадалася ніч…. Ясний місяць зазирав у вікно.. Максим, ніжачись на м`якій перині , обійнявши подушку - засинав. Часом на обличчі з`являлася усмішка, пригадував моменти спілкування з новими знайомими.
У Світлани цього вечора довго світилося. Поки перед сном помила хлопців, ті дражнилися один з одним, скакали по хаті, наче в них десь шило засіло. Нарешті, як завжди, в ліжку кожного поцілувала в чоло, прикрила легким простирадлом,
- Ну все, досить гомоніти, спіть сказала!
Згодом сама вклалася спати. Як добре, що є своя кімната, подумала, як добре, що бабуся зробила їй такий подарунок, а то не знати, як взагалі б жила. Позирала у вікно, здавалося і сон десь пропав, намагалася порахувати зорі. Аж раптом почула розмову синів. Дмитро майже шепотів братові,
-А тобі, бачу, сподобався цей дядько Максим, як і мені.
- Угу! А, що і красивий і каже не жонатий, напевно не п`є горілку, як наш тато пив, я це добре пам`ятаю. От би нам такого тата, он в Ігоря порядний, не п`є йлюбить його, - ледь хриплим голосом сказав Павлик.
-Слухай, а давай його перевіримо, що за один, на вид добрий, а так, хто його знає.. Давай підготуємо молоток і довгий, товстий цвях, – запропонував Дмитрик.
-А це для чого? - перебив його брат.
- Ха! Проб`ємо колесо, залишиться ночувати у нас в прихожій, будемо бачити злий він чи добрий, - продовжив Дмитрик.
- Ти, що, дурень?! Не підходить, багато замороки буде йому. Давай краще запросимо його порибалити з нами. Розповімо, як гарно ловиться риба, ще й часом попадається велика, що треба йти рибалити на світанку. Ось так зробити, - запропонував Павлик.
- Ага, а потім мама юшки наварить, вона в неї смачна виходить, може сподобається, ще раз приїде, - продовжив Дмитро.
Світлана уважно прислухалася, хотіла почути кожне слово та після слів Дмитрика ледь не розсміялася й гучно сказала,
-Хлопці, що за бурмотання? Ану вгомоніться! Спіть нарешті!
Через чотири дні Максим їхав в село, якесь відчуття радості переповнювало душу. Він відразу посигналив біля дядька Івана, той з обійстя махнув рукою в напрямку магазину, дав зрозуміти, що побачив, щоб їхав далі.
Він попав на відкриття магазину, декілька чоловік стояло під дверима. Доволі повна жінка, років сорока п`яти, в руках тримала ключі й замок, трохи незадоволено сказала,
-О! Це напевно приїхав ваш хвалебний торгач…. Побачу я, що в нього за товар та які ціни? На все село розхвалили…
Максим - цього разу, привіз майже все для школи. Діти й дорослі вибирали рюкзаки та, ще дещо. Хлопець чекав на дядька Івана і сам не знав чому, але трохи хвилювався, адже ні близнюків, ні Світлани не було.
На свій смак, приховав два кращі рюкзаки для хлопчиків, тому весь час і позирав на дорогу. Через години три, побачив, як Світлана з синами спішила до БУСа. Малі, підходячи ближче, всміхалися й привітавшись, зазирали Максиму в очі.
Він не витримав й запитав Світлану,
-А де це дядько Іван, може прихворів, що не йде?
Зашарілася, намагалася не дивитися прямо, наче ховала свої красиві очі, ледь - ледь почервоніла,
- Та він нас підмінив, ми сьогодні з хлопцями корів випасуємо, наш день. Оце відправив, щоб могли дещо купити, тоді вже підмінимо його. Говорив, що теж хоче побачитися з тобою, тож прийде.
Дітям сподобалися рюкзаки, вони заповнили їх шкільним приладдям і швидко поспішали додому, водночас позирали на Світлану, яка суворо дивилася на них. Тільки Павлик розгублено помахав рукою, коли купили потрібні речі. Їх поведінку можна було зрозуміти, адже мама провела з ними серйозну бесіду, про їх поведінку з чужим дядьком.
