Мені важко відкрити очі...я відчуваю як пекучі промені сонця обпікають
кожен мілімтр мого обличчя.Повітря...повітря таке сухе я вдихаю його і відчуваю як воно спалює мою гортань.Де я ? Невже на марсі ? Ні, я лежу під червоними скелями каньйону.Я зовсім один.Як я тут опинився? І саме важливіше питання хто я? Як мене звуть? Я нічого не пам*ятаю. Навкруги повна тиша і спека яка вб*є мене якщо я не знайду воду.
Потрібно підвестись і йти.Скільки ж часу я пролежав без свідомості? Мабуть не дуже багато раз мене не роздерли койоти.
Я дуже хочу пити,я знесилений,в любий момент на мене може накинутись
хижий звір,чи вкусить гримуча змія,і я не втамую перед смертю спрагу.
Досить скиглити,потрібно заспокоїтись і рухатись,можливо пощастить знайти воду і дорогу.
Як діють люди в таких ситуаціях? Мене лякає це місце,але ще більше мене лякає те ким я можу виявитись .
Я не турист який відбився від групи,дивлячись на свої руки оббиті жахливими тату я більше схожий на ганстера.Досить стильний годинник,ланцюжок з платини на правій руці, і каблучка на безіменному пальці,я ще й одружений.
Мене не пограбували,а якщо пограбували то забрали щось важливіше ніж причандалля,що на мені.Всі ці запитання виносять мені мозок.
Що ж зі мною сталося? Людина не може просто так опинитись в такому місці без вагомої причини.Я йду в роздумах вже більше години, хоча мій годинник розбитий і час для мене тільки припущення. Чому мене не вбили? А може ті,що привезли мене і кинули тут хотіли,щоб мене вбив каньйон? У всякому разі я вижив і я дізнаюсь правду.
|
|
