Каховське море більше не існує. Перетворюється на мілину, на пустелю, наче вони померло і стало власним приводом. А на його дні виринає історія, різна, неочікувана. Тут зустрічаються античні вази та амфори із підковами селянських коней, величні мамонти та завзяті козацькі пістолі. Встають тіні швейцарців з Малої Каховки, кремезні постаті січовиків та вільних жителів Великого Лугу, виринають спогади про працю і підкорення степу, про далекі мандри кочівників та князя Святослава, з чийого черепа пив хан. А на знімках того нового мертвого моря теж є черепи, наприклад, окупанта попередньої, нацистської хвилі, із каскою. Дивовижно те, що та каска булі на його голові довше, ніж сама та голова знаходилася на його тулубі. Ось так зустрічаються слава і безславність, отак закінчуються шляхи загарбників. А що починається? Що може початися з великої пустелі, з руїни? Чи Великий Луг з’явився, як українська Атлантида, щоб розпочалася нова ера для України? Чи це занадто пафосно та багато містики? Є, звісно, й прагматичні питання, проте, поки ширяють незаспокоєні душі над колишнім водосховищем, нові душі відлітають у боротьбі за правду і життя, за волю і майбутнє. Пам’ять людська та історична, колективна і індивідуальна, не підведи нас знову!
|
|