Сонце припікало.. Товару залишилося мало, не було й вже покупців. Максим збирався їхати додому. Настрій був трохи кепський і сам не зміг зрозуміти чому так. З перевулку побачив дядька Івана і одного з хлопчиків, який йшов поруч з ним.
-Ну, встигли, привіт! - дядько Іван подав Максимові руку.
-Бачиш, Павлику, а ти хвилювався. Все добре, зараз подивимося, що нам дядько привіз?
Він давав товар, який хотів дядько Іван, а гроші не взяв, відмовився, спираючись на той обід, що відбувся минулого разу.
- Жарко їхати, залишайся хоч до вечора. В мене БУСа заженеш на обійстя, пообідаємо, відпочинеш, а потім поїдеш. Куди спішити, говориш не одружений …
Аж тут не витримав Павлик, він весь час спостерігав за старшими, зморщивши трохи носика, примруживши оченята, голосно вимовив,
- Дядьку, в нашій річці так добре клює риба, можете порибалити…
-А й справді, заночуєш в мене, а раненько можна й на рибалку, батькам рибки привезеш, тільки передзвони їм, щоб не хвилювалися,
- запропонував дядько Іван.
Вже вечоріло… Здалеку було чути, як корови поверталися з пасовиська. Корова дядька Івана заходила на своє обійстя, Дмитрик і Світлана здивовано дивилися на Максима, той наче виправдовувався перед нею біля хвіртки,
- Та я, це вирішив порибалити тут, у вас. Може хлопців раненько відпустиш, хай покажуть де добре клює, вони ж напевно знають.
Світлана зирнула на Павлика, який стояв поруч с Максимом, побачивши в очах сина радість, не могла відмовити,
-Ну гаразд, вони рано тебе розбудять, це такі завзяті рибалки, що повстають не світ, не зоря, як кажуть.
Сини Світлани, напрочуд, були слухняні, швидко вклалися спати. Вона сиділа біля вікна, дивилася на зорі…
Тітка Катерина і дядько Іван не вмовили Максима залишитися в хаті, він вирішив спати в БУСі. Та сон не йшов..
І сам не знав, що з ним робиться, але ноги привели до обійстя Світлани. Це ж зовсім близько, метрів п`ятьдесят, не більше.
Серце шаленно стукало…. За парканом росли високі рожі, але було добре видно при відкрите вікно надвір, адже в кімнаті світилося. За білою вибитою шторою побачив її . Кілька хвилин наче завмер, не міг відвести очей. Здавалося один крок і рукою б дотягнувся обійняти, доторкнутися до вишневих уст, які так манили. Та стільки ж стояти, слухати мелодію цвіркуна і далекий гавкіт собак? Його нерішучість часом бісила та цей раз терпець урвався, нахилився через паркан, загавкав пес, привернув її увагу. Вона декілька секунд розглядала, хто б там міг бути. Коли ж впізнала наче завмерла, відчула по тілу тепло й мале тремтіння, часте серцебиття, не вагаючись вийшла надвір.
Хто знає, чому так буває… Коли наче магнітом тягне молодих людей один до одного. Чи то кохання, чи пристрасть, яку не можна зупинити..
Сп`яніла… Можливо від поцілунків, чи може від запаху сіна, в якому потонули обоє. З-за навісу із шиферу виднівся, переливався блідий місяць, наче підглядав за ними. Десь здалеку чути цвіркуна й тихий шепіт на вухо,
-Ти така солодка, я загубив голову… Обійми мене, по - сонячному зігрій, я так цього хочу……
Він, ще довго воркував біля неї, як голуб біля голубки - вона підкорилася цим умовлянням, відчула себе коханою жінкою…
Сіріло… На сході небо вкривалося фіолетовими й золотисто - рожевими кольорами. Все частіше півні заводили пісні, переспів линув, то з одного краю села, то з іншого..
Світлана поклала, руку на чоло,
- Максиме, підіймайся, зараз хлопці повстають, йди, щоб ніхто не побачив, у нас в селі люди рано встають.
Він занурився між її перси, поцілував,
- Нехай бачать… Ми одружимося… Що тут поганого.
Наче током пройняв все її тіло, відразу сіла, кров вдарила в обличчя,
- Ти гарно подумай, у мене ж два сина… Ти їм подобаєшся, але взяти такий тягар на свої плечі, ти ж такий молодий…
- Який там молодий! Минулого місяця відсвяткував тридцять років, не хвилюйся, одружений не був, дітей на стороні немає. Дасть Бог будемо мати спільних, ну хоча б одне дитя, підеш за мене? - поцілунок в уста.
- Ми однолітки з тобою, - на ходу сказала, як дівчисько побігла до хати, у вікні появилося світло…
Всі дружно поверталися з рибалки. Дядько Іван - наловив риби більше за всіх, бо сидів трохи подалі від хлопчиків й від Максима. Бо тільки й чути було розмов про автомобілі, школу. Хлопці засипали запитаннями , то про одне, то про інше. Павлик залазив на руки до Максима, тулився до нього, зазирав в очі, усміхався й часом поправляв йому чуба.
Весело за обіднім столом… Дядько Іван і тітка Катерина, переглядалися між собою, позирали на Світлану і Максима, коли ті наче завмирали при погляді один на одного.
Пройшло кілька днів. Пізній вечір…. Максим стояв навпроти дзеркала, приміряв новий костюм й білу сорочку,
-Тато, ходи на хвилинку, порадь яка краватка підійде краще.
Мати здивовано глянула на чоловіка,
-Він, що на побачення йде? В таку пору? То вже ж пізно..
Відразу поспішила до сина, за нею слідом, покачуючи голову, кліпаючи очима йшов чоловік.
-О, тато,! А мами вже не треба, тож вже пізно, одинадцята! Куди в таку пору можна йти? – запричитала мати, заходячи в кімнату.
І відразу сіла в крісло. Відкопилила губу, ледь скривилася, здавалося зараз потечуть сльози,
- Легеню мій, синку, такий красень! Та хіба так пізно безпечно йти десь?
-Так, мамо, без сліз! Найшла легеня, я вже чоловік! Ти, що забула скільки мені років? Краще порадьте, яка підходить краватка.
Батько, подав краватку, яку підібрав на свій смак, всміхнувся,
- Ось ця підійде! Що обновився трохи, це не завадить до свята.
Мати, аж підскочила з крісла, взялася руками в боки, сердито зміряла сина з ніг до голови,
- До якого, ще свята? Що приховуєте?
-Ти, що забула, тож скоро перше вересня ,- помітив син.
- Тфу,з вами! Позираєте один на одного, всміхаєтеся, я думала якесь інше свято. Ага… То це ти вирішив у школу навідатися, що з однокласниками домовився зустрітися? - запитала сина, обома руками гладила плечі, наче поправляла жакет.
-Це мамо гарне свято, ти ж знаєш. А про те, що ти подумала, гадаю можливо через пів року, а може через рік, але обов*язково збудеться,
- відповів, з усмішкою на обличчі.
-Чуєш, старий, ти знаєш хто вона? Чому мовчиш? Чия? Я їх знаю? - хитро заглянула в очі чоловіка.
- Ні мамо, це буде сюрприз, він нічого не знає і не бачив її, ще не час. Але гадаю, рішення своє не зміню, одружуся нарешті, ви ж цього так давно хотіли. І ніяких більше розмов, на добраніч, мені завтра рано вставати.
-Ох, ох, дивися сину, добре дивися, щоб не жалкував… Життя складне, щоб не прийшлося в одну ту саму річку два рази заходити, як кажуть люди. Щоб один раз і на все життя…- виходячи з кімнати, бурчала мати.
Перше вересня - всіх запрошувало до школи. Ранкове сонце привітно розкидало промені до землі, по небу де-не-де білі хмаринки. Гучно грала музика, всім підіймала настрій. Світлана з синами, як і всі інші, стояла в шерензі з першокласниками. Діти, як діти, святково одягнені, вертілися, озиралися на всі боки, в очікуванні початку « лінійки».
До школи під`їхав БУС…. Максим радісно з усмішкою, з букетом троянд, підійшов до Світлани. Чмокнув у щоку, привітав зі святом, вона почервоніла, зашарілася,
-Ну, що ти, так при людях?!
- А що, хай знають, в нас з тобою сини йдуть до школи ,тож для нас це свято. Не переймайся, все буде добре!
З хлопцями привітався по-чоловічому, ті тупцювалися, з усмішкою і гордим поглядом озиралися на присутніх. То напевно для них було більше свято, ніж свято першого вересня. Очі світилися щастям, Павлик підморгнув Дмитрикові, щось прошепотів йому на вухо. Відразу одночасно взяли Максима за руки, весело, демонстративно поглядали на всі сторони. Наче хотіли всім показати, що біля них є чоловік, який здатен їх захистити і любити.
Січень 2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772154
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 03.02.2018
Для тебя приготовлю букет нежных слов
С надеждой, что в сердце твоём не завянет.
Я его заверну в обложку стихов
Он чувства твои никогда не обманет.
Букет свой сложу я из тысячи слов
Будет каждое – неповторимо
Пусть он согревает в момент холодов
Дизайн эксклюзивный ему сотворила.
Каждое слово – цветок без шипов
Каждое слово – бальзамом на душу...
У верного сердца прошу этих слов
Смысл и значение их не нарушу.
Каждое слово согрею душой
Каждое слово любовью наполню...
У них аромат лепестков будет мой
Его лентой заветной мечты я дополню.
Нежность моя будет в каплях росы,
Что прижмутся к листве, чуть сверкая.
Чувства в букете, сильнее грозы
В каждом слоге эмоции лишь возростают.
Из солнца его наполняла теплом
Сияние ночью со звёзд собирала
Художник с него рисовал полотно
И музыка счастья при этом звучала.
Дарю тебе этот букет нежных слов
С мечтою, что в сердце твоём не завянет.
Я его заверну в обложку стихов
Он надежды твои никогда не обманет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772593
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 25.01.2018
Українська славна біла хата…
Тиха пристань для стількох доріг…
Тут духмяний запах рути-мяти
І спориш, що пнеться на поріг.
За вікном – гаптовані фіранки,
В хаті – білена до свят велика піч.
Спів дзвінкоголосих півнів зранку
Й тепла солов’їна літня ніч.
На стіні – намолена ікона
Кутається бережно в рушник…
Наче скарб і захист, охорона,
Перший у нещасті рятівник.
А під нею – пожовтіле фото
Рідних, справжніх, дорогих облич –
Тих, що пронесли ознаку роду.
В літопис життя їх свій поклич.
В свято пахне хата пирогами,
Теплим хлібом, медом, молоком.
Й теплі, зашкарублі руки мами
Стомлено вмостились за столом.
Мамина, бабусина присутність…
Хтось, можливо, з них уже не тут.
Але саме тут – духовна сутність,
Головне в житті – молитва й труд.
Українська славна біла хата…
Скатерка, ослінчик, рушники…
Не забудь додому завітати,
Де живуть або жили батьки.
Де пройшло дитинство безтурботне
Росами босоніж по траві.
Де все справжнє, хоч тепер не модне,
Бо з’явились цінності нові.
Ти ж не забувай про рідну хату.
Час знайди, відвідай, погостюй,
Обніми рідненьких маму й тата,
І тепло в душі своїй відчуй.
Розбуди в ній щирість і довіру,
Справжність ту, що нам дали батьки…
І надію, і любов, і віру…
Не знімай з ікони рушники…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758139
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 17.01.2018
Моє село – дитинства тихий спомин,
Оспіване й прославлене людьми.
Ти у житті, як ясний, чистий промінь,
Що виведе з глибокої пітьми.
Бо саме тут закладена основа
Усіх ідей, думок, переконань.
І саме тут черпатимемо знову
Душевні сили для нових пізнань.
Моє село – над тихим Бугу плесом,
Натхнення і для пензля, й для пера…
І хоч уже зачеплена прогресом,
Краса твоя первинна ще, стара.
Ще та, що може розбудити мрію
Й послати з кошиком в грибні ліси,
В зозулі взяти довгих літ надію
Й послухати пташині голоси…
Та, що з природою єднає твоє серце
І не відпустить більше в гомін міст.
Це безтурботний погляд, як озерце,
Це сум за справжнім, це з дитинства лист…
Моє село – Паланка-Заозерне!
Тобі присвячений вже не один куплет.
І хід історії ніхто вже не поверне,
Це шлях нелегкий, де падіння й злет.
Це перші поселенці – гайдамаки:
Спочатку Якуб, згодом Довбуш і Луганський…
Епохи різні – різні і ознаки:
Новий володар – Михаїл Сабанський.
А далі всі моменти історичні
Торкнулися людей мого села…
Важкі часи – страшні, не романтичні
Сільська громада винести змогла.
Білополяки, німці, банди, комнезами,
Колгоспи, голод і страшна війна…
Це те, про що лише читали ми із вами,
А люди пережили це сповна.
Не просто пережили, а достойно,
Вітчизну не зганьбивши, рід і честь.
І як казав солдат в одній із воєн:
«А порох ще в порохівницях єсть!»
150 солдатів не вернулись…
Осиротіли вулиці, двори.
А скільки ж то весіль вже не відбулось,
Не народилось скільки дітвори!
Страшна ціна за світле й чисте небо,
За наші безтурботні мирні дні…
Нехай це не повториться, не треба,
Нехай скошиться все на тій війні!
Духовне зАвжди над матеріальним…
Попри проблеми, труднощі без міри,
Попри усі людські поневіряння
Душа – для мудрості, для світла і для віри.
І для душі існує храм величний,
Що є спасенним місцем вже століття.
До Бога він молитвенно нас кличе,
Веде до світла крізь роки і лихоліття.
В селі є школа, що дала путівку
Професорам, письменникам, поетам.
З них кожен з вдячністю пригадує домівку,
Що дала крила професійним злетам.
І кожен з них несе священний спогад
Про Заозерне – батьківську колиску,
Хоч і навідатись до рідного порогу
Не просто і не зАвжди близько.
У дні, коли село всіх зустрічає,
Злітаються до рідної оселі…
9 Травня і святого Миколая –
Тоді усі урОчисто веселі.
Всі їдуть на маленьку батьківщину,
Щоб з рідними і близькими зустрітись,
Щоб вкотре трохи згладити провину
За ті нечасті і швидкі візити.
Щоб знов почути мАтерину пісню,
Згадати дідусеву ще науку,
Росою вмитись й потиснути тісно
Старечу, батькову, не зовсім уже певну руку.
Зустріти друзів – тих, з дитинства, що назавжди,
Гайнути в спогадах у ті часи,
Почути не підробну – справжню правду
І щирі, не фальшиві голоси.
Щасливі ми, що маєм рідну землю –
Куточок неповторної краси.
Це мальовниче славне Заозерне,
Що обіймає річку і ліси.
Та головна краса – це наші люди –
І ті, що знані, й ті, що невідомі.
Трудящі, добрі і активні всюди –
В житті – і на роботі, й вдома.
Сивіють мами і дорослішають діти…
Такий закон життя, його основа.
Село ж нехай цвіте, щоб всім радіти,
Й молодшає нехай в своїх обновах!
Живи і слався, рідне Заозерне!
Благословенне будь на майбуття!
І кожен хай сторицею поверне
Любов селу, яке дало життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762822
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 17.01.2018